Ухвала

від 02.10.2024 по справі 460/10801/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №460/10801/23

адміністративне провадження №К/990/33201/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів: Юрченко В.П., Гімона М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі №460/10801/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «С» від 02.01.2023 №13/17000705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 737.612,91 грн, від 19.01.2023 №57617000705, ким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 734.231,19 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі №460/10801/23. Касаційну скаргу передано судді-доповідачу 16.09.2024.

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.

Касаційну скаргу подано вдруге, раніше подану касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 21.08.2024. Скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє особу права повторного звернення до суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Скаржником вказано підставами касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що суди першої та апеляційної інстанції грубо порушили норми матеріального права (зокрема, але не виключно - норми пунктів 1, 2, 11 статті 3, пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», статті 75, 80 Податкового кодексу України, пункту 5 наказу Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13), при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, та пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України - суди першої та апеляційної інстанції грубо порушили норми процесуального права (що є підставою для їх оскарження на підставі зокрема, але не виключно - норми пунктів 1 та 3 частини 3 статті 353 КАС України), і такі порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було надано жодної належної юридичної оцінки тому факту, що розрахункові документи, щодо яких встановлено Відповідачем порушення норм пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», роздруковані реєстраторами розрахункових операцій, версія внутрішнього програмного забезпечення яких включена до Державного реєстру електронних контрольно-касових апаратів та комп`ютерних систем, до дня набрання чинності наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 року № 13 (яким затверджено Положення №13), у зв`язку із чим - до таких розрахункових документів не застосовуються вимоги до їх форми та змісту в частині відображення акцизного податку (в частині відображення цифрового значення штрихового коду МАП на алкогольні напої).

Судами не враховано, що якщо підприємство застосовує РРО, версії внутрішнього програмного забезпечення яких вже включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та які перебувають на обліку в органах ДПС до моменту набрання чинності Наказами №306 та №329, такі РРО можливо використовувати до закінчення строку їх служби, а обов`язок по їх доопрацюванню законодавство покладає саме на виробників (постачальників), а не на користувачів. При цьому, таке доопрацювання виробниками РРО має бути здійснено лише за наявності технічних можливостей. Скаржником наголошено, що податковий орган був поінформований, що вказаний РРО не має технічних можливостей доопрацювання його версії внутрішнього програмного забезпечення в частині відображення у розрахункових документах цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серії та номеру), у відповідності до вимог форми і змісту розрахункових документів затверджених наказом МФУ №329 від 08.06.2021 та передбачених п. 11 ст.3 Закону України № 265/95 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

2. Судами було допущено цілий ряд грубих порушень норм процесуального права (зокрема, але не виключно - норми частин 2 та 3 статті 195, пункт 1 частини 2 статті 205 КАС України), що призвели до суттєвого порушення процесуальних прав Позивача, зокрема права Позивача на належний доступ до правосуддя, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Не повідомлення судом апеляційної інстанції Позивача про неможливість прийняття ним участі в судовому засіданні, що було призначене на 17.07.2024 о 09:30 год. в режимі відеоконференції, не лише обмежило процесуальні права Позивача у даній судовій справі, але й фактично позбавило його права на належний доступ до правосуддя, гарантований усім фізичним та юридичним особам статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

3. Скаржником зазначено про протиправність застосування Відповідачем до нього санкцій за нібито допущені ним правопорушення у сфері РРО як за таке, що вчинено повторно, оскільки Позивач до цього не притягувався до відповідальності за аналогічне правопорушення протягом останнього календарного року. На думку скаржника, судами не надано належної юридичної оцінки цьому факту.

4. Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» також зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції було невірно застосовано норми матеріального права (зокрема, але не виключно - норми статей 75, 80 ПК України), при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах а також було допущено грубі порушення норм процесуального права (зокрема, але не виключно - норми статей 90, 242 КАС України), що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, судами першої та апеляційної інстанції також не було надано належної юридичної оцінки тому факту, що випадки створення не відповідних розрахункових документів при продажу алкогольної продукції були встановлені контролюючим органом не під час проведення фактичної виїзної перевірки Позивача , а шляхом аналізу відомостей аналітичної системи ДПС України СОД РРО за минулий період, тобто поза межами предмету проведення перевірки і не в рамках контрольної закупівлі. Натомість безпосередньо в рамках контрольної закупівлі посадовими особами контролюючого органу (Відповідача) не було виявлено жодних порушень Позивачем вимог чинного законодавства і самим Відповідачем визнано, що Позивачем надавався розрахунковий документ встановленої форми та змісту. При цьому скаржником вчинено посилання на ряд постанов Верховного Суду визнання протиправним та скасування акту індивідуальної дії, прийнятого за результатами незаконно проведеної перевірки.

5. Заявником касаційної скарги вказано, що судами протиправно не було надано належної юридичної оцінки тому факту, що санкція пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР передбачає відповідальність саме за нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, а не за роздрукування розрахункового документа невстановленої форми, з недостатніми реквізитами (в даному випадку - без наявності у фіскальному чеку марки акцизного податку алкогольного напою). Скаржником вчинено покликання на постанови Верховного Суду від 06.05.2020 по справі № 640/4687/19, Верховного Суду України від 05.12.20211 у справі № 21-242а11, від 28.03.2019 у справі №810/501/15, від 12.09.2019 у справі №804/2182/13-а, від 23.12.2021 у справі № 810/2715/16, у яких висловлена позиція про те, що недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняний у Законі №265/95-ВР та в Положенні №13 до відсутності розрахункового документа.

6. Скаржником зазначено, що судами першої та апеляційної інстанції також протиправно не було враховано та не надано належної юридичної оцінки тому факту, що необхідною передумовою застосування до суб`єкта господарювання штрафних санкцій є наявність необхідних доказів на підтвердження порушення таким суб`єктом вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, у тому числі і докази на підтвердження маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції. Відповідачем не надано належних та достовірних, у розумінні статей 73 та 75 КАС України, доказів порушення Позивача.

7. Під час розгляду даної судової справи та винесення Оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції було допущено грубі порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи - суд першої інстанції відмовив в задоволенні клопотань Позивача про проведення у справі судової експертизи, що й призвело до ухвалення ним незаконного та необґрунтованого оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд зауважує, що у разі оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість скаржником не обґрунтовано, стосовно застосування яких норм права відсутній правовий висновок Верховного Суду, який правовий висновок щодо застосування норми права має бути сформовано у даній справі.

Щодо порушення норм процесуального права Верховний Суд вдруге зазначає, що, як встановлено з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» було повідомлене належним чином про дату, час і місце судового засідання, оскільки 03.06.2024 о 20:51 отримало до свого електронного кабінету копію ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 про призначення справи №460/10801/23 до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 17.07.2024 о 09:30 у залі судових засідань № 1 Восьмого апеляційного адміністративного суду (вул. Саксаганського, 13, м. Львів). Крім того, з тексту касаційної скарги вбачається, що скаржник не спростовує того факту, що він був повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Клопотання про участь в судовому режимі відеоконференції було направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду 13.07.2024, тобто менше, ніж за 5 днів, як це передбачено частиною 2 статті 195 КАС України.

Пунктом 3 частини 3 статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Отже, посилання скаржника на пункт 3 частини 3 статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження є необґрунтованими.

Верховний Суд зауважує, що не всі порушення норм процесуального права є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд, а лише безпосередньо передбачені відповідними пунктами частин 2 та 3 статті 353 КАС України. Скаржником відповідних порушень не вказано та не обґрунтовано.

Скаржником вказано підставою касаційного оскарження, серед іншого, пункт 1 частини 3 статті 353 КАС України. Слід зауважити, що даною нормою передбачені порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Втім касаційна скарга не містить жодних обґрунтувань з даного приводу.

Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства України, покликань на практику Верховного Суду, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, скаржнику слід викласти передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до приписів пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ-ЦЕНТР ЛТД» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі №460/10801/23 залишити без руху.

Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду