Постанова

від 04.10.2024 по справі 202/3567/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 202/3567/19

провадження № 61-10032св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Сенс Банк», державний реєстратор обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олена Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дрозд Роман Юрійович, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року у складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П., і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», державного реєстратора обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. В. про скасування рішення та запису державного реєстратора.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 14 квітня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено генеральний договір надання кредитних послуг

№ 085/045-8 про надання кредиту в доларах США в межах загального ліміту кредитування у розмірі 180 000,00 дол. США.

3. На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань 14 квітня 2008 року між нею та банком було укладено іпотечний договір № 263, предметом якого є будівля магазину, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ).

4. Посилалася на те, що 06 травня 2019 року їй стало відомо, що 22 березня 2019 року державним реєстратором Волос О. В. за АТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

5. Зазначала, що вона отримала повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 27 грудня 2018 року за вих. № 13-08/4120, у той час як право власності за банком зареєстровано на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки за вих № 13-08/22-17/1, що ставить під сумнів те, що державний реєстратор здійснював перевірку документів, які були надані банком для реєстрації.

6. Крім того, банк звернув стягнення на предмет іпотеки поза строком позовної давності, оскільки 10 січня 2012 року їй пред`явлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим було змінено строк виконання основного зобов`язання.

7. З огляду на наведене, а також ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації»

Волос О. С., згідно із записом про власність № 30964164 від 22 березня 2019 року.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за

АТ «Укрсоцбанк» не порушено вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

10. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року залишено без змін.

11. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, оцінив надані сторонами докази і дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

12. Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

13. Скасовуючи оскаржені судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи, зокрема, на підставі яких документів державний реєстратор зареєстрував право власності за іпотекодержателем. Зауважено, що суди не вчинили дій, спрямованих на сприяння учасникам судового процесу у реалізації процесуальних прав, не з`ясували причин неподання витребуваних судом доказів, формально провели розгляд справи, не встановивши обставин, від яких залежить правильне вирішення спору. Ухвали суду про витребування доказів залишилися невиконаними.

14. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 27 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення та запису державного реєстратора відмовлено.

15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена без порушенням вимог закону, оскільки іпотекодержатель надав державному реєстратору всі необхідні документи для здійснення реєстраційних дій. Встановлено, що кредитор виконав вимоги статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку», оцінка спірного майна була чинною на момент переходу права власності та не спростована у подальшому позивачкою.

16. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року залишено без змін.

17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Зазначив, що під час державної реєстрації права власності на предмет іпотеки дотримано вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», оцінку вартості предмета іпотеки було проведено відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель надав державному реєстратору всі необхідні документи, необхідні для здійснення реєстраційних дій.

Узагальнені доводи касаційної скарги

18. 12 липня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дрозд Р. Ю., через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

19. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування

норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 130/1510/18, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 209/2599/17, від 18 березня 2020 року у справі № 2-272/10, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 24 червня 2020 року у справі № 130/1509/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 130/1503/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 07 квітня 2021 року у справи № 753/3055/18, від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18, від 07 липня 2021 року у справі № 369/5589/19, від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17, від 22 вересня 2021 року у справи № 161/11771/20, від 28 вересня 2021 року у справі № 331/543/17, від 11 жовтня 2021 року у справі № 486/454/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 161/15629/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 921/38/16-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 766/20475/18, від 04 квітня 2022 року у справі № 947/28651/19, від 28 квітня 2022 року у справі № 638/4457/19, від 18 травня 2022 року у справі № 303/5957/19, від 24 травня 2022 року у справі № 203/2577/19, від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 25 квітня 2023 року у справі № 914/127/20, від 04 липня 2023 року у справі № 303/6325/21, від 11 липня 2023 року у справі № 725/2030/21, від 16 серпня 2023 року у справі № 369/16588/18, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/3867/19, від 04 жовтня 2023 року у справі № 567/635/22, від 04 жовтня 2023 року у справі № 567/1471/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 369/569/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 541/564/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 567/927/22, від 17 січня 2024 року у справі № 705/3950/21, від 30 травня 2024 року у справі № 761/636/21, від 05 червня 2024 року у справі № 201/10063/21, від 05 червня 2024 року у справі № 336/735/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наявному у матеріалах справи звіту

ВА № 181126-008 з незалежної оцінки вартості нерухомого майна. Суди не урахували, що огляд об`єкту оцінки не проводився, критерії оцінки визначені за показниками м. Києва, у той час, як предмет іпотеки знаходиться у м. Дніпро, висновок про вартість майна не містить підпису суб`єкта оціночної діяльності та печатки. Крім того, заявниця зауважує, що в електронних копіях документів, які додавалися до заяви про державну реєстрацію прав на спірний об`єкт нерухомості, зазначений вище звіт незалежної оцінки відсутній. Також у зазначених документах відсутня заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і довіреність представника заявника - ОСОБА_2 . Вважає, що неподання банком зазначених документів слугувало підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності.

21. Посилається на те, що суди не дотрималися принципу балансу вірогідностей при оцінці доказів та поклали на неї незвично високий стандарт доказування.

22. Також зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині незастосування наслідків відмови у наданні витребуваних судом документів, передбачених частиною десятою статті 84 ЦПК України, а також ненадання оцінки ключовим її доводам.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/3567/19, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

24. 06 серпня 2024 року матеріали цивільної справи № 202/3567/19 надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. 14 квітня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 про надання кредиту в доларах США в межах загального ліміту кредитування у розмірі 180 000,00 дол. США.

26. На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за генеральним договором надання кредитних послуг між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 14 квітня 2008 року укладений іпотечний договір № 263, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку будівлю магазину, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 ).

27. Пунктом 5.6 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду (пункт 5.6.1), або на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 5.6.2), або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.6.3), або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.6.4).

28. 22 березня 2019 року державним реєстратором обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. В. зареєстровано право власності іпотекодержателя АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки: будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

29. Згідно з копією реєстраційної справи, для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки представник банку надав державному реєстратору генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 від 14 квітня 2008 року, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № 13-08/22-17/1 від 03 липня 2018 року, докази направлення та отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення, докази дотримання строку, наданого іпотекодержателем на усунення вказаних порушень, іпотечний договір № 263 від 14 квітня 2008 року.

30. Відповідно до звіту № ВА181126-008 від 26 листопада 2018 року ринкова вартість спірної будівлі магазину становить 1 457 299,00 грн.

31. 10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію

АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

32. Згідно з рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк»

від 15 жовтня 2019 року, затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у Передавальному акті, виникає в АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.

33. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів

АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року вирішено затвердити Передавальний акт (пункт 2.1. протоколу).

34. 15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини четвертої статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3 Постанови Правління Національного банку України від 27 червня 2008 року № 189 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників» затверджено передавальний акт, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

35. Відповідно до протоколу позачергових зборів загальних акціонерів

АТ «Альфа-Банк» №2/2022 від 12 серпня 2022 року було прийнято рішення про перейменування банку на АТ «Сенс Банк», про що 30 листопада 2022 року в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці громадських формувань, винесено відповідний запис № 10006810701770612, відповідно до якого банк має назву АТ «Сенс Банк».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

37. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

40. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

41. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

43. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

44. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» (зараз і надалі у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

45. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

46. Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

47. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

48. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

49. Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

50. Згідно з частинами першою-третьою 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

51. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

52. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

53. У пункті 5.6 іпотечного договору сторони узгодили, що іпотекодавець за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один з наступних способів: на підставі рішення суду (пункт 5.6.1), або на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 5.6.2), або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.6.3), або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.6.4).

54. Встановивши, що позивачка порушила зобов`язання за кредитним договором, а сторони у договорі іпотеки передбачили право іпотекодержателя набути право власності на спірне майно у позасудовий спосіб, що складає зміст відповідного іпотечного застереження, суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про наявність у банку, як кредитора у спірних правовідносинах, права на використання позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

55. Колегія суддів зауважує, що наявність простроченої заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг № 085/045-8 від 14 квітня 2008 року позивачкою не заперечувалась у межах розгляду справи, що переглядається в касаційному порядку.

56. Згідно з положеннями частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

57. Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

58. За змістом статті 18 вказаного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

59. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

60. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня

2024 року у справі № 201/15228/17 зауважувала, що до 26 лютого 2020 року Порядок № 1127 не передбачав подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, проте така вимога передбачалася у частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку», що має вищу юридичну силу та відповідно до якої іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, й зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

61. З аналізу положень статей 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктами 57, 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів умовам укладеного між сторонами договору та вимогам законодавства.

62. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для державної реєстрації за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого був АТ «Альфа-Банк» та згодом АТ «Сенс Банк», права власності на підставі договору іпотеки стали: генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 від 14 квітня

2008 року; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням № 13-08/22-17/1 від 03 липня

2018 року; докази направлення та отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення; іпотечний договір № 263 від 14 квітня 2008 року.

63. Крім того, встановлено, що 26 листопада 2018 року на замовлення

АТ «Укрсоцбанк» було проведено оцінку предмета іпотеки, ринкова вартість якої згідно зі звітом № ВА181126-008 від 26 листопада 2018 року становить

1 457 299,00 грн.

64. Встановивши належне виконання АТ «Укрсоцбанк» вимог статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку», наданнядержавному реєстратору всіх необхідних документів для здійснення спірної реєстраційної дії, суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена без порушенням вимог закону, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

65. Посилання касаційної скарги на прийняття судами попередніх інстанцій недостовірного доказу оцінки вартості спірного майна, а саме звіту ВА № 181126-008 з незалежної оцінки вартості нерухомого майна, а також відсутність доказів надання такого звіту державному реєстратору, колегія суддів відхиляє.

66. За змістом статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

67. В силу пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

68. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

69. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим.

70. Тобто, вищезазначеним Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у критичному розгляді та наданні висновків щодо повноти звіту, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

71. Верховний Суд вже зазначав, що рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18).

72. Зазначаючи про недостовірність поданого банком звіту ВА № 181126-008 від 26 листопада 2018 року з незалежної оцінки вартості нерухомого майна, неналежність проведеної оцінки в якості підстави для визнання спірної державної реєстрації прав на предмет іпотеки протиправною, ОСОБА_1 не скористалася законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки спірного нерухомого майна, не довела неправильності оцінки майна, а також порушення своїх прав при оцінці належного їй, як іпотекодавцю, спірного майна.

73. Посилання заявниці на ненадання державному реєстратору усіх необхідних документів, необхідних для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, зокрема звіту незалежної оцінки, заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з довіреністю представника заявника, ґрунтуються на припущеннях.

74. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

75. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

76. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

77. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

78. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

79. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням наведених вище критеріїв оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

80. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів.

81. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

82. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

83. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

84. В контексті доводів касаційної скарги про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки ключовим доводам заявниці, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

85. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

86. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

87. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дрозд Р. Ю., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дрозд Роман Юрійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 27 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович