Рішення

від 01.10.2024 по справі 910/6636/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2024Справа № 910/6636/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Укртранснафта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОС"

про стягнення 128 437,77 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укртранснафта" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТОС" про стягнення штрафу в розмірі 128 437,77 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 позовну заяву Акціонерного товариства "Укртранснафта" залишено без руху.

10.06.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 відкрито провадження у справі №910/6636/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

02.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти вимог позивача, оскільки невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на підрядника (відповідача) господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції. Також, представник відповідача зазначив, відповідальність ТОВ "ЛІТОС", передбачена пунктом 9.11 Договору, не пов`язана із виконанням ним зобов`язань за Договором 22/519 від 31.10.2022, але може бути застосована у разі порушення підрядником вимог податкового законодавства.

04.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник не погоджується з доводами відповідача та акцентує увагу на те, що відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну відповідно до Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 16.12.2022, порушивши підпункти 7.1.11, 7.1.12 пункту 7.1 Договору; позивач позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 128 437,77 грн, у зв`язку із невиконанням відповідачем вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України. Представник позивача зазначив, що обставини, на які посилається відповідач за у відзиву на позов, не звільняють відповідача від обов`язку скласти та зареєструвати податкову накладну на суму 642 188, 84 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних, та сплатити на користь позивача штраф у розмірі 128 437,77 грн.

08.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказав, що відповідно до положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, нескладання, нездійснення реєстрації податкової накладної в ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов`язання, оскільки обов`язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

12.07.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли письмові пояснення.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2022 між Акціонерним товариством "Укртранснафта" (далі-замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІТОС" (далі-підрядник) укладено договір №22/519 на надання послуг з поточного ремонту об`єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (без авансу), за умовами якого замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до дефектного акта і умов цього Договору, надання послуг: Поточний ремонт будівлі лічильників тепла ЛВДС «Глинсько - Розбишівська», 37331, Полтавська область, Гадяцький район, село Качаново, вулиця Нафтовиків, 4 (ДБН А.2.2-3:2014) (інженерні та будівельні роботи, код 45220000-5 за ДК 021:2015), надалі - Роботи.

Відповідно до п. 1.2 Договору, підрядник зобов`язується своїми силами та з використанням власних матеріально-технічних засобів виконати Роботи, що обумовлені в Договорі та визначені дефектним актом Підрядник має право залучати до виконання Договору третіх осіб - субпідрядників.

Договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток № 2) і становить: без ПДВ - 989 502,34 грн. (дев`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот дві гривні 34 копійки), ПДВ - 197 900,47 грн. (сто дев`яносто сім тисяч дев`ятсот гривень 47 копійок). Разом з ПДВ - 1 187 402,81 грн. (один мільйон сто вісімдесят сім тисяч чотириста дві гривні 81 копійка) (п. 2.1 Договору).

Згідно до п. 4.1 Договору, передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до 7.1.11 Договору, підрядник зобов`язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Підрядник зобов`язаний направити замовнику складену в електронній формі та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну з дотриманням вимог про електронний підпис уповноваженої підрядником особи та з наявністю всіх обов`язкових реквізитів, передбачених податковим законодавством, не пізніше наступного дня з моменту її реєстрації. У разі якщо підрядник зареєстрував податкову накладну з порушенням строків, визначених пунктом 7.1.11. цього Договору, але протягом 180 календарних днів із дати її складання, підрядник зобов`язаний направити податкову накладну замовнику, оформлену і зареєстровану належним чином, не пізніше останнього числа місяця, у якому фактично було зареєстровано таку податкову накладну (п. 7.1.12 - 7.1.13 Договору).

Підрядник зобов`язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна:

а) не складена і не направлена Замовнику;

б) складена неналежним чином;

в) не зареєстрована в ЄРПН;

г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання (п. 9.11 Договору).

Підрядник зобов`язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі, визначеному у пункті 9.11. цього Договору протягом 5 (п?ять) календарних днів з моменту направлення замовником відповідної письмової вимоги, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника, реквізити якого зазначено в цьому Договорі. Підрядник зобов`язаний компенсувати замовнику збитки, заподіяні порушенням порядку складання і подання податкової накладної, розрахунку коригування до неї у випадках, якщо в результаті цих порушень контролюючі органи зменшують податковий кредит замовника за такими податковими накладними, донараховують замовнику податки, збори, обов`язкові платежі, застосовують до нього штрафні (фінансові) санкції за порушення податкового законодавства за цими господарськими операціями з підрядником шляхом складання податкового повідомлення-рішення, акта перевірки або іншим шляхом підрядник зобов`язаний компенсувати замовнику збитки в сумі, сплачених змовником у результаті неправомірних дій підрядника штрафних (фінансових) санкцій. Сума цих збитків виплачується підрядником замовнику на підставі відповідних підтвердних документів протягом 5 (п?ять) календарних днів з моменту отримання таких документів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника, реквізиту якого зазначено в цьому Договорі (9.12-9.13 Договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до « 30» червня 2023 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. У випадку невиконання або неналежного виконання підрядником зобов`язань за цим Договором (будь-які дії, бездіяльність чи рішення підрядника, що дають підстави замовнику вважати його зобов`язання за цим Договором невиконаним чи виконаним неналежним чином), замовник має право відмовитися від Договору в односторонньому порядку шляхом направлення підряднику повідомлення про таку відмову (п. 14.1, 14.2.1 Договору).

На виконання умов договору, 16.12.2022 сторонами підписано акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2022 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2022 року на суму 642 188, 84 грн.

26 липня 2023 року АТ «Укртранснафта» направлено відповідачеві вимогу №є04-03/11/5362-23 про сплату штрафу за неналежне виконання зобов`язань за Договором № 22/519 від 31.10.2022 в частині складання та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Однак відповідач не надав відповідь на претензію та не погасив суму штрафу в розмірі 128 437,77 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що відповідач не виконав умови Договору 22/519 від 31.10.2022 в частині складання та реєстрації податкової накладної в ЄРПН,у зв`язку із цим АТ «Укртранснафта» просить суд стягнути з ТОВ «ЛІТОС» штрафу в розмірі 128 437,77 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що між сторони укладено договір №22/519 на надання послуг з поточного ремонту об`єкту з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника (без авансу) від 31.10.2022.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

За змістом пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Отже, вказаною нормою на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Позивач зазначає, що відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну відповідно до Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт від 16.12.2022, порушивши підпункти 7.1.11, 7.1.12 пункту 7.1 Договору; позивач позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 128 437,77 грн, у зв`язку із невиконанням відповідачем вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України. Представник позивача зазначив, що обставини, на які посилається відповідач за у відзиву на позов, не звільняють відповідача від обов`язку скласти та зареєструвати податкову накладну на суму 642 188, 84 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних, та сплатити на користь позивача штраф у розмірі 128 437,77 грн.

Відповідно до п. 9.11 Договору, Підрядник зобов`язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна:

а) не складена і не направлена Замовнику;

б) складена неналежним чином;

в) не зареєстрована в ЄРПН;

г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із частиною другою статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною першою статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, невиконання відповідачем зобов`язання, яке виникає не перед контрагентом за договором № 22/519 від 31.10.2022, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, яка може наставати по факту порушення стороною умов поставки або, маючи компенсаційну природу, по факту настання реальних негативних наслідків у іншої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №917/799/17.

Крім того, відповідно до висновку у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №904/5949/18, за своєю правовою природою зобов`язання зі здійснення реєстрації податкової накладної є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (нездійснення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних) не є правопорушенням у сфері господарювання та відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків. У пункті 15 постанови Верховний Суд зазначив: "Таким чином, Відповідач з порушенням вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України не зареєстрував податкові накладні, у зв`язку з чим Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 1 541 930,45 грн. З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю Відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення".

Аналогічні за змістом висновки наведені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що стягнення штрафу з відповідача, в порушення вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України, слід розцінювати, як компенсацію позивачу негативних наслідків, які можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості позивачем у зв`язку з цим отримати податковий кредит.

Тобто, договору відповідальність підрядника не пов`язана з виконанням ним своїх зобов`язань щодо Договору 22/519 від 31.10.2022, оскільки виникає в разі невиконання відповідачем приписів податкового законодавства.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Так, суд, в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Крім того, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

За вказаних обставин, з урахуванням висновків у наведених вище постановах Верховного Суду, суд встановив, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 року в справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Укртранснафта" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 01.10.2024.

Суддя М.Є.Літвінова