Постанова

від 03.10.2024 по справі 160/33101/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/33101/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року в адміністративній справі №160/33101/23 (головуючий суддя першої інстанції Бухтіярова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській про відмову у призначенні пенсії № 047050024670 від 13.11.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з часу звернення за призначенням пенсії, тобто з 07 листопада 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.11.2023 року позивач звернувся до Відділу обслуговування громадян №8 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», долучивши всі необхідні документи на підтвердження пільгового стажу роботи. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №047050024670 від 13.11.2023 року позивачу протиправно відмовлено в призначенні пенсії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 13.11.2023 року №047050024670 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, періодів його навчання з 01.09.1996 року по 12.01.1996 року в Професійно-технічному училищі №86 м. Сніжне, а також періодів роботи електрослюсарем підземним з 22.01.1996 року по 28.08.2000 року, з 06.03.2002 року по 29.04.2003 року та з 03.11.2004 року по 30.11.2014 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 858,88 грн. (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції частково скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, разом із стягненням з відповідача судового збору та правничої допомоги за подачу апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивача зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення припустився помилки, зазначивши дату початку навчання 01.09.1996 року, замість необхідної 01.09.1992 року. Під час дослідження судом першої інстанції періоду трудової діяльності позивача не було враховано усі періоди роботи та не надано вказаним періодам роботи жодної правової оцінки.

Вважає, що судом першої інстанції в частині розподілу судових витрат неправильно застосовано норми статті 134 КАС України, а також ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не повинен вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягала розподілу, з власної ініціативи.

Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи, згідно із довідкою від 03.11.2023 року №1207-5003022986 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи місце проживання, якої зареєстроване: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

07.11.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ВОГ №8 (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідно до розписки-повідомлення до заяви від 07.11.2023 року за вх.№10085 позивачем долучені наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру (номер документа 2812901858); заява про призначення/перерахунок пенсії (номер документа 10085); паспорт НОМЕР_1 ; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (№1207-5003022986 від 03.11.2023 року); довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників (№579 від 16.10.2023 року та №580 від 16.10.2023 року); документ №132-36-12-2886; трудова книжка НОМЕР_2 .

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення №047050024670 від 13.11.2023 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону №1058-IV, оскільки останній не набув необхідного пільгового стажу.

Вказаним рішенням визначено, що згідно наданих позивачем документів про стаж, які визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93р. № 637, страховий стаж позивача складає 25 років 08 місяців 12 днів, з урахуванням кратності - 32 роки 08 місяці 12 днів ( в тому числі пільговий стаж по Списку № 1 становить 07 років 11 місяців 26 днів). До страхового стажу не зараховано період навчання, у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів. До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки № 132-36.12-2886 від (без дати видачі), оскільки документ не відповідає формі довідки затвердженої додатком 5 до вказаного Порядку, а також у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів про проведення атестації робочих місць за умовами праці за цей період з додатками, тому заявнику було рекомендовано подати підтверджуючі документи.

Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням перетину періодів (форма РС-право) номер ПС 047050024670 на дату звернення 07.11.2023 року страховий стаж позивача з урахуванням перетину періодів становить 25 років 10 місяців 13 днів, в тому числі стаж, що дає право на зниження пенсійного віку: робота за Списком №1 7 років 11 місяців 26 днів (робота за Списком №1 6 років 6 місяців 29 днів, роботи відкриті гірничі/металургія (професії за постановою №20 (25) 0 років 7 місяців 28 днів, роботи відкриті гірничі/металургія (професії за постановою №20 (25) 0 років 8 місяців 29 днів), до пільгового стажу зараховано наступні періоди:

-з 03.09.2015 року по 31.03.2022 року за Списком 1 06 років 06 місяців 29 днів;

-з 01.05.2022 року по 28.12.2022 року Ст.14, пост.202, не підземні 0 років 07 місяців 28днів;

-з 01.01.2023 року по 29.09.2023 року Ст.14, пост.202, не підземні 0 років 08 місяців 29 днів.

Не погодившись з рішенням відповідача №047050024670 від 13.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацами 1-2 частини першої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Частиною першою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з абз.1 пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною третьою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий, склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень) - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

Відповідно до частини п`ятої статті 114 Закону №1058-IV у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Відповідно до частини шостої статті 114 Закону № 1058-IV, контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення таких списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Абзацом другим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Так, п. «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.

При цьому частиною першою статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Постановою Кабінету міністрів України від 31.03.1994 року №202 затверджено Список робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років.

При цьому, в період з 22.08.1956 року по 25.01.1991 року при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовувалися Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173.

У період з 26.01.1991 року по 10.03.1994 року при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовувалися Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року.

З 11.03.1994 року по 16.01.2003 року вже діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

У період з 17.01.2003 року по 24.06.2016 року діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36.

Починаючи з 03.08.2016 року, діють Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

Водночас, відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_3 від 30.08.2000 року ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, у спірні періоди позивач навчався та працював, зокрема, на наступних посадах: з 01.09.1992 року по 12.01.1996 року навчався в ПТУ №86 м. Сніжне за професією «електрослюсар підземний, машиніст підземних установок» (запис 1; Диплом ГС №017593) та з 22.01.1996 року був прийнятий на роботу електрослюсарем підземним 3 розряду в Шахті «Зоря» Виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Сніжнеантрацит» (запис 2).

Відповідні відомості знайшли своє відображення в Реєстрі застрахованих осіб.

За змістом частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, періоди навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Застосування правових норм при розгляді питання щодо зарахування до пільгового стажу періоду навчання у технікумі відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 17.05.2019 року у справі №644/2182/17, від 04.03.2020 року у справі №367/945/17.

Апеляційний суд та суд першої інстанції встановили, що Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року, та за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, в розділі І «Гірничі роботи» підрозділу 1010100 передбачені «всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах», «електрослюсарі (слюсарі) чергові та з ремонту обладнання, електрослюсарі по стволу, електрослюсарі шахтні по обслуговуванню стволів, шурфів і підйомних машин, зайняті на роботах по обслуговуванню стволів, шурфів і підйомних машин».

Отже, після закінчення навчання позивач був зарахований на роботу за набутою професією на посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Враховуючи, що працевлаштування позивача електрослюсарем підземним відбулось упродовж 10 днів після здобуття освіти в ПТУ №86 м. Сніжне за професією «електрослюсар підземний, машиніст підземних установок», час навчання позивача підлягає зарахуванню в стаж роботи за спеціальністю (за фахом).

Згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_3 від 30.08.2000 року, у позивача наявний трудовий період на наступних посадах та у таких підприємствах:

-з 22.01.1996 року по 28.08.2000 року - підземним електрослюсарем в шахті «Зоря» Виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Сніжнеантрацит» (записи 2 4);

-з 06.03.2002 року по 29.04.2003 року електрослюсарем підземним 4 розряду в шахті «Зоря» Виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Сніжнеантрацит» (записи 10 11);

-з 03.11.2004 року по 30.11.2014 року електрослюсарем підземним у відокремленому підрозділі шахти «Зоря» Державного підприємства «Сніжнеантрацит» (записи 12 15).

При цьому, трудова книжка позивача в частині спірних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства, в трудовій книжці містяться відомості про роботу позивача електрослюсарем підземним з 22.01.1996р. по 28.08.2000р., з 06.03.2002р. по 29.04.2003р. та з 03.11.2004р. по 30.11.2014р., вказані записи внесені на підставі наказів по підприємству про прийняття на роботу, переведення та звільнення, однак не містять відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, як-то повної інформації щодо характеру виконуваної роботи, зайнятості повний робочий день для поширення пільг пенсійного забезпечення.

Відповідно до матеріалів справи позивачем разом із трудовою книжкою надавалась довідка Державного підприємства «Сніжнеантрацит» №132-36.12.2886.

Судом досліджена така довідка, за змістом якої ОСОБА_1 , 1977 р.н., працював в шахті - технічна одиниця «Шахта «Зоря» Державного підприємства «Сніжнеантрацит»:

з 22.01.1996р. по 28.08.2000р. - електрослюсарем підземним ділянки по видобутку вугілля з повним робочим днем в шахті (наказ від 22.01.1996р. №9к, наказ від 29.08.2000 р. №240к);

з 06.03.2002р. по 29.04.2003р. електрослюсарем підземним ділянки ВШТ з повним робочим днем в шахті(наказ від 11.03.2002р. №90к, наказ від 29.04.2003р. №124к);

з 03.11.2004р. по 30.11.2014р. - електрослюсарем підземним ділянки ВШТ з повним робочим днем в шахті (наказ від 05.11.2004 №420к, наказ від 26.11.2014р. №600к).

У довідці Державного підприємства «Сніжнеантрацит» №132-36.12.2886 також вказано, що вона видана на підставі особової картки ф.Т-2, табелів спусків-підйому в шахту, професії відносяться до Списку №1.

В якості підстави для відмови у зарахуванні вказаних періодів до пільгового стажу відповідачем в оспорюваному рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховані періоди роботи згідно з довідкою №132-36.12.2886, оскільки вона не містить дати формування, не відповідає формі згідно із додатком 5 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки вказана довідка містить необхідні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах для підтвердження спеціального трудового стажу (періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; найменування списків, куди включають періоди роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка), а також містить підписи уповноважених осіб, печатку підприємства та є чинною, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував, що не усі недоліки у складанні довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначені пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у таких документах. Формальні ж неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин, вказані відповідачем обставини як-то відсутність дати формування довідки, невідповідність довідки затвердженій формі не дають підстав для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи, зазначеного у довідці, до пільгового стажу позивача за Списком №1.

Поряд з цим, в силу положень частини 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» саме органи, що призначають пенсії, мають право в разі сумніву вимагати документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданій позивачем до заяви про призначення пенсії довідці Державного підприємства «Сніжнеантрацит» №132-36.12.2886.

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано документів на підтвердження атестації робочого місця, а відтак зарахувати до пільгового стажу спірних періодів не є можливим, неприйнятні, оскільки на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці, обов`язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків №1, № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на проведення атестації робочих місць, тому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.

З урахуванням викладеного, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, в тому числі бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Викладене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020р. у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не враховано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування в частині спірного спеціального стажу позивача, тому вважає безпідставним не зарахування відповідачем до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи позивача на посаді електрослюсаря підземного з 22.01.1996 року по 28.08.2000 року, з 06.03.2002 року по 29.04.2003 року та з 03.11.2004 року по 30.11.2014 року.

Поряд з цим, в індивідуальних відомостях про застраховану особу позивача у вказаний спірний період відсутні відомості про спецстаж за кодом ЗПЗ014А1 - працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин), пов`язаних з видобутком вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, терміном не менше 25 років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 31.03.1994р. № 202.

За змістом частин першої, другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.11.2023 року № 047050024670 є протиправним та підлягало скасуванню, при цьому з метою ефективного захисту та відновлення прав позивача суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та порушені права позивача відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, періодів його навчання з 01.09.1992 року по 12.01.1996 року в Професійно-технічному училищі №86 м. Сніжне, а також періодів роботи електрослюсарем підземним з 22.01.1996 року по 28.08.2000 року, з 06.03.2002 року по 29.04.2003 року та з 03.11.2004 року по 30.11.2014 року.

Апеляційний суд та суд першої інстанції щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію за віком на пільгових умовах з 07.11.2023р., встановили наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, спір стосувався наслідків розгляду відповідачем заяви позивача від 07.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у вигляді рішення від 13.11.2023 року №047050024670, яке скасовано судом як протиправне.

При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови відповідача у зарахуванні до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, періодів його навчання з 01.09.1992 року по 12.01.1996 року в Професійно-технічному училищі №86 м. Сніжне, а також періодів роботи електрослюсарем підземним з 22.01.1996 року по 28.08.2000 року, з 06.03.2002 року по 29.04.2003 року та з 03.11.2004 року по 30.11.2014 року, та зобов`язано відповідача зарахувати спірні періоди роботи позивача до пільгового стажу.

Також суд першої інстанції у прийнятому рішенні обґрунтовано визначив, що призначення пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що встановлено судом, поряд з цим на час судового розгляду матеріали справи не містили доказів обрахунку пільгового стажу з урахуванням зобов`язальних вимог суду, зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу (в тому числі пільгового), необхідного для призначення пенсії, суд першої інстанції з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 07.11.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в пенсійних спорах на пенсійний орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для прийняття свого рішення та/або вчинення дій (бездіяльності).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 року у справі №817/149/17, від 29.03.2018 року у справі №813/2758/16.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області як суб`єктом владних повноважень не доведено належними доказами правомірність прийнятого ним рішення.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести зарахування до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, періодів його навчання з 01.09.1992 року по 12.01.1996 року в Професійно-технічному училищі №86 м. Сніжне та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Колегія суддів звертає увагу, що допущена описка у рішенні суду першої інстанції у даті проходження навчання позивачем з 01.09.1996 року по 12.01.1996 року, замість 01.09.1992 року по 12.01.1996 року в Професійно-технічному училищі №86 м. Сніжне, не може бути підставою для скасування рішення суду прийнятого відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, зазначені вимоги в апеляційних скаргах є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з наступного.

Частиною першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з позовною заявою у розмірі 858,88 грн., підлягали стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Щодо клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив наступне.

В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач просив стягнути на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 20 000,00 грн. та 10 000,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду ордер серії АН №1296553 від 17.12.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5448 від 27.09.2019 року, договір про надання правничої допомоги адвокатом від 15.12.2023 року, додатковий договір до договору про надання правничої допомоги від 15.12.2023 року, довідка про отримання адвокатом грошових коштів у розмірі 10000 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом першої інстанції враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною.

У судових засіданнях адвокат не брав участі.

Жодних доказів, які б визначали порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, матеріали справи не містять.

Не надано і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у цій справі разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена.

Крім цього, на підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид правової послуги та витрачений час.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Однак, таких документів позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу також не надано.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано належного документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на професійну правничу допомогу, тому клопотання позивача про стягнення витрат на адвоката є необґрунтованим та задоволенню не підлягало.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року в адміністративній справі №160/33101/23 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року в адміністративній справі №160/33101/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко