Постанова

від 03.10.2024 по справі 910/6183/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6183/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі: секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» - не з`явився,

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГО Груп» - Старінського О. С.,

розглянувши касаційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГО Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 (суддя - Бондаренко-Легких Г. П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 (головуючий - суддя Тищенко О. В., судді: Коробенко Г. П., Хрипун О. О.),

у справі

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГО Груп»

про стягнення 1 538 507,95 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГО Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент»

про стягнення 604 381,18 грн,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фундамент» (далі - ТОВ «Фундамент», позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГО Груп» (далі - ТОВ «ВГО Груп», відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 1 538 507,95 грн заборгованості за неоплату вартості виконаних робіт за Договором підряду № 23/07/2021, укладеного 23.07.2021 (далі - Договір).

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісним позовом вказував про те, що роботи за Договором ним були виконані у повному обсязі на суму 1 538 507,95 грн, а відповідач за первісним позовом безпідставно ухиляється від підписання Актів приймання виконаних будівельних робіт.

05.07.2023 ТОВ «ВГО Груп» подало до Господарського суду міста Києва відзив на вказану позовну заяву та зустрічну позовну заяву про стягнення 604 381,18 грн штрафних санкцій за прострочення строку виконання будівельних робіт, встановленого пунктом 5.1. Договору.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ «ВГО Груп» вказувало, що строк виконання обумовлених у Договорі робіт настав 20.08.2021, проте Акти приймання виконаних будівельних робіт між сторонами не підписані, оскільки підрядник не усунув виявлені замовником недоліки виконаних робіт та документації, про які замовник заявив у листі від 02.03.2023 № 1-0203/23/ВГО, та не надав нові Акти виконаних будівельних робіт з усунутими недоліками на підписання. Замовник вважав, що починаючи з 21.08.2021, підрядник прострочив виконання робіт, які з огляду на відсутність підписаних між сторонами актів, підрядником так і не виконано, у зв`язку з чим ТОВ «Фундамент» на підставі пункту 8.2. Договору повинне сплатити ТОВ «ВГО Груп» неустойку у розмірі 604 381,18 грн за прострочення виконання будівельних робіт.

Господарський суд міста Києва рішенням від 16.01.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024, первісний позов ТОВ «Фундамент» задовольнив частково. Стягнув з ТОВ «ВГО Груп» на користь ТОВ «Фундамент» 1 119 224,40 грн основного боргу та 16 788,36 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «ВГО Груп» відмовив.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ «ВГО Груп» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить Суд скасувати ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду. У справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову. Зустрічний позов задовольнити та стягнути з ТОВ «Фундамент» на користь ТОВ «ВГО Груп» 604 381,18 грн неустойки за порушення строків виконання робіт за Договором. Судові витрати покласти на ТОВ «Фундамент».

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 916/693/21.

Підставами касаційного оскарження скаржник визначив також пункти 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами;

- судами першої та апеляційної інстанцій, на думку скаржника, порушено вимоги статей 73, 74, 76, 77 ГПК України та встановлено фактичні обставини справи на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.07.2021 між ТОВ «Фундамент» (підрядником) та ТОВ «ВГО Груп» (замовником) укладено Договір підряду.

Згідно з пунктом 1.1. Договору у порядку та на умовах, визначених Договором, відповідно до вимог чинного законодавства підрядник зобов`язується з власних матеріалів та власними або залученими силами виконувати підрядні роботи на об`єкті: «Завершення будівництва об`єктів незавершеного будівництва (блок А та блок Б) під торгівельно-офісний комплекс з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом» по вул. Короленківській, 4, Голосіївського району м. Києва (далі - Об`єкт), а замовник зобов`язується приймати належним чином виконані роботи та оплачувати їх у відповідності до умов Договору.

Відповідно до пункту 1.2. Договору у разі необхідності виконання робіт, сторони складають відповідний кошторис, який передбачає перелік та вартість робіт і матеріалів, необхідних для виконання робіт. Кожен складений сторонами кошторис протягом дії договору стає його додатком та його невід`ємною частиною.

Загальна ціна договору є договірною, складається з вартості всіх виконаних підрядником робіт протягом дії договору та визначається на підставі кошторисів, складених сторонами. Ціна Договору (як і вартість робіт по кожному конкретному кошторису) включає в себе вартість робіт та матеріалів і обладнання, які будуть використовуватися при виконанні робіт. Вартість робіт є твердою (фіксованою), але може змінюватися виключно у випадках і в порядку, передбачених Договором. Вартість робіт включає в себе вартість робіт, матеріалів, обладнання, конструкцій, машин і механізмів, необхідних для виконання робіт, а також усі інші витрати, понесені підрядником та/або залученими ним особами у зв`язку із виконанням робіт. До вартості робіт включається, у тому числі, вартість підготовчих робіт, послуг з підтримання порядку та безпеки на будівельному майданчику, регуляторного прибирання, робіт по забезпеченню будівельного процесу електроенергією та водою (від джерел, наданих замовником), вартість організації та облаштування побутових та інших тимчасових приміщень, необхідних для зберігання матеріалів, інструментів, інвентарю, розміщення працівників тощо (вартість організації та облаштування «побутового містечка») та інших робіт, які необхідно виконати для завершення робіт (пункт 2.1. Договору).

Сторонами у пункті 2.2. Договору обумовлено, що замовник оплачує роботи по кожному конкретному кошторису на умовах, передбачених у такому кошторисі. У разі, якщо сторонами в кошторисі не передбачено умови оплати відповідних робіт, замовник оплачує їх згідно з рахунками, виставленими підрядником на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно з пунктом 2.3. Договору ціна договору підлягає зміні в порядку, передбаченому пунктом 2.4. Договору, у наступних випадках:

- зміна технічних/технологічних/проектних рішень замовником, що призводить до подорожчання виконаних робіт (пункт 2.3.1);

- необхідності виконання додаткових робіт, які виникли у зв`язку зі зміною замовником технічних/технологічних/проектних рішень (пункт 2.3.2);

- зміни вартості на матеріали, вартість яких зазначена в Додатках № 1, 2, 3 до Договору, в порядку, передбаченому пунктом 2.4.1. Договору (пункт 2.3.3.).

Відповідно до пункту 2.4. Договору будь-яка зміна ціни договору оформлюється сторонами шляхом укладання додаткової угоди у письмовій формі.

Згідно з пунктом 4.3.1. Договору замовник зобов`язаний своєчасно оплачувати належно виконані та прийняті замовником роботи у порядку та на умовах, визначених Договором.

Умовами пунктів 4.3.3. та 4.3.4. Договору сторони узгодили, що замовник зобов`язаний не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту відповідного повідомлення підрядника здійснити огляд та прийняти належним чином виконані роботи, а у разі виявлення невідповідності виконаних робіт умовам Договору письмово повідомити про це підрядника та надати розумний строк для їх виправлення.

Відповідно до умов пункту 5.1. Договору строк виконання робіт по кожному конкретному кошторису визначається сторонами окремо і зазначається у відповідному кошторисі. У разі, якщо у кошторисі не передбачено строку, строк виконання робіт, передбачених таким кошторисом, становить 20 (двадцять) робочих днів з моменту підписання сторонами цього кошторису.

Виконані роботи підрядник передає, а замовник приймає шляхом підписання акта приймання-передачі виконаних робіт. Проект акта приймання-передачі виконаних робіт у двох примірниках готує, підписує, скріплює печаткою і передає замовнику підрядник протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту завершення виконання всього об`єму робіт, передбаченого конкретним кошторисом. До кожного акта приймання-передачі виконаних робіт підрядник зобов`язаний долучати комплект виконавчої документації відносно робіт, передбачених таким актом приймання-передачі виконаних робіт, а також довідку про вартість будівельних робіт за формою КБ-3 (пункт 6.1. Договору).

Згідно з пунктом 6.2. Договору замовник зобов`язаний не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дати одержання від підрядника акта приймання-передачі виконаних робіт, перевірити обсяг та якість виконаних робіт, та при відсутності заперечень, підписати вказаний документ і передати його в одному примірнику підряднику.

За наявності заперечень замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати одержання від підрядника акта приймання-передачі виконаних робіт зобов`язаний передати підряднику обґрунтоване заперечення від підписання вказаних документів у письмовій формі (пункт 6.3. Договору).

У випадку обґрунтованих заперечень замовника від підписання акта приймання-передачі виконаних робіт, протягом 2 робочих днів з дати отримання підрядником вказаних заперечень замовника, сторони зобов`язані провести переговори та скласти і підписати відповідний акт про недоліки, в якому узгоджуються умови щодо строків та порядку усунення недоліків у виконаних роботах за рахунок підрядника. Протягом 2 робочих днів після усунення підрядником недоліків, визначених актом про недоліки, замовник підписує відповідний акт приймання-передачі виконаних робіт у порядку, передбаченому Договором (пункт 6.4.).

Відповідно до пункту 6.5. Договору у разі виявлення замовником помилок у підписаних актах приймання-передачі виконаних робіт, невідповідності переліку та обсягів робіт, вказаних у підписаних актах приймання-передачі виконаних робіт, фактично виконаним роботам, невідповідності вартості робіт, вказаної у підписаних актах приймання-передачі виконаних робіт, узгодженим сторонами розцінкам у кошторисах, замовник має право вимагати (підрядник відповідно зобов`язаний) виправити такий акт, або усунути всі виявлені недоліки у наступному акті приймання-передачі виконаних робіт (при цьому підрядник зобов`язується змінити та провести реєстрацію у порядку встановленому чинним законодавством України усіх податкових зобов`язань, які змінюються у зв`язку із такими змінами).

23.07.2021 сторонами були підписані такі кошториси:

- Кошторис № 1 на суму вартості матеріалів та робіт 125 730,84 грн з ПДВ, за умовами якого протягом 5 робочих днів замовник оплачує аванс по даному кошторису 100 % на матеріали, 30 % на роботи, що становить 83 000,00 грн з ПДВ;

- Кошторис № 2 на суму вартості матеріалів та робіт 82 648,58 грн з ПДВ, за умовами якого протягом 5 робочих днів замовник оплачує аванс по даному кошторису 100 % на матеріали, 30 % на роботи в розмірі 66 000,00 грн з ПДВ;

- Кошторис № 3 на суму вартості матеріалів та робіт 910 844,98 грн з ПДВ, за умовами якого протягом 5 робочих днів замовник оплачує аванс по даному кошторису 100 % на матеріали, 30 % на роботи в розмірі 571 000,00 грн з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій установлено, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем авансу по кошторисам у розмірі 100 % на матеріали та 30 % на роботи.

Позивач за первісним позовом ТОВ «Фундамент» вказував, що на виконання умов Договору ним у строки обумовлені у Договорі виконано роботи, про що складено та направлено замовнику на підписання Акти приймання виконаних робіт на загальну суму 1 538 507,95 грн, а саме:

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 82 575,98 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 2 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 755 445,72 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 3 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 133 697,51 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 4 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 50 686,28 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 5 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 71 714,26 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 6 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 87 767,93 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 7 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 163 151,44 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 8 за листопад 2021 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 64 835,68 грн;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 9 за лютий 2022 на суму вартості виконаних робіт без матеріалів замовника з ПДВ у розмірі 128 321,15 грн.

26.12.2022 ТОВ «Фундамент» направило ТОВ «ВГО Груп» претензію № 26/12 з вимогою оплатити заборгованість за неоплачені виконані будівельні роботи на суму 2 134 716,01 грн.

Листом № 1-0401/23/ВГО 04.01.2023 ТОВ «ВГО Груп» надіслало позивачу відповідь на вказану претензію з проханням направити усі наявні у позивача акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт та акти звіряння взаєморозрахунків, підписані між сторонами в рамках Договору, оскільки згідно з даними бухгалтерського обліку замовника у нього не обліковується жодної заборгованості перед підрядником.

16.02.2023 ТОВ «ВГО Груп» було отримано лист ТОВ «Фундамент» б/н від 10.02.2023, у якому позивач вказує, що Акти приймання виконаних робіт № № 1 - 9 за Договором були направлені на електронну адресу відповідача, про що від уповноваженого представника відповідача було отримано підтвердження 06.08.2021 та 30.11.2021 з відповідною відміткою про отримання вказаних актів. У листі відповідач вказав, що частина актів ним підтверджена, а інша частина перебуває на перевірці.

На вказаний лист ТОВ «ВГО Груп» надало відповідь № 1-0203/23/ВГО від 02.03.2023, у якій повідомило про наявність зауважень до отриманих актів приймання-передачі виконаних робіт, у зв`язку з чим не може їх підписати (а відповідні будівельно-монтажні роботи, передбачені такими актами, не можуть бути прийняті). Та долучило копії актів № № 1 - 9 за листопад 2021 - лютий 2022 з відміткою ТОВ «ВГО Груп» «Акт не підписаний у зв`язку з невідповідністю умовам договору підряду».

Відповідно до таблиці зауважень до актів, наведеної у відповіді ТОВ «ВГО Груп», у ній не зазначено недоліків виконаних робіт, а вказано на відсутність документів виконавчої документації (актів/сертифікатів, тощо) та зауваження до оформлення актів.

ТОВ «Фундамент», вказуючи, що роботи ним були виконані у повному обсязі, а ТОВ «ВГО Груп» безпідставно ухиляється від підписання Актів приймання виконаних будівельних робіт та всупереч пункту 6.3. Договору, не надав протягом 5 робочих днів з дня отримання спірних актів обґрунтовані заперечення від підписання цих Актів у письмовій формі, вважає роботи такими, що прийняті відповідачем. Посилаючись на частину четверту статті 882 ЦК України, якою визначено право позивача на складання одностороннього акта, що спрямоване на захист інтересів підрядника, якщо замовник безпідставно відмовляється від належного оформлення прийняття виконаних робіт, та те, що відсутність підписаних між сторонами актів виконаних будівельних робіт не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт, а сам факт підписання актів приймання-передачі виконаних робіт є лише формальною необхідністю і не змінює суті виконаних робіт і не може ставити під сумнів їх виконання, ТОВ «Фундамент» звернулося до суду з цим позовом.

ТОВ «ВГО Груп» вказані вимоги позивача заперечувало та стверджувало, що на виконання умов пункту 5.1. Договору ТОВ «Фундамент» повинен був виконати роботи у строк до 20.08.2021 року включно. Ураховуючи, що спірні Акти приймання-передачі виконаних робіт між сторонами не підписані, рахунки на оплату ТОВ «Фундамент» не виставлялись, відтак вважає, що відсутні правові підстави для оплати таких робіт. Оскільки вказані роботи не вважаються виконаними, згідно з пунктом 8.2. Договору підрядник зобов`язаний сплатити замовнику неустойку за порушення строків виконання робіт у розмірі 0,3 % розміру прострочених розрахунків за кожен день такої затримки, а саме 604 381,18 грн неустойки за 180 днів прострочення починаючи з 21.08.2021 та в межах шестимісячного строку, визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу (далі - ГК) України, ТОВ «ВГО Груп» подало до суду зустрічну позовну заяву.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог суд першої інстанції з огляду на встановлене порушення сторонами Договору процедурного порядку направлення та підписання актів приймання-передачі виконаних будівельних робіт та наявні в матеріалах справи докази, зокрема загальні журнали робіт, журнали виконання бетонних робіт, паспорти якостей бетонних сумішей та сертифікати відповідності, протоколи випробування контрольних зразків бетону, дійшов висновку про те, що з більшою вірогідністю підтверджується факт належної якості робіт, що фактично були виконані та прийняті замовником у серпні 2021 року.

Встановивши, що кошторисами № № 1 - 3 від 23.07.2021 сторони узгодили тверду ціну Договору у розмірі 1 119 224,40 грн, проте в межах встановленого у Договорі строку будівельні роботи були виконані лише по Актах приймання виконаних будівельних робіт № 1, 2, 3, 4, 9 на суму 1 150 726,64 грн (решта робіт по спірним актам № 5, 6, 7 були виконані поза межами обумовленого строку та поза межами суми твердого кошторису, встановленого умовами Договору), місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог в частині стягнення вартості виконаних належним чином робіт в межах суми твердого кошторису у розмірі 1 119 224,40 грн відповідно до вимог статті 854 ЦК України. Решту первісних позовних вимог суд першої інстанції визнав необґрунтованими відповідно до частини третьої статті 844 ЦК України, оскільки доказів укладення між сторонами додаткової угоди про зміну ціни Договору (збільшення твердого кошторису) сторонами не надано та судом не встановлено.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «ВГО Груп» про стягнення штрафних санкцій за прострочення ТОВ «Фундамент» строку виконання будівельних робіт у вигляді неустойки на суму твердого кошторису у розмірі 1 119 224,40 грн, суд першої інстанції виходив з того, що факт виконання позивачем будівельних робіт на суму твердого кошторису у строк встановлений Договором (до 20.08.2021) підтверджений, а тому зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Апеляційний господарський суд погодився з таким рішенням суду першої інстанції вказавши, що нормами чинного законодавства встановлено обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником будівельних робіт, а сама по собі відсутність підписаного сторонами акта виконаних робіт не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт.

ТОВ «ВГО Груп» не погодилося з висновками судів попередніх інстанцій та оскаржило їх до суду касаційної інстанції.

Як уже зазначалось, скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження посилався на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи скаржника в цій частині, Верховний Суд зазначає, що вказана норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ «ВГО Груп» посилається на неврахування судами у подібних правовідносинах висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 916/693/21 та вказує, що оцінка судами у цій справі відмови замовника від прийняття робіт за договором та підписання актів виконаних робіт як невмотивованої без повного та всебічного дослідження доказів та заперечень замовника щодо виконання підрядником всього обсягу робіт, є передчасною. За встановлених обставин у справі відмову замовника від підписання актів необхідно також оцінювати відповідно до її змісту та підстав, а не лише щодо невідповідності форми (процедури) такої відмови.

У наведеній для порівняння справі позовні вимоги обґрунтовані простроченням замовником та порушенням ним порядку створення робочої комісії для здачі-приймання передачі робіт, виконаних підрядником відповідно до договору підряду, а також, необґрунтованою відмовою замовника від підписання актів приймання-передачі робіт, підписаних підрядником, та ухиленням від прийняття робіт, чим порушено права позивача як підрядника на отримання оплати за договором.

У зазначеній скаржником постанові від 31.05.2022 у справі № 916/693/21 Верховний Суд виснував, що в судовій практиці стосовно акта виконаних робіт, підписаного однією стороною, усталеною є правова позиція, яка полягає в тому, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. При цьому підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладено саме на замовника. Якщо замовник на порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України.

Подібні правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду України від 02.10.2012 у справі № 23/236, в пункті 6.3 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18, та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 17.03.2021 у справі № 910/11592/19, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18.

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Отже, суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у зазначеній ним постанові Верховного Суду, оскільки вказана постанова Верховного Суду була прийнята хоча й зі спору, що виник з правовідносин підряду, проте за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судові рішення, тобто зазначена справа і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками.

Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Скаржник вказує, що поміж іншого Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі № 910/9626/20 зазначив, що укладаючи основний договір, сторони спору мали право очікувати на все те, що обумовлене укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Наведене випливає з норми статті 629 ЦК України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами та відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda. А тому, вступаючи у договірні стосунки, згідно з основним договором, позивач вправі розраховувати на те, що його контрагент-відповідач буде виконувати укладений між ними договір допоки відповідне зобов`язання не буде припинено. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що подібні висновки викладені Верховним судом у постановах від 31.05.2022 у справі № 911/58/20 та від 28.07.2022 у справі № 911/95/20.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з вимогами частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Верховний Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються виключно в частині задоволених первісних позовних вимог, у зв`язку з чим, з урахуванням вимог статті 300 ГПК, рішення судів попередніх інстанцій переглядаються в касаційному порядку лише у цій частині.

Згідно з частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до частини першої статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (частини перша та третя статті 843 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частина друга вказаної вище статті).

Згідно з частиною третьою статті 844 ЦК України зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

У разі якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв`язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов`язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов`язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором (частина четверта статті 844 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою вказаної статті підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати.

У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Частиною першою статті 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з частиною першою статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина перша статті 854 ЦК України).

У справі, що розглядається, сторони, укладаючи договір, за умовами якого позивач зобов`язався з власних матеріалів та власними або залученими силами виконувати підрядні роботи на об`єкті: «Завершення будівництва об`єктів незавершеного будівництва (блок А та блок Б) під торгівельно-офісний комплекс з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом» по вул. Короленківській, 4, Голосіївського району м. Києва, погодили твердий кошторис, який передбачає перелік та вартість робіт і матеріалів, необхідних для виконання робіт.

За умовами вказаного договору його ціна є договірною, складається з вартості всіх виконаних підрядником робіт протягом дії договору та визначається на підставі кошторисів, складених сторонами. Ціна договору підлягає зміні лише шляхом укладання додаткової угоди у письмовій формі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем та відповідачем за первісним позовом було підписано кошториси № 1, 2, 3 на загальну суму 1 119 224,40 грн, за умовами яких протягом 5 робочих днів замовник зобов`язувався оплатити аванс згідно вказаних кошторисів 100 % на матеріали, 30 % на роботи, що становить 720 000,00 грн з ПДВ, проте факт перерахування вказаної суми авансу замовником не доведено. Відповідно до умов пункту 5.1. Договору та підписаних кошторисів строк виконання робіт настав 20.08.2021.

На підтвердження виконання умов Договору позивач надав акти приймання виконаних будівельних робіт № № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, загальна вартість виконаних робіт та матеріалів без вартості матеріалів замовника за якими становить 1 538 195,95 грн з ПДВ. Судами встановлено, що акти приймання виконаних будівельних робіт № № 1 - 8 оформлені та виставлені за листопад 2021 року, а Акт приймання виконаних будівельних робіт № 9 - за лютий 2022 року.

Відповідно до Сертифікату № ІУ123221124411 від 07.12.2022 та Акта готовності об`єкта по вул. Короленківський, 4, м. Київ до експлуатації від 18.10.2021, об`єкт «Завершення будівництва об`єктів незавершеного будівництва (блок А та блок Б) під торгівельно-офісний комплекс з закладами громадського харчування, приміщеннями розважального, рекреаційного призначення та паркінгом» введено в експлуатацію в жовтні 2021 року. Згідно з даними пункту 5 Акта готовності об`єкта, всі будівельні роботи завершенні у серпні 2021 року.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача за первісним позовом про те, що роботи, які виконувались ТОВ «Фундамент» не впливають на введення об`єкта в експлуатацію, оскільки виготовлення та монтаж металоконструкцій стійок Ст-1 та Ст-2 на суму 125 730,84 грн з ПДВ (Кошторис №1), улаштування плит ліфтових приямків, шифр: 5768-1-К3 2.46, арк. № 2 на суму 82 648,58 грн з ПДВ (Кошторис №2), улаштування приміщення під вхідною групою в осях 4-8/Н-П на позн. -3,400/-0,950, шифр: 5768-1-К3 2.33 3м.1 аркуш № 2,3 на суму 910 844,98 грн з ПДВ (Кошторис №3) є виконанням робіт з виготовлення бетонних конструкцій, без належного виконання яких неможливе було б виконання подальших будівельних робіт та введення об`єкта в експлуатацію.

Скаржник, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, у касаційній скарзі зазначає, що з урахуванням умов Договору, зокрема пункту 2.2., та підстав первісного позову, заявленого ТОВ «Фундамент», оплата за виконані роботи за Договором повинна здійснюватися Замовником на підставі документів, а саме рахунка, виставленого Підрядником, та підписаного сторонами акта (актів) приймання-передачі виконаних робіт, проте вказує, що жодних рахунків на оплату за виконані роботи Підрядник йому не виставляв. Крім того, скаржник заперечує підписання актів приймання виконаних будівельних робіт, оскільки, на його думку, ТОВ «Фундамент» направляв йому вказані акти в іншій редакції, ніж акти, долучені позивачем за первісним позовом до позовної заяви. Вказує, що позивач свідомо приховує факт отримання від Замовника зауважень до надісланих ним актів виконаних робіт, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача. Окрім наведеного, позивачем разом з актами приймання-передачі виконаних робіт не було надано комплект документів, встановлений умовами пункту 6.1. Договору, відповідно до якого до кожного акта приймання-передачі виконаних робіт підрядник зобов`язаний долучати комплект виконавчої документації відносно робіт, передбачених таким актом приймання-передачі виконаних робіт, а також довідку про вартість будівельних робіт за формою КБ-3.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, позивачем до актів приймання виконаних будівельних робіт долучено:

- до Акта приймання виконаних будівельних робіт №1 за листопад 2021 на суму 82 575,98 грн: акти на закриття прихованих робіт № 9 та № 10; паспорти якості арматурних елементів для бетонних конструкцій та бетонних сумішей, а також Загальний журнал робіт № 3 та Журнал виконання бетонних робіт з яких вбачається, що роботи були виконані до 20.08.2021, а також надано протокол випробування контрольних зразків бетону;

- до Акта приймання виконаних будівельних робіт № 2 за листопад 2021 на суму 755 445,72 грн: акти на закриття прихованих робіт № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6; паспорти якості арматурних елементів для бетонних конструкцій та бетонних сумішей, а також Загальний журнал робіт № 3 та Журнал виконання бетонних робіт з яких вбачається, що роботи були виконані до 20.08.2021, та протокол випробування контрольних зразків бетону;

- до Акта приймання виконаних будівельних робіт № 3 за листопад 2021 на суму 133 697,51 грн: акт на закриття прихованих робіт № 15 з якого вбачається, що роботи були закінчені 04.07.2021;

- до Акта приймання виконаних будівельних робіт № 4 за листопад 2021 на суму 50 686,28 грн: Загальний журнал робіт № 3 та Журнал виконання будівельних робіт з яких вбачається, що роботи були виконані у липні 2021; документи про якість бетонної суміші та протокол випробування контрольних зразків бетону;

- до Актів приймання виконаних будівельних робіт № № 5 - 8 за листопад 2021 на загальну суму 387 469,31 грн надані акти закриття прихованих робіт, паспорти якості бетонних сумішей, протоколи випробування, Загальні журнали робіт № 3 та Журнал виконання будівельних робіт з яких вбачається, що роботи були виконані до 15.11.2021;

- по Акта приймання виконаних будівельних робіт № 9 за лютий 2022 на суму 128 321,15 грн: акти на закриття прихованих робіт № 7, № 8; паспорти якості арматурних елементів для бетонних конструкцій та бетонних сумішей, Загальний журнал робіт № 3 та Журнал виконання бетонних робіт з яких вбачається, що роботи були виконані до 20.08.2021, а також надано протокол випробування контрольних зразків бетону.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи з більшою вірогідністю, що по Актах приймання виконаних будівельних робіт № № 1, 2, 3, 4 та 9 на суму 1 150 726,64 грн будівельні роботи були виконані у строк, встановлений сторонами у пункті 5.1. Договору (до 20.08.2021).

З огляду на вказане, суди дійшли висновку про фактичне прийняття замовником ТОВ «ВГО Груп» об`єкта будівництва в експлуатацію у серпні 2021 року без зауважень щодо якості виконаних робіт.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. За загальним правилом, фактом підтвердження господарської операції є первинні документи (наприклад, акти надання послуг, виконаних робіт тощо).

У свою чергу, документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Отже, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Отже, сторони не позбавлені можливості доводити реальність господарської операції іншими документами, у випадку, якщо погоджені первинні документи відсутні.

До документів, що підтверджують виконання робіт за договором підряду, окрім актів, також належать: журнали виконання робіт, акти на приховані та конструкції, паспорти, сертифікати, акти на випробування устаткування, журнали авторського нагляду, матеріали перевірок, складання яких передбачено умовами вищевказаних договорів (пункт 3 Загальних умов укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005).

Як установлено судами попередніх інстанцій, у матеріалах справи відсутні довідки про вартість будівельних робіт за формою КБ-3, на що також посилається скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на вказане, суди, задовольняючи частково первісні позовні вимоги дійшли висновку про те, що підписання актів приймання-передачі виконаних робіт є формальною необхідністю, не змінює суті виконаних робіт та не може ставити під сумнів їх виконання за умови доведення реальності господарської операції іншими належними та допустимими доказами.

Доводи скаржника про те, що він не ухиляється від підписання Актів виконаних робіт, а вимагає, щоб такі Акти були оформлені належним чином та передані на підписання у порядку та за процедурою, передбаченою умовами Договору, відхиляються Судом з огляду на таке.

Скаржник вказує, що підрядник не виконав заявлені ним недоліки, оскільки в Актах приймання виконаних робіт позивачем допущено неточності та не надано всіх документів, проте ним не зазначено та не надано доказів невиконання чи неналежного виконання підрядних робіт на об`єкті.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, а саме, змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову назву - «Вірогідність доказів». Статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Наведений підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Верховний Суд наголошує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій та порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236 - 238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватись із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Судами, у справі, що розглядається, надано оцінку всім, наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73 - 80, 86 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права, та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно).

Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник здійснює загальне цитування, зокрема норми статті 629 ЦК України, проте не наводить в чому саме полягає неправильне застосування вказаної норми судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ним судових рішеннях. Скаржник також не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи), змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, яким чином норма статті 629 ЦК України має бути застосована до спірних правовідносин, не обґрунтував необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування зазначеної норми ЦК України для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах, а тому аргументи касаційної скарги в частині цієї підстави касаційного оскарження знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо наявності передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

За результатами касаційного перегляду Судом не встановленого неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 629 ЦК України.

За таких обставин доводи касаційної скарги, обгрунтовані посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Наведене виключає можливість задоволення касаційної скарги в цій частині.

Закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц).

Відповідно до вимог статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містяться і у статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи положення норм законодавства, обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

У разі, якщо замовник у порушення вимог статей 853, 882 ЦК України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору та вимог статей 525, 526 ЦК України й статті 193 ГК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 921/254/18 та від 15.10.2019 у справі № 921/262/18.

Водночас відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18.

Оскільки судами попередніх встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що виконані позивачем роботи відповідають вимогам, встановленим договором, проте відповідач свій обов`язок прийняти спірні виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) не виконав, Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог в частині стягнення вартості виконаних належним чином будівельних робіт у межах суми твердого кошторису, що становить 1 119 224,40 грн.

Доводи скаржника про те, що ТОВ «Фундамент» позивач намагається підтвердити факт виконання робіт на об`єкті неналежними доказами відхиляються Судом з огляду на недоведеність відповідно до вимог статей 74 - 77 ГПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 1, 3, 4).

При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1), необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання, заяву учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3), або суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4).

Звертаючись до Касаційного господарського суду, скаржник, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що: судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України), а тому наявні підстави для скасування ухвалених у цій справі рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Так відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, Верховний Суд не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду у цій справі в оскаржуваній частині.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 1 та пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, доводи ТОВ «ВГО Груп» про неповне та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Інші доводи скаржника, які наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій чи відхилені ними. Тому по`вязані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом з огляду на статтю 300 ГПК України.

З урахуванням того, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 та пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК не підтвердилися, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (частина третя статті 310 ГПК України).

Оскільки суди у справі, що розглядається, вирішили спір відповідно до наведених у цій постанові висновків, підстав для скасування оскаржуваних рішень Суд не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (рішення від 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому частина друга вказаної статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ТОВ «ВГО Груп» у справі № 910/6183/23 слід залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВГО Груп» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 у справі № 910/6183/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос