Постанова
від 01.10.2024 по справі 314/3617/18
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 01.10.2024 Справа № 314/3617/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/42/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.

Є.У.№ 314/3617/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Трофимової Д.А.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Вільнянськогорайонного судуЗапорізької областівід 27квітня 2023року та надодаткове рішеннявід 13червня 2023року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 16.10.2014 ОСОБА_1 надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. з умовою їх повернення до 01.09.2016. Договір укладено у письмовій формі у вигляді договору позики. ОСОБА_2 від зустрічі з позивачкою ОСОБА_1 ухиляється, на телефонні дзвінки не відповідає, гроші повертати відмовляється. Позивач вважає, що її право порушене та підлягає захисту у судовому порядку.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року затверджено у справі мирову угоду між сторонами, згідно якої визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 6,8205 га, кадастровий номер 2321582000:02:002:0006, яка належала ОСОБА_2 згідно державного акту Серія IV-ЗП № 007412 від 05.02.2003, що знаходиться на території Гнаровської сільської ради, Вільнянського району, Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Провадження у справі закрито.

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 листопада 2018 року виправлено описку в ухвалі про затвердження мирової угоди.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2, 98 га, яка розташована на території Гнаровської сільської ради, Вільнянського району, Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Яка раніше належала ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю IV-ЗП № 007412 від 05.02.2003.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року про затвердження мирової угоди та від 07 листопада 2018 року про виправлення описки скасувані, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 квітня 2023 року відмовлено у задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення заборгованості.

Заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сердюка Р.В. про поворот виконання рішення суду задоволено.

Здійснено поворот виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 13.09.2018 про затвердження мирової угоди та ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.11.2018 про виправлення описки у справі № 314/3617/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

У порядку повороту виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 13.09.2018 про затвердження мирової угоди та ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.11.2018 про виправлення описки у справі № 314/3617/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, скасовано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 2,9771 га з кадастровим номером 2321581000:02:006:0043, яка розташована на території Гнаровської сільської ради Вільнянсьокого району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про право власності: 42351766, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2137750423215 та зареєструвати право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Додатковим рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2023 року вирішено питання щодо витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 496,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судових витрат сплачених за проведення почеркознавчої експертизи у розмірі 4530,72 грн.

Не погоджуючисьіз зазначенимисудовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційніскарги,в яких посилаючисьнапорушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нові, про задоволення її позову та стягнення заборгованості за борговою розпискою та про відмову у задоволені заяви про стягнення судових витрат на користь ОСОБА_2 .

В обґрунтуванняапеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив докази по справі та не дав їм належної оцінки. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене фактично лише на підставі висновку експерта, що є порушення норм процесуального права, яке в подальшому призвело до не правильного застосування норм матеріального права. ОСОБА_2 брала грошові кошти в борг та не повернула їх, під час затвердження мирової угоди в суді визнавала цей факт та в добровільному порядку передала апелянту Державний акт на землю від 05.02.2003 №007412 серія IV-ЗП і цього не заперечує. Скаржник вважає, що такі дії ОСОБА_2 є шахрайськими та мають ознаки кримінального правопорушення, у зв`язку з чим звернулась до органів поліції та 25 травня 2023 року розпочато досудове розслідування. Вважає, що оскаржуване рішення грубо порушує її права. Окрім того, скаржник піддає сумніву висновок експерта, який проводив почеркознавчу експертизу, оскільки представник ОСОБА_2 в суді першої інстанції обмовився про те, що мав розмову з експертом, що заборонено.

Зазначає, що матеріали справи не містять доказів понесення ОСОБА_2 , витрат на правничу дорогому, документів, які свідчать про оплату за надані послуги, ОСОБА_2 не надано. Також ОСОБА_1 звернула увагу апеляційного суду на принципи пропорційності, розумності та справедливості під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат для даної справи. При цьому ОСОБА_1 вважає, що узгоджений ОСОБА_2 та її представником адвокатом Сердюком Р.В. розмір гонорару в сумі 21000,00 грн є завищеним, а надані докази на підтвердження понесених витрат не можуть бути прийняті судом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Сердюк Р.В. зазначив, що вказані в апеляційні скарзі доводи є необґрунтованими та свідчать лише про незгоду із оскаржуваними рішеннями суду. Ні мирову угоду, ні адресовану суду заяву про затвердження мирової угоди відповідачка не підписувала, участі у розгляді справи в суді першої інстанції під час визнання судом мирової угоди не приймала. Всі доводи апеляційної скарги спростовуються доказами, які наявні в матеріалах справи. Просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувані ОСОБА_1 судові рішення без змін.

З метою перевірки доводів апеляційної скарги і заперечень відповідачки за клопотанням ОСОБА_1 та її представника адвоката Жманкова В.Є. ухвалами апеляційного суду від 5 березня 2024 року і від 30 квітня 2024 року по справі призначена повторна судова почеркознавча експертиза, на вирішення якої поставлені питання, чи виконано підпис в договорі позики від 16 жовтня 2014 року та в заяві про укладення мирової угоди від 3 вересня 2018 року особисто ОСОБА_2 або іншою особою. Оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .

За повідомленням експерта від 03 липня 2024 року експертизу не проведено, оскільки оплата експертизи не здійснена.

В засідання апеляційного суду, призначене на 31 липня 2024 року ОСОБА_1 і її представник адвокат Жманков В.Є. не з`явилися, останній направив клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на свою хворобу.

Апеляційний суд задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Жманкова В.Є., відклав розгляд справи на 01жовтня 2024 року.

В судове засідання, призначене на 1 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 і адвокат Жманков В.Є. не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки в судове засідання не повідомили.

Від адвоката Сєдова М.В. 01 жовтня 2024 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки останній 30 вересня 2024 року уклав з ОСОБА_1 договір про надання правової допомоги та не встиг ознайомитися з матеріалами справи. В заяві також зазначено, що ОСОБА_1 розірвала договір з попереднім адвокатом.

Доказів розірвання договору з адвокатом Жманковим В.Є. ОСОБА_1 суду не надала. Адвокат Жманков В.Є. із заявою про припинення представництва інтересів позивачки до апеляційного суду не звертався.

Розглянувши клопотання адвоката Сєдова М.В., суд визнав його таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 43, 44ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Справа тривалий час перебуває в провадженні суду, слухання справи неодноразово відкладалося за клопотання позивачки і її адвоката як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції. Позивачка мала достатньо часу для укладення договору з будь-яким адвокатом і для ознайомлення остатнього з матеріалами справи. Уклавши договір з позивачкою напередодні судового засідання, адвокат Сєдов М.В. мав усвідомлювати свій обов`язок встигнути ознайомитися з матеріалами справи і з`явитися в судове засідання. За таких обставин не ознайомлення адвоката з матеріалами справи не є підставою для неявки в судове засідання і відкладення розгляду справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи адвоката Сердюка Р.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з виходячи з такого.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог надала суду Договір позики на 1-му аркуші від 16.10.2014, за змістом якого ОСОБА_1 надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн. з умовою їх повернення до 01.09.2016.

ОСОБА_2 заперечувала факт взяття у борг грошових коштів у ОСОБА_1 та стверджувала, що ніяких договорів про отримання в борг 100000,00 грн. не підписувала, гроші не позичала.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (24 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи№ 947/29816/19, провадження № 61-2519св23 (ЄДРСРУ № 111192393).

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.03.2023 задоволено клопотання представника відповідача адвоката Сердюка Р.В., по справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Запорізькому НДЕКЦ МВС України. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

05.04.2023 на виконання ухвали суду була проведена судова почеркознавча експертиза Запорізьким НДЕКЦ МВС України.

За висновком експерта № СЕ-19/108-23/3818-ПЧ від 28.03.2023, підпис в правому нижньому куті Договору позики від 16 жовтня 2014 року поряд з написами «Позичальник» та «/ ОСОБА_2 /» виконаний не ОСОБА_2 ,а іншоюособою знаслідуванням підпису ОСОБА_2 (том № 2 обор а.с. 103, 104).

У відповідності до вимог ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, позивачі розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що відповідачка не підписувала договір і категорично заперечувала укладення договору позики з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов огранованого висновку про те, що договір є неукладеним та відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта є недопустимим доказом, є неспроможними і не підтверджуються зібраними у справі доказами.

Наявна в матеріалах справи заява сторін про затвердження мирової угоди не спростовує висновки суду першої інстанції про не укладеність договору позики.

Передача ОСОБА_3 належної їй земельної ділянки ОСОБА_1 також не6 є підставою для висновку, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.1049 ЦК України.

Оцінюючи надані сторонами докази, які містяться в матеріалах справи та із врахування встановлених обставин під час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені позову про стягнення заборгованості є законним та обґрунтованим та таким, що відповідає нормам права.

ОСОБА_1 не довела обставин, на які посилається в позові та не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише свідчать про її незгоду з ними.

Що стосується повороту виконання судового рішення, то у відповідності до норм ч. ч. 1-3ст. 444 ЦПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час новогорозглядусправивін: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Як видно із матеріалів справи, ухвалою від 13.09.2018, із ухвалою про виправленням описки від 07.11.2018, затверджено мирову угоду, укладену між сторонами. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею2,9771 га, кадастровий номер 2321582000:02:002:0006, яка належала ОСОБА_2 згідно державного акту серії ІУ-ЗП № 007412 від 05.02.2003, що знаходиться на території Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Провадження у цивільній справі закрито (суддя Беспалько Т.Д.).

11.01.2022 від представника відповідачки адвоката Рябової Р.А. до суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу від 13.09.2018 про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23.02.2022 скасовано ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 13.09.2018 та від 07.11.2018 про затвердження мирової угоди, виправлення описки та закриття провадження у справі, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки за результатами розгляду справи по суті відмовлено в задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором позики, суд обґрунтовано допустив поворот виконання ухвали про визнання мирової угоди.

Аналіз викладеногосвідчить проте,що оскаржуванерішення є таким, що ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 на вказане судове рішення задоволенню не підлягає.

Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2023 року, то апеляційний суд вважає, що вказане рішення є також законним і обґрунтованих з таких підстав:

Так, згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи […]».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22) зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини».

Адвокат Сердюк Р.В. на підтвердження понесених при розгляді справи в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 надав:

-договір про надання правової допомоги № 604/21-2 від 30 грудня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Сердюком Р.В., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2602 від 20.08.2012. Відповідно до пункту 3 договору, клієнт зобов`язаний сплатити адвокату гонорар у розмірі 21000,00 гривень, які сплачені клієнтом до підписання вказаного довогору. Розмір гонорару встановлений сторонами Договору у фіксованому розмірі та не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом (Т.2 а.с.171);

- квитанція до прибуткового касового ордера №604/21-2 від 30.12.2021 на суму 21000,00 гривень (Т.2 а.с.172);

-акт передачі-приймання фактично виконаних робіт від 27 квітня 2023 року, відповідно до якого вартість захисту прав замовника, що мав наслідком задоволення позову складає 21000,00 гривень (Т.2 а. с.173).

Під час визначення розміру компенсації понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до Договору про надання правової допомоги №604/21-2 від 30.12.2021 гонорар адвоката становить 21000,00 гривень Розмір гонорару встановлений сторонами Договору у фіксованому розмірі та не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом

Згідно практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 року, винесеній за результатами розгляду справи № 178/1522/18.

З акту передачі-приймання від 27.04.2023 відомо, що адвокатом Сердюком Р.В. надані, а клієнтом ОСОБА_2 отримані послуги з надання правової допомоги, які не деталізуються в описі, оскільки гонорар адвоката є фіксованою сумою, а отже є визначеним.

В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їхдійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 12.01.2022 у справі №918/548/21.

Аналізуючи доводи заяви про ухвалення додаткового рішення та надані докази на підтвердження вказаних доводів, а також враховуючи категорію справи, за результатами розгляду якої ОСОБА_2 просила ухвалити додаткове рішення, апеляційний суд вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є розумним та відповідає критеріям розумності і обґрунтованості.

Таким чином, враховуючи реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності і справедливості їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20), колегія суддів вважає , що оскаржуване ОСОБА_1 додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 червня 2023 року є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування, визначених статтею 376 ЦПК України, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 квітня 2023 року та додаткове рішення від 13 червня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанов складено 04 жовтня 2024 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: О.З.Поляков

Д.А.Трофимова

СудЗапорізький апеляційний суд
Дата ухвалення рішення01.10.2024
Оприлюднено07.10.2024
Номер документу122086284
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Судовий реєстр по справі —314/3617/18

Ухвала від 11.11.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 08.11.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 31.10.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Постанова від 01.10.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Постанова від 01.10.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 01.08.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 11.07.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 11.07.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 30.04.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

Ухвала від 30.04.2024

Цивільне

Запорізький апеляційний суд

Кочеткова І. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні