Постанова

від 03.10.2024 по справі 910/1703/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1703/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЯКС Дніпро» -

Чуміної К. Г.,

відповідача: Державного підприємства «Гарантований покупець» -

Прокопіва Н. М., Прохорова Ю. Г.,

третьої особи-1: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"» - не з`явився,

третьої особи-2: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з`явився,

третьої особи-3: Кабінету Міністрів України - не з`явився,

третьої особи-4: Міністерства енергетики України - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (колегія суддів: Сулім В. В. (головуючий), Майданевич А. Г., Гаврилюк О. М.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 (суддя Курдельчук І. Д.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЯКС Дніпро»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія "Укренерго"», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінет Міністрів України, Міністерство енергетики України,

про стягнення 20 736 491,46 грн,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АЯКС Дніпро» (далі - позивач, ТОВ «АЯКС Дніпро») подало до господарського суду позов (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог в зв`язку з частковим погашенням боргу), в якому просило стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - відповідач, ДП «Гарантований покупець») 20 736 461,40 грн, з яких 15 305 964,83 грн боргу за період з липня по серпень 2022 року (3 квартал), 3 185 616,14 грн пені, 1 071,394,91 грн штрафу, 265 739,62 грн 3 % річних, 907 745,90 грн інфляційних втрат.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем як гарантованим покупцем умов договору від 05.05.2020 № 1340/01/20 (в редакції додаткової угоди від 09.02.2021 № 315/01/21) в частині оплати відпущеної електричної енергії, виробленої позивачем як продавцем за «зеленим» тарифом.

Господарський суд міста Києва в ухвалі від 03.02.2023, серед іншого, дійшов висновку про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія "Укренерго"» (далі - третя особа-1, ПАТ НЕК «Укренерго»), Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - третя особа-2, НКРЕКП), Кабінет Міністрів України (далі - третя особа-3, Кабмін) та Міністерство енергетики України (далі - третя особа-4, Міненерго).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ДП «Гарантований покупець» заявило клопотання про зменшення заявленого розміру неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат до 1 грн, посилаючись на обставини непереборної сили (воєнний стан та наслідки збройної агресії).

Господарський суд міста Києва у рішенні від 10.10.2023 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 15 305 964,83 грн боргу, 31 856,16 грн пені, 265 739,62 грн 3 % річних, 907 745,90 грн інфляційних втрат, 10 713,95 грн штрафу та 311 046,92 грн судового збору. У задоволенні решти позову відмовив.

Задовольняючи вимоги про стягнення суми боргу за період липень, серпень 2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затверджений постановою НКРЕКП від 26.09.2019 № 641 (далі - Порядок № 641), з огляду на п. 10.4 якого:

- за розрахунковий період липень 2022 року відповідач зобов`язаний здійснити повний розрахунок із позивачем в строк до 26.09.2022, а з 27.09.2022 розпочалось прострочення, ураховуючи постанову НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190 «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року»;

- за розрахунковий період серпень 2022 року відповідач зобов`язаний здійснити повний розрахунок із позивачем в строк до 20.03.2023, а з 21.03.2023 розпочалось прострочення, ураховуючи постанову НКРЕКП від 14.03.2023 № 473 «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у серпні 2022 року».

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції визнав їх правильними та обґрунтованими, так само як і розрахунки пені та штрафу, проведені відповідно до ст. 549 ЦК України.

Разом з тим місцевий господарський суд, керуючись приписами ст. 551 ЦК України, ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зазначаючи, що чинним законодавством не передбачено зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, вважав за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити лише заявлений до стягнення розмір неустойки (пені та штрафу) на 99 %, оскільки загальновідомо, що з жовтня 2022 року енергетична інфраструктура України страждає від масованого обстрілу, складовою частиною якої є ДП «Гарантований покупець», до того ж розмір вказаних вимог є значним у порівнянні з основним боргом, що свідчить про надмірний їх характер, а позивач не надав доказів на підтвердження понесення збитків внаслідок порушено відповідачем строків оплати.

Північний апеляційний господарський суд у постанові від 07.08.2024 рішення суду першої інстанції від 10.10.2023 скасував в частині стягнення пені та штрафу, відмовивши в задоволенні позову в цій частині. Резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору змінив та виклав її в новій редакції, за якою стягнув з відповідача на користь позивача 247 192,21 грн судового збору. В решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін. Стягнув з позивача на користь відповідача 76 315,92 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, які, в свою чергу, не можуть бути зменшені по аналогії зі штрафними санкціями на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України. При цьому апеляційний суд з огляду на позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Об`єднана палата) у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 відхилив посилання відповідача на накази Міненерго від 28.03.2022 № 140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 № 206 «Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом"» (далі - Наказ № 206) в підтвердження доводів про відсутність прострочення ним виконання зобов`язань з огляду на особливий період (період воєнного стану).

Водночас висновки про часткове скасування рішення суду першої інстанції та відмову у стягненні з відповідача пені та штрафу мотивовані посиланням на позицію Об`єднаної палати у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 щодо питання застосування підп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (з урахуванням доповнень, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413), згідно з якою в особливий період зупинено нарахування штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Таким чином, за результатом розгляду позову судами попередніх інстанції з відповідача підлягає стягненню борг в розмірі 15 305 964,83 грн за період з липня по серпень 2022 року (3 квартал), 3 % річних - 265 739,62 грн та інфляційні втрати - 907 745,90 грн.

У поданій касаційній скарзі ДП «Гарантований покупець», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 2 та 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у сукупності з п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу), просить скасувати судові рішення в частині задоволених вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Також висловлено прохання передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що:

1) суди не врахували правових висновків:

- Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.04.2018 у справі № 820/11591/15, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 24.04.2019 у справі № 761/2505/18, від 19.06.2019 у справі № 752/17889/17 про те, якщо законом наділено правом орган приймати рішення, то оскарження їх дій чи бездіяльність віднесено до юрисдикції адміністративних судів, в результаті чого, ухвалюючи рішення про розмір «зеленого» тарифу, суди вирішили питання, яке віднесене до виключної компетенції НКРЕКП та може бути оспорено в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України);

- Верховного Суду у постанові від 21.01.2022 у справі № 903/91/21, тому не мотивували відхилення документів первинного бухгалтерського обліку, не навели обґрунтованого розрахунку задоволених позовних вимог, не зазначили, чому застосували інший «зелений» тариф, ніж той, що зазначений в актах купівлі-продажу;

- Об`єднаної палати у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 про те, що розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електроенергію, має обраховуватись з урахуванням наказів Міненерго № 140 та № 206, відповідно суди дійшли помилкового висновку про порушення відповідачем грошового зобов`язання;

2) існує необхідність відступу від висновків Об`єднаної палати у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 шляхом уточнення щодо застосування положень ст. 625 ЦК України в період дії воєнного стану. У наведеній постанові Об`єднана палата виснувала, що Накази № 140 та № 206 розповсюджуються на правовідносини з виробниками електричної енергії з відновлювальних джерел (ВДЕ) і виробники за «зеленим» тарифом мають право на стягнення 100 % оплати за договором, але не надала висновку, що в даному випадку це є порушенням грошового зобов`язання, а для застосування ст. 625 ЦК України необхідна наявність простроченого грошового зобов`язання;

3) суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: акти купівлі-продажу, платіжні інструкції відповідача та докази проведення заліку, які підтверджують факт повної оплати електричної енергії у спірний період, в результаті чого не навели обґрунтувань, чому сума основного боргу стягнута в розмірі 15 305 964,83 грн, та встановили розмір заборгованості на підстав недопустимого доказу - розрахунку позивача, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та передачі справи на новий розгляд.

Відповідач зазначив, що суд апеляційної інстанції, відхиляючи посилання відповідача на постанову НКРЕКП від 31.03.2022 № 363 з огляду на її скасування постановою НКРЕКП від 30.09.2022 № 1235, не звернув уваги, що постановою НКРЕКП № 1235 встановлено «зелений» тариф на 4 квартал 2022 року, тоді як «зелений» тариф на електроенергію та надбавки до нього на третій квартал 2022 року, в який входить спірний період, встановлено постановою НКРЕКП від 03.11.2023 № 2058, прийнятою після ухвалення судом першої інстанції рішення від 10.10.2023. Таким чином, на дату подачі позову та ухвалення судом першої інстанції рішення НКРЕКП не переглядала рішення щодо встановлення надбавки до «зеленого» тарифу за липень-серпень 2022 року, відповідно і зобов`язань з оплати електроенергії за новим тарифом, помилково застосованим позивачем при розрахунках суми боргу, у відповідача не виникло, а вартість поставленої електроенергії у спірний період з урахуванням належного «зеленого» тарифу відповідач сплатив і боргу не існує.

Вказуючи на помилковість висновків судів про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, скаржник зазначив, що у відповідача відсутнє грошове зобов`язання і відповідальність за його порушення, передбачена ст. 625 ЦК України, не настала. Крім того, на думку скаржника, під час дії воєнного стану розмір розрахунків відповідача за електричну енергію встановлений наказом Міненерго № 206, який визначає інший порядок таких розрахунків, відмінний від положень Порядку № 641 та умов договору і цей порядок відповідачем був дотриманий.

Мотивуючи наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 302 ГПК України, відповідач посилається на те, що в позовній заяві ТОВ «АЯКС Дніпро» збільшує вимоги за основним зобов`язанням, самостійно перераховуючи у спірний період «зелений» тариф, висловлюючи при цьому незгоду з постановою НКРЕКП від 31.03.2022 № 363, якою внесено зміни, зокрема до постанови від 30.12.2021 № 3024 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання», та вказуючи на невідповідність її приписам ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії», тобто позивач ставить під сумнів постанову НКРЕКП № 363, заявляючи позов у господарському суді, хоча незгода позивача з названою постановою НКРЕКП є його правом для її оскарження в адміністративному суді. Суди попередніх інстанцій на це уваги не звернули попри те, що відповідач наголошував на цьому під час розгляду справи, і погодились з розрахунками позивача, порушивши таким чином правила предметної юрисдикції, оскільки господарські суди не мають права самостійно перераховувати «зелений» тариф, перебираючи на себе повноваження НКРЕКП.

Верховний Суд ухвалою від 12.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

27.09.2024 позивач надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій заперечив її доводи. Просив відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині задоволених вимог про стягнення суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині рішення судів не оскаржуються, тому не переглядаються.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 05.04.2020 НКРЕКП прийняла постанову № 511, якою видала позивачу ліцензію на виробництво електроенергії на об`єкті ТЕС (перша черга будівництва) на біопаливі електричною потужністю 16 000 кВт.

05.05.2020 між ДП «Гарантований покупець» (гарантований покупець) і позивачем (продавець за «зеленим» тарифом) укладено договір № 1340/01/20, відповідно до умов якого продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, зокрема Порядку № 641.

09.02.2021 сторони уклали додаткову угоду № 315/01/21 до договору, відповідно до п. 21 якої додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання та згідно з ч. 3 ст. 631 ЦК України її умови застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 16.01.2021.

У договорі (в редакції додаткової угоди) сторони погодили, зокрема такі умови:

- продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу (п. 2.3);

- продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію, зокрема відповідно до Порядку № 641, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Регулятором (НКРЕКП), у національній валюті України (п. 2.4);

- вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається, зокрема відповідно до гл. 10 Порядку № 641 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці (п. 2.5 );

- обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається, зокрема відповідно до положень гл. 8 Порядку № 641 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до гл. 7 Порядку № 641 (п. 6.1);

- розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2);

- оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються, зокрема згідно з гл. 10 Порядку № 641 (п. 3.3);

- у випадку здійснення гарантованим покупцем оплати за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця за вироблену електричну енергію продавцем за «зеленим» тарифом понад фактичну вартість проданої за розрахунковий період (місяць) електричної енергії продавець за «зеленим» тарифом повертає на рахунок гарантованого покупця надлишково сплачені кошти протягом чотирьох робочих днів з дня отримання продавцем підписаного акта купівлі-продажу (акта коригування купівлі-продажу) за відповідний розрахунковий період (п. 3.4);

- гарантований покупець зобов`язаний у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію (підп. 2 п. 4.5);

- якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030) (п. 7.4 ).

У період з липня по вересень 2022 року позивач на виконання умов договору продав відповідачу електроенергію в загальному на 167 946 381,28 грн. Враховуючи часткові оплати відповідача та проведений позивачем залік зустрічних однорідних вимог, основний борг за період липень-серпень 2022 року склав 21 287 386,13 грн, що було первісними позовними вимогами.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про зменшення розміру позовних вимог, зазначивши про необхідність виключення зі спірного періоду нарахування боргу за вересень 2022 року з огляду на правову позицію Об`єднаної палати у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/1785/22. В кінцевому результаті, позивач заявив про стягнення з відповідача 15 305 964,86 грн боргу за період липень-серпень 2022 року (3 квартал).

При цьому з тексту позовної заяви вбачається посилання на те, що відповідач при здійсненні розрахунків за поставлену електроенергію необґрунтовано керувався тарифами, встановленими на 1 квартал 2022 року постановою НКРЕКП від 30.12.2021 № 3024 з урахуванням внесених у неї змін постановою НКРЕКП від 31.03.2022 № 363, оскільки остання постанова є протиправною та суперечить положенням ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» та постанові НКРЕКП від 30.08.2019 № 1817 «Про затвердження Порядку встановлення, перегляду та припинення «зеленого» тарифу на електричну енергію для суб`єктів господарської діяльності, споживачі енергії, у тому числі енергетичних кооперативів, та приватних домогосподарств, генеруючі установки яких виробляють електричну енергію з альтеративних джерел енергії» (далі - Постанова № 1817).

Зважаючи на такі міркування, вказуючи, що відповідач при розрахунку вартості електроенергії мав застосувати ставку «зеленого» тарифу, виходячи із положень названих законодавчих актів, а не з огляду на Постанову № 3024 зі змінами згідно з Постанови № 363, позивач самостійно визначив ставку «зеленого» тарифу за 3 квартал 2022 року, який і ліг в основу розрахунків заборгованості, з яким суди попередніх інстанцій погодились.

У касаційній скарзі відповідач заперечив проти розрахунку позивача та існування у нього боргу. Вказав, що сплата за електроенергію у спірний період, проведена ним правильно і з урахуванням діючого «зеленого» тарифу відповідно до Постанови № 3024 (зі змінами, внесеними Постановою № 363), а позивач не вправі без звернення до адміністративного суду ставити під сумнів постанови НКРЕКП та здійснювати нарахування вартості постановленої електроенергії за тарифом відмінним від діючого. А суди попередніх інстанцій, прийнявши до уваги розрахунок боргу позивача, фактично погодились із його доводами щодо протиправності постанов НКРЕКП, порушивши правила предметної юрисдикції.

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, спірним питанням в цій частині є правомірність визначення позивачем підстав для здійснення нарахування суми боргу, відповідно обґрунтованість висновків судів про задоволення вимог про стягнення 15 305 964,86 грн боргу, нарахованого із застосуванням «зеленого» тарифу іншого розміру, ніж встановлено Постановою № 3024 (зі змінами, внесеними Постановою № 363) .

Згідно з ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії», «зелений» тариф встановлюється НКРЕКП на електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, у тому числі на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), генеруючих установках приватних домогосподарств, споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).

Порядок встановлення, перегляду та припинення «зеленого» тарифу на електричну енергію для суб`єктів господарської діяльності, споживачі енергії, у тому числі енергетичних кооперативів, та приватних домогосподарств, генеруючі установки яких виробляють електричну енергію з альтеративних джерел енергії затверджено постановою НКРЕКП № 1817, відповідно до якого «зелений» тариф встановлюється для кожного суб`єкта господарювання, який виробляє електричну енергію з альтернативних джерел енергії, за кожним видом альтернативної енергії та для кожного об`єкта електроенергетики або для кожної черги будівництва електростанції (пускового комплексу);

30.12.2021 НКРЕКП прийняла постанову № 3024 «Про встановлення «зелених» тарифів на електричну енергію та надбавки до «зелених» тарифів за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва для суб`єктів господарювання», яким встановила, зокрема для ТОВ «АЯКС Дніпро» «зелений» тариф на електричну енергію із надбавкою на нього на рівні 457,42 коп./кВт*год.

У п. 3 Постанови № 3024 визначено, що вона набирає чинності з 01.01.2022, отже вказаний тариф був встановлений для 1 кварталу 2022 року, що не заперечується сторонами.

31.03.2022 НКРЕКП пунктом 1 постанови № 363 внесла зміни, зокрема у п. 3 Постанови № 3024 шляхом доповнення його змісту словами «та діє до останнього кварталу, в якому буде припинена або скасована дія воєнного стану».

Постанови № 3024 та № 363 втратили чинність на підставі Постанови від 30.09.2022 № 1235, якою затверджено, зокрема для ТОВ «АЯКС Дніпро» «зелений» тариф із надбавкою на рівні 540,19 коп/кВт*год, який починав діяти з 01.10.2022 (4 квартал 2022 року).

З огляду на наведене, відповідач вважав, що у 3 кварталі 2022 року (червень-серпень цього року) правомірно керувався Постановою НКРЕКП № 3024, ураховуючи зміни згідно з Постановою № 363, при проведенні розрахунків із виробниками ВЕД, зокрема і з ТОВ «АЯКС Дніпро», який вказані постанови до адміністративного суду не оскаржив, тому має послуговуватись їхніми положеннями.

Разом з тим питання відповідності п. 1 Постанови НКРЕКП № 363 нормам чинного законодавства було предметом розгляду адміністративних судів за позовами інших виробників ВЕД, поданих у серпні 2022 року.

20.08.2023 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 640/13467/22, а 18.09.2023 - у справі № 500/3045/22 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.09.2023), в яких визнав протиправною бездіяльність НКРЕКП щодо неперерахування на 2 та 3 квартал 2022 року «зелених» тарифів та зобов`язав комісію вчинити дії з виконання вимог ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» в частині щоквартального перераховування «зелених» тарифів у національну валюту за середнім офіційним валютним курсом Нацбанку України за останніх 30 календарних днів, що передують даті відповідного засідання НКРЕКП, починаючи з 2 кварталу 2022 року, оскільки п. 1 постанови НКРЕКП № 363, яка діяла в період 2-3 кварталів 2022 року, є таким, що протирічить вимогам ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії», і таке рішення НКРЕКП не відповідало чинному законодавству.

При цьому Верховний Суд у названих постановах дійшов висновків, що 30.12.2021 НКРЕКП встановила «зелені» тарифи для виробників ВЕД, які в силу вимог ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» мали діяти з 01.01.2022 та протягом 1 кварталу 2022 року і підлягали перегляду НКРЕКП на останньому засіданні 1 кварталу 2022 року (до кінця березня 2022 року). Отже, строк дії тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 3024 в силу приписів ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» діяв до 31.03.2022 включно.

03.11.2023 НКРЕКП відповідно, зокрема до постанов адміністративних судів у справах № 640/13467/22 та № 500/3045/22, прийняла постанову № 2058, якою встановила на 3 квартал 2022 року, зокрема для ТОВ «АЯКС Дніпро» «зелений» тариф на електричну енергію із надбавкою на нього на рівні 460,42 коп./кВт*год .

І хоча позов у справі, яка розглядається, подано ТОВ «АЯКС Дніпро» у лютому 2023 року, а заява про зменшення позовних вимог - у липні 2023 року, із розрахунків ціни позову, доданих до цих процесуальних документів вбачається, що ставка розрахованого позивачем «зеленого» тарифу на 3 квартал 2022 року становить 460,42 коп./кВт*год, що відповідає постанові НКРЕКП від 03.11.2023 № 2058, яка прийнята після винесення судом першої інстанції у цій справі рішення від 10.10.2023, однак до винесення постанови апеляційним судом від 07.08.2024.

З огляду на викладене немає підстав стверджувати, що позивач при розрахунку суми основного боргу застосував неправильну та/або завищену ставку «зеленого» тарифу, а суди попередніх інстанцій, прийнявши до уваги такий розрахунок, діяли неправомірно, адже висновки Верховного Суду у справах № 640/13467/22 та № 500/3045/22 свідчать, що п. 1 Постанови № 363 не відповідав положенням ні ст. 9-1 Закону України «Про альтернативні джерела енергії», ні Постанові № 1817, а строк дії тарифу, встановлений Постановою № 3024 діяв до 31.03.2022 включно.

У п. 2.5 договору наявна відсильна норма, відповідно до якої вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до гл. 10 Порядку № 641.

Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на п. 10.4 Порядку № 641.

Об`єднана палата у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/21 в аналогічних правовідносинах, яка врахована судом апеляційної інстанції зазначала, що аналіз п. 10.1, 10.4 Порядку № 641 дає підстави для висновку, що гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи: (1) до 15 числа розрахункового місяця (абз. 1 п. 10.1); (2) до 25 числа розрахункового місяця (абз. 2 п. 10.1); (3) протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (п. 10.4).

Суди встановили, що в межах виконання договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу в липні-серпні 2022 року, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.

20.09.2022 та 14.03.2023 НКРЕКП постановами № 1190 та № 473 затвердила розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» за липень та серпень 2022 року відповідно.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач зобов`язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у липні 2022 року - у строк до 26.09.2022 (включно), а у серпні 2022 року - у строк до 20.03.2023 (включно) і такі висновки відповідають позиції Об`єднаної палати у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21 (між тими ж сторонами про стягнення боргу за поставлену електроенергію за тим же договором, однак у період січень-серпень 2021 року), згідно з якою грошове зобов`язання відповідача за розрахунком вартості придбаної у позивача електроенергії мало бути виконано після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення постанови НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Надаючи правову оцінку змісту наказів Міненерго № 140, № 206, Об`єднана палата у справі № 910/4439/23 виснувала, що вказані накази, які до дня їх скасування 01.04.2024 встановлювали регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, були видані з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану. Отже, Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов`язок розподілу було покладено на ДП «Гарантований покупець» у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Наказ Міненерго № 206, як і попередній наказ № 140, ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку № 641, тобто названі накази Міненерго не змінюють і не припиняють обов`язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641, тому не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

Таким чином, апеляційний суд в оскаржуваній постанові у справі, яка розглядається, дійшов цілком правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електроенергію за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140, № 206, і такі висновки зроблені з урахуванням наведеної вище правової позиції Об`єднаної палати у справі № 910/4439/23.

Враховуючи, що:

- обов`язок зі сплати отриманої від позивача електричної енергії у ДП «Гарантований покупець» настав з моменту прийняття НКРЕКП постанов № 1190, № 473 щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці;

- відсутність доказів добровільного виконання відповідачем свого грошового зобов`язання має наслідок його порушення та прострочення;

- розрахунки суми боргу в частині визначення ставки «зеленого» тарифу, надані позивачем, не суперечать постанові НКРЕКП № 2058, незважаючи на її прийняття після подачі позову,

суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень про стягнення з відповідача наявної заборгованості у розмірі 15 305 964,86 грн, позаяк в іншому випадку з боку Верховного Суду матиме місце надмірний формалізм, який по суті стане причиною виникнення ще одного аналогічного спору між цими ж сторонами, що, на думку колегії суддів, у спірних правовідносинах та фактичних обставинах є неприпустимим та не відповідатиме принципу «процесуальної економії».

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє як безпідставні твердження відповідача на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України про неврахування апеляційним судом правових висновків Об`єднаної палати у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, оскільки зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить про протилежне, а саме про те, що висновки апеляційного суду у цій справі щодо питання застосування, зокрема п. 10.4 Порядку № 641 в сукупності з положеннями Наказів №140, № 206 відповідають (не суперечать) висновкам Об`єднаної палати у наведеній справі.

При цьому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновків Об`єднаної палати у справі № 910/4439/23 щодо питання застосування, зокрема п. 10.4 Порядку № 641 в сукупності з положеннями Наказів №140, № 206, позаяк такі висновки є чіткими, зрозумілими та сприяють однозначному застосуванню норм права у подібних правовідносинах, а наведені в мотивування підстави для відступу від таких висновків колегія суддів відхиляє, враховуючи, що відповідач вказує на необхідність відступу шляхом уточнення висновку щодо питання застосування норми ст. 625 ЦК України, висновків щодо застосування якої Об`єднана палата у наведеній справі не робила, а чинним процесуальним законодавством не передбачено уточнення висновків щодо застосування відповідної норми права, висновки щодо якої відповідна постанова Верховного Суду не містить.

У зв`язку з чим наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла своє підтвердження під час касаційного провадження.

Поряд з цим Суд зазначає, що згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї охоронної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що у відповідача наявне грошове зобов`язання зі сплати решти суми основного боргу за поставлену електроенергію за «зеленим» тарифом, строк виконання якого за встановлених вище обставин настав 26.09.2022 та 20.03.2023 і доказів виконання якого матеріали справи не містять, відповідно має місце прострочення грошового зобов`язання зі сторони відповідача, тому на заявлену у позові (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) суму боргу можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відсутність заперечень відповідача у судах попередніх інстанцій щодо наданого розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат та ненадання ним відповідного контррозрахунку, Суд погоджується із рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача 265 739,62 грн 3 % річних та 907 745,90 грн інфляційних втрат.

Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правової висновків у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 820/11591/15, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 24.04.2019 у справі № 761/2505/18, від 19.06.2019 у справі № 752/17889/17, від 21.01.2022 у справі № 903/91/21 в мотивування наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує таке.

У разі подання касаційної скарги з підстави за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Велика Палата Верховного Суду у наведених скаржником для порівняння справах розглядала позовні вимоги:

у справі № 820/11591/15 (постанова від 12.04.2018) - фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про зобов`язання уповноваженої особи Фонду внести фізичну особу до списку вкладників за договорами банківського вкладу Банку та про стягнення з Фонду на користь фізичної особи гарантовану суму відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами за банківським вкладом на депозитному рахунку, відкритому у Банку. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України щодо непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку та визначила, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів ФГВФО є публічно-правовим, має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами, і не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, тому на спірні правовідносини не розповсюджуються норми ст. 12 ГПК України і юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється;

у справі № 826/1476/15 (постанова від 04.07.2018) - фізичної особи до Фонду про визнання протиправною бездіяльність Фонду щодо невключення фізичної особи до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та щодо невключення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов`язання Фонд включити фізичну особу до загального реєстру вкладників та зобов`язання уповноважену особу Фонду надати Фонду інформацію щодо вкладника - фізичну особу, якій необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

у справі № 761/2512/18 (постанова від 23.01.2019) та у справі № 761/2505/18 (постанова від 24.04.2019) - фізичних осіб до Фонду про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у відповідному наказі, за яким встановлено нікчемність правочинів; зобов`язання уповноважену особу Фонду подати до Фонду зміни та доповнення переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду стосовно позивачів;

у справі № 752/17889/17 (постанова від 19.06.2019) - фізичних осіб до Фонду про зобов`язання уповноважену особу Фонду включити їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із зазначенням відповідних сум відшкодування, і надати цей перелік виконавчій дирекції Фонду для затвердження реєстру вкладників; зобов`язання Фонд відшкодувати фізичним особам невиплачені проценти за вкладами у заявлених у позові розмірах.

У наведених постановах наявний один і той ж самий правовий висновок, згідно з якого спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі № 903/91/21 (постанова від 21.01.2022) предметом розгляду Верховного Суду були вимоги товариства про стягнення з фізичної особи-підприємця суми штрафу з посиланням на порушення ним зобов`язань за договором перевезення вантажу щодо збереження вантажу під час міжнародного автомобільного перевезення.

У жодній з наведених вище справ не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків за договором про поставку (купівлю-продаж) електроенергії за «зеленим» тарифом.

Проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається (з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень) за критеріями подібності, колегія суддів дійшла висновку, що вказані справи є неподібними до спірних правовідносин, адже різняться підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням, так і за змістовним критерієм.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи зазначених висновків Верховного Суду є безпідставним, зважаючи на що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

Перевіряючи аргументи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій предметної юрисдикції у справі, яка розглядається, Суд враховує, що предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Критеріями відмежування справ за предметною юрисдикцією є, по-перше, сам предмет спору, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, також врахуванню підлягають суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридична природи обставин у справі.

Зважаючи на предмет спору у цій справі, суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин немає підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, а відповідач помилково ототожнює підстави позову, їх обґрунтування та висновки судів щодо вирішення спору із критеріями, з яких повинні виходити суди при визначенні саме предметної юрисдикції спору.

З тексту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку Постанові № 363, якою внесено зміни до Постанови № 3024, з точки зору її законності, навівши висновки про її неправомірність чи невідповідність ст. 9-1 Закону України «Про джерела альтернативної енергії» та Постанові № 1817, що у такому випадку не може свідчити про перебирання судами на себе дискреційних повноважень НКРЕКП щодо визначення ставки «зеленого» тарифу, до того ж за умови наявності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 640/13467/22 та № 500/3045/22, про які зазначено вище, що виключає необхідність передачі справи, яка вирішується, на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 302 ГПК України, тому відповідне клопотання відповідача в касаційній скарзі Суд залишає без задоволення.

Аргументуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: акти купівлі-продажу, платіжні інструкції відповідача та докази проведення заліку, які підтверджують факт повної оплати електричної енергії у спірний період, в результаті чого не навели обґрунтувань, чому сума основного боргу стягнута в розмірі 15 305 964,83 грн, та встановили розмір заборгованості на підстав недопустимого доказу - розрахунку позивача, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та передачі справи на новий розгляд.

Верховний Суд вказує, що за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що наявність порушення норм процесуального права як підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України відповідач пов`язує з неврахуванням апеляційним судом правових висновків Верховного Суду у постановах від 12.04.2018 у справі № 820/11591/15, від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, від 23.01.2019 у справі № 761/2512/18, від 24.04.2019 у справі № 761/2505/18, від 19.06.2019 у справі № 752/17889/17, від 21.01.2022 у справі № 903/91/21, наведених в якості підтвердження наявності підстави касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу (коли твердить про порушення правил предметної юрисдикції та оцінки доказів у зв`язку з висновками судів про правомірність розрахунків суми основного боргу, наданих позивачем).

Однак, враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що Суд відхилив посилання скаржника на висновки Верховного Суду у зазначених постановах з огляду на неподобність правовідносин у них та у справі, яка розглядається, доводи скаржника про недослідження судами зібраних у цій справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції, отже підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України немає.

Скаржник також вказує, що суди встановили обставини наявності розміру заборгованості на підстав недопустимого доказу, яким є розрахунок позивача, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Оцінюючи такі доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що недопустимість і неналежність доказів є різними поняттями, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 30.08.2022 у справі № 910/2328/21.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до ст. 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ (див. постанову Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19).

Зі змісту касаційної скарги вбачається цитування скаржником ст. 77 ГПК України і не вбачається наведення ним мотивів стосовно постановлення оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів, тобто таких, що отримані внаслідок порушення закону, відповідно не наводить аргументів порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права саме в контексті ст. 77 цього Кодексу.

Загалом усі аргументи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на тому, що гарантований покупець не погоджується з оцінкою доказів, яка була здійснена судами, і встановлених на їх підставі обставин, та вказує на неналежність наданого позивачем розрахунку суми боргу, спрямовуючи свої доводи на необхідності переоцінки Судом доказів і встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Однак зміст судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, позаяк є судом права, а не факту.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ДП «Гарантований покупець».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ДП «Гарантований покупець», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в оскаржувані частині - без змін, у зв`язку із чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2023 у справі № 910/1703/23 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос