Рішення

від 30.09.2024 по справі 727/7194/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/7194/24

Провадження № 2/727/1513/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Аниськовій К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат,-

встановив:

ТОВ «Кей-Колект» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просило стягнути суми 3% річних та інфляційних витрат у загальному розмірі 455454,06 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 03.11.2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11069834001, за умовою якого ОСОБА_3 отримав кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 79890,00 Євро зі сплатою відсотків за використання кредиту у розмірі 10,30% річних.

Також, 03.11.2006 року між ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено Договір поруки №56063, яка згідно умов Договору поруки зобов`язалась відповідати перед АКІБ «УкрСиббанк» в тому ж обсязі, що і ОСОБА_3

12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу №1, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової та майнової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за Договором про надання споживчого кредиту №11069834001, Договором поруки №56063.

У зв`язку з невиконанням Відповідачами умов Договору про надання споживчого кредиту №11069834001 щодо сплати заборгованості, позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці щодо примусового стягнення заборгованості, на підставі чого 27.05.2013 року Шевченківським районним судом м. Чернівці була розглянута справа №727/3761/13-ц та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей-Колект» 855052,00 грн. боргу за кредит.

04.09.2013 року рішенням Апеляційного суду Чернівецької області рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.05.2013 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором, а саме зменшено суму стягнення заборгованості за кредитним договором з 855052,00 грн. до 807437,99 грн.

Зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних витрат є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересів кредитора. Звертає увагу на те, що ст.625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Байцар І.Б., в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. У відзиві вказує, що позивачем не було реалізовано його право на звернення виконавчого листа до виконання за рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.05.2013 року, яке було частково змінено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04.09.2013 року. Зазначає, що в 2015 році позивач звернувся із заявою до Шевченківського районного суду м. Чернівці про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення. Проте, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31.08.2015 у справі №727/3761/13-ц (49309068) суд встановив, що позивач знав про відсутність в нього виконавчих листів ще в квітні 2014 року, строк пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання закінчився 17.10.2014 року, та майже рік стягувач не звертався до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, а тому, встановивши відсутність поважних причин для пропуску строку звернення виконавчих листів до примусового виконання, суд відмовив ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні вказаної заяви. Таким чином, у відповідача відсутня можливість захистити вимогу щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у примусовому порядку. Звертає увагу, що 3% річних та інфляційних витрат були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні. Враховуючи наведене, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про місце та дату розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2006 ОСОБА_5 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту №11069834001, за умовами якого надано кредит у сумі 79890,00 Євро зі сплатою 10,3% річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредиту до 02.11.2021 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань, взятих позивальником перед кредитором за кредитним договором, 03.11.2006 року між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладений договір поруки №56063 (а.с.16-19).

У передбачені договором строки позичальник зобов`язання не виконував, відтак банк звернувся в суд з відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27.05.2013 у справі №727/3761/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість у розмірі 855052,00 грн. (а.с.20)

При цьому, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області вищевказане рішення було змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором, розміру пені за порушення термінів повернення кредиту, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», а також в частині розміру пені за невиконання зобов`язань, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кей Колект», а саме: зменшено суму стягнення заборгованості за кредитним договором з 855052,00 гривень до 807437,99 гривень; зменшено розмір пені за порушення термінів повернення кредиту з 6263,93 гривні до 5915,10 гривень; зменшено розмір пені за невиконання зобов`язань з 33801,30 гривень до 31919,06 гривень (а.с.21-22).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.05.2013 не виконане, 10.07.2024 ТОВ «Кей-Колект» звернулося в суд з позовом про стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Ст.105 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст.526, 599, 611,625 ЦК України дає підстави дійти висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст..625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Відповідно до ч.5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 р. у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч.1 ст.267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст.625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (п.4 ч.1 ст.602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить що:

- натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

- задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

- законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

- очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

- приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20).

Судом встановлено, що позивач, маючи статус кредитора, не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом. Таким чином, позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду).

Тому суд вважає, що зобов`язання відповідача є задавненим, в зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.

Як вбачається з встановлених обставин, заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, суд вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

За таких обставин, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні вказаного позову.

Відповідно, судовий збір необхідно покласти на позивача згідно приписів ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 133, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 04 жовтня 2024 року.

Суддя: О.Є.Терещенко