Постанова від 04.02.2025 по справі 916/1460/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/1460/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради: Джига В.І.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 року, суддя в І інстанції Погребна К.Ф., повний текст якого складено 04.10.2024, в м. Одесі

у справі №916/1460/24

за позовом: Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ

про стягнення 3 395 581,96 грн

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ про стягнення заборгованості в сумі 3 395 581,96грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 2 263 741,99 грн та пені в сумі 1 131 839,97 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів №5-рд від 14.07.2011 відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ СІТІ-РТМ в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у загальному розмірі 3 395 581,96 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/1460/24 позов Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради основного боргу в сумі 2 263 741,99 грн, пені в сумі 113 184 грн та судовий збір в розмірі 40 746,98 грн; в решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що несплатою позивачу у повному обсязі вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів в межах спірного договору № 5-рд від 14.07.2011 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Отже позовні вимоги Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 2 263 741,99грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 1 131839,97 грн, суд, дослідивши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважав справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 90% від розрахованої позивачем.

28.10.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 року у справі №916/1460/24 змінити, яким позовні вимоги Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради задовольнити у повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що заборгованість за договором № 5-рд від 14.07.2011 р. на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів складає основного боргу в розмірі 2 263 741,99 грн., а пеня складає 1 131 839,97 грн. Отже, розмір пені менше половини суми заборгованості та не перевищує розмір збитків та не є надмірно великим. Крім того, розмір пені визначено Договором та не пов`язано у залежність до співвідношення із розміром збитків. Відповідач, усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість. Підписуючи Договір відповідач усвідомлював відповідальність, був обізнаний про розмір пені, строки нарахування пені та строки позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду даної справи у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/1460/24, призначено справу до розгляду на 21.01.2025 об 11:30 та в подальшому призначено на 04.02.2025 о 10:30.

В судовому засіданні 04.02.2025 брав участь представник позивача, відповідач в судове засідання не з`явився, про дату ,час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради (позивач) відповідно до Статуту створена шляхом перетворення Комунального підприємства Одесреклама Одеської міської ради (КП Одесреклама) відповідно до чинного законодавства України.

З 11.05.2018 року КУ Одесреклама є правонаступником прав та обов`язків КП Одесреклама. У відповідності до п. 1.5. Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 434 від 22.04.2008 (із змінами і доповненнями, в редакції чинній на момент укладання спірного договору) (далі Правила № 434) КП Одесреклама - комунальне підприємство Одесреклама, створене для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови. Такі самі функції перейшли до позивача.

Так, відповідно п. 1.5. Правил № 434 у діючій редакції, КУ Одесреклама - Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради, створена для реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування у сфері зовнішньої реклами, виконання інших завдань та функцій, визначених цими Правилами, іншими актами органів місцевого самоврядування та міського голови.

Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради є уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у сфері укладання договорів на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів.

Згідно п. 4.1. Правил № 434 (у редакції, чинній на момент укладання спірного договору) КП Одесреклама було наділено завданнями із забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності, для розміщення зовнішньої реклами; забезпечення повноти надходжень до бюджету міста Одеси плати за користування вказаними місцями; укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами.

Чинною редакцією п. 4.1. Правил № 434 передбачено, що КУ Одесреклама на виконання своїх завдань і функцій, зокрема, забезпечує повноту надходжень до бюджету міста Одеси плати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси; укладає договори з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів у випадках, передбачених цими Правилами. Статутом КУ Одесреклама передбачено, що основною метою установи є задоволення міських, суспільних потреб шляхом реалізації господарської компетенції органів місцевого самоврядування в галузі формування сучасного міського дизайну, у тому числі у сфері зовнішньої реклами.

У відповідності до п. 2.2. Статуту КУ Одесреклама завданнями установи є, зокрема: - забезпечення економічно ефективного використання місць, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, для розміщення засобів зовнішньої реклами, а також повноти надходжень до бюджету міста плати за користування вказаними місцями (пп. 2.2.1.); - укладання договорів з розповсюджувачами зовнішньої реклами на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, для внесення плати суб`єктами господарювання за вказаними договорами відповідно до визначеного порядку (пп. 2.2.6.).

Товариство з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ (відповідач) є розповсюджувачем зовнішньої реклами, з яким КП Одесреклама уклало договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 року. Термін дії договору продовжений до 13.11.2025р.

У відповідності до розділу 2 договору Підприємство надає Користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.

Місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору. Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладання сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У відповідності до пп. 4.2.4. договору Користувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.

Відповідно до п.п. 5.1. та 5.2. договору плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений в цьому договорі.

У відповідності до п. 5.3. договору у випадках розповсюдження Користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується.

В подальшому до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами.

Додатком №31 від 20.05.2020 до договору сторони узгодили Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів та відповідно до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 138 791,50грн.

Додатком №32 від 01.11.2023 до договору сторони узгодили Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування та Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів та відповідно до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 137 201,04грн.

Згідно п. 6.2. договору у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2. цього договору, Користувач сплачує на користь Підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної ставки Національного банку України.

За умовами п. 6.4. договору нарахування штрафних санкцій та пені не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із п.6.5 договору, позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Позивач зазначив, що в порушення умов договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ СІТІ-РТМ перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у розмірі 3 395 581,96грн.,

КУ Одесреклама направляла на адресу ТОВ СІТІ-РТМ претензію від 14.12.2023 року № 1128/01-27, яка останнім залишена без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.

Оскільки скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови у стягненні 1 018 655,97 грн пені, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ на користь Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради основного боргу в сумі 2 263 741,99 грн перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені у зв`язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати.

Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно, обгрунтовано, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 90%, зважаючи на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Так, укладений між сторонами по справі договір на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 2-рд від 14.07.2011 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, п. 5.2 договору сторони передбачили, що користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на банківський рахунок підприємства.

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, користування відповідачем місцями для розміщення рекламних засобів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість такого користування відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Як зазначається з матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується сторонами, в порушення умов спірного договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ СІТІ-РТМ перед КУ Одесреклама, як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, з огляду на що сума заборгованості відповідача становить 3 395 581,96 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальна установа Одесреклама Одеської міської ради звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ-РТМ із претензією за вих. № 1128/01-27, в якій установа повідомила, що станом на 30.11.2023 року у товариства наявна заборгованість за договором № 5-рд від 14.07.2021 р. у сумі 2 076 372,79 грн. Доказів реагування відповідачем на вказану претензію матеріали справи не містять.

Отже, несплатою позивачу у повному обсязі вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів в межах спірного договору № 5-рд від 14.07.2011 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений договором, відповідач допустив порушення зобов`язання, що є підставою для притягнення останнього до відповідальності, встановленої договором та законодавством.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством передбачено відповідальність замовника за невиконання обов`язку щодо оплати вартості поставлених товарів.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 6.2 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежів, передбачених п.п. 5.1, 5.2 цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

В п.п. 6.4, 6.5 договору сторони передбачили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених п.п. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

Тобто, сторони, при укладанні договору, збільшили термін періоду нарахування та позовної давності щодо плати та пені.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів № 5-рд від 14.07.2011 р. щодо здійснення оплати вартості користування місцями для розміщення рекламних засобів, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 1 131 839,97грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем вірно.

Разом з цим, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції вважав справедливим та таким, що відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір пені на 90% від розрахованої позивачем.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:

-відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

-очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, оскільки сума пені, нарахована відповідно до договору, склала 1 131 839,97 грн, що становить 50% від суми основного боргу (2 263 741,99 грн);

-правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

-відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання.

Крім того,судова колегія також враховує, що в пункті 3.1.3. позивач мав право в односторонньому прядку розірвати цей договір та власними силами або із залученням послуг третіх осіб здійснити демонтаж рекламних засобів у випадку виникнення у користувача перед позивачем непогашеної дебіторської заборгованості за цим договором у зв`язку з несплатою коштів, передбачених розділом 4 цього договору, протягом трьох або більше місяців поспіль.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, остання нараховується починаючи з 01.02.2022 по 01.02.2024, водночас, враховуючи п.3.1.3. Договору позивач мав право в односторонньому прядку розірвати цей договір у зв`язку з несплатою коштів, передбачених розділом 4 цього договору, протягом трьох або більше місяців поспіль, однак позивач не скористався таким правом.

З урахуванням конкретних обставин і в їх сукупності, зменшення розміру пені на 90% є оптимальним балансом інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Господарським судом Одеської області правомірно, обгрунтовано, з урахуванням приписів ст..86 ГПК України та засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені на 90%.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скаргзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/1460/24.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/1460/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунальної установи Одесреклама Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/1460/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/1460/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.02.2025.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська