Постанова

від 03.10.2024 по справі 400/4149/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 400/4149/20

адміністративне провадження № К/990/31603/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (головуючий суддя - Мороз А.О.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року (головуючий суддя - Єщенко О.В., судді: Крусян А.В., Яковлєв О.В.)

у справі №400/4149/20

за позовом ОСОБА_1

до Миколаївської обласної прокуратури

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 971к від 15 вересня 2020 року про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури;

- зобов`язати призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з 11 вересня 2020 року;

- стягнути з Миколаївської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 вересня 2020 року і до часу фактичного поновлення на роботі.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на 15 вересня 2020 року його неправомірно не було переведено на посаду прокурора в Миколаївську обласну прокуратуру, незважаючи на проходження всіх етапів атестації. В обставинах, які склалися у галузевому відділі, в якому він працював, у зв`язку з упередженим та провокативним ставленням, спробами дискредитації, був змушений 15 вересня 2020 року написати заяву про звільнення з посади прокурора, яка у той же день була реалізована без урахування всіх обставин, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками і цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення.

3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено, виключено із його мотивувальної частини висновок суду про неможливість поновлення позивача на іншій посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Миколаївської обласної прокуратури з підстав, наведених у постанові апеляційного суду.

В решті рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

5. Постановою Верховного Суду від 01 червня 2023 року постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

7. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

8. Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

9. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2024 року для розгляду справи №400/4149/20 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білак М.В., суддів Мацедонська В.Е., Губська О.А.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій установлено, що з червня 2001 року ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в органах прокуратури та 15 вересня 2020 року подав керівнику Миколаївської обласної прокуратури заяву з проханням звільнити за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.

11. В той же день керівник Миколаївської обласної прокуратури видав наказ №971к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням з 15 вересня 2020 року (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).

12. Не погодившись з таким наказом позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази тиску на нього з боку керівництва, а саме три листи (від 29, 31 липня та від 04 серпня 2020 року) про повернення як помилково надісланих йому для виконання документів, у зв`язку з тим, що їх виконання віднесено до обов`язків начальника відділу, а також протокол оперативної наради від 11 серпня 2020 року, яким йому доручено в строк до 12 серпня 2020 року вивчити матеріали кримінального провадження.

14. Суд вказував на те, що тиск, як примус до звільнення, має бути очевидним, конкретно вираженим спонуканням від індивідуально визначеної особи (осіб), яке не залишає будь-якої можливості діяти в інший спосіб інакше як звільнення.

15. Сам по собі факт отримання позивачем документів, виконання яких не входять до сфери його компетенції та надання йому доручення, виконання якого обмежено стислими строками, не є свідченням упередженого чи дискримінаційного ставлення.

16. Не погодився суд і з доводами позивача про емоційний характер і невідповідність дійсному бажанню його волевиявлення про звільнення. Так, вказані ним обставини мали місце наприкінці липня та в середині серпня 2020 року, тоді як заява про звільнення написана 15 вересня 2020 року, тобто майже через місяць, що само по собі виключає стан сильного душевного хвилювання та емоційність в діях позивача.

17. Також суд зазначав, що позивач не діяв у спосіб, передбачений частиною другою статті 38 КЗпП України щодо окремого способу дій працівника, який бажає залишитися на роботі після подання заяви про звільнення.

18. Вимога про поновлення на посаді прокурора Миколаївської обласної прокуратури, тобто на посаді, яку він до звільнення не займав, призведе до порушення порядку зайняття прокурорами посад в обласній прокуратурі, визначеного Законом № 113-ІХ.

19. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Вказував на те, що відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VІІ) прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, що і було зроблено позивачем. Також згідно з переліком поважних мотивів (причин), наведених у частині першій статті 38 КЗпП України, вихід на пенсію є поважною причиною (мотивом) для звільнення, а отже працівника необхідно звільнити у строк, зазначений ним у заяві. Таким чином, відповідач правильно звільнив позивача 15 вересня 2020 року.

20. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині оцінки доводів вчинення тиску на позивача як примусу до звільнення, та емоційного характеру волевиявлення звільнитися. Вказав на те, що у разі виникнення сумніву щодо законності наказу або вказівки прокурора вищого рівня, підозри про неправомірну чи злочинну поведінку щодо державної служби, прокурор має право звернутися до компетентного органу з відповідним повідомленням, доказів чого позивачем не було надано суду.

21. Суд апеляційної інстанції допитав свідка ОСОБА_2 , яка обіймала посаду начальника відділу кадрової роботи та державної служби Миколаївської обласної прокуратури, та яка в судовому засіданні пояснила, що 15 вересня 2020 року о 08.15 год позивач особисто подав заяву про звільнення, в якій при ній власноруч зазначив дату звільнення; у цей же день особисто оформив обхідний лист та добровільно здав посвідчення.

22. У той же час з мотивувальної частини судового рішення першої інстанції виключено посилання на дискреційні повноваження відповідача в частині призначення прокурорів на посади та зазначено, що у разі задоволення позову суд вправі поновити позивача на рівнозначній посаді, з якої його було звільнено.

23. Спростовано доводи позивача, зазначені у апеляційній скарзі щодо бажання своїм звільненням звернути увагу керівництва на звільнення досвідчених кадрів та щодо звільнення з органів прокуратури, а не з посади.

24. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зауважував на тому, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, передбачених статтею 129 Конституції України та у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

25. Верховний Суд погодився із доводами касаційної скарги в частині того, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_3 , а факти, які міг би підтвердити такий свідок, підлягали додатковому дослідженню судом. Під час нового розгляду апеляційний суд на підставі матеріалів адміністративної справи зможе оцінити чи справді мали місце обставини, про які зазначалось ОСОБА_1 в апеляційній скарзі і чи було допущені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, на які посилався апелянт, зокрема, щодо розгляду справи без його участі як обов`язкової підстави скасування судового рішення.

26. Верховний Суд вважав за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги позивача та вказати на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо можливості поновлення на рівнозначній посаді, оскільки відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відтак, у разі незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на попередній роботі, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено, крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації.

27. Суд апеляційної інстанції на виконання вимог постанови Верховного Суду здійснив виклик та допит свідка ОСОБА_3 , з яким позивач проходив службу у одному відділі прокуратури Миколаївської області.

28. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, у заяві про звільнення з посади за власним бажанням позивач самостійно зазначив дату, з якої має бути реалізовано його звільнення. Будь-які заперечення від керівника органу прокуратури чи перешкоди в реалізації цього права позивача були відсутні. Звернення прокурора із заявою про звільнення за власним бажанням є його правом, яке не підлягає додатковому обґрунтуванню (мотивуванню).

29. Суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині оцінки доказів та доводів позивача про його вимушеність звернутися із заявою про звільнення, тиск, емоційний характер вчинку та відсутність бажання звільнятися.

30. Розгляд справи судом першої інстанції відбувся за наявності відомостей про повідомлення учасника про дату, час і місце судового засідання та з урахуванням раніше поданої позивачем заяви про можливість здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, апеляційним судом не встановлено.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

31. У касаційній скарзі позивач вказував на те, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме заяви прокурора ОСОБА_1 від 15 вересня 2020 року про звільнення, що знаходиться у віданні відповідача, яка не була досліджена судом та відсутня у матеріалах справи. У ході судових засідань у суді апеляційної інстанції відповідачем надано дві копії заяви позивача, які суперечать одна одній, фактично відповідач надав суду нелегітимні докази, вдавшись до фальсифікації, і саме такі докази лягли в основу ухвалених судових рішень. Такі докази не є відтворенням первинного стану заяви ОСОБА_1 про звільнення.

32. У той же час подану 15 вересня 2020 року позивачем до винесення наказу про звільнення заяву, на підставі якої видано наказ, відповідач суду не надав, а суд не звернув увагу на неодноразові вимоги надати для огляду оригінал такої заяви.

33. Зважаючи на те, що правила роботи з документами органів прокуратури України, порядок опрацювання документів із часу їх створення, надходження до управління або передавання до архівного фонду прокуратури з урахуванням впровадження інформаційних технологій та електронного документообігу регламентовано діючою Тимчасовою інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 12 лютого 2019 року № 27, то заява про звільнення в її первісному вигляді має бути зареєстрована в ІС «СЕД» 15 вересня 2020 року після 08.15 год, містити штамп (штрих-код) та електронну резолюцію керівника прокуратури з кваліфікованим електронним підписом керівника Миколаївської обласної прокуратури.

34. Касатор звертає увагу на те, що предметом доказування у вимозі щодо скасування спірного наказу про звільнення є саме зміст тієї заяви позивача про звільнення, яка була подана ним до відділу кадрів о 8.15 год 15 вересня 2020 року та на підставі якої було видано спірний наказ.

35. У той же час позивач у касаційній скарзі підтверджує, що вніс зміни до своєї заяви про звільнення, а саме зазначив дату звільнення вже після винесення спірного наказу та під час ознайомлення з ним. Проте відповідач, на переконання позивача, зобов`язаний в ході судового розгляду підтвердити або спростувати твердження та надані докази стосовно первинного змісту заяви про звільнення, а саме щодо внесених до неї змін в частині зазначення дати звільнення.

36. Позивач у касаційній скарзі звертає увагу на необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про витребування, дослідження, огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У свою чергу необґрунтоване ігнорування поставлених позивачем у клопотанні від 04 липня 2023 року питань, ненадання судом оцінки доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності, унеможливлює правильне вирішення справи, ставить під сумнів безсторонність суду, порушує право позивача на справедливий суд.

37. Також судом першої інстанції, на переконання позивача, протиправно було розглянуто справу за відсутності позивача, який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, не подавав клопотання про розгляд справи у його відсутність, а також допущено низку процесуальних порушень при розгляді справи за відсутності позивача: фактично не проведено підготовче засідання та не виконано його завдань відповідно до вимог статті 173 та частини другої статті 180 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України); існування дружніх відносин між суддею Мороз А.О. та прокурором ОСОБА_4 (який був присутній у судовому засіданні 02 грудня 2020 року без будь-якого документу), що давало право на заявлення відводу такому судді; дослідження доказів у судовому засіданні не відбувалося; стислий зміст позовної заяви не оголошувався; в основу ухваленого рішення безпідставно покладено пояснення представника відповідача про існування іншої заяви про звільнення, ніж та що була подана у копії до позовної заяви.

38. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано засад (принципів) адміністративного судочинства.

39. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з огляду на те, що викладені у ній доводи вже були предметом дослідження під час судового розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій та вірно оцінені у оскаржуваних судових рішеннях.

40. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19, звертає увагу на те, що однією з вимог допустимості доказу, яку процесуальний закон визначає для заяви свідка, є підтвердження свідка про обізнаність зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Свідок ОСОБА_2 була попереджена про кримінальну відповідальність та виявила згоду з`явитися до суду для надання свідчень, відповідно її показання є допустимим доказом у цій справі.

41. Відсутні докази вчинення відносно позивача тиску при написанні заяви про звільнення, упередженого ставлення чи дискредитації.

42. Також зазначав, що порядок подання заяви про звільнення та її реєстрація, оформлення відповідного наказу жодним чином не впливають на волевиявлення особи звільнитися за власним бажанням. ОСОБА_1 особисто подав заяву про звільнення до відділу роботи з кадрами, не оформлюючи документ в інформаційній системі електронного документообігу органів прокуратури України, а книга обліку заяв, рапортів працівників органів прокуратури Миколаївської області включена до переліку номенклатурних справ кадрового підрозділу, а отже реєстрація заяви у цій книзі відповідає вимогам ведення діловодства в органах прокуратури.

43. Позивач не скористався своїм правом на участь у розгляді справи з використанням власних технічних засобів з урахуванням положень статті 195 КАС України під час дії карантину.

44. Законом № 113-ІХ визначено порядок зайняття посади прокурора обласної прокуратури, який не передбачає автоматичного переведення усіх прокурорів прокуратури Миколаївської області, які успішно пройшли атестацію, на аналогічні посади до Миколаївської обласної прокуратури, а тому станом на 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 ще не було запропоновано обійняти посаду прокурора Миколаївської обласної прокуратури.

45. Позивач надіслав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій не погоджувався з наведеними у ньому доводами. У черговий раз звертав увагу на ненадання суду оригіналу його заяви про звільнення від 15 вересня 2020 року незважаючи на неодноразові вимоги, при цьому надання суперечливих двох копій заяви, які фактично є нелегітимними доказами у справі.

46. Зазначена ним у заяві про звільнення причина - вихід на пенсію за вислугою років (право на яку він мав з вересня 2019 року), була формальною та лише вказувала на значний стаж його роботи. Будь-якого погодження дати звільнення відповідач з ним не проводив. Відповідно висновки суду апеляційної інстанції про існування поважних причин (мотивів) для звільнення позивача у день написання заяви вважає безпідставними.

47. Позивач наполягав, що у заяві про звільнення з посади за власним бажанням, поданій до відділу кадрів 15 вересня 2020 року, дату реалізації його звільнення не зазначав. Вказана дата була внесена ним після звільнення на вимогу начальника відділу кадрів ОСОБА_2 вже при ознайомленні з наказом про звільнення.

48. Покази свідка ОСОБА_2 на переконання позивача повністю спростовуються показами допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , який підтвердив відсутність у позивача бажання звільнятися з посади та з органів прокуратури на час написання заяви, відсутність дати звільнення у заяві, спонукання його до звільнення, яке проведено у незаконний спосіб, а також факти тиску при написанні заяви.

49. Відповідачем грубо порушені вимоги обов`язкової реєстрації документів (заяв) в інформаційній системі «СЕД»; подана заява про звільнення була попередженням відповідача, а відповідно до норм КЗпП України у позивача було два тижні на її відкликання; безпідставно не переведено його на посаду прокурора Миколаївської обласної прокуратури, проігноровано звернення до керівництва з цього питання; відсутність клопотань (заяв) про розгляд справи у суді першої інстанції у його відсутність, неповідомлення належним чином про дату судового засідання, що було обов`язковою підставою для відкладення розгляду справи 02 грудня 2020 року.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

50. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

51. Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктами 3, 4 частини другої, пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України.

52. Спірні правовідносини між сторонами склались щодо наказу про звільнення з посади прокурора та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, з огляду на те, що позивач заперечує своє волевиявлення на таке звільнення та самостійне визначення дати звільнення.

53. Спеціальним законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України «Про прокуратуру» (Закон № 1697-VII).

54. Відповідно до частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

55. Пунктом 7 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

56. Стаття 58 Закону № 1697-VII врегульовує питання звільнення прокурора в разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Так, прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.

Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.

Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

57. Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

58. Позивач не заперечує, що 15 вересня 2020 року написав заяву про звільнення з посади за власним бажанням, вказавши при цьому причину - у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, додавши копію пенсійного посвідчення. Таку заяву у паперовій формі він подав керівникові Миколаївської обласної прокуратури через відділ кадрової роботи та державної служби прокуратури.

59. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги, 20 квітня 2021 року допитав як свідка ОСОБА_2 , яка пояснила, що обіймала посаду начальника відділу кадрової роботи та державної служби Миколаївської обласної прокуратури; 15 вересня 2020 року о 08.15 год позивач особисто подав їй заяву про звільнення та при ній власноруч зазначив дату звільнення. У цей же день він особисто оформив обхідний лист та добровільно здав службове посвідчення.

60. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються одним із таких засобів, як показання свідків.

61. Як свідок в адміністративній справі судом може бути викликана будь-яка особа, якій відомі обставини, що належить з`ясувати у справі (частина перша статті 65 КАС України).

62. Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи (частина перша статті 91 КАС України).

63. Завідомо неправдиве показання свідка є кримінально караним діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 384 Кримінального кодексу України.

64. Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно взяв до уваги надані свідком ОСОБА_2 пояснення як докази у справі в частині того, що позивач подав заяву у паперовому вигляді та визначив дату звільнення зі служби шляхом власноручного дописування до машинописного тексту заяви безпосередньо у відділі кадрової роботи прокуратури.

65. У обґрунтування касаційної скарги позивач в черговий раз звертає увагу на те, що ним до позовної заяви було додано копію заяви про звільнення від 15 вересня 2020 року без зазначення дати звільнення, яку він подав до відділу кадрів та перед цим зафіксував на фотокамеру власного мобільного телефону о 08.15 год цього ж дня.

66. Наполягає на тому що саме така заява є оригіналом, на підставі якого винесено оскаржуваний наказ про звільнення, та яка повинна бути досліджена судами при наданні оцінки правомірності дій відповідача та ухваленні судових рішень у справі.

67. Проте з цього приводу слід звернути увагу що суд касаційної інстанції обмежений у повноваженнях щодо встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання чи прийняття до розгляду нових доказів або додаткової перевірки доказів (частина друга статті 341 КАС України).

68. Таким чином, надання оцінки висновкам судів попередніх інстанції щодо допустимості (достатності) окремих доказів у цій справі не відповідатиме наведеним вимогам процесуального закону.

69. На це вже зверталась увага у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року при наданні оцінки доводам касаційної скарги ОСОБА_1 в частині встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України).

70. У той же час слід зазначити, що під час нового апеляційного розгляду справи за заявою позивача судом 27 липня 2023 року було допитано свідка ОСОБА_3 , який пояснив, що 15 вересня 2020 року зранку зустрівся з позивачем у службовому кабінеті та який показав йому раніше написану заяву про звільнення з органів прокуратури, проте у ній була відсутня дата, з якої бажає звільнитися.

71. Ні позивачем, ні свідками не заперечувалося написання у службовому кабінеті 15 вересня 2020 року заяви про звільнення без зазначення в ній дати звільнення. Така дата була власноруч дописана позивачем вже у відділі кадрів, що не заперечується і самим позивачем, зокрема у касаційній скарзі.

72. Копії заяви позивача, надані відповідачем під час розгляду справи у суді, можуть бути зроблені представником відповідача з іншої копії такої заяви (навіть з певними відмітками), яка містилась у його розпорядженні (т. 2 а.с. 39, 55, 79), та надані як доказ правомірності вчинених дій, які оскаржуються у судовому порядку.

73. Незгода позивача з такими копіями заяви від 15 вересня 2020 року не свідчить про недостовірність чи недопустимість їх як доказу у справі.

74. Твердження позивача про внесення змін до своєї заяви в частині зазначення дати звільнення вже після винесення спірного наказу та під час ознайомлення з таким наказом, належним чином не підтверджено ні під час розгляду справи у судах, ні в обґрунтування касаційної скарги, а також спростовується показами свідка ОСОБА_2 , наданими під присягою та після попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, які були враховані судом апеляційної інстанції.

75. У той же час, відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

76. Також суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку доказам та доводам позивача щодо його вимушеності звернутися із заявою про звільнення, емоційності характеру такого вчинку та невідповідності дій реальному бажанню. За результатами такої перевірки не було встановлено застосування по позивача безпідставних заходів впливу, притягнення до дисциплінарної відповідальності, упередженого та дискримінаційного ставлення керівництва шляхом надання доручень зі стислими строками їх виконання, або ж примушування до звільнення. Не встановлено правового значення і способу позивача написанням та поданням заяви про звільнення привернути до себе увагу керівництва.

Щодо доводів касаційної скарги про допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, слід зазначити таке.

77. На виконання вимог постанови Верховного Суду від 01 червня 2023 року суд апеляційної інстанції перевірив дотримання судом першої інстанції норм процесуального права за результатами чого не встановив таких порушень.

78. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 28 жовтня 2020 року.

79. 28 жовтня 2020 року у системі «Електронний суд» позивачем сформовано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження з огляду на ускладнення епідеміологічної ситуації щодо захворюваності на COVID-19 в місті Миколаєві, введенням відповідних карантинних заходів, у тому числі і в окружному адміністративному суді.

80. Ухвалою від 03 листопада 2020 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті. При цьому задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Судове засідання призначено на 02 грудня 2020 року.

81. Верховний Суд погоджується з аргументами скаржника про фактичне непроведення підготовчого засідання та невиконання його завдань відповідно до вимог статті 173 та частини другої статті 180 КАС України.

82. Так, суд першої інстанції не провів підготовче судове засідання з фіксуванням судового процесу, вказавши, що керуючись частиною дев`ятою статті 205 КАС України, суд розглядає питання про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

83. У той же час, стаття 205 КАС України врегульовує наслідки неявки в судове засідання учасника справи на стадії розгляду справи по суті, а не у підготовчому провадженні.

84. Проте, відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

85. Ухвалу про призначення судового засідання з визначеною датою такого засідання ОСОБА_1 отримав 09 листопада 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а також в електронному вигляді доставлено до його електронної скриньки 03 листопада 2020 року.

86. Відповідно, позивач завчасно був повідомлений про розглянуті клопотання сторін та призначення судового засідання у справі, а тому, за бажанням, мав право та можливість бути присутнім у судовому засіданні (особисто або в режимі відеоконференції, про що подати відповідну заяву), висловити свою позицію, надати необхідні докази та заперечення, навіть незважаючи на подану раніше заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Проте він цього не зробив, у зв`язку з чим справу було розглянуто без його участі.

87. Незважаючи на розгляд справи судом першої інстанції у відсутність позивача, у зв`язку з чим суд не заслухав його доводи, про такі він міг заявити в апеляційній скарзі та суд апеляційної інстанції в силу встановлених статтею 308 КАС України меж перегляду надати їм оцінку.

88. Подаючи апеляційні скарги позивач звертав увагу на допущені, на його переконання, судом першої інстанції процесуальні порушення, яким була надана оцінка під час апеляційного розгляду та з якою суд касаційної інстанції погоджується.

89. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

90. Обставини відкриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

91. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

92. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2023 року в справі №400/4149/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

В.Е. Мацедонська,

Судді Верховного Суду