Постанова

від 03.10.2024 по справі 362/7759/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи № 362/7759/23

Провадження №22-ц/824/12343/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.03.2024 року вищевказана позовна заява залишена без руху з підстав невиконання вимог ч.2 ст.83, п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України. Також місцевий суд як на недоліки позову в ухвалі послався на те, що позивачу слід врахувати положення частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Ураховуючи, що у позові заявлено фактично 24 позовні вимоги, із них 17 вимог немайнового характеру, та з огляду на доданий документ про сплату судового збору позивачем на суму, меншу ніж встановлено законом - 6 441 грн 60 коп., суд в ухвалі від 11.03.2024 року зазначив про необхідність позивачу доплатити судовий збір за майновими вимогами в сумі 79 998 грн 00 коп та судовий збір за 17 немайнових вимог в загальній сумі 18 251 грн 20 коп, надати суду відповідні платіжні документи. Заявнику був встановлений термін для усунення недоліків - п`ять днів з часу отримання ухвали про усунення недоліків.

25.03.2024 року на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 11.03.2024 року через підсистему «Електронний суд» позивач направив уточнену позовну заяву, до якої надав копію документу про сплату судового збору в сумі 4 295 грн, а також направив сканкопію позовної заяви.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.04.2024 року зазначену уточнену позовну заяву, судом повторно залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 185 ЦПК України, оскільки позивач не виконав вимоги ухвали суду від 11.03.2024 року та не надав документи про сплату судового збору в повному обсязі. Зазначену ухвалу суду від 01.04.2024 року позивачем отримано 18.04.2024 року.

22.04.2024 року позивач через підсистему «Електронний суд» надіслав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме квитанцію про сплату судового збору в розмірі 7 515, 20 грн.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07.05.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку з невиконанням вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 01.04.2024 року.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції щодо визнання позову неподаним та повернення позивачу, останній звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що усі позовні вимоги, заявлені позивачем (як визнання майна подружжя об`єктами права сумісної власності, так і про поділ) мають майновий характер, позовна заява не містить жодної позовної вимоги немайнового характеру. При цьому посилається на п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № 910/13737/19.

Позивач вважає за необхідне врахувати те, що оскільки у даній справі поділ майна відбувається вже після розірвання шлюбу, то має бути застосовано положення підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». За подання до суду процесуальних документів в електронній формі за нормами ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0.8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Зазначає, що у даній справі сума позову визначена виходячи з ринкової вартості майна, загальна вартість якого складає - 10 844 950 грн., що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року становив 2 684 грн., та 5 прожиткових мінімумів на дату подання позовної заяви складали 13 420 грн., тому розмір судового збору сплачений з огляду на коефіцієнт 0.8 при поданні позовної заяви в електронному вигляді, що становить 10 736 грн., про що докази доплати судового збору позивач долучив до уточненої заяви.

Позивач вказує на те, що виконуючи вимоги ухвали суду від 01.04.2024 року, ним було подано до суду квитанцію про сплату судового збору в розмірі 7 515, 20 грн. Однак, отримавши доказ сплати судового збору суд не відкрив провадження у справі та ухвалою від 07.05.2024 року позовну заяву визнав неподаною та повернув позивачу. Отже, висновки суду в зазначеній ухвалі щодо неусунення позивачем недоліків, а саме ненадання квитанції про сплату судового збору в розмірі 7 515, 20 грн. апелянт вважає незаконними та такими, що не відповідають дійсності. На переконання апелянта, позовна заява містить всі відомості, про які вказано в п.2 ч.3 ст. 175 ЦПК України, тому посилання суду, що позивач їх не виконав є необґрунтованими. Суд помилково застосував положення ч.3 ст. 185 ЦПК України та прийняв рішення про повернення позовної заяви, чим порушив норми процесуального права та обмежив право позивача у доступі до правосуддя.

Згідно положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що наведеним вимогам оскаржувана ухвала не відповідає.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законом порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.04.2024 року вищезазначену уточнену позовну заяву, повторно залишено без рухувиходячи з того, що недоліки, вказані в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11.03.2024 року, не усунуто позивачем в повному обсязі, зокрема в порушення вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України ним не надано документів, що підтверджують повну оплату судового збору за подання позову у розмірах, визначених відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». При цьому суд вказав, що оскільки уточнена позовна заява містить саме 7 вимог, які належать до немайнового характеру, то позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 7 515,20 грн. і надати до суду підтверджуючі документи про доплату судового збору.

Як убачається з матеріалів справи, 22.04.2024 року позивачем в підсистемі «Електронний суд» надіслано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. У вказаному клопотанні позивач зазначив про те, що він не погоджується з позицією суду щодо визнання частини заявлених вимог як вимог немайнового характеру. Крім того, навіть якщо все ж таки вважати вказані вимоги вимогами немайнового характеру, на підставі положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» до визначеної судом суми недоплаченого судового збору у розмірі 7 515, 20 грн. мав би застосовуватися коефіцієнт 0.8, відтак така сума мала становити 6012,16 грн. Незважаючи на таку свою позицію, з метою економії процесуального часу позивач доплатив судовий збір у визначеному судом розмірі (7 515, 20 грн.), на підтвердження чого надав відповідну квитанцію (т. 2, а.с. 77-78).

Не зважаючи на наявність доданого позивачем доказу сплати судового збору, місцевий суд ухвалою від 07.05.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув позивачу.

З огляду на долучення доказу про сплату судового збору саме у розмірі, який визначив суд першої інстанції в своїй ухвалі від 01.04.2024 року, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок ухвали про повернення позовної заяви про те, що недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 01.04.2024 року, не було усунено позивачем, так як останній не додав квитанцію про сплату судового збору в повному розмірі.

Суд першої інстанції вказав у своїй ухвалі від 01.04.2024 року точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), що і було виконано позивачем.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК України зазначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Постановляючи ухвалу про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу, суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства, які підлягали застосуванню у даних правовідносинах, а тому висновок суду першої інстанції щодо повернення заяви з підстав невиконання позивачем вимог ухвали суду без руху та не усунення недоліків є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 369, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майнаскасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько