Постанова

від 04.10.2024 по справі 759/5410/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/7467/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2024року місто Київ

справа № 759/5410/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні рішення Моней 24» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року ухвалені під головуванням судді Журибеди О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні рішення Моней 24» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

17березня 2023 року позивач ТОВ «Кредитні рішення Моней24» звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:

стягнути з ОСОБА_1 на його користь 33895 грн. заборгованості за кредитним договором №3262709693 від 24 травня 2017 року та додатковою угодою №3262709693-2 до Кредитного договору №3262709693 від 08 травня 2018 року.

В мотивування вимог, посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3262709693 від 24 травня 2017 року та додаткова угода №3262709693-2 до кредитного договору №3262709693 від 08 травня 2018 року, відповідно до яких відповідачу надано кредитні кошти (мікрокредит) в розмірі 2000 грн. строком на 30 календарних днів.

Вказував, що відповідач зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом: 0,973 % денних, 29,190% місячних, 350,280% річних. Тип процентної ставки - фіксована.

Зазначав, що кредит надається на банківську карту позичальника № НОМЕР_1 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Посилався на те, що він виконав свої зобов'язання повністю, кредитні кошти було перераховано на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Вказував, що станом на дату подання цього позову, кредитні кошти та нараховані відсотки за користування кредитом, відповідачем не повернуто, останній уникає спілкування з ним, як з кредитором, продовжує користуватися кредитними коштами.

Зазначав, що строк повернення грошових коштів за кредитним договором визначено до 07 червня 2018 року, отже, останній день звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 у межах загального строку позовної давності припадав на 07 червня 2021 року. Проте, відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.12, відповідно до якого під час дії карантину, строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року у задоволенні позову ТОВ «Кредитні рішення Моней24» відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Кредитні рішення Моней24» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, позивач ТОВ «Кредитні рішення Моней24» подав апеляційні скарги, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нові, якими позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відмовити відповідачу у стягненні витрат на правову допомогу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції залишені поза увагою аргументи та правові підстави щодо продовження строку позовної давності на яких наголошувалось у позовній заяві.

Вказував, що строк повернення грошових коштів за кредитним договором визначено до 07 червня 2018 року, отже, останній день звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 у межах загального строку позовної давності припадав на 07 червня 2021 року. При цьому, судом першої інстанції не враховано положення Закону України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ «Прикінцеві та перехідні положення».

Зазначав, що з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року діяли акти цивільного законодавства України, якими строк позовної давності продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин.

Вказував, що 3 річний строк на звернення до суду із позовною заявою припав на період карантину, заява відповідача про застосування строків позовної давності у справі була передчасною, суд першої інстанції мав її відхилити.

Зазначав, що перший абзац описової частини додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року повністю взято з іншої невідомої йому справи за участю інших сторін.

Посилався на те, що у другому абзаці додаткового рішення вказано, що 05 грудня 2023 року від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 12000 грн., проте в його електронному кабінеті є картка документу «Заява про ухвалення додаткового рішення», що значиться зареєстрованим в суді за №796/24-Вх. та вхідною датою 04 січня 2024 року.

Вказував, що він неправомірно позбавлений можливості дослідити та врахувати у запереченнях доказ під назвою квитанція №Q53429988 від 02 травня 2023 року на суму 12000 грн., якого у справі не було.

Зазначав, що квитанція №Q53429988 від 02 травня 2023 року на суму 12000 грн. суперечить умовам п.п.1.2, 4.1, 3.4-3.5 договору №115/23, фактично вказуючи на передоплату за майбутнє позитивне судове рішення у справі №759/5410/23, така оплата нібито мала місце за півроку до розгляду справи судом першої інстанції.

Посилався на те, що дані про призначення судового засідання 11 січня 2024 року у його Електронному кабінеті відсутні.

Вказував, що в матеріалах справи немає акту про надання послуг, розрахунку чи іншого документу в підтвердження обсягу послуг, наданих саме при розгляді цивільної справи № 759/5410/23, крім того не досягнуто мети договору.

Посилався на те, що до відзиву прикладено документи (ордер, свідоцтво), які підтверджують не факт надання послуг, а право Кожем яченко В.В. на представництво, повноваження адвоката на надання правової допомоги. Відзив підписано особисто ОСОБА_1 , всі додатки до відзиву були у розпорядженні останнього і не потребували адвокатських запитів та збору доказів. Виконання умов договору клієнтом замість адвоката, не відповідає умовам договору про надання правової/правничої допомоги.

13 лютого 2024 року, 20 лютого 2024 року та 22 лютого 2024 року від відповідача ОСОБА_1 на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, (в редакції чинній на час відкриття та призначення справи до розгляду) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року, який набрав чинності 19 липня 2024 року, установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Кредитні рішення Моней24» посилався на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості пред'явлені позивачем з пропуском трирічного строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалася.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Також, у п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, строк повернення грошових коштів за кредитним договором визначено до 07 червня 2018 року.

Позивач ТОВ «Кредитні рішення Моней24» звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом 17 березня 2023 року, що підтверджується штампом, який міститься на конверті, який долучений до матеріалів справи.

З огляду на зазначене та встановлені обставини, колегія суддів вважає, що позивач звернувшись до суду з даним позовом 17 березня 2023 року не пропустив строків позовної давності.

А відтак, висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності є помилковим.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Додаткове рішення, яким вирішено питання щодо розподілу судових витрат є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Таким чином, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року також підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов ТОВ «Кредитні рішення Моней24» підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

За правилом частини статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2017 року між ТОВ «Кредитні рішення Моней 24» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3262709693, відповідно до якого кредитор надає позичальнику на умовах, передбачених кредитним договором та/або додатками до нього, кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредитору кредит та сплатити нараховані проценти у відповідності з графіком розрахунків. Кредит надається позичальнику на споживчі цілі. Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до дати, узгодженої сторонами у додатку до кредитного договору (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.

Сторони узгоджують та підписують договір, шляхом використання електронного підпису - одноразового ідентифікатора, який направляється позичальнику у вигляді коду смс-повідомлення на номер позичальника, зазначеного у заявці.

08 травня 2018 року між ТОВ «Кредитні рішення Моней 24» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №3262709693-2 до кредитного договору №3262709693, відповідно до якої в порядку та на умовах, погоджених сторонами в договорі, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у формі фінансового кредиту на умовах зворотності, платності, строковості в розмірі 2000 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 584 грн. Разом кредит становить 2584 грн.

Відсотки за користування кредитом становлять: 0,973% денних, 29,190% місячних (з розрахунку 30 днів), 350,280% річних. Тип щоденної ставки - фіксована.

Кредит надається кредитодавцем на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 в банку ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК». Дата повернення кредиту - 07 червня 2018 року.

Позивачем також на підтвердження своїх вимог було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 .

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 2000 грн. відповідачеві (позичальнику) підтверджується, довідкою, відповідно до якої на карту Visa 4149*12 було переведено 2000 грн., призначення платежу: надання кредитних коштів на банківську карту позичальнику ОСОБА_1 відповідно до умов додаткової угоди №3262709693-2 від 08 травня 2018 року та кредитного договору №3262709693 від 24 травня 2017 року (кредитор: ТОВ «Кредитні рішення Моней24»).

Заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву, який подано до суду першої інстанції, відповідач вказував на те, що позивачем не надано суду будь-якого підписаного між ним та ТОВ «Кредитні рішення Моней24» кредитного договору, а наданий позивачем договір та додаткова угода є нікчемними, оскільки їх укладено з недодержанням письмової форми.

Разом з тим, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач вже не заперечував факту укладення з позивачем кредитного договору та додаткової угоди, однак заперечував щодо розміру заборгованості по відсотках, які нараховані поза межами строку кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підписавши вказаний договір та додаткову угоду, відповідач добровільно погодився на визначені у них умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

З наданого ТОВ «Кредитні рішення Моней24» розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача по кредитному договору розрахована за період з 08 травня 2018 року по 08 грудня 2022 року та становить суму 33895 грн., з яких: 2000 грн. - сума неповернутої позики; 31895 грн. - сума нарахованих відсотків за час фактичного користування коштами.

Також у розрахунку зазначено, що дата отримання кредиту - 08 травня 2018 року, дата погашення кредиту - 07 червня 2018 року.

Оскільки, ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за договором кредиту, що призвело до виникнення заборгованості, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Кредитні рішення Моней24» заборгованості за кредитом у розмірі 2000 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 31895 грн. підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

За умовами додаткової угоди до кредитного договору від 08 травня 2018 року сторони погодили, що дата повернення кредиту 07 червня 2018 року.

Відтак, у межах строку кредитування до 07 червня 2018 рокувключно відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у ПостановіВеликої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц.

З розрахунку заборгованості наданого позивачем вбачається, що заборгованість за відсотками нарахована до 08 грудня 2022 року та становить 31895 грн.

Враховуючи, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, то колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні рішення Моней24» заборгованості по відсотках у розмірі 584 грн., яка була нарахована в межах строку кредитування до 07 червня 2018 року включно.

При цьому, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках, яка нарахована поза межами строку кредитування (з 08 червня 2018 року до 08 грудня 2022 року) слід відмовити.

Доводи позивача про те, що ним вірно розраховано відсотки з 08 травня 2018 року по 08 грудня 2022 року, оскільки згідно з п.10 кредитного договору - договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до дати, узгодженої сторонами у додатку до кредитного договору (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором, колегія суддів відхиляє, оскільки у додатковій угоді №3262709693-2 від 08 травня 2018 року до кредитного договору №3262709693 сторони погодили дату повернення кредиту - 07 червня 2018 року.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні рішення Моней24» заборгованості за кредитним договором у розмірі 2000 грн. та заборгованості по відсотках у розмірі 584 грн.

Крім того, відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 511,30 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 04 січня 2024 року від представника відповідача на адресу суду першої інстанції надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в сумі 12000 грн.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі№742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого фіксованого розміру погодинних ставок адвокатів сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми погодинних ставок адвокатів зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Відповідно до договору про надання правової/правничої допомоги №115/23 від 01травня 2023 року, укладеного між адвокатом Кожем`яченко В.В. та ОСОБА_1 , клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару в розмірі 12000 грн.

На підтвердження сплати 12000 грн. стороною відповідача була надана квитанція №Q53429988 від 02 травня 2023 року на суму 12000 грн.

Позивач в апеляційній скарзі на додаткове рішення посилався на те, що заявлений відповідачем розмір витрат на правову допомогу є необгрунтованим та неспівмірним з витраченим адвокатом часом та зусиллями на підготовку відзиву.

Таким чином, беручи до уваги заперечення позивача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в суді першої інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.

При цьому, заява відповідача, подана до суду апеляційної інстанції про зарахування зустрічних однорідних вимог задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні рішення Моней 24» - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні рішення Моней 24» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні рішення Моней 24», місцезнаходження: місто Тернопіль, вул. Бойківська, 4, код ЄДРПОУ 40462908 заборгованості за кредитним договором у розмірі 2000 грн., заборгованості по відсотках у розмірі 584 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 511 грн. 30 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні рішення Моней 24», місцезнаходження: місто Тернопіль, вул. Бойківська, 4, код ЄДРПОУ 40462908 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: