ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року справа №360/1535/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Луганській області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 р. у справі № 360/1535/23 (головуючий І інстанції І.О. Свергун) за позовом Територіального управління служби судової охорони у Луганській області до ОСОБА_1 про стягнення вартості,-
ВСТАНОВИВ:
Територіальне управління служби судової охорони у Луганській області (далі позивач, ТУССО) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило: стягнути з відповідача на користь позивача вартості предметів однострою, строк експлуатації (носіння) яких не закінчився, в розмірі 463 грн 31 коп., суми частини безпідставно отриманого грошового забезпечення за березень 2022 року у розмірі 4294 грн 47 коп. та суми грошових коштів за надмірно надані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік у розмірі 1952 грн 03 коп., що загалом складає 6709 грн 81 коп.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року позов залишено без руху; запропоновано позивачеві протягом десяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою; документа про сплату судового збору в дохід Державного бюджету України в розмірі 2147,20 грн.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року задоволено клопотання Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області про продовження строку на усунення недоліків позовної заяви; продовжено Територіальному управлінню Служби судової охорони у Луганській області строк на усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дня отримання копії ухвали, запропонувавши позивачеві усунути в установлений судом строк недоліки позовної заяви, шляхом надання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою; документа про сплату судового збору в дохід Державного бюджету України в розмірі 2147,20 грн.
На виконання вимог ухвал від 01 січня 2024 року та 12 січня 2024 року від позивача 22 січня 2024 року надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої додано документ про сплату судового збору та заяву про поновлення строку, встановленого для подання позовної заяви.
У заяві про поновлення строку звернення до суду представником відповідача зазначено, що спір між ТУ ССО у Луганській області та ОСОБА_1 виник щодо відшкодування однострою пропорційно невідпрацьованому часу у зв`язку з припиненням дії Контракту № 98 через звільнення ОСОБА_1 зі служби у Службі судової охорони.
Право на звернення до суду у ТУ ССО у Луганській області виникає у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.
Позивач зазначає, що контрактом № 98 не визначено строк, у який відповідач повинен виконати зобов`язання, що передбачені пунктом 4 розділу V Контракту № 98, та компенсувати ТУ ССО в Луганській області вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу, у разі звільнення зі служби.
ТУ ССО у Луганській області здійснено низку заходів щодо отримання від ОСОБА_1 згоди або відмови добровільно відшкодувати вартість однострою пропорційно невідпрацьованому часу. Однак з причин, що були викладені вище, такі спроби виявились безрезультатними. Тому територіальним управлінням Служби судової охорони у Луганській області, відповідно до Порядку фіксації доведення інформації або документів з питань трудових відносин до відома працівників територіального управління Служби судової охорони у Луганській області у період дії військового стану шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, на відому електронну адресу ОСОБА_1 було направлено претензію від 21.11.2023 № 43.07-293, в якій повідомлено про необхідність добровільного відшкодування вартості безпідставно отриманого грошового забезпечення в сумі 4294,47 грн., надмірно нарахованих днів щорічної оплачуваної відпустки за час невідпрацьованої частини 2022 року в сумі 1952,03 грн. та вартості однострою в розмірі 463,31 грн. пропорційно невідпрацьованому часу, що загалом складає 6709,81 грн. Крім того, в претензії зазначено, що ОСОБА_1 може добровільно сплатити кошти на рахунок ТУ ССО у Луганській області у визначеній сумі в строк, встановлений законом для відповіді на претензію.
З посиланням на частину шосту статті 222 ГК України позивач зазначає, що претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено законодавством.
Однак ОСОБА_1 станом на 21.12.2023 претензія залишена без відповіді, що, на думку позивача, може бути розцінено, як його відмова від добровільного відшкодування.
Представник позивача вважає, що починаючи з 22 грудня 2023 року розпочався перебіг строку на реалізацію ТУ ССО у Луганській області свого права на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, у примусовому порядку. А тому при зверненні 27 грудня 2023 року до Луганського окружного адміністративного суду з означеною позовною заявою ТУ ССО у Луганській області дотримано місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
З огляду на викладене представник позивача просив поновити строк для подання цієї позовної заяви та прийняти її до провадження.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року повернуто позивачеві позовну заяву, у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду без поважних причин.
Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати, поновити позивачу строк звернення до суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду про повернення позовної заяви не відповідає вимогам процесуального закону.
При зверненні 27.12.2023 до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, безпідставно отриманого грошового забезпечення та грошових коштів за надмірно надані дні щорічної основної відпустки, територіальним управлінням Служби судової охорони у Луганській області дотримано місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено без поважних причин строк звернення до суду з позовом. Суд обґрунтовує свої висновки частиною п`ятою статті 122 КАС України, яка передбачає місячний строк звернення до суду, оскільки цей спір віднесений до спору пов`язаного з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями, що призвели до стягнення грошових коштів за вартість предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, за надмірно використані дні щорічної основної відпустки. Позивача звільнено зі служби 07 листопада 2023 року, отже з 08 листопада 2023 року розпочався перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом, який сплив 08 грудня 2023 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказіві у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом,розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбаченихКодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).
Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Зазначене дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Відповідно до частини 1 статті 161 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Згідно з частиною 1 статті 162-1 Закону № 140-VIII до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.
Відповідно до частини 3 статті 165 Закону № 1402-VIII, співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України Про Національну поліцію для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони.
Отже, служба в судовій охороні є державною службою.
Відповідно до частини 8 статті 163 Закону № 1402-VIII співробітники Служби судової охорони забезпечуються за рахунок держави одностроєм і знаками розрізнення.
Наказом Служби судової охорони від 01.11.2023 № 264 затверджено Інструкцію із речового забезпечення у Службі судової охорони (далі Інструкція).
Згідно з пунктом 3.4 розділу ІІ Інструкції у разі звільнення співробітників Служби з підстав, передбачених підпунктами 5-8, 10, 11 пункту 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1052/0/15-19 (зі змінами), вартість виданих їм предметів речового майна утримується з урахуванням строків носіння (експлуатації), які не закінчилися, що відображається в довідці-розрахунку на утримання вартості речового майна. Вартість речового майна вираховується з зазначених співробітників пропорційно часу, що минув з дати видачі речового майна включно до дати звільнення, зазначеної в наказі про звільнення.
З системного аналізу вищенаведених норм слідує, що в разі звільнення працівника служби судової охорони зі служби, ним повинна відшкодовуватись вартість предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився.
Тобто, видача предметів однострою особистого користування особі, так само як і відшкодовування вартості предметів однострою особистого користування, строк експлуатації яких не закінчився, а також повернення грошових коштів за надмірно використані дні щорічної основної відпустки нерозривно пов`язане із проходженням особою публічної служби.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до абз.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
При цьому, за положенням ч.3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюєтьсямісячний строк(частина 5 статті 122 КАС України).
Отже, положення КАС України передбачають інші строки для звернення до адміністративного суду, зокрема, вказаними нормами встановлений місячний строк звернення до суду з позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №818/1688/16 зазначено, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписівстатті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Суд зазначає, що за усталеною практикою Верхового Суду (в тому числі, згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, ухвали Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 620/1778/20, постанови Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 520/6532/2020) спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання матеріальної відповідальності, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 5 статті 122 КАС України, тобто, у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду.
Судом встановлено, що позивача звільнено зі служби 07 листопада 2023 року, отже з 08 листопада 2023 року розпочався перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом, який сплив 08 грудня 2023 року.
Позивач до адміністративного суду звернувся 27 грудня 2023 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на те, що перебіг строку пов`язаний із направленням відповідачу претензії про сплату боргу в сумі 6709,81 грн від 21 листопада 2023 року № 43.07-293 та спливом встановленого статтею 222 ГК України місячного строку для її розгляду відповідачем є помилковим, оскільки Інструкцією, якою врегульовано спірні правовідносини, не передбачено направлення претензії про сплату боргу особі, яку звільнено зі служби в ССО. Направлення позивачем претензії відповідачу не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії з метою добровільного відшкодування коштів відповідачем, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. У спірних правовідносинах відсутнє визначене законом обов`язкове досудове врегулювання спору, недотримання строку якого є перешкодою для звернення позивача до суду. Посилання скаржника на статтю 222 ГК України є помилковими, оскільки вказані норми не розповсюджуються на спірні правовідносини.
Також, апеляційна скарга мотивована тим, що з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, посиленим варіантом несення служби, а також евакуацію особових справ особового складу Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами 1 та 4 статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Враховуючи те, що перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Відтак, скаржником не вказано на обставини непереборного і об`єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому вказані позивачем обставини є неповажними, а висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви є обґрунтованим.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Згідно частиною 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, пропущений строк звернення до суду з позовом може бути поновлений за наявністю поважних причин, проте позивач не подав належним чином обґрунтоване клопотання про поновлення строку в якому зазначено об`єктивні обставин, які б не залежали від його волевиявлення або пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що позбавили позивача можливості звернутися до адміністративного суду з даним позовом у встановлений процесуальним законодавством строк.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління служби судової охорони у Луганській області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 р. у справі № 360/1535/23 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 р. у справі № 360/1535/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано 02 жовтня 2024 року
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць
Суд | Перший апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.10.2024 |
Оприлюднено | 07.10.2024 |
Номер документу | 122096472 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Казначеєв Едуард Геннадійович
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Казначеєв Едуард Геннадійович
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Казначеєв Едуард Геннадійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні