Рішення

від 24.09.2024 по справі 191/4406/23

СИНЕЛЬНИКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 191/4406/23

Провадження № 2/191/1241/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі

головуючої судді Окладнікової О.І.,

за участю секретаря судового засідання Заламай О.Ю.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїв порядкузагального позовногопровадження цивільнусправу запозовом СтаробільськоїокружноїпрокуратуриЛуганської областів інтересахдержави вособі Головногоуправління ДержгеокадаструуЛуганськійобласті до ОСОБА_3 , третя особа: Фермерське господарство «Альтаир», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,

ВСТАНОВИВ:

03.10.2023 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся заступник керівника Старобільської окружної Прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із позовною заявою до відповідача про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, паспорт громадянина російської федерації, серія та номер: НОМЕР_1 виданий 29.03.2002 Милославським РОВД Рязанської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , що підтверджується листом Управління державної міграційної служби України в Луганській області від 11.04.2023 № 4401.5.2-786/44.2-23, в якому зазначено, що перевіркою за обліками УДМС у Луганській області та інформаційною підсистемою «Іноземці та біженці» Єдиної інформаційно- аналітичної системи «Управління міграційними процесами» встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове/постійне проживання в Україні, паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалась; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.03.2023, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.01.2021, договором оренди № 1606 від 10.12.2020 де також вказано, що ОСОБА_3 має громадянство російської федерації.

Окрім того, в державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЛГ номер 024735, виданого 20.05.2003 Старобільським районним відділом земельних ресурсів Луганської області, зазначено, що ОСОБА_3 проживає (знаходиться) АДРЕСА_1 .

Встановлено, що державним реєстратором Старобільського районного нотаріального округу Луганської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЛГ номер 024735, виданого 20.05.2003, Старобільським районним відділом земельних ресурсів Луганської області, зареєстровано право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га за ОСОБА_3 , яка є громадянкою російської федерації.

Відповідно до зазначеного витягу, власником земельної ділянки кадастровий номер 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га є: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , країна громадянства: російська федерація.

На даний час земельна ділянка перебуває в оренді фермерського господарства «Альтаир» (код ЄДРПОУ 23262139), про що внесені відповідні відомості до Державного земельного кадастру.

Вказане підтверджується договором оренди землі № 1606 від 10.12.2020, укладеного між власником земельної ділянки ОСОБА_3 та фермерським господарством «Альтаир». Об`єктом оренди за вказаними договором є земельна ділянка кадастровий номер 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору до 10.12.2027.

22.01.2021 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 40223413). Записи про припинення права оренди відсутні.

Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_3 20.05.2003 отримала у приватну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га, яку у встановленому законом порядку протягом року не відчужила, зобов`язана була відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення не пізніше 20.05.2004, володіє до цього часу, що є порушенням вимог земельного законодавства.

Поряд із цим, про відсутність у відповідача наміру виконати обов`язок щодо відчуження оспорюваної земельної ділянки, також, свідчить факт дії на сьогодні договору оренди землі від 10.12.2020 з фермерським господарством «Альтаир».

Враховуючи, що ОСОБА_3 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, земельна ділянка з кадастровим номером: 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Шульгинської сільської ради (раніше Малохатської сільської ради) Старобільського району Луганської області, підлягає конфіскації за рішенням суду.

Вказане порушення вимог земельного законодавства ОСОБА_3 є триваючим, пов`язаним з тривалим, безперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Бездіяльність ОСОБА_3 характеризується тим, що не відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення по цей час та її фактична належність на праві власності іноземцю, є порушенням вимог закону.

Ухвалою суду від 04.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 08.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У сьогоднішньому судовому засіданні прокурор позов підтримала у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Луганській області у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, причину неявки не повідомила, викликалася належним чином через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України у порядку, визначеному ч.11 ст. 128 ЦПК України, причину неявки не повідомила. Також відповідач не скористалася правом на відзив та не направила до суду письмовий відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, враховуючи норми матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частинами 2,3 ст. 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб`єктами права приватної власності на землю, згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, визначено громадян України та юридичних осіб.

Проте, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм Земельного кодексу України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Земельним кодексом України чітко визначені підстави набуття права власності на землі іноземцями та особами без громадянства.

Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України, можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно з ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України, іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Земельного кодексу України та ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Проаналізувавши положення ст. ст. 22, 81 Земельного кодексу України можливо зробити висновок, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставі цивільно-правових угод та прийняття спадщини, а на землі сільськогосподарського призначення лише шляхом прийняття спадщини, інших підстав для отримання земель сільськогосподарського призначення у власність даною категорією громадян не передбачено.

З системного аналізу норм земельного законодавства можна зробити висновок, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянам України.

Однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку за статтею 140 Земельного кодексу України є конфіскація за рішенням суду.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Згідно зі ст. 356 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Статтею 145 Земельного кодексу України встановлено вимогу припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

Аналогічно за змістом ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно з ч. 2 ст. 145 Земельного кодексу України, у випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Враховуючи те, що право власності, відповідно до статті 125 ЗК України, виникає після одержання власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації, після чого на зазначені правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, то обчислення річного строку «добровільного» відчуження слід починати від часу одержання іноземним громадянином чи особою без громадянства державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Таким чином, обраний Старобільською окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянки російської федерації ОСОБА_3 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером: 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом їх конфіскації у власність держави відповідає вимогам законодавства.

Крім того, конфісковані земельні ділянки за рішенням суду в подальшому підлягають продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном було законне, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Віра Довженко проти України» від 15.01.2019 категорично ствердив, що «на момент обставин справи у національному законодавстві не існувало жодних положень, які б становили достатні правові підстави для оскаржуваних обмежувальних заходів» (п. 39 рішення).

Однак, у даному спорі щодо конфіскації земельної ділянки, у Земельному кодексі України існують чіткі та зрозумілі законодавчі обмеження щодо іноземців, які набули право на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у приватну власність.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі відсутності уповноваженого органу.

З викладеним корелюються й положення ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, за якими у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що відповідач ОСОБА_3 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру отримання та використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема, багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими.

Відповідно до вимог ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з вимогами ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).

Оскільки, земля є об`єктом права власності Українського народу, тому умови щодо використання даного природного ресурсу є особливо суворими.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16.

У даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_3 порушила визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 80, 81, 140, 145 ЗК України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме: як іноземний громадянин не відчужила її упродовж року після отримання у власність. На даний час вона без перешкод використовує спірну земельну ділянку на території України, передавши в оренду фермерському підприємству та отримуючи дохід на території України.

Тому пред`явлення позову прокурором у такому випадку є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави. Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.

Подання Старобільською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Луганській області повністю узгоджується з вимогами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Аналогічні висновки щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави викладено у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 17.03.2021 у справі № 264/7493/18.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується: Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.03.2023 (індексний номер 324516721); копією договору оренди землі №1606 від 10.12.2020 року, в якому зазначено що ОСОБА_3 є громадянкою російської федерації та вказано її паспортні дані (а.с.22-27).

Управління державної міграційної служби України в Луганській області листом від 11.04.2023 № 4401.5.2-786/44.2-23 повідомило, що перевіркою за обліками УДМС у Луганській області та відомостями, внесеними до Єдиної інформаційно-аналітичної системи «Управління міграційними процесами» встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідками на тимчасове/постійне проживання в Україні, паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалася (а.с.54-55).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛГ № 024735, виданого 20.05.2003 Старобільським районним відділом земельних ресурсів Луганської області на підставі розпорядження голови Старобільської райдержадміністрації від 15.05.2003 року №216, земельна ділянка кадастровий номер 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Малохатської сільської ради (на даний час Шульгинської сільської військової адміністрації) Старобільського району Луганської області, перебуває у власності громадянки російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина російської федерації серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 29.03.2002 року Милославським РОВД Рязанської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) (а.с.28).

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2021 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Дані про припинення права власності в реєстрі відсутні (а.с.22-23).

На даний час вищевказана земельна ділянка перебуває в оренді Фермерського господарства «Альтаир», про що внесені відповідні відомості до Державного земельного кадастру.

Вказане підтверджується договором оренди землі №1606 від 10.12.2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Альтаир». Об`єктом оренди за вказаним договором є земельна ділянка кадастровий номер 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору 7 років. Записи про припинення права оренди відсутні (а.с.24-27).

Отже, станом на момент звернення до суду з даним позовом, громадянка російської федерації ОСОБА_3 є власницею земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Положеннями статей 13,14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.

Згідно із ст.19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних.

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст. ст.319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 39 даного Закону, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 374 ЦК України, суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Згідно з п.а ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно пункту «е» ч. 1 ст. 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Разом з тим, відповідно до п. в ч.1 ст.143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Також п. 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України встановлено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно зі ст. 356 Цивільного кодексу України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому, власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку у встановленому законом порядку протягом року не відчужила, володіє до цього часу, що є порушенням вимог земельного законодавства.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням обов`язку добровільного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності відповідача на вказану земельну ділянку необхідно припинити шляхом її конфіскації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов прокурора є обґрунтованим й підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню з відповідача, відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2-4, 12, 13, 19, 23, 56, 76-89, 141, 258-268, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

задовольнити позовСтаробільськоїокружноїпрокуратуриЛуганської областів інтересахдержави вособі Головногоуправління ДержгеокадаструуЛуганськійобласті до ОСОБА_3 , третя особа: Фермерське господарство «Альтаир», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина російської федерації серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 29.03.2002 року Милославським РОВД Рязанської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ), право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4425183500:06:001:1001 площею 7,2054 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту на території Шульгинської сільської військової адміністрації Старобільського району Луганської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2021 року (номер запису про інше речове право: 40167586, індексний номер рішення про державну реєстрацію: 56205169 від 19.01.2021 року) шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина російської федерації серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 29.03.2002 року Милославським РОВД Рязанської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ), на користь Луганської обласної прокуратури (р/р UА048201720343140001000000839, банк: ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02909921) в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 3221,93 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження..

Повне рішення складене 04.10.2024 року.

Суддя О.І. Окладнікова