Рішення

від 24.09.2024 по справі 523/11085/22

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/11085/22

Провадження №2/523/674/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді - Бузовського В. В.,

при секретарі - Петровської О.П.,

за участі:

прокурора - ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Танасійчука І.М.

представника відповідача адвоката Усатенка В.Ю.,

представника відповідача адвоката Іскри С.Л

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Одесі в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Суворовської окружної прокуратури міста Одеси, в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті хаус резорт», третя особа ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним акту прийняття-передачі нерухомого майна, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, -

встановив:

Суворовська окружна прокуратура міста Одеси звернулася до суду з вказаним вище позовом в інтересах Одеської міської ради, яким просить суд: - визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2006р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , який зареєстрований у реєстрі за № 14760 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.; - визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 31.07.2008р., посвідчене державним нотаріусом Мельник Л.М., (зареєстровано в реєстрі за № 2-3815, спадкова справа № 1298/2008), за яким ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017, площею 0,2847 га після смерті ОСОБА_5 ; - визнати недійсним акт приймання передачі нерухомого майна № б/н від 08.02.2022р., укладений між ОСОБА_3 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті хаус резорт», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Качур О.М., від 08.02.2022р., та зареєстрований в реєстрі під № 188, 189, за яким ТОВ «Сіті хаус резорт» прийняло до статутного капіталу земельну ділянку загальною площею 0,2847 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1520162351101; - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 22.09.2006р., (серія ЯГ № 915263), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010650501385, виданий ОСОБА_5 , на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017, площею 0,2847 га; - визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 24.10.2006 р. (серія ЯГ № 945790), зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 020650500041, виданий суб`єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 , на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017, площею 0,2847 га; - визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Качур О.М., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.02.2022р., № 64364448 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017, площею 0,2847 га за ТОВ «Сіті хаус резорт»; - визнати за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса. пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017, площею 0,2847 га.

В обґрунтування позовної заяви Суворовська окружна прокуратура міста Одеси посилається на те, що чинним законодавством не передбачено можливість передачі у приватну власність фізичних та юридичних осіб земельних ділянок, які знаходяться у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги та вказані землі мають режим господарської діяльності, а згідно з даними публічної кадастрової карти України відстань від межі ділянки з кадастровим номером: 5110137600:31:009:0017 до узрізу води Чорного моря становить 22 м.

Від представника Одеської міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника ОМР.

Представники відповідачів вимоги позову не визнали та зазначили, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права. Також, представник ОСОБА_3 , просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки Одеська міська рада була обізнана про право власності суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 , на земельну ділянку з 2006 року.

Ухвалою суду від 19.09.2022р., заяву Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2847 га, реєстраційний номер: 1520162351101, кадастровий номер: 5110137600:31:009:0017.

Ухвалою суду від 19.09.2022р., прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на25 жовтня 2022 року на 11 год. 30 хв. в залі судових засідань № 16 в приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси (вул. Чорноморського козацтва, 68, м. Одеса).

Ухвалою суду від 25.10.2022 р. задоволено клопотання представника відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті хаус резорт», ОСОБА_6 про витребування доказів, витребувано від Господарського суду Одеської області матеріали справи № 4/367-06-9105А за позовом суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Одеської міської ради та Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання права власності на земельну ділянку для огляду у судовому засіданні, витребувано від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради належним чином завірені копії документів, що стали підставою для оформлення права власності на земельну ділянку площею 2847 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0017 за ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 29.11.2022р., задоволено клопотання представника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси про витребування доказів, витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відомості про звітність будь-яких підприємств/установ/організацій відносно ОСОБА_2 , якій нараховується заробітна плата, з якої сплачується єдиний внесок, витребувано від Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби відомості про перебування на території України громадянки України ОСОБА_2 , на теперішній час.

Ухвалою суду від 06.09.2023р., залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , викликано третю особу в судове засідання призначене на 10 жовтня 2023 року, на 14 год. 30 хв., направивши копію ухвали, копію позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.10.2023р., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 листопада 2023 року на 10 год. 30 хв. в залі судових засідань № 16 (2-й поверх), в приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси, вул. Чорноморського козацтва, 68.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Постановою Господарського суду Одеської області від 12.09.2006р., у справі № 4/367-06-9105А визнано за суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку площею 0,2847 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язано регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

На виконання зазначеного судового рішення суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 , отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2847 га за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯГ № 915263 від 22.09.2006р.

Згідно договору купівлі-продажу від 09.10.2006р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 , продала, а ОСОБА_5 , придбала вищевказану земельну ділянку.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.07.2008р., посвідченого державним нотаріусом Мельник Л.М., ОСОБА_3 , набув право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0017, площею 0,2847 га після смерті матері ОСОБА_5 .

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2010р., у справі № 4/367-06-9105А частково задоволено апеляційну скаргу Прокуратури міста Одеси на постанову Господарського суду Одеської області від 12.09.2006р., рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2006р., скасовано і закрито провадження за позовом суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання права власності.

28.03.2018р., державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В., прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що має кадастровий № 5110137600.31:009:0017, площею 0,2847 га, за індексним номером 40402204. Державна реєстрація права власності проведена на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯГА 6945790, виданого 24.10.2006р., та свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-3813, виданого 31.07.2008р., державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Мельник Л.В.

На підставі акту приймання-передачі об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу від 08.02.2022р., укладеного між ОСОБА_3 , та ТОВ «Сіті хаус резорт», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Качур О.М., ОСОБА_3 , передав, а ТОВ «Сіті хаус резорт» прийняло до статутного капіталу земельну ділянку, загальною площею 0,2847 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0017.

Положеннями ст. ст. 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 755/18296/17 (провадження № 61-18669св19).

Тлумачення статей 16, 203, 215ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Нормою ст. 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Великою Палатою Верховного суду у постанові від 18.12.2019р., № 522/1029/18 вказано, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов?язально-правових способів.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021р., у справі №359/3373/16 встановлено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Згідно усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду належним способом захисту права у випадку відсутності договірних відносин між сторонами є пред`явлення віндикаційного позову. Так, постановою від 23.11.2021р., у справі № 359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду надала додаткові роз`яснення з цього приводу, вказавши на наступне.

«Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших. (п. 146 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.» (п. 148 постанови).

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Згідно з п. 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021р., у справі № 359/3373/16, визначено, що відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення з позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі №199/8324/19 додатково встановлено, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що заявлений позов є негаторним, та з посиланням на ст. 391 ЦК України вважає його ефективним способом захисту права.

Суд з такою позицією погодитись не може, оскільки негаторним є позов власника майна про усунення перешкод у користуванні майном. По-перше, основоположним критерієм для визначення позову як негаторного є наявність титула власника у позивача, а також відсутність у нього можливості фактичного володіння майном. В даному випадку власником майна є відповідач. По-друге, позов про визнання договорів недійсними є зобов`язально-правовим способом захисту права, в той час як негаторний та віндикаційний позови є різновидами речово-правового способу захисту права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження№ 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

На підставі акту приймання-передачі об`єкта нерухомого майна до Статутного капіталу Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті хаус резорт», посвідченого 08.02.2022р., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Качур О.М., товариство є власником земельної ділянки загальною площею 0,2847 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0017.

При цьому визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2006р., укладеного між ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 , який зареєстрований у реєстрі за № 14760 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А.; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.07.2008р., посвідченого державним нотаріусом Мельник Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2-3815; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна № б/н від 08.02.2022р., укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Сіті хаус резорт», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Качур О.М. від 08.02.2022р., та зареєстрованого в реєстрі під № 188, 189; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 22.09.2006р., (серія ЯГ № 915263), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010650501385; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 24.10.2006 р. (серія ЯГ № 945790), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 020650500041; скасування рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Качур О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10.02.2022 р. № 64364448 не захистить право, яке позивач вважає порушеним, так як залишиться право власності зареєстрованим за ТОВ «Сіті хаус резорт», та не відновить порушеного права позивача, яке він вважає порушеним.

Ураховуючи викладені обставини суд вважає, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частина 1 статті 261 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 4/367-06-9105А за позовом суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 , до Одеської міської ради та Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання права власності на земельну ділянку, за результатами розгляду якої було оформлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з розпискою, що міститься в матеріалах даної справи, представник Одеської міської ради отримав постанову суду особисто 12.09.2006р., тобто Одеська міська рада знала про перехід права власності на земельну ділянку до відповідачки, ОСОБА_2 , протягом більше 15 років.

Заява про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної постанови була подана Прокуратурою м. Одеси, 23.06.2009р., Таким чином, і позивач знав про перехід права власності за 13 років до подання позову.

У провадженні Господарського суду Одеської області знаходилась справа №5017/1609/2012 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління Держкомзему в місті Одесі Одеської області про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування державного акту. Предметом спору у вказаній справі була земельна ділянка площею 2847 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0017. За результатами розгляду справи позов було залишено без розгляду ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2012р., Отже, Одеська міська рада вже зверталась за захистом своїх прав щодо спірної земельної ділянки за 10 років до подання даного позову.

Якщо 3-річний строк позовної давності відраховувати з 2017 року (рік першого звернення позивача до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння), то строк сплинув в 2020 році.

Таким чином, подання до суду цього позову відбулося після спливу строку позовної давності у три роки, встановленого ст. 257 ЦК України.

У своїй постанові від 27.01.2021р., по справі №186/599/17 Верховний Суд наголосив, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Оскільки позов не підлягає задоволенню з підстави обрання позивачем неналежного способу захисту права, суд не приймає до уваги заяву представника відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності та позовна давність судом не застосовується.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 82, 95, 141, 259, 263-265, 268ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

В позові Суворовської окружної прокуратури міста Одеси, в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті хаус резорт», третя особа ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним акту прийняття-передачі нерухомого майна, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04.10.2024 року.

Суддя: