Постанова

від 23.09.2024 по справі 754/3508/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/5880/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/3508/23

23 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Чугунова Михайла Вікторовича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Лісовської О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Делівері Сервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Делівері Сервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 02 серпня 2022 року на вул. С.Лифаря у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу - велосипеда «ARDIS» під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Форд д/н НОМЕР_1 , що належить на праві власності позивачу ОСОБА_2 , та під його керуванням.

В результаті ДТП автомобіль Форд отримав механічні пошкодження, а власнику автомобіля була завдана матеріальна шкода. Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2022 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєній ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, що був складений за фактом дорожньо-транспортної пригоди, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є працівником (кур?єром) Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн».

Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, від 08 серпня 2022 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Форд становить 130 829,62 грн.

Посилаючись на те, що вирішити питання відшкодування вказаних витрат добровільно не вдалося, позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просив суд, з урахуванням уточнених вимог, стягнути з відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Делівері Сервіс» на його користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 829,62 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн та судові витрати у справіу розмірі 19 881,90 грн, з яких 2381,90 - судовий збір, 2 500,00 грн - витрати, пов?язані зі збиранням доказів (проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу), 15 000,00 грн - витрати на правову допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року залучено до участі у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП «Делівері Сервіс».

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Делівері Сервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 829,62 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2 500,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000, 00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 381, 90 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Делівері Сервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Чугунов Михайло Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права - ст. 13, 49, 51, 263-265 ЦПК України та з неправильним застосуванням норм матеріального права - ст. 1172, 1187 ЦК України, без врахування правових висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 01.09.2020 у справі № 357/6237/19-ц, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18 та від 10.01.2019 у справі № 350/1425/17.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково застосував до вказаних правовідносин ст. 1187 ЦК України, так як згідно ряду правових висновків Верховного Суду, велосипед не є джерелом підвищеної небезпеки.

Отже, суд першої інстанції повинен був врахувати правові висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 01.09.2020 року у справі № 357/6237/19-ц та від 10.01.2019 року у справі № 350/1425/17 та не застосовувати ст. 1187 ЦК України. Таке неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права призвело до помилкового задоволення позову.

Суд першої інстанції також не дослідив наданий позивачем звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ № 309/08-22, який не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому Деснянський районний суд м. Києва визначив розмір збитку на підставі неналежного та недопустимого доказу.

Так, у звіті про оцінку зазначено, що оцінка була проведена 02.08.2022 року, тобто, в день ДТП. Також у звіті вказано, що договір між позивачем-замовником та оцінювачем було укладено 07.08.2022року, а акт огляду ТЗ складено 07.08.2022 року. Дата завершення оцінки - 08.08.2022 року.

Тобто, по-перше, 02.08.2022 оцінка проводитись не могла як така, оскільки замовлена вона згідно дати укладення договору не раніше 07.08.2022. По-друге, з цих ж міркувань оцінка ТЗ не може передувати безпосередньому огляду цього ТЗ, який відбувся теж 07.08.2022.

Зазначене у своїй сукупності вказує на формальний характер оформлення звіту про оцінку та дає підставу стверджувати, що оцінка шкоди не проведена належним чином.

Крім того, згідно до звіту про оцінку при визначенні розрахункової вартості взято Toyota Camry 2.5І 181НР V50 Comfort 6АТ в якості об`єкту для розрахунку завданої шкоди Ford Fusion. Зазначений об`єкт для порівняння не можна вважати ідентичним КТЗ, так як вони відносяться до різних класів.

Також звіт про оцінку не відповідає положенням п. 2.4, 8. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 року № 142/5/2092, так як із звіту не вбачається, що оцінювачем використовувались дані про вартість складових частин, які поставляє виробник КТЗ у мережу своїх офіційних дилерів у регіоні.

Крім того, вказує, що визначення розміру матеріального збитку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року по справі № 753/21177/16-ц.

Однак, зі звіту вбачається, що транспортний засіб, який оцінювався, був придбаний на аукціоні в США і вже тоді він був значно пошкоджений. Відомості щодо відновлення автомобіля у звіті відсутні.

В той самий час, у додатку до протоколу про адміністративне правопорушення зазначено, що велосипед «ARDIS», яким рухався ОСОБА_1 , пошкоджень не зазнав взагалі.

Отже, на переконання сторони відповідача, зазначений звіт про оцінку не доводить причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженнями, про які стверджує позивач та які описані в звіті про оцінку.

До того ж, звіт про оцінку не виконувався з метою його використання у судовому процесі та не містить жодного зазначення про повідомлення експерта щодо кримінальної відповідальності, а відтак, суд першої інстанції порушив вимоги ст. 265 ЦПК України та невмотивовано взяв до уваги звіт про оцінку, який не відповідає вимогам законодавства.

Щодо наданих ТОВ «ДП Делівері Сервіс» відомостей про те, що ОСОБА_1 02серпня 2023 року не виконував трудові обов`язки, сторона відповідача ОСОБА_1 зазначає про те, що такі дані не відповідають дійсності, виходячи з наступного.

Разом з відзивом на позов адвокатом Ткаченко Ф.О., який також в рамках цієї ж справи представляв інтереси інших відповідачів - ТОВ «Домінос піцца Юкрейн» та ТОВ «ДП Делівері Сервіс», було надано суду копію наказу (розпорядження) № 03-К від 17.02.2022 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу та копію табелю обліку використання робочого часу ТОВ «ДП Делівері Сервіс» з 01.08.2022 року по 31.08.2022 року.

Так, з наказу про прийняття на роботу вбачається, що ОСОБА_1 було прийнято з 18.02.2023 на посаду «Кур`єр з доставки піци». В той самий час, наданий табель обліку використання робочого часу вказує, що облік робочого часу ОСОБА_1 вівся не як щодо «Кур`єра з доставки піци», а як щодо «Фахівця по роботі з клієнтами».

ОСОБА_1 згоди у встановленому законом порядку на переведення його з посади «Кур`єра з доставки піци» на посаду «Фахівця по роботі з клієнтами» ТОВ «ДП Делівері Сервіс» не надавав.

Отже, дана суперечність між наказом та табелем, на думку сторони відповідача ОСОБА_1 , безпосередньо вказує або на підробку табелю з метою уникнення цивільної відповідальності або на грубе порушення ТОВ «ДП Делівері Сервіс» вимог трудового законодавства.

А відтак, зазначене вже є достатньою підставою для того, щоб критично оцінити заперечення ТОВ «ДП Делівері Сервіс» щодо факту виконання ОСОБА_1 покладених на нього підприємством трудових обов`язків 02.08.2022 року.Тому, суд першої інстанціїповинен був належним чином дослідити ці документи.

Однак, неналежне виконання місцевим судом своїх обов`язків призвело до помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 02 серпня 2022 року не виконував трудових обов`язків у ТОВ «ДП Делівері Сервіс», а тому підприємство не повинно нести цивільно-правову відповідальність за завдану ним шкоду в порядку ст. 1172 ЦК України.

Безпідставно суд першої інстанції стягнув з відповідача ОСОБА_1 10 000,00 грн моральної шкоди, оскільки зазначена сума нічим не підтверджена і в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач зазнав моральних страждань. Аналогічно жодним чином не обґрунтовано її розмір.

В частині відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надав 2 квитанції на загальну суму 10 000,00 грн, згідно яких оплата була здійснена не адвокату ОСОБА_7, а ФОП ОСОБА_7 .

Фізична особа, яка здійснює підприємницьку (відмінну від адвокатської) діяльність та одночасно провадить незалежну професійну діяльність, веде окремий облік доходів/витрат, отриманих/понесених від провадження незалежної професійної діяльності і підприємницької діяльності та здійснює окремо розрахунки з бюджетом.

Тому, виходячи з цього, квитанції про оплату послуг надані позивачем не є доказом оплати саме професійної правничої допомоги, а отже понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є необгрунтованими. Крім того, це відповідає сталій практиці Верховного Суду з приводу цього питання. Отже, Деснянський районний суд м. Києва не мав права стягувати 15 000,00 витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 .

В частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права вказує на те, що суд порушив приписи ст. 51 та 49 ЦПК України та помилково разом із залученням до участі у справі ТОВ «ДП «Делівері Сервіс» прийняв одночасно зміну предмету і підстави позову замість повернення заяви позивача без розгляду. Ці порушення призвели до помилкового вирішення справи на підставі нової редакції позову, яку суд не мав права розглядати. Розглядаючи справу за первісною редакцією позову, суд не мав би права її задовольняти взагалі як таку. Тому рішення суду першої інстанції повинне бути скасоване та ухвалене нове про відмову у позові.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Чугунов Михайло Вікторович повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та представники відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінос піцца Юкрейн», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Делівері Сервіс» в судове засідання повторно не з`явились, про день та час розгляду справи судом повідомлені у встановленому порядку, а тому колегія судів вваає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Чугунова Михайла Вікторовича підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02.08.2022 року на вул. С.Лифаря у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу - велосипеда «ARDIS» під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Форд д/н НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , та під його керуванням.

В результаті ДТП автомобіль Форд отримав механічні пошкодження, а власнику автомобіля була завдана матеріальна шкода.

Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 06.09.2022 ОСОБА_1 визнаний винним у скоєній ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України. Постановою Київського апеляційного суду від 02.12.2022 року постанову судді від 06.09.2022 року залишено без змін.

Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, від 08.08.2022року № 309/08-22, вартість відновлювального ремонту автомобіля Фордд/н НОМЕР_1 становить 130 829,62 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги та, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 829,62 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2 500,00 грн, суд першої інстанції вказав на те, що позивачу було завдано матеріальних та моральних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винна особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «ДП Делівері Сервіс», але при цьому також судом встановлено, що в день скоєння дорожньо-транспортної пригоди відповідач не виконував трудові обов`язки, оскільки цей день був у нього вихідним днем. Даний факт знайшов своє підтвердження під час розгляду справи та був доведений належними та допустимими письмовими доказами.

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що завдана позивачу матеріальна шкода повинна бути відшкодована саме відповідачем у розмірі 130 829, 62 грн.

Також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і витрати на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2 500,00 грн. Понесені витрати підтверджуються відповідним платіжним документом.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував обставини справи, доведеність вини відповідача у вчиненні ДТП, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із пошкодженням автомобіля, відмову відповідача від відшкодування завданих моральних збитків, час та зусилля, витрачені позивачемдля відновлення попереднього стану, а відтак,виходячи із засад розумності і справедливості, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, розмір моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 5000, 00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 829,62 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, витрат на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2 500,00 грн відповідає.

Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду регулює ст. 1166 ЦК України.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).

З системного аналізу вказаної норми права вбачається, що задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 909/260/19, від 08.12.2020 у справі № 922/1633/18, від 21.05.2020 у справі № 925/142/18, від 05.02.2020 у справі № 925/533/18).

Частиною 2 ст. 1166 ЦК України встановлено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові: неправомірність (протиправність) поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду; вину заподіювана шкоди як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 03.11.2021 № 922/1705/20, від 02.11.2021 № 918/1131/20, від 28.10.2021 № 910/9851/20, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 15.06.2021 у справі № 918/864/20, від 18.05.2021 у справі № 925/1328/19, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи даний спір, суд 1-ї інстанції правомірно виходив з того, що з наявного в матеріалах справи висновку від 08.08.2022№ 309/08-22вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Форд д/н НОМЕР_1 становить 130 829,62 грн.

Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції жодного доказу на спростування висновку від 08.08.2022№ 309/08-22 щодо вартостівідновлювального ремонту автомобіля Форд д/н НОМЕР_1 . Клопотання про призначення судової експертизи до суду не надходили, як не надходили рецензії на вказаний висновок експерта. Відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів правильність вказаного висновку.

Протиправна поведінка та вина відповідача підверджується постановою Деснянського районного суду м. Києва від 06.09.2022 року, якою ОСОБА_1 визнаний винним у скоєній ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності заст. 124 КпАП України, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 02.12.2022 року.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в сумі 130 829,62 грн. Висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи в частині стягнення матеріальної шкоди, що в свою чергу дає підстави для залишення судового рішення в цій частині без змін.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що у зв`язку з протиправними діями відповідача, він зазнав душевних страждань, що негативно вплинуло на його моральний стан.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

У справі «Недайборщ проти рф» від 01.07.2010 (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі «Антипенков проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04).

В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.

В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) 18.01.2005 Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 євро компенсації моральної шкоди.

Водночас у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У п. 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Наведені позивачем доводи про заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача так як він був змушений був докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, що спричинило душевні страждання, переживання, стрес, з якими погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає обгрунтованими.

Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, яка виразилась в душевних стражданнях з причини протиправних дій відповідача, які призвели до пошкодження майна позивача.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди 10 000 грн є завищеним та не підтверджений необхідними доказами, та вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що співрозмірним є відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення Постанови Пленум Верховного Суду України, об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 5 000 грн моральної шкоди, оскільки дії відповідача, призвели до душевних страждань позивачу.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди прийнято правильно, викладені у рішенні суду першої інстанції висновки відповідають обставинам справи в частині стягнення моральної шкоди, що в свою чергу дає підстави для залишення судового рішення в цій частині без змін.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

Отже, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Оскільки витрати позивача на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2500, 00 грн повязані безпосередньо з предметом позову, з розглядом справи в суді та підтверджуються відповідним платіжним документом, а саме- меморіальним ордером від 07.08.2022 року, то колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2500грнприйнято правильно.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково застосував при вирішенні спору у даній справі ст. 1187 ЦК України, так як згідно ряду правових висновків Верховного Суду, велосипед не є джерелом підвищеної небезпеки, колегія суддів відхиляє, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 1187 ЦК України, жодним чином не спростовує факту завдання відповідачем позивачу матеріальної шкоди; підтвердження вини відповідача судовими рішеннями у справі № 754/7071/22, які набрали законної сили; розмір збитків визначено висновком, який не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні чинного ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ № 309/08-22, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому Деснянський районний суд м. Києва визначив розмір збитку на підставі неналежного та недопустимого доказу, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 76, 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 102 ЦПК України).

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз (ч. ч. 1, 2 ст. 106 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов`язковим.

Як зазначено у п. 1.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.

Відповідно до п. 1.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, її вимоги є обов`язковими під час проведення авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових авто товарознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Згідно з п. 1.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, вказана Методика застосовується з метою, зокрема, визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ.

Відповідно до п. 4.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092, за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб`єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ.

Пунктом 4.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092 визначено, що У звіті (акті) або висновку експерта про оцінку КТЗ зазначається така інформація: а) повне найменування суб`єкта оціночної діяльності, його місцезнаходження, телефон (факс), номер та термін дії сертифіката суб`єкта оціночної діяльності; б) дата надходження матеріалів для оцінки і дата підписання звіту (акта), висновку; в) найменування юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, яка призначила (замовила) оцінку КТЗ; г) питання (завдання), що поставлені перед оцінювачем (експертом) (мета оцінки); ґ) назва об`єкта (об`єктів), представленого для оцінки; д) найменування юридичної особи (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи), місцезнаходження (місце проживання) власника майна та його майнові права на КТЗ; е) відомості про фізичну особу, що здійснює оцінку КТЗ: посада, прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальності (загальна й оціночна за напрямом програми базової підготовки), стаж роботи за цими спеціальностями, учений ступінь і вчене звання (за наявності), номер, дата видачі кваліфікаційного свідоцтва та посвідчення про підвищення кваліфікації; є) інформація, що має значення для виконання оцінки, з посиланням на джерела її отримання; ж) клопотання оцінювача, експерта про надання додаткових матеріалів, результати їх розгляду (якщо це мало місце); з) перелік використаних довідкових джерел інформації, літератури із зазначенням основних бібліографічних даних (найменування, автори, місце та рік видання); и) дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом); і) відомості про осіб, які брали участь в огляді об`єкта оцінки, якщо їх участь обумовлена призначенням оцінки або договором про виконання оцінки; ї) ідентифікаційні дані КТЗ відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) або з копій цих документів; й) показання одометра (тахографа) КТЗ або лічильника мотогодин (за наявності); к) результати візуального огляду щодо відповідності (невідповідності) номерів кузова, шасі, інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) або в інших документах; л) відомості про комплектність та укомплектованість КТЗ; м) відомості про склад оновлених складників КТЗ, інформаційні ознаки виконаного відновлювального ремонту, інші обставини, які мають значення для розв`язання поставлених питань; н) відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів; о) перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки та припущення, у межах яких проводилася оцінка; п) викладення змісту використаних методичних підходів, методів, оціночних процедур та відповідних розрахунків; р) висновок про вартість майна або висновок про результати автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження); с) додатки, які становлять невід`ємну частину звіту (акта), висновку експерта про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки. У додатках також може бути графічна розгортка побудови пошкодженого або розукомплектованого КТЗ з відображенням характеру пошкоджень або протокол технічного огляду з посиланням на характер і обсяг його пошкодження.

Виходячи з викладеного, висновок експерта складається у разі проведення судової автотоварознавчої експертизи, а звіт оцінювача - за результатами проведення оцінки КТЗ, при цьому, як висновок експерта, так і звіт оцінювача складаються на єдиних засадах, визначених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 145/5/2092.

В наявному в матеріалах справи звіті про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ № 309/08-22, складеному ФОП ОСОБА_6 за замовленням ОСОБА_2 міститься: дата звернення 02.08.2022 року; дата складання 08.08.2022 року; марка, модель і державний реєстраційний номер транспортного засобу, який проходив оцінку.

У своєму звіті оцінювач зазначив, що вартість відновлювального ремонту, заподіяного власнику у результаті пошкодження транспортного засобу Форд д/н НОМЕР_1 , складає 130 829,62 грн. При цьому оцінювач зазначив сертифікат оціночної діяльності №38/21 від 22.01.2021 року, дійсний до 22.01.2024 року.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звіт про оцінку КТЗ № 309/08-22 від 08.08.2022 є належним доказом розміру заподіяної позивачу матеріальної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що що звіт про оцінку КТЗ № 309/08-22 від 08.08.2022 року не відповідає положенням п. 2.4, 8. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 року № 142/5/2092 колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 року № 142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Пункти 8.2, 8.3, 8.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 року № 142/5/2092 визначають формули розрахунку вртості відновлювального ремонту, вартості матеріального збитку.

З наявного в матеріалах справи звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ № 309/08-22, складеного ФОП ОСОБА_6 вбачається, що він містить формули, які відповідають формулам розрахунку вартості відновлювального ремонту, вартості матеріального збитку визначених розділом 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 року № 142/5/2092.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно спростовували висновки звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ № 309/08-22 від 08.08.2022 року та які свідчили б про незаконність чи необґрунтованість звіту.

Відповідачем клопотання про призначення судової експертизи ні до суду першої інстанції, ні до апеляційної інстанції не подавалися, як не надходили рецензії на вказаний звіт оцінювача. Відтак, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів правильність звіту № 309/08-22 від 08.08.2022 року.

Доводи апеляційної інстанції про те, що 02.08.2022 року під час ДТП ОСОБА_1 виконував свої безпосередні трудові обовязки у ТОВ «ДП Делівері Сервіс», але вказане товариство надало неправдиві відомості щодо табелю обліку робочого часу відповідача, чим порушило вимоги трудового законодавства, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Верховний Суд зауважує, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).

Предметом даної справи є позов ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, завдані останньому внаслідок винних дій відповідача.

Тобто, за своєю суттю спір не є трудовим спором.

Поряд з цим, ні до суду першої інсанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано судового рішення за позовом ОСОБА_1 до роботодовця з приводу порушення його трудових прав внаслідок неналежного табелювання робочого часу, яке б набрало законної сили та яким був би встановлений факт виконання 02.08.2022 ОСОБА_1 своїх трудовоих обовязків.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представникомвідповідача ОСОБА_1 адвоката Чугунова Михайла Вікторовича в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 829,62 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, витрат на проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 2 500,00 грн ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Чугунова Михайла Вікторовича.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15000грн, суд першої інстанції вказав що, враховуючи вимоги діючого законодавства, надані стороною позивача письмові докази, такий розмір витрат на правничу допомогу є обгрунтованим та підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 вказаного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанови Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 06.03.2024 у справі № 918/535/23, від 13.03.2024 у справі № 910/5724/23).

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та, беручи до уваги складність справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в частині витрат на правничу допомогу, зменшивши її розмір з 15 000,00 грн до 10 000,00 грн.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Чугунова Михайла Вікторовича задоволено в частині витрат на правничу допомогу, а в розумінні Закону України «Про судовий збір» розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Чугунова Михайла Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу змінити, зменшивши витрати з 15 000, 00 грн до 10 000,00 грн.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий: Судді: