Рішення

від 17.09.2024 по справі 910/15060/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2024Справа № 910/15060/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС"

про стягнення 69 700 114, 51 грн

за участю представників:

від позивача: Гаврись Я.Б.

від відповідача: Логінов К.Е.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Публічне акціонерне товариство "ЦЕНТРЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" про стягнення 69 700 114,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №111/78 від 18.11.2019.

Процесуальні дії у справі

Господарський суду міста Києва ухвалою від 20.09.2021 прийняв вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 19.10.2021, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27.09.2021.

04.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

13.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.

У підготовчому засіданні 19.10.2021 суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 16.11.2021.

08.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи у справі.

16.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів по справі.

У підготовчому засіданні 16.11.2021 суд відклав розгляд клопотання представника відповідача від 08.11.2021 про призначення експертизи, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 30.11.2021.

23.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.

29.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів по справі та клопотання про відкладення підготовчого засідання.

29.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи у справі.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення економічної експертизи у справі, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами встановленими статтею 86 цього кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування.

Однак, судом встановлено, що враховуючи наявні в матеріалах справи докази, у суду не виникло питань, які потребують спеціальних знань, а фактичні обставин справи, можуть бути встановлені судом за результатами оцінки наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для призначення по справі економічної експертизи, у зв`язку із чим, відмовив у задоволенні клопотання відповідача.

У судовому засіданні 30.11.2021 суд на місці вирішив визнати явку відповідача в наступне судове засідання обов`язковою та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 14.12.2021.

08.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" звернулось до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" про розірвання договору поставки №111/78 від 18.11.2019 року, що був укладений між позивачем та відповідачем.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" про поновлення строку на подання зустрічного позову, зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" про розірвання договору та додані до неї документи повернуто заявнику без розгляду.

У підготовчому судовому засіданні 14.12.2022 суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 25.01.2022.

17.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

19.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про передачу справи до ПАГС.

У зв`язку із перебуванням 25.01.2022 судді Гулевець О.В. у відпустці, розгляд справи № 910/15060/21 не відбувся.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2022 призначено підготовче засідання по справі № 910/15060/21 на 08.02.2022.

07.02.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2022 клопотання Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" про витребування доказів від 16.11.2020 задоволено, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" копії Актів відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання-передачі вугілля по Договору №111/78 від 18.11.2019, відкладено підготовче засідання у справі № 910/15060/21 на 22.02.2022.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 у справі №910/15060/21 залишено без змін.

22.02.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому судовому засіданні 22.02.2022 відкладено підготовче засідання на 22.03.2022.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, судове засідання, призначене до розгляду Господарським судом міста Києва на 22.03.2022, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2022 продовжено підготовче провадження у справі №910/15060/21 на 30 днів, призначено по справі №910/15060/21 підготовче судове засідання на 22.06.2022.

10.06.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/15060/21 до набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі №911/535/22.

У підготовчому судовому засіданні 22.06.2022 суд відклав розгляд клопотання представника відповідача від 10.06.2022 про зупинення провадження у справі та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 12.07.2022.

08.07.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/15060/21 на час припинення перебування директора ТОВ "АЗОНЕКС" на військовій службі у Збройних Силах України.

У підготовчому судовому засіданні 12.07.2022 відкладено розгляд клопотання про зупинення провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 26.07.2022.

26.07.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення проти клопотань про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 26.07.2022, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на час припинення перебування директора ТОВ "АЗОНЕКС" на військовій службі у Збройних Силах України, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Представник відповідача зазначає, що директор та єдиний учасник ТОВ "АЗОНЕКС" перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України.

Суд звертає увагу, що п.3 ч.1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов`язок суду зупинити провадження у справі у випадку перебування саме сторони у складі Збройних Сил України, а не її представника (керівника). Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб. Учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно зі ст. 56 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, підстави для зупинення провадження у справі відсутні, а тому суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження на час припинення перебування директора ТОВ "АЗОНЕКС" на військовій службі у Збройних Силах України, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.07.2022 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі №910/15060/21 за позовом Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" про стягнення 69 700 114, 51 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі №911/535/22.

15.02.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №910/15060/21 у зв`язку з набрання законної сили рішенням у справі №911/535/22.

Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у справі №911/535/22.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Постановою Північного апеляційного Господарського суду від 08.02.2024 рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 у справі №911/535/22 залишено без змін.

Отже, в зв`язку з тим що рішення Господарського суду Київської області від 29.08.2023 набрало законної сили, обставини, що зумовили зупинення провадження у справі №910/15060/21 відпали.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 поновлено провадження у справі №910/15060/21, підготовче засідання у справі призначено на 26.03.2024.

26.03.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 26.03.2024 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 10.04.2024.

10.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 10.04.2024 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/15060/21 до судового розгляду по суті на 21.05.2024, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

17.05.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви.

У судовому засіданні 21.05.2024 суд задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та оголосив про відкладення розгляду справи по суті на 02.07.2024.

У зв`язку із перебуванням 02.07.2024 судді Гулевець О.В. у відпустці, розгляд справи № 910/15060/21 не відбувся.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.07.2024 призначено розгляд справи №910/15060/21 по суті на 16.07.2024.

У судовому засіданні 16.07.2024 представник відповідача заявив усне клопотання про необхідність зупинення провадження у справі до розгляду касаційної скарги у іншій справі.

У судовому засіданні 16.07.2024 представник позивачап надав пояснення, в яких щодо даного клопотання заперечував.

У судовому засіданні 16.07.2024 суд оголосив перерву з розгляду справи по суті до 03.09.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.08.2024 призначено розгляд справи №910/15060/21 по суті на 17.09.2024.

09.09.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло повідомлення по справі.

11.09.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення судової практики Верховного Суду у аналогічній справі.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2024 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.09.2024 проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 17.09.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору №111/78 від 18.11.2019 здійснив попередню оплату у сумі 644 500 000,00 грн. На підтвердження оплати позивач надав платіжні доручення: №5124 від 24.12.2019, №42 від 08.01.2020, №137 від 10.01.2020, № 522 від 30.01.2020, № 560 від 03.02.2020, № 650 від 06.02.2020, № 727 від 13.02.2020, №955 від 24.02.2020, № 1033 від 28.02.2020, № 1069 від 03.03.2020, № 1079 від 04.03.2020, №1091 від 05.03.2020, № 1166 від 06.03.2020, № 1210 від 11.03.2020, № 1214 від 12.03.2020, № 1266 від 16.03.2020, № 1312 від 17.03.2020, № 1381 від 23.03.2020, № 1390 від 24.03.2020, № 1407 від 25.03.2020, № 1414 від 27.03.2020, № 1436 від 30.03.2020, №1461 від 31.03.2020, №1468 від 01.04.2020, №1480 від 03.04.2020, № 1574 від 09.04.2020, №1792 від 24.04.2020, № 1931 від 05.05.2020, № 1940 від 06.05.2020, № 1984 від 07.05.2020, № 1985 від 07.05.2020, № 2107 від 14.05.2020, № 2127 від 15.05.2020, № 2293 від 28.05.2020, № 2294 від 28.05.2020.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобов`язання з поставки товару виконав частково, поставив товар на загальну 622 169 775,88 грн.

Позивач посилається на те, що відповідач свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі не виконав, кошти на загальну суму 22 330 224,12 грн, яка є різницею між фактичною вартістю поставленого товару і попередньої оплати, не повернув, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 22 330 224,12 грн, 3% річних у сумі 808 381,19 грн, інфляційних втрат у сумі 2 186 264,21 грн.

У зв`язку із тим, що відповідачем не було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за оплатами згідно договору №111/78 від 18.11.2019, зазначене призвело до настання негативних наслідків для позивача, а саме неможливості нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту на суму 39 057 236,30 грн.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення завданих збитків у розмірі 39 057 236,30 грн, 3% річних у сумі 3 823 940,03 грн, інфляційних втрат у сумі 1 494 068,66 грн.

Позиція відповідача

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на те, що позивач зобов`язаний, окрім оплати вартості вугілля, відшкодувати постачальнику вартість доставки вугілля, однак позивачем не надано до суду жодної інформації щодо відшкодування вартості доставки вугілля, або доказів її самостійної оплати.

Відповідач зазначив, що різниця між фактичною вартістю поставленого вугілля і попередньою оплатою у сумі 22330 224,12 грн не відображає реальних розрахунків між сторонами, оскільки позивач також має відшкодувати з даної суми понесені відповідачем витрати на доставку вугілля.

Також відповідач не погодився з розрахунком інфляційних втрат та 3% річних з огляду на неправильні розрахунки.

Відповідач посилається на те, що позивач не надав доказів, що станом на час звернення до суду вже є вичерпаним строк у 1095 календарних днів, передбачений п. 198.6 ст. 198 ПК України, для можливості включення спірної суми до податкового кредиту в інші періоди, у зв`язку з чим висновки позивача про неможливість отримання ним податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 39 057236,30 грн є передчасними та непідтвердженими.

Відповідач стверджує, на час реєстрації податкових накладних, на вказані у позові суми податку на додану вартість, податковим органом було встановлено відповідність ТОВ «Азонекс» критеріям ризиковості платника податку, що свідчить, що про неможливість здійснити реєстрацію податкових накладних на зазначені позивачем суми податку на додану вартість з причин зупинення їх реєстрації за рішенням податкового органу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

18.11.2019 між Публічним акціонерним товариством "ЦЕНТРЕНЕРГО" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" (надалі - відповідач, продавець) укладено договір поставки вугілля №111/78 (надалі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник мав поставити (передати) у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити вугільну продукцію на зазначених у договорі умовах.

Необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору (далі- Специфікації). В Специфікаціях вказуються (в тому числі, але не виключно) назви виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів (далі Вантажоотримувачі), залізничні станції відправлення, залізничні станції Вантажоотримувачів (далі - залізничні станції призначення), їх реквізити, а також кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля на кожну залізничну станцію призначення в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з «Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», з урахуванням передбачених договором особливостей.

Узгоджений сторонами в відповідній Специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Партією вугілля вважається вироблений і відвантажений на адресу вантажоотримувача за певний проміжок часу обсяг вугілля, середня якість якого характеризується однією об`єднаною пробою, за результатами лабораторних випробувань якої оформлене посвідчення якості вугілля в партії та враховані особливості пункту 3.5 . договору (п. 2.2 договору).

За умовами п. 2.3 договору доставку вугілля до залізничної станції призначення по території України здійснює АТ «Укрзалізниця» (далі - Перевізник) або приватний оператор залізничного рухомого складу (далі - Експедитор) в відкритих, технічно справних, очищених від залишків попередніх вантажів, залізничних вантажних напіввагонах (далі вагони).

Приймання вугілля за договором здійснюється спільно вантажоотримувачем і уповноваженими представниками постачальника в місці надходження на території і на обладнанні вантажоотримувача (п. 3.1. договору).

Згідно п. 3.2. договору вантажоотримувач самостійно приймає вугілля за якістю та кількістю, якщо уповноважені представники постачальника не прибули до місця надходження вугілля для його спільного приймання та/або відсутні на момент подачі вагонів для зважування чи опробування біля відповідного обладнання вантажоотримувача. Результати самостійного приймання вугілля вантажоотримувачем вважаються достовірними, рівноцінними з результатами спільного приймання та використовуються для виконання умов договору крім випадків, вказаних в пункті 3.4. договору (п. 3.2. договору).

За умовами п. 3.6. договору результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов договору, відображаються в Актах звіряння кількості і якості та Актах приймання-передачі вугілля. Акт звіряння кількості та якості отриманого по договору вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) назви виробника та вантажовідправника, період відвантаження та надходження, марку вугілля, номери посвідчень якості, визначені відповідно до умов договору кількісні і якісні показники, прізвища, ініціали та підписи уповноважених представників постачальника та вантажоотримувача. Акт приймання - передачі вугілля повинен містити (в тому числі , але не виключно) основні дані, вказані в Акті звіряння кількості та якості, розрахунок фактичної ціни та фактичної вартості поставленого вугілля відповідно до умов договору, ПДВ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД (не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду), прізвища, ініціали і підписи уповноважених представників вантажоотримувача, покупця та постачальника, завірені печатками (за умови, що відповідні особи здійснюють діяльність з використанням печатки ) .

Згідно п. 6.1. договору загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України (далі - вартість доставки) у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 1 500 000,00 грн.

Пунктом 6.5. договору сторони погодили, що вартість доставки вугілля до залізничної станції призначення вважається транспортно-заготівельними витратами покупця. Вартість доставки перевізнику оплачує постачальник або третя особа за дорученням постачальника з наступним відшкодуванням покупцем в встановленому договором порядку.

Підставою для відшкодування покупцем вартості доставки є Акт відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання-передачі вугілля, який повинен містити (в тому числі, але не виключно) назву вантажовідправника та залізничної станції відправлення, № залізничної накладної, № залізничного вагону, кількість вугілля, вартість доставки, яка підлягає відшкодуванню, № та дату відповідного Акту приймання-передачі вугілля (п. 6.5.3. договору).

Згідно п. 7.2. договору за погодженням сторін покупець може самостійно оплатити вартість доставки перевізнику не відшкодовуючи її постачальнику при умові доставки вугілля до залізничної станції призначення у вагонах перевізника. У такому випадку Акти відшкодування вартості доставки не складаються, а загальна сума договору не включає оплачену покупцем вартість доставки.

Відповідно до п. 7.1. договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами Актів приймання-передачі вугілля та Актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних Актів. Покупець має право здійснити попередню оплату за вугілля.

Якщо розмір визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості вугілля поставленого по відповідній Специфікації, виявиться меншим від розміру від розміру здійсненої покупцем попередньої оплати за це вугілля, постачальник протягом 10 (десяти) банківських днів з кінцевої дати складання відповідних Актів приймання-передачі повертає покупцю різницю між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою, або покупець зменшує розмір оплати за наступні поставлені партії вугілля на розмір цієї різниці.

Пунктом 9.13. договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язання по поставці вугілля покупець має право стягнути з постачальника пеню у розмірі 1 відсотка від вартості вугілля, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення , і крім цього, постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов`язань за договором, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції і 3-х відсотків річних.

Постачальник зобов`язаний своєчасно скласти та зареєструвати податкові накладні (розрахунки коригування до податкових накладних) (п. 10.4. договору).

У відповідності до п. 10.4.2. договору якщо постачальник не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних до закінчення граничного терміну реєстрації податкових накладних, передбаченого Податковим кодексом України, покупець має право призупинити виконання своїх зобов`язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодуванню витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних .

У випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання, в результаті чого покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, постачальник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки покупцем відповідної вимоги постачальнику сплатити покупцю грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати покупцю усі пов`язані з таким порушенням збитки (п. 10.4.3. договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє по 31.12.2020, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.11.1 договору).

Між сторонами підписано Специфікації: № 1 від 18.11.2019, №2 від 11.12.2019, № 3 від 06.02.2020, №4 від 19.03.2020, № 5 від 10.04.2020, № 6 від 12.05.2020, що є Додатками до договору.

Позивач на виконання п. 7.1. договору перерахував на користь відповідача попередню оплату у сумі 644 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №5124 від 24.12.2019, №42 від 08.01.2020, №137 від 10.01.2020, № 522 від 30.01.2020, № 560 від 03.02.2020, № 650 від 06.02.2020, № 727 від 13.02.2020, №955 від 24.02.2020, № 1033 від 28.02.2020, № 1069 від 03.03.2020, № 1079 від 04.03.2020, №1091 від 05.03.2020, № 1166 від 06.03.2020, № 1210 від 11.03.2020, № 1214 від 12.03.2020, № 1266 від 16.03.2020, № 1312 від 17.03.2020, № 1381 від 23.03.2020, № 1390 від 24.03.2020, № 1407 від 25.03.2020, № 1414 від 27.03.2020, № 1436 від 30.03.2020, №1461 від 31.03.2020, №1468 від 01.04.2020, №1480 від 03.04.2020, № 1574 від 09.04.2020, №1792 від 24.04.2020, № 1931 від 05.05.2020, № 1940 від 06.05.2020, № 1984 від 07.05.2020, № 1985 від 07.05.2020, № 2107 від 14.05.2020, № 2127 від 15.05.2020, № 2293 від 28.05.2020, № 2294 від 28.05.2020.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" на виконання умов договору було частково поставлено товар на суму 622 169 775,88 грн. згідно із Актами приймання-передачі вугільної продукції.

Таким чином сума попередньої оплати, що була сплачена позивачем відповідачу, на яку відповідач не здійснив поставки товару становить 22 330 224,12 грн (644 500 000,00 грн - 622 169 775,88 грн).

У зв`язку із тим, що відповідач у строк встановлені договором не поставив відповідачу товару на сплачену суму попередньої оплати, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 22 330 224,12 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем нараховані 3% річних у сумі 808 381,19 грн, інфляційних втрат у сумі 2 186 264,21 грн.

Також, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що в порушення вимог п. 10.4 та ст. 201 Податкового кодексу України відповідач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим позивач втратив право на внесення сплаченої суми ПДВ в розмірі 39 057 236,30 грн до податкового кредиту та відповідно можливості зменшення суми податкових зобов`язань з ПДВ.

Також, позивачем заявлені до стягнення 3% річних у сумі 3 823 940,03 грн, інфляційних втрат у сумі 1 494 068,66 грн нараховані на суму завданих збитків у розмірі 39 057 236,30 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, між сторонами укладений договір поставки вугілля № №111/78, за умовами якого відповідач мав поставити (передати) у власність покупцю, а позивач прийняти та оплатити вугільну продукцію на зазначених у договорі умовах.

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як підтверджено матеріалами справи позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти в якості попередньої оплати за поставку товару у загальному розмір 644 500 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №5124 від 24.12.2019, №42 від 08.01.2020, №137 від 10.01.2020, № 522 від 30.01.2020, № 560 від 03.02.2020, № 650 від 06.02.2020, № 727 від 13.02.2020, №955 від 24.02.2020, № 1033 від 28.02.2020, № 1069 від 03.03.2020, № 1079 від 04.03.2020, №1091 від 05.03.2020, № 1166 від 06.03.2020, № 1210 від 11.03.2020, № 1214 від 12.03.2020, № 1266 від 16.03.2020, № 1312 від 17.03.2020, № 1381 від 23.03.2020, № 1390 від 24.03.2020, № 1407 від 25.03.2020, № 1414 від 27.03.2020, № 1436 від 30.03.2020, №1461 від 31.03.2020, №1468 від 01.04.2020, №1480 від 03.04.2020, № 1574 від 09.04.2020, №1792 від 24.04.2020, № 1931 від 05.05.2020, № 1940 від 06.05.2020, № 1984 від 07.05.2020, № 1985 від 07.05.2020, № 2107 від 14.05.2020, № 2127 від 15.05.2020, № 2293 від 28.05.2020, № 2294 від 28.05.2020.

Обставини щодо здійснення позивачем попередньої оплати у розмірі розмір 644 500 000,00 грн, сторонами у межах цієї справи не заперечувалось.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1.2. договору необхідні для виконання договору відомості вказуються в специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною договору (далі- Специфікації). В Специфікаціях вказуються (в тому числі, але не виключно) назви виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) - вантажоотримувачів (далі Вантажоотримувачі), залізничні станції відправлення, залізничні станції Вантажоотримувачів (далі - залізничні станції призначення), їх реквізити, а також кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля на кожну залізничну станцію призначення в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії.

Згідно зі змісту Специфікацій: № 1 від 18.11.2019, №2 від 11.12.2019, № 3 від 06.02.2020, №4 від 19.03.2020, № 5 від 10.04.2020, № 6 від 12.05.2020, що є Додатками до договору, вбачається, що відповідач повинен був поставити позивачу товар у такі строки: за Специфікацією № 1 від 18.11.2019 - до 25.12.2019, Специфікацією №2 від 11.12.2019 - до 29.02.2020, Специфікацією № 3 від 06.02.2020 - до 31.03.2020, Специфікацією №4 від 19.03.2020 - до 30.03.2020, Специфікацією № 5 від 10.04.2020 - до 25.05.2020, Специфікацією № 6 від 12.05.2020 - 10.06.2020.

Таким чином, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару у строк до 10.06.2020 включно.

Поряд з тим, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом встановлено, що відповідно до п. 7.1. договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами Актів приймання-передачі вугілля та Актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних Актів. Покупець має право здійснити попередню оплату за вугілля.

Якщо розмір визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості вугілля поставленого по відповідній Специфікації, виявиться меншим від розміру від розміру здійсненої покупцем попередньої оплати за це вугілля, постачальник протягом 10 (десяти) банківських днів з кінцевої дати складання відповідних Актів приймання-передачі повертає покупцю різницю між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою, або покупець зменшує розмір оплати за наступні поставлені партії вугілля на розмір цієї різниці.

Таким чином, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити повернення покупцю різницю між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою у строк до 12.06.2020 включно, враховуючи кінцеву дату складання Акту приймання-передачі вугілля - 31.05.2020.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

27.08.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 08/1973 від 27.08.2020 про повернення суми попередньої оплаті, що підтверджується наявними у матеріалах справи описом вкладення в цінний лист, поштовою накладною та квитанцією.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем не було здійснено поставки товару на перераховані позивачем грошові кошти, попередньої оплати у сумі 22 330 224,12 грн. не повернуто.

Доказів поставки товару чи повернення суми попередньої оплати у розмірі 22 330 224,12 грн. відповідачем суду не надано, обставин зазначених позивачем у позові не спростовано.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача посилається на те, що сторонами було погоджено умови, що загальна сума договору складається також з вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України. Відповідач вважає, що різниця між фактичною вартістю поставленого вугілля і попередньою оплатою у сумі 22 330 224,12 грн не відображає реальних розрахунків між сторонами, оскільки позивач також має відшкодувати з даної суми понесені відповідачем витрати на доставку вугілля.

Так, пунктом 6.5. договору сторони погодили, що вартість доставки вугілля до залізничної станції призначення вважається транспортно-заготівельними витратами покупця. Вартість доставки перевізнику оплачує постачальник або третя особа за дорученням постачальника з наступним відшкодуванням покупцем в встановленому договором порядку.

При цьому, умовами договору сторони передбачили, що підставою для відшкодування покупцем вартості доставки є Акт відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання-передачі вугілля, який повинен містити (в тому числі, але не виключно) назву вантажовідправника та залізничної станції відправлення, № залізничної накладної, № залізничного вагону, кількість вугілля, вартість доставки, яка підлягає відшкодуванню, № та дату відповідного Акту приймання-передачі вугілля (п. 6.5.3. договору).

З огляду на умови договору, Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.02.2022 витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" копії Актів відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання-передачі вугілля по договору №111/78 від 18.11.2019.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення наявності витрат відповідача на доставку товару та оплату перевізнику доставки, складення Актів відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання-передачі вугілля покладається на відповідача.

Проте, всупереч ч.ч.1-3 ст.13, ст.74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем на вимогу суду не надано до матеріалів справи складених на підставі п. 6.5.3. договору Актів відшкодування вартості доставки до кожного Акту приймання-передачі вугілля.

Водночас, згідно п. 7.2. договору за погодженням сторін покупець може самостійно оплатити вартість доставки перевізнику не відшкодовуючи її постачальнику при умові доставки вугілля до залізничної станції призначення у вагонах перевізника. У такому випадку Акти відшкодування вартості доставки не складаються, а загальна сума договору не включає оплачену покупцем вартість доставки.

З огляду на вище встановлені обставини, посилання відповідача на зобов`язання позивача відшкодувати понесені відповідачем витрати на доставку вугілля судом відхиляються, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначених вище доводів відповідачем до матеріалів справи не надано.

Сума попередньої оплати, що була сплачена позивачем відповідачу, на яку відповідач не здійснив поставки товару становить 22 330 224,12 грн (644 500 000,00 грн - 622 169 775,88 грн).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи наведене, оскільки відповідач поставку оплаченого позивач товару на суму 22 330 224,12 грн. не здійснив, доказів поставки відповідачем товару на суму 22 330 224,12 грн в матеріалах справи відсутні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача за про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 22 330 224,12 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 29 057 236,30 грн, у зв`язку із тим, що відповідачем не було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за оплатами згідно договору №111/78 від 18.11.2019, зазначене призвело до настання негативних наслідків для позивача, а саме неможливості нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною 1 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Підпунктом 14.1.60. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1., 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11. ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положеннями пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Постачальник зобов`язаний своєчасно скласти та зареєструвати податкові накладні (розрахунки коригування до податкових накладних) (п. 10.4. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язки з виконання договору №111/78 від 18.11.2019 сплатив ПДВ у розмірі 107 416 666,67 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було зареєстровано податкові накладні на суму 68 359 430,39 грн. ПДВ, а саме №1 від 24.12.2019-666666,67 грн, №1 від 08.01.2020-3500 000,00 грн, №2 від 10.01.2020 - 3 666666,67 грн, №3 від 30.01.2020 - 1 666666,67 грн, №7 від 29.02.2020 - 666 666,67 грн, №8 від 29.02.2020 - 1 666666,67, №9 від 29.02.2020 - 1 166 666,67, №10 від 29.02.2020 3 333 333,33, №11 від 29.02.2020 1 666 666,67, №3 від 31.03.2020 1 250 000,00, №4 від 31.03.2020 28 500 000,00, №4 від 30.04.2020 -15 172 930,20, №5 від 31.05.2020-4936506,17, №6 від 31.05.2020 - 499 994,00 грн.

Отже, із сплачених позивачем суми ПДВ у розмірі 107 416 666,67 грн., відповідачем було частково зареєстровано податкові накладні на суму 68 359 430,39 грн. ПДВ, при цьому відповідачем не зареєстровано податкові накладні на суму ПДВ, як оплату за вугілля за договором №111/78 від 18.11.2019, у загальному розмірі 39 057 236,30 грн.

У випадку відсутності реєстрації податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виникнення податкового зобов`язання, в результаті чого покупець втратить право на податковий кредит за вказаними податковими накладними, постачальник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати відправки покупцем відповідної вимоги постачальнику сплатити покупцю грошові кошти в розмірі, що дорівнює сумі ПДВ, зазначеній у вказаних податкових накладних та компенсувати покупцю усі пов`язані з таким порушенням збитки (п. 10.4.3. договору).

Враховуючи, що відповідач не виконав вимог податкового законодавства та умов договору, та не зареєстрував податкові накладні на суму 39 057 236,30 грн, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 39 057 236,30 грн.

Очевидним є прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною 1 статті 614 ЦК зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).

Відповідачем долучено до матеріалів справи Рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 39291 від 28.02.2020, № 59253 від 21.05.2020, №70351 від 02.07.2020, яким встановлено відповідність Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" критеріям ризиковості платника податку.

За доводами відповідача, на час реєстрації податкових накладних, на вказані у позові суми податку на додану вартість, податковим органом було встановлено відповідність ТОВ «Азонекс» критеріям ризиковості платника податку, а отже свідчить про неможливість здійснити реєстрацію податкових накладних на зазначені позивачем суми податку на додану вартість з причин зупинення їх реєстрації за рішенням податкового органу.

Згідно п. 201.16. ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.

Положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України за загальним правилом не передбачають можливості включення покупцем товарів/послуг суми ПДВ до податкового кредиту у разі невиконання продавцем обов`язку зі складення та реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних; при цьому покупець зазначених товарів/послуг має право додати до податкової декларації скаргу на такого продавця. Однак, подання такої скарги згідно з наведеною нормою не є підставою для включення ним сум податку до складу податкового кредиту.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.

Зупинення податковими органами реєстрації податкових накладних та наступне подання пояснень і відповідних документів є частиною процедури реєстрації, яка надає можливість податковим органами упевнитись в законності господарської операції, на підставі якої платник податків отримує право на податковий кредит.

Таким чином, оскільки, відповідачем не було вчинено всіх необхідних дій для відновлення реєстрації податкових накладних, позивач позбавлений права на віднесення суми ПДВ в розмірі 39 057 236,30 грн до податкового кредиту.

Заперечення відповідача, що позивач передчасно звернувся з позовом до відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні положень податкового законодавства.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 808 381,19 грн, інфляційних втрат у сумі 2 186 264,21 грн, нараховані на суму основного боргу 22 330 224,12 грн, а також 3% річних у сумі 1 494 068,66 грн, інфляційних втрат у сумі 3 823 940,03 грн. нараховані на суму збитків у розмірі 39 057 236,30 грн.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (пункт 75).

Оскільки факт порушення відповідачем договірних зобов`язань підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем належними доказами, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано здійснено нарахування 3% річних у сумі 808 381,19 грн, інфляційних втрат у сумі 2 186 264,21 грн, нараховані на суму основного боргу 22 330 224,12 грн.

Поряд з тим, судом встановлено, що відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних, що викликало неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка є збитками позивача.

Отже, між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно вимога про нарахування, передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.

Аналогічна правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2024 року у cправі № 914/2524/21.

Розрахунки 3% річних у сумі 808 381,19 грн та у сумі 1 494 068,66 грн є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу 22 330 224,12 грн, становить 2 137 231,24 грн, а розмір інфляційних втрат нараховані на суму збитків у розмірі 39 057 236,30 грн, становить 3 738 177,68 грн, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ВИСНОВКИ СУДУ

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд частково задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС".

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОНЕКС" (02105, місто Київ, ВУЛИЦЯ ТАМПЕРЕ, будинок 5, офіс 211, ідентифікаційний код 42867203) на користь Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" (08711, Київська обл., Обухівський р-н, селище міського типу Козин, вулиця РУДИКІВСЬКА, будинок 49, ідентифікаційний код 22927045) боргу у сумі 22 330 224,12 грн, інфляційні втрати у сумі 2 137 231,24 грн, 3% річних у сумі 808 381,19 грн, суму збитків у розмірі 39 057 236,30 грн, інфляційні втрати у сумі 3 738 177,68 грн, 3% річних у сумі 1 494 068,66 грн та судовий збір в розмірі 792 063,49 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 04.10.2024.

Суддя О.В. Гулевець