Рішення

від 24.09.2024 по справі 916/1460/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1460/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши №916/1460/24

за позовом: Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25830211)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ (65031, и. Одеса, вул. Одеська, буд. 43-Г, код ЄДРПОУ 37678873)

про стягнення 3 395 581,96грн.

Представники:

Від позивача: Джига В. І. довіреність;

Від відповідач: Кравченко О.М. ордер;

ВСТАНОВИВ:

Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ про стягнення заборгованості в сумі 3 395 581,96грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 2 263 741,99грн. та пені в сумі 1 131 839,97грн.

Ухвалою від 08.04.2024р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради було залишено без руху.

18.04.2024р. до господарського суду надійшла заява (вх. №16039/24) від Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.04.2024р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1460/24 в порядку загального позовного провадження.

11.06.2024р. за вх. №23109/24 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи, згідно якого останній просить суд призначити судову економічну експертизу фінансово-господарської діяльності за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 року.

Судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, з огляду на його необґрунтованість, оскільки підстави для проведення судової економічної експертизи фінансово-господарської діяльності відсутні, оскільки потреба у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, відсутня.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.07.2024р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

07.06.2024р. за вх. №22648/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так заперечуючи проти позову відповідач вказує, що після початку військової агресії Російської Федерації проти України (що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні і продовженого по теперішній час) терміново припинило свою комерційну діяльність з використання рекламних засобів комунальної власності, при цьому працівники підприємства виїхали з території Одеської області як і клієнти, що користувалися послугами СІТІ-РТМ. Також відповідач вказує, що в перше півріччя військової агресії місто Одесу залишила більшість населення, бізнесу та працівників органів влади, з огляду на що ТОВ Символ Медіа не мало можливості проводити господарську діяльність, про що неодноразово попереджувало КУ Одесреклама Одеської міської рали, опираючись на пункти 7.1 - 7.4 договору.

Також відповідач зазначає, що положеннями п. 7.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин. На переконання відповідача, наявність форс-мажорних обставин підтвердила ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, де зазначено, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні? від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, статуту ТПП України, цим засвідчує форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи вказане відповідач зазначає, що ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 р. до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

За твердженнями відповідача, 29.04.2022 р. ним на адресу начальника управління реклами Одеської міської ради (КП Одесреклама на той момент не працювало) було направлено лист № 21 про настання форс-мажорних обставин та про неможливість виконання фінансових зобов`язань за договором.

Також відповідач зауважує, що на підставі зазначеного ТОВ СІТІ-РТМ також клопотало листом від 20.04.2023 року перед керівництвом КУ Одесреклама про відтермінування (перенесення) виконання грошових зобов`язань за договором (перенесення погашення заборгованості за межі тривання воєнного стану, з початком сплати заборгованості після припинення воєнного стану в Україні), але отримали відповідь від 10.05.2023 року з відмовою в ньому.

Між тим відповідач вказує, що повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин та акцентує на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України критично вплинула на можливість виконання відповідачем зобов`язань за договором з причин призупинення рекламної комерційної діяльності, зникнення клієнтів - замовників реклами та тривалій непрацездатності комунальних установ, що слугує підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором.

За посиланнями позивача, згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Водночас, відповідач зауважує, що на період нарахування пені за прострочення платежів за договором фінансовий стан ТОВ СІТІ-РТМ має наступний вигляд: підприємство надало послуг з розміщення реклами з 01.02.2022 року по 31.12.2022 року в розмірі 1 109 940грн., але витратило на господарську діяльність 1 047 780,73 грн., з них сплатило позивачу 158 137,24 грн.; з 01.02.2023 року по 31.12.2023 року надало послуг на суму 3 202 614грн., при витратило в розмірі 3 533 039,84 грн., з котрих сплатило КУ Одесреклама 315 747,89 грн.; з 01.01.2024 року по 29.02.2024 року надало послуг на суму 631 080грн. при витратах в розмірі 671 945,87 грн., позивачу сплачено 48 326,18 грн. Крім того відповідач зазначає, що податкова декларація ТОВ СІТІ-РТМ та фінансовий звіт за 2022 рік говорять про збиток у розмірі 1 242 500 грн., а податкова декларація та фінансовий звіт за 2023 рік зазначає про 1 105 100 грн. збитків. Таким чином відповідач вказує, що господарська діяльність ТОВ СІТІ-РТМ в період воєнного стану є збитковою, а також в цей період ТОВ СІТІ-РТМ розповсюджувало соціальну рекламу, витрати на поліграфічні вироби якої є дуже значними. При цьому відповідач вказує, що більшість рекламних щитів, перелік яких зазначений в додатку до договору, до сих пір не завантажені рекламою, не маючи свого споживача, що не сприяє виходу із скрутного фінансового становища відповідача.

За посиланнями відповідача, термінове (без розстрочення або відстрочення) стягнення боргу з ТОВ СІТІ-РТМ знищить підприємство, а при стягненні пені в великому розмірі, що майже дорівнює сумі боргу, не залишає ніякого шансу для існування відповідача та призведе зі 100 відсотковою вірогідністю до закриття бізнесу. За твердженнями відповідача, для суттєвого зменшення пені, яку нарахувало КУ Одесреклама, є наступні підстави: по- перше, КУ Одесреклама в позові не зазначає ні про які збитки, спричинені простроченням платежів; по-друге, майновий стан ТОВ СІТІ-РТМ і його фінансова спроможність не дозволяють сплатити не тільки штрафні санкції, але й в найближчий час суму боргу; по-третє, ТОВ СІТІ-РТМ своїми діями добросовісно намагається виконати своє грошове зобов`язання, яке поступово, періодично, у міру надходження грошових коштів, сплачує певні суми грошових коштів з метою погашення боргу; по-четверте, співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та розміром нарахованих штрафних санкцій говорить про те, що розмір пені дуже завеликий і має порядок, тотожний сумі боргу.

Таким чином, відповідач просить суд позовну заяву КУ Одесреклама Одеської міської ради до ТОВ СІТІ-РТМ про стягнення 3 395 581,96 грн. заборгованості за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5- рд від 14.07.2011 р. задовольнити частково, надавши можливість виконання основного зобов`язання з відстрочкою оплати боргу на один рік з моменту набуття рішення суду законної сили; відмовити в позові КУ Одесреклама Одеської міської ради до ТОВ СІТІ-РТМ в частині стягнення 1 131 839,97 грн. пені; застосувати ч. 3 ст. 551 ЦКУ та ст. 233 ГКУ, зменшивши розмір пені на 95% (залишивши в частині від розміру пені, який визначить висновок судової економічної експертизи).

В судовому засіданні 24.09.2024р. представник відповідача не наполягав на розгляді свого клопотання викладеного у відзиві на позов щодо надання розстрочки виконання рішення суду.

18.06.2024 за вх. №23990/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради (позивач) відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства Одесреклама Одеської міської ради (КП Одесреклама) відповідно до чинного законодавства України. З 11.05.2018 року КУ Одесреклама є правонаступником прав та обов`язків КП Одесреклама. У відповідності до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі Правила № 434) КП Одесреклама - комунальне підприємство Одесреклама, створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Такі самі функції перейшли до позивача. Так, відповідно п. 1.5. Правил № 434 у діючій редакції, КУ Одесреклама - Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Позивач зазначає, що Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів. Згідно п. 4.1. Правил № 434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) КП Одесреклама було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами. Чинною редакцією п. 4.1. Правил № 434 передбачено, що КУ Одесреклама на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами. Статутом КУ Одесреклама передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами. У відповідності до п. 2.2. Статуту КУ Одесреклама завданнями установи є, зокрема: - забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.); - укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

Так, як вказує позивач Товариство з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ (відповідач) є розповсюджувачем зовнішньої реклами, з яким КП Одесреклама уклало договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 року. Термін дії договору продовжений до 13.11.2025р.

У відповідності до розділу 2 договору Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору. Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У відповідності до пп. 4.2.4. договору Користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п.п. 5.1. та 5.2. договору плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

У відповідності до п. 5.3. договору у випадках розповсюдження Користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується.

В подальшому, як зазначає позивач, до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами.

Додатком №31 від 20.05.2020 до договору сторони узгодили Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів та відповідно до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 138 791,50грн.

Додатком №32 від 01.11.2023 до договору сторони узгодили Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів та відповідно до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 137 201,04грн.

Згідно п. 6.2. договору у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2. цього договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.

За умовами п. 6.4. договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із п.6.5 договору, позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Позивач вказує, що в порушення умов договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ СІТІ-РТМ перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у розмірі 3 395 581,96грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.

При цьому позивач додає, що з урахуванням розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами у ТОВ СІТІ-РТМ сформувалась заборгованість за договором у сумі 3 395 581,96 грн., яка складається із основного боргу в сумі 2 263 741,99 грн. та пені в сумі 1 131 839,97 грн.

Також позивач зазначає, що КУ Одесреклама направляла на адресу ТОВ СІТІ-РТМ претензію від 14.12.2023 року № 1128/01-27, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 2-рд від 14.07.2011 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України щодо достовірності, належності та вірогідності доказів, суд вважає доведеною обставину забезпечення позивачем відповідачу можливості тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у спірний період.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, п. 5.2 договору сторони передбачили, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, користування відповідачем місцями для розміщення рекламних засобів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість такого користування відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Як зазначається позивачем та не спростовано відповідачем, в порушення умов спірного договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ СІТІ-РТМ перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, з огляду на що сума заборгованості відповідача становить 3 395 581,96 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ із претензією за вих. № 1128/01-27, в якій установа повідомила, що станом на 30.11.2023 року у товариства наявна заборгованість за договором № 5-рд від 14.07.2021 р. у сумі 2 076 372,79 грн. Доказів реагування відповідачем на вказану претензію матеріали справи не містять.

Разом з тим як вказує відповідач, він звернувся до Управління реклами Одеської міської ради із листом-зверненням щодо плати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами від 29.04.2022 р. за вих. № 21, в якому товариство повідомило управління, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України та форс-мажорними обставинами виконати свої зобов`язання по сплаті за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами не має змоги, з огляду на що просило звільнити ТОВ СІТІ-РТМ від такого обов`язку.

Поряд з цим, судом вказаний лист як підставу повідомлення установи про наявність форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов`язань за договором зі сплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів не приймається, оскільки Управління реклами Одеської міської ради не є стороною договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 р.

При цьому, судом критично оцінюються твердження відповідача стосовно того, що звернення із вказаним вище листом до Управління реклами Одеської міської ради, а не до Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради, обумовлено тим, що КП Одесреклама на той момент не працювало, оскільки такі твердження відповідача не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Так, в пункті 7.1 договору сторони визначили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дія непереборної сили, що не залежить від волі сторін), що роблять неможливим виконання сторонами передбачених даним договором зобов`язань, а також пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ, сторони звільняються від відповідальності за несвоєчасне, повне або часткове невиконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин та приймають зобов`язання виконати свої зобов`язання після подолання перешкод у строк, який продовжується на період вказаних обставин.

При цьому, пунктом 7.3 договору сторонами було погоджено, що сторона, яка не в змозі виконати свої зобов`язання за договором в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору, протягом 20 (двадцяти) діб інформує іншу сторону про наявність, виникнення і припинення дії форс-мажорних обставин з обов`язковим офіційним підтвердженням, виданим Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це державним органом.

Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ на адресу Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради в порядку п. 7.3 договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 р. з повідомленням про наявність обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань за договором протягом 20 (двадцяти) діб в силу причин, зазначених п.п. 7.1 цього договору.

Щодо посилань відповідача на неможливість виконання зобов`язання зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами через наявність форс-мажорних обставин, а саме військову агресію Російської Федерації проти України, які підтверджені Торгово-промисловою палатою України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, суд зазначає наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).

Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні шляхом видачі сертифіката.

На підтвердження обставини неможливості виконання зобов`язань зі здійснення оплати за тимчасове користування місцями для розміщення зовнішньої реклами за договором № 5-рд від 14.07.2011 р. відповідач послався на те, що запровадження воєнного стану в Україні є форс-мажорною обставиною.

Суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

При цьому судом враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.

Суд наголошує, що лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Господарського суду Одеської області повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.

При цьому суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат про наявність форс-мажорних обставин, виданого відповідачу щодо засвідчення відповідних обставин, які вплинули на діяльність безпосередньо ТОВ СІТІ-РТМ або зумовили неможливість виконання зобов`язань за договором № 5-рд від 14.07.2011 р.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 р. внаслідок існування обставин непереборної сили.

Отже, несплатою позивачу у повному обсязі вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів в межах спірного договору № 5-рд від 14.07.2011 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Отже враховуючи вище викладене, позовні вимоги Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 263 741,99грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 1 131 839,97 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність замовника за невиконання обов`язку щодо оплати вартості поставлених товарів.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

В п.п. 6.4, 6.5 договору сторони передбачили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Тобто, сторони, при укладанні договору, збільшили термін періоду нарахування та позовної давності щодо плати та пені.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 р. щодо здійснення оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 1 131 839,97грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем вірно.

Поряд з цим, відповідачем у відзиві на позов заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 95%.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує: відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору; відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання; очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 р., суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 90% від розрахованої позивачем.

При цьому, на думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку оплати за користування місцями для розміщення рекламних засобів, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату наданих послуг у розмірі 113 184 грн.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи зменшення пені підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25830211) до Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ (65031, и. Одеса, вул. Одеська, буд. 43-Г, код ЄДРПОУ 37678873) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ (65031, и. Одеса, вул. Одеська, буд. 43-Г, код ЄДРПОУ 37678873) на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25830211) основного боргу в сумі 2 263 741 ( два мільйони двісті шістдесят три тисячі сімсот сорок одна)грн. 99 коп., пені в сумі 113 184 (сто тринадцять тисяч сто вісімдесят чотири)грн. та судовий збір в розмірі 40 746 (сорок тисяч сімсот сорок шість)грн. 98коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04 жовтня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна