Постанова

від 24.09.2024 по справі 910/3143/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/3143/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Гудкова Д. В. (прокурор за посвідченням),

позивача - Кондратенко Я. І. (у порядку самопредставництва),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Трохимчука О. І. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 (судді: Станік С. Р. - головуючий, Тищенко О. В., Кропивна Л. В.) у справі

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради

до: 1) Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Девелопмент Компані",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Е-Тендер", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Бузінвест",

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на спірні нежитлові будівлі.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ, міст Київської області в особі Київської обласної ради до Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" (далі - КУ КОР "Фонд комунального майна"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Девелопмент Компані" (далі - Товариство), у якому, просив:

- визнати недійсними результати електронного аукціону від 19.11.2020 щодо об`єкта малої приватизації - групи інвентарних об`єктів загальною площею 3322,60 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, а саме: адміністративної будівлі (літ. А, А1) загальною площею 2708,10 м2, будівлі гаража/складу (літ. Б) площею 535,20 м2, будівлі кафе (літ. В) площею 54,3 м2, будівлі складу (літ. Г) площею 25,0 м2, оформленого протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-10-31-000011-2, затвердженого наказом в.о. голови КУ КОР "Фонд комунального майна" від 25.11.2020 № 42;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу групи інвентарних об`єктів, які підлягали продажу на аукціоні (мала приватизація) від 26.11.2020, зареєстрований в реєстрі за № 7820, укладений між відповідачами на підставі протоколу;

- скасувати державну реєстрацію за Товариством права власності на нежитлові будівлі - групу інвентарних об`єктів загальною площею 3322,60 м2: адміністративну будівлю (літ. А, А1) загальною площею 2708,10 м2, будівлю гаража/складу (літ. Б) площею 535,20 м2, будівлі кафе (літ. В) площею 54,3 м2, будівлі складу (літ. Г) площею 25,0 м2 на вул. Васильківська, 3 у м. Києві (номер запису про право власності 39503444, рішення від 03.12.2020 № 55484594).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що результати електронного аукціону, оформлені протоколом та оспорюваний договір вчинені на порушення вимог законодавства, тому наявні підстави для визнання їх недійсними та скасування державної реєстрації за Товариством права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст попередніх судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 (суддя Ягічева Н. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (судді: Іоннікова І. А. - головуючий, Тарасенко К. В., Михальська Ю. Б.), в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що рішення про приватизацію спірного нерухомого майна та рішення про створення аукціонної комісії прийнято позивачем з дотриманням вимог законодавства; не встановлено порушень процедури приватизації спірного нерухомого майна, передбаченої законодавством на момент її проведення, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання недійсними результатів електронного аукціону, оскільки протилежне не відповідатиме принципу пропорційності господарського судочинства та порушуватиме справедливу рівновагу інтересів набувача майна за договором, який оформив права власності на нього у передбаченій законодавцем процедурі. Вимоги прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору та скасування державної реєстрації за Товариством права власності на спірне нерухоме майно не мають самостійного обґрунтування, тому є похідними позовними вимогами, які задоволенню не підлягають, так як відмовлено у задоволенні основної вимоги.

4. Постановою Верховного Суду від 26.04.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди обох інстанцій, вирішуючи спір у цій справі, не перевірили чи було дотримано учасниками аукціону такі принципи як, зокрема, законність, рівності та змагальність.

5. За результатом нового розгляду справи рішенням Господарського суду м. Києва від 16.10.2023 (суддя Алєєва І. В.) позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про пов`язаність учасників електронного аукціону з приватизації спірних нежитлових будівель, порушення таких фундаментальних принципів як законності, рівності, змагальності, що призвело до удаваної перемоги Товариства не внаслідок конкурентного відбору, який відповідно до законодавства є обов`язковою умовою для визначення переможця, а через узгодження дій учасників спірних правовідносин. Тобто, під час проведення аукціону не було створено конкурентного середовища та не було дотримано принципу добросовісної конкуренції, що також є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності на спірні нежитлові будівлі.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2023 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанову мотивовано тим, що надані прокурором докази стверджуваної пов`язаності не є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та спростовуються наданими Товариством більш вірогідними доказами відсутності стверджуваної прокурором пов`язаності. Крім того, заявлена прокурором вимога про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права власності сама по собі не є підставою для повернення нерухомого майна, вимога прокурора про визнання недійсним договору повинна поєднуватися з вимогою про витребування майна з володіння Товариства (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 скасувати, а рішення Господарського суду м. Києва від 16.10.2023 залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах, а саме:

1) Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22, від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (у пункті 198 якої здійснено посилання на низку інших постанов судів касаційної інстанції з подібними висновками) щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування";

2) Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо належного та ефективного способу захисту у спорах про визнання недійсними договорів про приватизацію державного та комунального майна;

3) Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 926/4557/21 щодо правильного застосування положень частини 1 статті 10, частини 4 статті 11, частини 1 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (далі - Закон № 2269-VIII) у подібних правовідносинах щодо етапності приватизації комунального майна.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про правильне застосування норм права у подібних правовідносинах з приватизації державного і комунального майна в частині застосування правових наслідків недійсності такого особливого виду правочинів та механізму повернення об`єктів приватизації у державну (комунальну) власність в разі визнання в судовому порядку недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів й відшкодування коштів покупцям, сплачених за такі об`єкти приватизації, а саме комплексного застосування норм частини 3 статті 216 ЦК України, частини 11 статті 26 Закону № 2269-VIII, розділів IV, VI Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі- продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на здійснення судом апеляційної інстанції процесуального порушення, передбаченого частинами 1, 3 статті 310 ГПК України, яке призвело до прийняття незаконного судового рішення у цій справі, оскільки суд апеляційної інстанції:

1) встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - копій наказів КУ КОР "Фонд комунального майна" від 18.08.2020 № 11-І "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна", від 20.08.2020 № 12-І "Щодо затвердження матеріалів інвентаризації" з доданими документами, зведеного акта інвентаризації майна від 20.08.2020, затвердженого наказом від 20.08.2020 № 12-І, інвентаризаційного опису необоротних активів від 19.08.2020, які останнім покладені в основу висновків щодо факту проведення передприватизаційної інвентаризації спірних об`єктів нерухомого майна та, відповідно, належної їх оцінки і формування стартової ціни об`єкта приватизації, що не відповідає дійсності та є підставою для скасування цього судового рішення відповідно до вимог пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України;

2) не дослідив зібрані у справі докази, подані прокурором на виконання його вимог, оголошених у судовому засіданні, яке відбулось 01.02.2024, про необхідність надання додаткових пояснень щодо пов`язаності між собою учасників проведеного 19.11.2020 аукціону - Товариства, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ "Комфорт" (далі - ТОВ "ТРЦ "Комфорт"), та забудовника сусідніх земельних ділянок Житлового комплексу "White lines" (далі - ЖК "White lines"), а також наявності узгоджених взаємовідносин між ними, які свідчать про відсутність конкуренції, змагальності між ними, що призвело до спотворення результатів електронного аукціону, що також є підставою для скасування цього судового рішення відповідно до вимог пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

9. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3143/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 24.09.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. Рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII "Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році" визначено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, зокрема, будівля А, А1 площею 2708,10 м2, будівля Б площею 535,20 м2, будівля В площею 54,3 м2, будівля Г площею 25,0 м2, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, балансоутримувачем яких зазначено Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар".

12. Рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 851-35-VII затверджено Положення про діяльність аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.

13. Згідно з протоколом від 09.07.2020 № 1 аукціонною комісією вирішено створити комісію щодо інвентаризації об`єктів приватизації затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII із залученням балансоутримувачів та провести інвентаризацію таких об`єктів приватизації на протязі 30 календарних днів, тобто у строк до 08.08.2020.

14. КУ КОР "Фонд комунального майна" звернулося з листом від 30.07.2020 № 270 до Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" провести інвентаризацію об`єктів приватизації, створивши комісію з проведення інвентаризації та включивши до її складу працівників фонду.

15. Наказом КУ КОР "Фонд комунального майна" від 18.08.2020 № 11-І "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна", у зв`язку з не створенням балансоутримувачем Комунальним підприємством Київської обласної ради "Друкар" інвентаризаційної комісії відповідно до листа КУ КОР "Фонд комунального майна" від 30.07.2020 № 270, створено комісію з проведення інвентаризації об`єктів приватизації, затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII та доручено інвентаризаційній комісії у п`ятиденний термін провести інвентаризацію зазначених об`єктів.

16. Інвентаризаційною комісією, утвореною згідно з наказом КУ КОР "Фонд комунального майна" від 18.08.2020 № 11-І "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна" проведено інвентаризацію майна - групи інвентарних об`єктів загальною площею 3322,60 м2, що перебувають на балансі Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар", розташовані за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, за результатами чого складено Інвентаризаційний опис необоротних активів від 19.08.2020 та Зведений акт інвентаризації майна від 20.08.2020.

17. Наказом КУ КОР "Фонд комунального майна" від 20.08.2020 № 12-І затверджено результати інвентаризації об`єктів приватизації, визначених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII. Зокрема, згідно з наказом від 20.08.2020 № 12-І затверджено Зведений акт інвентаризації майна від 20.08.2020.

18. Протоколом аукціонної комісії від 09.10.2020 № 3 було доручено КУ КОР "Фонд комунального майна" опублікувати інформаційні повідомлення про проведення в електронній торговій системі продажу на аукціоні об`єктів малої приватизації відповідно до рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII.

19. В електронній торговій системі "Прозоро.Продажі" 19.11.2020 відбувся електронний аукціон щодо об`єкта малої приватизації - групи інвентарних об`єктів загальною площею 3322,60 м2, а саме: адміністративної будівлі (літ. А, А1) загальною площею 2708,10 м2; будівлі гаражу/складу (літ. Б) площею 535,20 м2; будівлі кафе (літ. В) площею 54,3 м2; будівлі складу (літ. Г) площею 25,0 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, що перебували на балансі Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар".

20. Результати зазначеного електронного аукціону оформлено протоколом про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-10-31-000011-2, який затверджено наказом КУ КОР "Фонд комунального майна" від 25.11.2020 № 42.

21. На підставі протоколу про результати електронного аукціону № UA-PS-2020-10-31-000011-2, між КУ КОР "Фонд комунального майна" та Товариством укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації комунальної власності від 26.11.2020, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г. за реєстровим номером 7820.

22. Спір у справі, яка переглядається, виник з приводу того, що під час здійснення приватизації об`єкта комунальної власності, проведення інвентаризації та оцінки спірного майна за доводами прокурора відбулися порушення вимог Закону № 2269-VIII. Так, на думку прокурора, Київською обласною радою як власником майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області чи КУ КОР "Фонд комунального майна" як органом приватизації не приймалось рішення про приватизацію спірного майна, таке рішення не публікувалось на офіційному сайті Київської обласної ради, органу приватизації чи в електронній торговій системі. Прокурор також наголошував, що установлено обставини пов`язаності між собою учасників проведеного 19.11.2020 аукціону - Товариства, ТОВ "ТРЦ "Комфорт" та забудовника сусідніх земельних ділянок ЖК "White lines", а також наявність узгоджених взаємовідносин між ними, які свідчать про відсутність змагальності між ними та спотворення результатів аукціону, що призвело до удаваної перемоги Товариства не внаслідок конкурентного відбору, який відповідно до законодавства є обов`язковою умовою для визначення переможця, а через узгодження дій учасників спірних правовідносин.

Позиція Верховного Суду

23. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

25. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної ради про визнання недійсними результатів електронного аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу групи інвентарних об`єктів, скасування державної реєстрації за Товариством права власності на нежитлові будівлі.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

26. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував такі правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

1) викладені в постановах Верховного Суду: від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22, від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (у пункті 198 якої здійснено посилання на низку інших постанов судів касаційної інстанції з подібними висновками) щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування";

2) викладені в постановах Верховного Суду: від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо належного та ефективного способу захисту у спорах про визнання недійсними договорів про приватизацію державного та комунального майна;

3) викладені в постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 926/4557/21 щодо правильного застосування положень частини 1 статті 10, частини 4 статті 11, частині 1 статті 12 Закону № 2269-VIII у подібних правовідносинах щодо етапності приватизації комунального майна.

Так, на думку скаржника, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність пов`язаності учасників електронного аукціону, добросовісність дій Товариства під час придбання спірного нерухомого майна і дотримання відповідачами таких принципів приватизації як законність, рівність та змагальність.

27. У постанові Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, на яку посилається скаржник, Суд сформував загальний висновок щодо застосування статей 2, 7, 13 ГПК України: "Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

…

Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів".

28. У постанові Верховного Суду від 06.12.2022 року у справі № 904/738/22, на яку посилається скаржник, Суд сформував загальний висновок щодо принципу "належного урядування":

"Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів".

29. Верховний Суд у постанові від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, на яку посилається скаржник, дійшов висновку, що для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

30. Велика Палата Верховного Суду у пункті 198 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, на яку посилається скаржник, нагадала, що "...сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52),від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.67), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20(пункт 9.55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17(пункт 145)). Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.56))".

31. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, наведені скаржником, зазначає таке.

32. Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з пов`язаності між собою учасників проведеного 19.11.2020 аукціону - Товариства, TOB "ТРЦ "Комфорт", та забудовника сусідніх земельних ділянок ЖК "White lines", а також наявності узгоджених взаємовідносин між ними, які вказують на відсутність змагальності між ними та викривлення результатів аукціону, з огляду на таке.

Відповідно до документації, наданої учасниками для участі у електронному аукціоні, кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "ТРЦ Комфорт" (код ЄДРПОУ 42124387) є ОСОБА_1 (34 %), ОСОБА_2 (33 %), ОСОБА_3 (33 %), а кредитором виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Валприм" (код ЄДРПОУ 37449096), що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "Комфорт Таун".

При цьому за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань директором ТОВ "КУА "Валприм" є ОСОБА_1 та до 12.01.2021 кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) юридичної особи були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які 12.01.2021 видалені, натомість доданий бенефіціарний власник БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД.

Інший учасник, якого визначено переможцем стало Товариство (код ЄДРПОУ 42022985), кредитором якого щодо надання відповідного обсягу фінансування для приватизації об`єкта малої приватизації на АДРЕСА_1 , виступає ТОВ "Бузінвест" (код ЄДРПОУ 33491631).

При цьому за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 12.10.2020 директором зазначеного ТОВ "Бузінвест" є ОСОБА_4 , проте до цього, починаючи з 18.04.2016, керівником товариства був ОСОБА_5 , який пов`язаний спільним бізнесом із ОСОБА_6 (через Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірра-Девелопмент" (код ЄДРПОУ 39758857), де останній є кінцевим бенефіціарним власником (контролером), а керівником з 01.11.2019 відповідно до Статуту є ОСОБА_5 ). Кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи є Компанія з обмеженою відповідальністю "Дантрел Холдинг Лімітед".

У свою чергу, замовником будівництва ЖК "White lines" на сусідніх земельних ділянках, кадастрові номери 8000000000:79:293:0016, 8000000000:79:293:0015, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури є Товариство з обмеженою відповідальністю "Анева ІНДАСТРІ" (код ЄДРПОУ 40205521), девелопером проекту є Товариство з обмеженою відповідальністю "А Девелопмент" (код ЄДРПОУ 41091529), генеральним підрядником будівництва є ТОВ "ЗАЛІЗОБУД" (електронна ліцензія на право проведення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури № 2013053705, видана від 07.08.2018 - безстроково).

З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом пошуку відомостей про замовника будівництва ЖК "White lines" - юридичну особу ТОВ "Анева ІНДАСТРІ" із кодом ЄДРПОУ 40205521 з`ясовано, що його статутний капіталом становить 1 тис. грн, засновниками є ТОВ "Компанія з управління активами "Валприм" (10 % статутного капіталу) (код ЄДРПОУ 37449096) (яка взяла на себе зобов`язання надати фінансову допомогу ТОВ "ТРЦ "Комфорт" у разі його перемоги на аукціоні та директором якої є ОСОБА_7 ), ОСОБА_8 (20 %) та Компанія "Совеко Лімітед" (Кіпр 70 %). Кінцевим бенефеціарним власником (контролером) підприємства вказана громадянка Кіпру Рейне Пачіта.

Керівником ТОВ "Анева Індастрі" є ОСОБА_9 , який є одночасно кінцевим бенефіціарним власником (контролером) Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "ЛАРАМ СІСТЕМ" (код ЄДРПОУ 43635708), другим кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_10 (60 %).

Крім того, саме зазначене акціонерне товариство (код ЄДРПОУ 43635708) є одним із засновників девелопера будівництва ЖК "White lines" - ТОВ "А ДЕВЕЛОПМЕНТ" (ЄДРПОУ 41091529), кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи - ОСОБА_10 .

Позивач зазначає, що будівельна компанія ТОВ "А ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "КУА "Валприм" і одна з найбільших будівельних і девелоперських компаній країни UDP (Ukrainian Development Partners, що підконтрольна ОСОБА_11 ), мають в своєму активі зокрема спільні проекти з будівництва інших ЖК та ТРЦ (ЖК "Комфорт Таун", ЖК "Central park", ЖК "Tetris Hall"), у тому числі побудовані спільно із девелоперською компанією KAN Development, що має ознаки пов`язаності між собою учасників електронного аукціону, їх керівників/засновників/кінцевих бенефіціарних власників.

33. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, виходив із того, що прокурор не надав належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України доказів на підтвердження обставин недобросовісності придбання Товариством спірного нерухомого майна. Так, частиною 5 статті 12 ЦК України визначено, що добросовісність набувача презюмується, набувач майна є добросовісним поки не буде доведено протилежне.

Суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що надані прокурором докази стверджуваної пов`язаності не є належними та допустимими доказами такої пов`язаності в розумінні статей 76, 77 ГПК України, та спростовуються наданими відповідачем-2 більш вірогідними доказами відсутності стверджуваної прокурором пов`язаності, зокрема виходячи з інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо Товариства станом на дату проведення аукціону 19.11.2020, одноосібним учасником зазначеної юридичної особи з часткою номінальною вартістю 1000,00 грн була громадянка України ОСОБА_12 , кінцевим бенефіціарним власником зазначеної юридичної особи (контролером) була ОСОБА_12 ; керівником (одноособовим виконавчим органом) зазначеної юридичної особи була ОСОБА_12 . Виходячи з інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "ТРЦ Комфорт" станом на дату проведення аукціону 19.11.2020, одноосібним учасником зазначеної юридичної особи з часткою номінальною вартістю 2 000 000 грн була ТОВ "КУА "Валприм", кінцевими бенефіціарними власниками зазначеної юридичної особи (контролером) були ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; керівником (одноособовим виконавчим органом) зазначеної юридичної особи була ОСОБА_13 .

Крім того, відповідно до відомостей, отриманих з Реєстру компаній Республіки Кіпр щодо компанії БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД (BYRASS CONSULTANTS LIMITED), які долучені відповідачем-2 до справи, Товариство не є і ніколи не було учасником/акціонером компанії БАЙРАСС КОНСАЛТАНТС ЛІМІТЕД, а отже, Товариство та ТОВ "ТРЦ "Комфорт" мають різний склад учасників, кінцевих бенефіціарних власників та керівників, що свідчить про відсутність впливу зазначених осіб на управлінські рішення та господарську діяльність одна одної.

На переконання суду апеляційної інстанції, суть доводів прокурора про пов`язаність визначених ним юридичних осіб зводиться саме до фінансової, на його переконання пов`язаності.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції врахував, що частиною 12 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет" визначено, що до повноважень саме АМКУ віднесено визначення наявності або відсутності контролю між суб`єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб`єктів господарювання, що є єдиним суб`єктом господарювання, а також підпунктом 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням обумовлених Кодексом критеріїв, і саме податковий орган внаслідок реалізації визначених законом повноважень визначає пов`язаність осіб, які здійснюють господарську діяльність в рамках одних правовідносин. Отже, відповідна пов`язаність має встановлюватись саме визначеними законом органами в контексті стверджуваної прокурором пов`язаності. Проте, матеріали справи не містять, а прокурором не надано належних та допустимих доказів ініціювання такої перевірки зазначеними органами, так і її проведення за зверненням будь-яких уповноважених осіб.

34. Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 904/4831/21).

Доводи скаржників зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів, проте з огляду на визначені у статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів не належить до повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд, проаналізувавши висновки суду апеляційної інстанції у цій справі, вважає, що вони не суперечать висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду: від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 10.04.2024 у справі № 910/3419/22, від 03.11.2020 у справі № 922/3545/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування", оскільки відсутні належні та допустимі докази пов`язаності учасників аукціону.

35. Щодо доводів скаржника про належний та ефективний спосіб захисту у спорах про визнання недійсними договорів про приватизацію державного та комунального майна, Верховний Суд вважає за необхідним зазначити таке.

36. Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 203 ЦК України унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

37. Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

39. Отже, позивач, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

40. Разом із тим колегія суддів зазначає, що підставою для звернення особи за захистом суб`єктивного права із застосуванням відповідного способу захисту відповідно до статті 1 ГПК України є порушення, невизнання або оспорювання цього права.

Тому обраний спосіб захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких особа звернулась до суду.

41. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

42. Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

43. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

44. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

45. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

46. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

47. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

48. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

49. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц) уточнила висновок, сформульований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

50. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що заявлена прокурором вимога про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації права власності сама по собі не є підставою для повернення нерухомого майна, вимога прокурора про визнання недійсним договору повинна поєднуватися з вимогою про витребування майна з володіння відповідача-2 (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

51. Щодо доводів скаржника про необхідність врахування правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 (про скасування рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 (про визнання недійсними згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви, окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі), від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним і скасування наказу Державної служби геології та надр України, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування у товариства на користь Кабінету Міністрів України нерухомого майна та скасування державної реєстрації), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (про стягнення коштів), від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (про визнання недійсним договору та стягнення коштів) мають інший предмет спору, то колегія суддів зауважує, що у справі (№ 910/3143/21), яка переглядається, інші фактичні обставини та інший предмет спору. Така відмінність є істотною, що вливає на результат вирішення спору.

52. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

53. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника.

Таким чином, колегія суддів відхиляє, як передчасні, зазначені на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, інші доводи скаржника - щодо неврахування судами висновків щодо добросовісності/недобросовісності дій набувача спірного майна та пов`язаного з ним права на мирне володіння майном й принципу "належного урядування", а також щодо етапності приватизації комунального майна.

54. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

55. Звертаючись із касаційною скаргою, прокурор посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

56. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

57. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

58. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

59. Прокурор у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду про правильне застосування норм права у подібних правовідносинах з приватизації державного і комунального майна в частині застосування правових наслідків недійсності такого особливого виду правочинів та механізму повернення об`єктів приватизації у державну (комунальну) власність в разі визнання в судовому порядку недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів й відшкодування коштів покупцям, сплачених за такі об`єкти приватизації, а саме комплексного застосування норм частини 3 статті 216 ЦК України, частини 11 статті 26 Закону № 2269-VIII, розділів IV, VI Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331.

60. Відповідно до частини 11 статті 26 Закону № 2269-VIII порядок повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України.

Розділом IV Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, передбачено, що повернення у державну (комунальну) власність об`єкта приватизації у примусовому порядку поширюється на випадки розірвання договору купівлі-продажу за рішенням суду у зв`язку з невиконанням умов договору купівлі-продажу або визнанням його судом недійсним. Повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об`єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно із Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" та/або договором купівлі-продажу), протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації (розділ VІ Порядку № 1331).

Тобто, цей Порядок регулює відносини, пов`язані з поверненням у державну (комунальну) власність об`єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об`єкта за згодою сторін, за рішенням суду у зв`язку з невиконанням умов договору або визнанням його судом недійсним.

61. Зважаючи на те, що прокурор обрав неефективний способу захисту прав та не заявив вимоги про витребування майна з володіння Товариства, доводи скаржника щодо необхідності формування висновку з питання застосування частини 3 статті 216 ЦК України, частини 11 статті 26 Закону № 2269-VIII, розділів IV, VI Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, колегія суддів вважає безпідставними. У зв`язку з цим у Верховного Суду немає підстав для формування висновку з приводу застосування наведеної правової норми у спірних правовідносинах.

62. З огляду на викладене, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України в межах касаційного провадження у цій справі свого підтвердження не знайшли. Неправильного застосування чи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права скаржником суду касаційної інстанції не доведено.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

63. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник вважає, що в порушення частини 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилався в апеляційній скарзі, не надав їм належної оцінки та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

64. Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

65. Стаття 77 ГПК України визначає, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Верховний Суд відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як "достатність" доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування "вірогідність доказів".

Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

66. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини 4 статті 22 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", стартова ціна об`єкта малої приватизації визначається аукціонною комісією на рівні балансової вартості об`єкта (активів об`єкта) малої приватизації. У разі відсутності балансової вартості об`єкта (активів об`єкта) малої приватизації така вартість встановлюється аукціонною комісією на підставі вартості, визначеної відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 224), ця Методика застосовується для проведення оцінки об`єктів державної і комунальної власності, які відповідно до Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" належать до об`єктів малої приватизації (за умови відсутності балансової вартості об`єктів державної (комунальної) власності)

Відповідно до пункту 52 Методики, з метою здійснення незалежної оцінки об`єкта у матеріальній формі забезпечується:

1) проведення балансоутримувачем об`єкта або органом приватизації (іншим суб`єктом управління об`єктами державної власності або органом місцевого самоврядування) інвентаризації об`єкта за рішенням органу приватизації (іншого суб`єкта управління об`єктами державної власності або органу місцевого самоврядування);

2) відбір органом приватизації (іншим суб`єктом управління об`єктами державної власності або органом місцевого самоврядування) на конкурсних засадах суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, який буде проводити незалежну оцінку, та укладення з ним договору на проведення оцінки майна з попереднім визначенням бази оцінки об`єктів відповідно до цієї Методики та Національного стандарту № 1;

3) надання органом приватизації (балансоутримувачем, іншим суб`єктом управління об`єктами державної власності або органом місцевого самоврядування) вихідних даних для проведення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання незалежної оцінки об`єкта приватизації.

Отже, положення пункту 52 Методики визначають, що процес оцінки полягає у:

1) проведенні інвентаризації об`єкта його балансоутримувачем або органом приватизації;

2) відборі органом приватизації суб`єкта оціночної діяльності та укладенні з ним договору на проведення оцінки об`єкта;

3) наданні органом приватизації вихідних даних для незалежної оцінки об`єкта приватизації.

Відповідно до пункту 8 Методики, інвентаризація майна здійснюється інвентаризаційною комісією, утвореною за рішенням органу приватизації (іншого суб`єкта управління об`єктами державної власності або органу місцевого самоврядування).

Згідно з підпунктом 1 пункту 8 Методики, у разі об`єктивної неможливості залучити до участі в інвентаризації уповноважених представників суб`єкта господарювання, на балансі якого обліковується майно, внаслідок їх відсутності або небажання брати участь у роботі інвентаризаційної комісії до інвентаризаційної комісії, крім представників органу приватизації (іншого суб`єкта управління об`єктами державної власності або органу місцевого самоврядування), можуть включатися (за згодою) представники місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів.

Рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 851-35-VII затверджено Положення про діяльність аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області.

Згідно з Протоколом від 09.07.2020 № 1 аукціонною комісією вирішено створити комісію щодо інвентаризації об`єктів приватизації затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII із залученням балансоутримувачів та провести інвентаризацію таких об`єктів приватизації на протязі 30 календарних днів, тобто у строк до 08.08.2020.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач 1 звернувся з листом від 30.07.2020 № 270 до Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" провести інвентаризацію об`єктів приватизації, створивши комісію з проведення інвентаризації та включивши до її складу працівників фонду.

Наказом Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" від 18.08.2020 № 11-І "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна", у зв`язку з не створенням балансоутримувачем Комунальним підприємством Київської обласної ради "Друкар" інвентаризаційної комісії відповідно до листа Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" від 30.07.2020 № 270, створено комісію з проведення інвентаризації об`єктів приватизації, затверджених рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 № 852-35-VII та доручено інвентаризаційній комісії у п`ятиденний термін провести інвентаризацію вказаних об`єктів.

Інвентаризаційною комісією, утвореною згідно з наказом Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" від 18.08.2020 № 11-І "Щодо створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна" проведено інвентаризацію майна - групи інвентарних об`єктів загальною площею 3322,60 м2, що перебувають на балансі Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар", що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3, за результатами чого складено Інвентаризаційний опис необоротних активів від 19.08.2020 та Зведений акт інвентаризації майна від 20.08.2020.

Положеннями підпункту 4 пункту 8 Методики встановлено, що за результатами інвентаризації складається зведений акт інвентаризації майна за формою згідно з додатком 6, який підписується головою та членами інвентаризаційної комісії і затверджується керівником органу приватизації (іншого суб`єкта управління об`єктами державної власності або органу місцевого самоврядування) або уповноваженою ним особою.

Наказом Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" від 20 серпня 2020 року № 12-І "Щодо затвердження матеріалів інвентаризації" затверджено результати інвентаризації об`єктів приватизації затверджених рішенням Київської обласної ради від 22 червня 2020 року № 852-35-VII. Зокрема, згідно Наказу від 20 серпня 2020 року № 12-І затверджено Зведений акт інвентаризації майна від 20 серпня 2020 року.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем-1 проведено інвентаризацію спірного нерухомого майна з дотриманням норм Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891.

Протоколом № 1 засідання конкурсної комісії по відбору суб`єктів оціночної діяльності, утвореної відповідно до наказу № 16 від 20.07.2020 року Комунальної установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" від 29.07.2020 було погоджено інформаційне повідомлення про проведення конкурсного відбору суб`єктів оціночної діяльності та доручено Комунальній установі Київської обласної ради "Фонд комунального майна" здійснити дії щодо публікації затверджених умов конкурсу на офіційному веб-сайті Київської обласної ради.

Протоколом № 2 засідання конкурсної комісії по відбору суб`єктів оціночної діяльності від 17.08.2020 за результатами розгляду конкурсних пропозицій визнано переможцем конкурсу пропозицію ФОП Власенко О.В. на проведення оцінки об`єктів нерухомого майна за лотом № 1.

Між ФОП Власенко О.В. та Комунальною установи Київської обласної ради "Фонд комунального майна" укладено Договір № 17 від 31.08.2020 на проведення незалежної оцінки майна.

Відповідно до пункту 1 Договору № 17 від 31.08.2020 суб`єкт оціночної діяльності за завданням замовника проводить незалежну оцінку майна об`єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, зазначеного в додатку № 1 до даного договору.

Зі змісту додатку № 1 до Договору № 17 від 31.08.2020 вбачається, що до нього під номером 4 включено об`єкт оцінки, який складається з будівлі А, А1 площею 2708,10 кв.м., будівлі Б площею 535,20 кв.м., будівлі В площею 54,3 кв.м. та будівлі Г площею 25,0 кв.м., що перебувають на балансі Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар", що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3.

На підставі Договору № 17 від 31.08.2020, ФОП Власенко О.В. складено Звіт про оцінку майна визначення ринкової вартості групи інвентарних об`єктів загальною площею 3322,60 кв.м., що перебуває на балансі КП КОР "Друкар" за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3. Додатки до такого звіту містять, зокрема, вихідні матеріали на оцінку, надані замовником.

Протоколом № 3 засідання конкурсної комісії по відбору суб`єктів оціночної діяльності від 11.09.2020 вирішено провести моніторинг ринку у сфері надання послуг із рецензування та надіслати письмовий запит до осіб, які відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) з метою укладення договору.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнекс Консалтінг" та Комунальною установою Київської обласної ради "Фонд комунального майна" укладено Договір про надання послуг № 18 від 15.09.2020, відповідно до умов якого до предмету вказаного договору входило проведення рецензування звітів про оцінку майна об`єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, зазначеного в додатку № 1 до цього договору (п. 1).

Відповідно до додатку № 1 до Договору про надання послуг № 18 від 15.09.2020, що до нього під номером 4 включено об`єкт оцінки, який складається з будівлі А, А1 площею 2708,10 кв.м., будівлі Б площею 535,20 кв.м., будівлі В площею 54,3 кв.м. та будівлі Г площею 25,0 кв.м., що перебувають на балансі Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар", що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3.

Протоколом № 3 від 09.10.2020 аукціонною комісією затверджено звіт про оцінку майна групи інвентарних об`єктів загальною площею 3322,6 кв.м., що перебуває на балансі КП КОР "Друкар" за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 3.

З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи наявні достатні докази проведення інвентаризації спірного нерухомого майна у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, доводи скаржника про недотримання судом апеляційної інстанції стандартів доказування, зокрема, щодо належності, допустимості та вірогідності доказів, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції.

До того ж, зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд дослідив зібрані у справі докази щодо пов`язаності між собою учасників проведеного 19.11.2020 аукціону - Товариства, ТОВ "ТРЦ "Комфорт", та забудовника сусідніх земельних ділянок ЖК "White lines", а також наявність узгоджених взаємовідносин між ними, що також вбачається з пунктів 33-35 цієї постанови.

67. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду - у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суд апеляційної інстанції дав оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

68. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів зауважує, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

69. Однак під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

74. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Розподіл судових витрат

75. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 у справі № 910/3143/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай