Рішення

від 13.09.2024 по справі 521/1021/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

справа № 521/1021/24

провадження № 2/521/2631/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2024 року м. Одеса

головуючого судді Роїк Д.Я.

при секретарі Куліш П.О.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області, ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

24.01.2024 р. до Малиновського районного суду м. Одеси надійшов зазначений позов до відповідачів про зняття арешту з майна. В якому Позивач просить суд скасувати арешт, який було накладено постановою слідчого Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області від 03.11.2010 року, слідчим ОСОБА_3 на все майно, що належить ОСОБА_1 та його матері, ОСОБА_4 .

Позов обґрунтований наступними обставинами. Звернувшись до нотаріальної контори, ОСОБА_1 був повідомлений, що в реєстрі прав на нерухоме майно міститься арешт, накладений 03.11.2010 року, Постановою слідчого Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області, слідчим ОСОБА_3 , який не було знято після закриття кримінального провадження та винесення відповідної постанови в межах КП №165201100063.

Позивач вважає, що зазначений арешт є протиправним та порушує його право власності, у зв`язку з чим він змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.02.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.04.2024 року було замінено неналежного відповідачаБіляївську окружну прокуратуру на належного- Одеське районне управління поліції №2 ГУНП в Одеській області.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.07.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву в якій просили суд розглядати справу за їх відсутності, додатково зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Одеське районне управління поліції №2 ГУНП в Одеській області та ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, повідомлявся, про причини неявки до судового засідання не сповістило, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористалося, будь-яких письмових заяв та клопотань до суду з приводу розгляду справи не надало.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо): не застосовувалися.

Дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази на які він посилається звертаючись до суду з відповідним позовом, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

03.11.2010 року, Постановою слідчого Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області, слідчим ОСОБА_3 було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та його матері, ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), реєстраційний номер обтяження 10539190.

14.08.2011 року, Постановою про закінчення кримінальної справи було вирішено закрити кримінальне провадження №165201100063 за відсутністю складу злочину та зняти арешт з майна ОСОБА_4 та ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 матір Заявника, ОСОБА_4 померла, спадкоємцем є її син, тому станом на сьогоднішній день, майно на яке накладено арешт фактично належить Заявнику.

Втім, станом на сьогоднішній день Заявником було виявлено, що вищезазначені арешти на нерухоме майно досі наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Звернувшись до нотаріальної контори, ОСОБА_1 був повідомлений, що в реєстрі прав на нерухоме майно міститься арешт, накладений 03.11.2010 року, Постановою слідчого Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області, слідчим ОСОБА_3 , який не було знято після закриття кримінального провадження та винесення відповідної постанови в межах КП №165201100063.

Наявність таких обтяжень унеможливлює здійсненню Заявником його права на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, що суперечить положенням чинного законодавства України.

12.10.2023 р. Позивач звернувся до Біляївської окружної прокуратури із заявою про зняття арешту з майна.

07.11.2023 року Позивачем було отримано відповідь, згідно якої Біляївською окружною прокуратурою було встановлено, що слідчим Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області здійснювалось розслідування кримінальної справи №165201100063, за результатами якого 14.08.2011 прийнято рішення про її закриття та скасування арештів.

Втім, як повідомляє Відповідач, він не має відповідних повноважень, щодо зняття накладеного арешту у зв`язку із змінами у чинному законодавстві України, а саме нового КПК України.

З метою отримання відповідних доказів, що слугували підставою для накладення та скасування вищезазначеного арешту, що містяться в матеріалах кримінального провадження №165201100063, а саме копії постанови про накладення арешту від 14.08.2011 р., до прокуратури було направлено відповідний адвокатський запит.

13.11.2023 р. було отримано відповідь на адвокатський запит, згідно якої, Біляївською окружною прокуратурою повідомлено, що матеріали кримінальної справи в архіві Біляївської окружної прокуратури не зберігаються та запропоновано звернутись до Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області, що і було зроблено.

21.12.2023 р. було отримано відповідь від Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області, згідно якої в них також відсутні матеріали кримінального провадження №165201100063.

Згідно ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, за ст.391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.1ст.5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст.1218, ч. 3 ст.1231 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу(ч. 1 ч. 2ст. 1223 ЦК України).

У силу положень ч. ч. 1, 3ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1ст. 1269 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1ст.1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3ст. 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Таким чином, прийнявши у визначеному законом порядку спадщину, яка відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , Позивач набув права на спадщину.

Відповідно до ч.4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правових висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року по справі №727/2878/19, згідно якої спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правиламиКПК України1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правиламиКПК України2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, від 13.06.2024 р. підтверджується наявність арешту, накладеного, постановою слідчого слідчого Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області від 03.11.2010 р.,слідчим Бойчук В. В. тобто арешт накладався за правиламиКПК України 1960 року.

Отже, суд дійшов висновків про можливість розгляду питання звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зістаттями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача .

Судом встановлено, що сторона позивача виконала усі можливі процесуальні дії досудового з`ясування обставин накладення арешту, як наслідок не встановлено наявності кримінальних проваджень як стосовно Позивача, так і стосовно його майна та майна його матері.

Враховуючи накладення арешту на майно було більше тринадцяти років, тобто обмеження її права власності, не доведення відповідачем наявності підстав для продовження обтяження на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, відсутність доказів порушення кримінального провадження, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, та необхідність скасування арешту накладеного на нерухоме майно.

Керуючись ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст.41,Конституції України, ст. ст.16,321,391 ЦК України, ст. ст.4,12,13,81,89,258-259,268,280-285 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області, ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна,- задовольнити повністю.

Скасувати арешт, за реєстраційним номером обтяження 10538887, арешт, накладений Постановою слідчого Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області від 03.11.2010 року, слідчим ОСОБА_3 на все майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та його матері, ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Д.Я. Роїк