Постанова

від 24.12.2024 по справі 727/7194/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2024 року містоЧернівці справа № 727/7194/24

провадження №22-ц/822/990/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогоВисочанської Н.К.,

суддів:Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

секретар Собчук І.Ю.

учасники справи:

позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на рішення Шевченківського районного суду м.Черніців від 30 вересня 2024 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, головуючий в суді першої інстанції суддя Терещенко О.Є.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

В обґрунтування позову зазначало, що 03 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11069834001, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 79 890,00 Євро зі сплатою відсотків за використання кредиту у розмірі 10,30% річних.

03 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено Договір поруки №56063, яка згідно умов Договору поруки зобов`язалась відповідати перед АКІБ «УкрСиббанк» в тому ж обсязі, що і ОСОБА_1

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» було укладено Договір факторингу №1, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової та майнової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за Договором про надання споживчого кредиту №11069834001, Договором поруки №56063.

У зв`язку з невиконанням відповідачами умов Договору про надання споживчого кредиту №11069834001 щодо сплати заборгованості, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2013 року у справі №727/3761/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» борг за кредит в сумі 855 052,00 грн.

04 вересня 2013 року рішенням Апеляційного суду Чернівецької області рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2013 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором, а саме зменшено суму стягнення заборгованості за кредитним договором з 855052,00 грн. до 807 437,99 грн.

Зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних витрат є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересів кредитора.

Звертає увагу на те, що ст.625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Просило стягнути з відповідачів солідарно на їх користь 3% річних в розмірі 110 630,07 грн, нараховані інфляційні втрати в розмірі 344823,99 грн. та судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м.Черніців від 30 вересня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат залишено без задоволення.

Повний текст рішення складено 04 жовтня 2024 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

На дане рішення Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Посилалося на те, що судом першої інстанції прийнято рішення необґрунтоване, з порушенням норм матеріального права та процесуального права. Судом першої інстанції не повністю з`ясовано всі обставини та наведені сторонами докази, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі наводить обставини й підстави для задоволення вимог, які викладені в позовній заяві та свої доводи мотивує тим, що станом на сьогодні рішення суду не виконано.

Відповідачами не надано до суду доказів на спростування обставин щодо не виконання ними грошових зобов`язань перед позивачем.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі №757/44680/15-ц, на яку посилався суд першої інстанції, здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

В указаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за спливом позовної давності.

Разом з тим, в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом, а саме рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2013 року у справі №727/3761/13-ц, яке зміно рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року, за яким з відповідачів стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним.

При цьому, та обставина, що ТОВ «Кей Колект» пропущено строк на пред`явлення виконавчого документу до виконання не має правового значення, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року по справі №916/190/18).

Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту, встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.

Будь-яких заперечень щодо розміру та обраного позивачем періоду нарахування заборгованості, у тому числі в частині дотримання позивачем строку на звернення до суду за захистом порушеного права, відповідачем не висловлено.

Аналогічні за своїм змістом висновки містяться в постанові КЦС ВС від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19, в постанові КЦС ВС від 29 вересня 2021 року у справі №548/223/19.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказали, що суд першої інстанції правильно застосував позицію Верховного Суду ОП КЦС в постанові від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц.

Позивач у встановлений законом строк не отримав виконавчий лист для примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості, виконавче провадження за даним судовим рішення не відкривалося, а ТОВ «Кей-Колект» не набуло статусу стягувача.

Зазначає, що в 2015 році позивач звернувся із заявою до Шевченківського районного суду м. Чернівці про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення. Проте, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 серпня 2015 року у справі №727/3761/13-ц суд встановив, що позивач знав про відсутність в нього виконавчих листів ще в квітні 2014 року, строк пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання закінчився 17 жовтня 2014 року, та майже рік стягувач не звертався до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, а тому, встановивши відсутність поважних причин для пропуску строку звернення виконавчих листів до примусового виконання, суд відмовив ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні вказаної заяви.

Таким чином, у відповідача відсутня можливість захистити чи реалізувати вимогу щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у примусовому порядку, а тому зобов`язання відповідачів є натуральним.

Позиція апелянта полягає у тому, що його право на стягнення основного боргу в даній справі захищено судовим рішенням, як і у справах на які посилається у апеляційній скарзі: постанова ВС від 28 вересня 2021 року у справі 759/4755/19 та від 29 вересня 2021 року у справі №548/223/19, проте такі твердження апелянта суперечать позиції ВС у складі ОП ЦПС викладеній в постанові від 06 березня 2019 року у справі 757/44680/15-ц.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідачки та третіх осіб

У судове засідання відповідачка ОСОБА_2 не з`явилася повторно, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином у встановленому законом порядку, про поважність причин неявки в судове засідання апеляційний суд не повідомила (а.с.93, 98, 103, 106, 107, 108, 109).

Судові повістки про виклик відповідачки ОСОБА_2 у судові засідання повернуті поштою з відмітками про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.98, 107, 108, 109).

Відповідно до пункту 2 частини 7статті 128 ЦПК Україниу разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом 3 частини 8статті 128 ЦПК Україниднем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.

Згідно ізстаттею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, виклад позиції позивача в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 03 листопада 2006 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» в особі начальника відділення №219 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір про надання споживчого кредиту №11069834001, за умовами якого надано кредит у сумі 79 890,00 Євро зі сплатою 10,3% річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення кредиту до 02 листопада 2021 року (а.с.16-18).

В якості забезпечення виконання зобов`язань, взятих позичальником перед кредитором за кредитним договором, 03 листопада 2006 року між Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» в особі начальника відділення №219 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір поруки №56063 (а.с.19).

У передбачені договором строки позичальник зобов`язання не виконував, відтак банк звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 травня 2013 року у справі №727/3761/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість у розмірі 855 052,00 грн. (а.с.20).

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 травня 2013 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором, розміру пені за порушення термінів повернення кредиту, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», а також в частині розміру пені за невиконання зобов`язань, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект», а саме: зменшено суму стягнення заборгованості за кредитним договором з 855 052,00 гривень до 807 437,99 гривень; зменшено розмір пені за порушення термінів повернення кредиту з 6263,93 гривні до 5915,10 гривень; зменшено розмір пені за невиконання зобов`язань з 33 801,30 гривень до 31 919,06 гривень (а.с.21-22).

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 травня 2013 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Чернівецької області не виконане.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновків, що позивач, маючи статус кредитора, не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом. Таким чином, позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду). Тому суд вважає, що зобов`язання відповідача є задавненим, в зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.

Заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, суд вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

При цьому судом першої інстанції враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Судувід 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 рокуу справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного праває компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 травня 2013 року у справі №727/3761/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість у розмірі 855 052,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 27 травня 2013 року змінено в частині розміру заборгованості за кредитним договором, розміру пені за порушення термінів повернення кредиту, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект», а також в частині розміру пені за невиконання зобов`язань, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект», а саме: зменшено суму стягнення заборгованості за кредитним договором з 855 052,00 гривень до 807 437,99 гривень; зменшено розмір пені за порушення термінів повернення кредиту з 6263,93 гривні до 5915,10 гривень; зменшено розмір пені за невиконання зобов`язань з 33 801,30 гривень до 31 919,06 гривень.

Отже, даними судовими рішеннями у справі №727/3761/13-ц підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банкому розмірі807 437,99 грнта його порушення.

Після прийняття рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року по цивільній справі №727/3761/13-ц, останнє не виконане, тобто зобов`язання відповідачів не припинилося, тому передбаченіст.625 ЦК Українитри проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та№ 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №759/4324/23 (провадження №61-11727св24).

Суд першої інстанції вказаних висновків не врахував та прийшов до помилкового висновку про неможливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів враховує вищенаведені висновки Верховного Суду про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року, що у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує грошове зобов`язання перед ТОВ «Кей Колект», доказів виконання якого відповідачами надано не було, тому апеляційний суд констатує, що позивач має право на стягнення з відповідачів в солідарному порядку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту і наявності судового рішення, яке не виконано, встановлена постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19 (провадження №61-14506св20), від 29 листопада 2023 року у справі №753/1527/22 (провадження №61-9430св23), від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22 (провадження №61-11958св23), від 27 листопада 2024 року у справі №759/4324/23 (провадження № 61-11727св24), від 25 вересня 2024 року у справі №206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Будь-яких заперечень щодо невірного розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат відповідачі не висловлювали.

Щодо висновку суду про існування правовідносин з приводу натурального зобов`язання, то колегія суддів вказує наступне.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті509, частини першої статті267, статті625 ЦК Україниу їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положеннястатті 625 ЦК Українищодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

У справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалась об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов`язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначеністаттею 625 ЦК України.

У даній справі, що переглядається, апеляційний суд констатує про відсутність підстав вважати зобов`язання відповідачів за договором про надання споживчого кредиту №11069834001 від 03 листопада 2006 натуральним зобов`язанням, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 травня 2013 року та рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором в розмірі 807 437,99 грн., тобто вимога кредитора про стягнення заборгованості за кредитом (основним боргом) вже захищена у судовому (примусовому) порядку, а тому таке зобов`язання вже не є натуральним.

Таким чином висновки суду першої інстанції в частині застосування постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року зводяться до помилкового її тлумачення.

Вказана позиція апеляційного суду не протирічить зазначеній постанові та узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 листопада 2023 року у справі №753/1527/22.

Та обставина, що ТОВ «Кей-Колект» пропущено строк для пред`явлення судового рішення до виконання не приймається судом до уваги, оскільки вказана обставина не має правового значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року №916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другоюстатті 625 ЦК Українисум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20 є нерелевантною до даної справи, оскільки у справі яку розглядав Верховних Суд не було рішення суду про стягнення заборгованості.

Отже, висновок суду з вказаного приводу є помилковим, оскільки наявне рішення суду, яке набрало законної сили, однак не виконане боржником, що вказує на можливість з боку стягувача нараховувати 3% річних у цьому випадку та інфляційні втрати, так як є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора за користування боржником утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується доводів відповідачів про пропуск з боку позивача строку позовної давності, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.

У суді першої інстанції у відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 просив застосувати позовну давність до вимог позивача (а.с.43-47).

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255 ЦК Українита застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті260, частина третя статті267 ЦК України).

Відповідно достатті 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбаченихстатті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено встатті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Судувід 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження№ 14-254цс19).

Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити таке.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакціїЗакону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюванийзакономінтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четвертастатті 14 ЦК України).

Пунктом 15Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакціїЗакону № 540-ІХпередбачено, щоу разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однакне звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо їїпродовження на строк дії карантину.

Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум застаттею 625 ЦК України,які не спливли на момент набрання чинностіЗаконом № 540-ІХ(02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосуванняЗакону № 540-ІХвикладені в пункті 100постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі№ 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження№ 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі №487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

У даній справі рішення апеляційного суду Чернівецької області від 04 вересня 2013 року, яким стягнуто солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором в розмірі 807 437,99 грн. не виконане, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Однак ТОВ «Кей-Колект», звертаючись з позовом до суду про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, врахував строки позовної давності і просив стягнути вказані суми з 01 серпня 2017 року.

Отже, на момент набрання чинностіЗаконом № 540-ІХ(02 квітня 2020 року) прострочені з 01 серпня 2017 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженоїЗаконом № 540-ІХпозовної давності.

Згідно ізЗаконом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»(далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року,Прикінцеві та перехідні положення ЦК Українидоповнено пунктом 18, за змістом якогов період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Закон № 2120-ІХвиключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК Україниз 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12Прикінцевих та перехідних положень ЦК Українив редакціїЗакону №540-ІХщодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.

Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставіпостанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в липні 2024 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01 серпня 2017 року до 23 лютого2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно доЗакону № 540-ІХ.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строки звернення з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК Україниу резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Положеннями частини1та 2статті 141ЦПК Українипередбачено,що судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог.Інші судовівитрати,пов`язаніз розглядомсправи,покладаються уразі задоволенняпозову -на відповідача.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позов, який містив вимогу майнового характеру, підлягає задоволенню, то сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в суді першої інстанції у розмірі 6831,81 грн. (а.с.9) та за подання апеляційної скарги у розмірі 8198,18 грн. (а.с.79) підлягає компенсації з відповідачів.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно ст. 376 ЦПКпідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 30 вересня 2024 року слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Керуючись ст. ст.368,374, 376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівців від 30 вересня 2024 року скасувати та постановити нове.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат задовольнити.

Стягнути всолідарному порядкуз ОСОБА_1 , ОСОБА_2 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Кей-Колект»-3%річних всумі 110630,07грн.,інфляційні втратив сумі 344823,99грн., а всього455454 (чотириста п`ятдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят чотири) гривні 06 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 7515 (сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 7515 (сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2024 року.

Головуючий: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк