Постанова

від 24.09.2024 по справі 465/9808/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/9808/21 Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.

Провадження № 22-ц/811/83/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Л.М. Чиж

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

08.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовував тим, що з 2005 року він працює на посаді викладача Технологічного фахового коледжу ВСП Національний лісотехнічний університет України. 08.11.2021 року відповідач в особі директора ОСОБА_2 на підставі ст.46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року №2153, пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 видав наказ №К-165 про його відсторонення від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності документального підтвердження про щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вважав наказ №К-165 від 08.11.2021 року про його відсторонення протиправним з огляду на те, що норми закону, на які посилається роботодавець в оспорюваному наказі, не дають йому права на його відсторонення. При цьому, відповідач не врахував п.п. 6, 7 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якими передбачено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Відомості про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Зазначав, що всупереч п.5.1.10 колективного договору, медичний огляд працівників навчального закладу не проводився вже два роки з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 року, якою дозволено залучати на період карантину до роботи певну категорію працівників без проходження медичного огляду. Однак, зазначена постанова є виключно рекомендаційного (необов`язкового) характеру. Відтак, відсторонення його від роботи з формальних міркувань свідчить про відсутність бажання відповідача створювати умови для покращення продуктивності праці. При цьому, наказ №К-165 від 08.11.2021 року може носити правомірний характер для відсторонення працівника від роботи лише за умови відсутності його бажання пройти медогляд. Можливий термін такого відсторонення - до проходження медогляду. При цьому, відмова від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни, а наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року не є законом та не може бути підставою для відсторонення працівника. Вважав, що у зв`язку з його незаконним відстороненням він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу тривалістю 41 невідпрацьовану годину. Просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Скасовано наказ директора Відокремленого структурного підрозділу Технологічний фаховий коледж Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» № К-165 від 08.11.2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 30 755 (тридцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 68 коп.

Вирішено, що визначена сума заробітку підлягає стягненню на користь позивача з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду оскаржив Відокремлений структурний підрозділ «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України».

Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував положення постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», яка набрала законної сили з 08.11.2021 року та згідно якої на керівників підприємств, установ та організацій покладено обов`язок забезпечити контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівникам, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153, відсторонити від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 згідно ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що виданий закладом охорони здоров`я. Враховуючи наведене, виданий відповідачем наказ про відсторонення позивача від роботи на підставі п. 41-6 зазначеної вище постанови є законним та не підлягає скасуванню.

Крім того вважає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд не врахував, що ВСП Технологічний фаховий коледж НЛТУ України є структурним підрозділом Національного лісотехнічного університету України. 03.11.2021 року ректор університету підписав розпорядження «Про організацію виконання наказу МОЗ України щодо обов`язкової вакцинації працівників університету», виконання якого стосується як університету, так і коледжу. Тому коледж, будучи структурним підрозділом університету, зобов`язаний виконувати усі накази та розпорядження ректора університету. Зазначає, що ОСОБА_1 був неодноразово проінформований про необхідність вакцинуватися до 08.11.2021 року та про можливість його відсторонення від роботи у випадку відсутності документального підтвердження про щеплення проти COVID-19, що не заперечувалося самим позивачем в судовому засідання під час розгляду справи районним судом. Крім того, сторони спору домовились, що у разі наявності в останнього негативного ПЛР тесту, позивач на час дії такого буде проводити заняття в коледжі, і розклад занять буде максимально підлаштований під дні дії ПЛР тесту. Вважає, що наказом від 08.11.2021 року №К-165 «Про відсторонення від роботи працівників» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , його право на працю не було обмежене. Враховуючи, що оспорюваний наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи відповідає вимогам закону, підстави для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення ОСОБА_1 від роботи відсутні.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» - Милько І.І. скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ст. 81ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 1ст. 92 КонституціїУкраїни встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст. 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено, що з 2005 року позивач ОСОБА_1 працює на посаді викладача Технологічного фахового коледжу ВСП Національний лісотехнічний університет України.

Трудові відносини у колективі навчального закладу регулюються колективним договором, укладеним між адміністрацією та профспілковим комітетом технологічного коледжу Державного Вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» від 29.11.2017 року.

Наказом директора Технологічного фахового коледжу ВСП «Національний лісотехнічний університет України» № К-165 від 08.11.2021 року на підставі ст.46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року, пункту 41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності документального підтвердження про щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

У подальшому наказами керівника навчального закладу №К-179 від 30.11.2021 року, №К-182 від 07.12.2021 року, №К-184 від 10.12.2021 року, №К-187 від 14.12.2021 року, №К-190 від 21.12.2021 року, №К-192 від 28.12.2021 року, №К-08 від 26.01.2022 року, №К-11 від 02.02.2022 року, №К-15 від 09.02.2022 року, №К-20 від 16.02.2022 року, №К-24 від 23.02.2022 року, №К-39 від 11.03.2022 року ОСОБА_1 тимчасово було допущено до роботи на період дії ПЛР-тесту.

14.03.2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи на підставі Наказу № К-39 «Про допуск до роботи ОСОБА_1 » від 11.03.2022 року, виданого на виконання Наказу МОЗ від 25.02.2022 року № 380, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з незаконності оспорюваного наказу, посилаючись на відсутність у матеріалах справи належних доказів, які б свідчили про те, що позивача ОСОБА_1 у встановленому законом порядку було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до часу відсторонення від роботи (08.11.2021 року), наслідки непроходження такого щеплення - відсторонення від роботи, а також докази того, що у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення з часу його повідомлення до часу відсторонення від роботи, і останній ухилявся чи відмовився від обов`язкового профілактичного щеплення. Суд також вважав, що оспорюваний наказ директора ВСП Технологічний фаховий коледж ДВНЗ «Національний лісотехнічний університет України» №К-165 від 08.11.2021 року, яким позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 року, не містить, крім посилання на положення закону, обґрунтування підстав застосування до позивача найбільш обтяжливого заходу втручання в його права у виді відсторонення від роботи та неможливості досягнути мети запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 застосуванням менш суворих заходів. При цьому, видаючи наказипро допуск ОСОБА_1 до роботина підставіПЛР-тесту,роботодавець фактичновизнав,що ПЛР-тестуваннядля ньогоє достатньоюпідставою допускупрацівника дороботи і,відповідно,наявність такоготестування дозволяєдосягнути метизабезпечення епідемічногоблагополуччя інедопущення поширеннякоронавірусної інфекції.За таких умов відповідач не був позбавлений можливості прийняти рішення про допуск позивача до роботи на підставі ПЛР-тестування і лише за відсутності такого вживати більш обтяжливий захід у виді відсторонення від роботи. Відтак, вжиті відповідачем в оскаржуваному наказі заходи до позивача ОСОБА_1 не можна вважати пропорційними.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, чинним законом не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте, слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення працівника від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети».

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

При цьому, у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є викладачем Технологічного фахового коледжу ВСП «Національний лісотехнічний університет України» з педагогічним навантаженням згідно тарифікаційного списку педагогічних працівників на 2021-2022 навчальний рік у кількості 620 годин, посадові обов`язки якого передбачають щоденний контакт як з іншими працівниками закладу освіти, так і зі здобувачами освіти у коледжі.

При цьому, колегія суддів враховує, що у період відсторонення позивача від роботи на підставі оспорюваного наказу, закладом освіти було застосовано не лише дистанційну, а й змішану (очно-дистанційну) форму навчання.

Оцінюючи загрозу, яку потенційно міг нести позивач як невакцинований працівник, та враховуючи кількість його соціальних контактів на робочому місці, у тому числі контактів зі студентами, які здобувають освіту у ВСП «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» та мають право на безпечний освітній процес, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на працю у навчальному закладі відповідачем було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки він добровільно, свідомо, попередньо будучи ознайомленим із наслідками невиконання вимоги щодо вакцинації проти COVID-19 чи ненадання довідки про протипоказання до такої вакцинації, необхідних дій з вакцинації не вчинив, внаслідок чого сам спричинив для себе негативні наслідки такої бездіяльності. Крім того, у спірний період відповідачем було створено для позивача максимально сприятливі умови для виконання ним трудових обов`язків.

Разом з тим, втручання держави в освітній процес у вигляді вимоги щодо обов`язковості вакцинації проти COVID-19 відповідає вимогам закону, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Відтак, колегія суддів вважає, що наказ про тимчасове відсторонення від роботи ОСОБА_1 без збереження заробітної плати видано відповідачем з метою забезпечення безпеки усіх працівників та здобувачів освіти у Технологічному фаховому коледжі Національного лісотехнічного університету України з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України, а тому є правомірним та не підлягає скасуванню.

З наведених мотивів, рішення суду слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньогозаробітку за часвимушеного прогулувідмовити.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» задоволити.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 листопада 2023 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу «Технологічний фаховий коледж Національного лісотехнічного університету України» про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 04 жовтня 2024 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді Я.А. Левик

М.М. Шандра