Постанова

від 03.10.2024 по справі 460/2468/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/2468/24 пров. № А/857/20795/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Курильця А.Р.,

Пліша М.А.,

за участі секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

представника позивачаБевз Т.С.,

представника відповідачаДовгалюк І.Л.,

розглянувши в електронній формі у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 460/2468/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Журавлина» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дорошенко Н.О. у відкритому судовому засіданні у м. Рівне, дата складення повного тексту судового рішення 24 липня 2024 року), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Журавлина» (далі також - ТОВ, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі також - ГУ ДПС, відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2024 № 918/17000705-22 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) на суму 27541,95 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи, практику Верховного Суду вказує, що відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.

Зазначає, що за результатами аналізу фіскальних чеків з бази даних СОД РРО, у фіскальних чеках, які вказані в додатку № 1 до акта перевірки, при продажу пального, через РРО з фіскальним номером 3000741003, не відображено відповідного значення ставки та суми ПДВ у розмірі 20%, що є обов`язковим реквізитом такого розрахункового документа, а у розмірі ставки та суми ПДВ 7%, яка була встановлена відповідно до абзацу 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (далі також ПК України) на період дії правового режиму воєнного стану на території України, але не довше, ніж до 01.07.2023.

Також, в ході перевірки було складено акт зняття залишків підакцизних товарів, які фактично знаходились в продажу, станом на 20.11.2023, на загальну суму 21504,00 грн. та підготовлено запит про надання документів, які б підтверджували облік та походження підакцизних товарів, що вказані в акті зняття залишків, який було вручено начальнику дільниці ОСОБА_1 20.11.2023 о 15:16 год., про що свідчить підпис ОСОБА_1 , проте до перевірки таких документів надано не було.

У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому заперечує проти вимог скарги, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, а також стягнути витрати на правничу допомогу.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ з 1993 року є зареєстрованою юридичною особою, місцезнаходження: Рівненська область, Сарненський район, м. Сарни, вул. Варшавська, 9-А. Згідно з внесеними до ЄДР відомостями здійснює види економічної діяльності, зокрема: 47.30 «Роздрібна торгівля пальним (основний)»; 46.71 «Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами»; 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами»; 47.19 «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах». Перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість.

В господарській одиниці ТОВ на АЗС № 5 магазин за адресою Рівненська область, м. Вараш, мікрорайон Північний буд. 6, встановлений та використовується опломбований реєстратор розрахункових операцій заводський номер ТД 80330101 з фіскальним номером 3000741003.

03.11.2023 на сервіс «Пульс» податковий напрямок ДПС України надійшла інформація, відображена в інформаційній картці РА-142430, такого змісту: «Рівненська обл., м. Вараш, мікрорайон Північний, 6 АЗС «Журавлина». З першого дня повномасштабної війни термінал не працював більше року. Потім дістали з під прилавку і давали розрахуватись карткою через термінал, але коли сума прибутку перевищувала 100000 грн. знову ховали його під прилавок і так весь час з 24.02.2022. На зауваження в грубій формі відправляють в суд і кажуть що в ремонті. Книги скарг також кажуть що немає. Це відкрите порушення ЗУ (п. 2, ст. 17) і приховування прибутку щоб не платити податки. При необхідності докази можу додати. Прошу повпливати і покарати дану АЗС за систематичні порушення. ОСОБА_2 Рівненська обл., м. Вараш, м-н Перемоги, 32/б, кв76».

Інформацію опрацьовано відповідно до «Дорожньої карти» № 7/1, передано до Департаменту податкового аудиту (ДПС України), який скерував Інформаційну картку РА-142430 від 03.11.2023 до ГУ ДПС. Відповідачем такий документ зареєстровано за вх. № 508/17-00-01-03-08 від 06.11.2023.

Крім цього, ДПС України супровідним листом від 08.11.2023 надіслала інформаційну картку сервісу «Пульс» РА-142430 від 03.11.2023 щодо можливих фактів порушення порядку проведення розрахунків на АЗС «Журавлина» до ГУ ДПС.

Наказом ГУ ДПС від 07.11.2023 № 1763-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ фірма «Журавлина»» на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, керуючись статтею 20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пунктом 80.8 статті 80, пунктом 82.3 статті 80 ПК України керівником ГУ ДПС наказано провести фактичну перевірку на АЗС № 5 за адресою Рівненська обл., мікрорайон Північний, буд. 6, де здійснює господарську діяльність ТОВ, з 13 листопада 2023 року терміном 10 діб, з метою перевірки: дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Період діяльності, що перевіряється, згідно статті 102 ПК України.

Цього ж дня видано направлення на перевірку уповноваженим особам ГУ ДПС ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Копію наказу від 07.11.2023 та направлення на перевірку ТОВ вручено під підпис начальнику дільниці ОСОБА_1 .

Згідно з актом (довідкою) фактичної перевірки, номер бланка 002677, реєстраційний номер в органі ДПС від 21.11.2023 № 10655/Ж5/17-00-07-05-17/13994640, встановлено таке.

При проведенні контрольної розрахункової операції із застосуванням РРО при продажу товарів 15,76 л бензину А-92 на суму 699,70 грн надання розрахункового документа встановленої форми та змісту забезпечено. Фіскальний режим роботи РРО забезпечено. Використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості забезпечено. Пломби РРО неушкоджені. Створення фіскальних звітних чеків забезпечено. Створення контрольних стрічок в електронній формі.

В розділі акту перевірки 2.2.20 Додаткова інформація про факти, встановлені в ході перевірки, вчинено запис:

« 1) не забезпечено надання відповідних розрахункових документів встановленої форми та змісту під час продажу пального через РРО з фіскальним номером 3000741003, де у фіскальних чеках не відображено відповідного значення ставки та суми ПДВ у розмірі 20%, що є обов`язковим реквізитом такого розрахункового документа, а саме: у фіскальних чеках від 01.07.2023, які вказані в Додатку № 1, на загальну суму продажу 4025,30 грн відображено значення ставки у розмірі 7%, яка була встановлена відповідно до абзацу 1 підрозділу 2 розділу XX ПК України на період дії правового режиму воєнного стану на території України, але не довше, ніж до 01.07.2023.

Відповідно до Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 у разі відсутності у розрахунковому документі хоча б одного із обов`язкових реквізитів, то такий документ не приймається, як розрахунковий.

2) Не забезпечено ведення у встановленому порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: на момент перевірки, станом на 20.11.2023, в продажу знаходяться підакцизні товари, які зазначені в акті зняття залишків, на загальну суму 21504,00 грн, без документів, які б підтверджували їх облік та походження. До перевірки надано копії документів на 4-х аркушах, які не можуть підтверджувати облік та походження товарів, оскільки оригінали таких документів до перевірки не надано».

Розділом 3. Висновку перевірки встановлено порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі також Закон № 265/95-ВР).

Суд першої інстанції встановив, що примірник акту перевірки, наданий позивачем до позову та примірник акту перевірки, наданий відповідачем до відзиву, не містять підписів уповноважених осіб контролюючого органу, які проводили фактичну перевірку, та підпису присутнього під час перевірки представника суб`єкта господарювання.

Контролюючий орган надіслав вищевказаний Акт (довідку) фактичної перевірки платнику податків засобами поштового зв`язку.

Позивач не погодився з висновками фактичної перевірки, подав заперечення від 08.01.2024, до яких долучив копії господарських договорів, копії бухгалтерських документів на поставку підакцизного товару, копії оборотно-сальдових відомостей по постачальниках, копії звітів по реалізації супутніх товарів на АЗС № 5, копії податкових накладних на поставлений підакцизний товар, платіжні доручення про сплату акцизного податку.

ГУ ДПС позивачу надано відповідь на заперечення від 19.01.2024 № 315/Ж12/17-00-07-05, за змістом якої висновки, викладені в акті фактичної перевірки вирішено залишити без змін.

На підставі акта перевірки від 21.11.2023 № 10655/Ж5/17-00-07-05-17/13994640 ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.01.2024 № 918/17000705-22, яким за реалізацію пального через РРО без надання відповідних розрахункових документів встановленої форми та змісту, не забезпечення ведення у встановленому порядку обліку товарних запасів в місці їх продажу, порушення вчинені з 01.07.2023 по 20.11.2023, до ТОВ застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, на суму 27541,95 грн.

Вважаючи таке рішення контролюючого органу протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дефектність документів, оформлених контролюючим органом під час фактичної перевірки та за її результатами, є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі вищевказаного акту фактичної перевірки. Також суд вважав безпідставними та необґрунтованими, з помилковим тлумаченням норми ПК України, доводи контролюючого органу про невідповідність фіскальних чеків вимогам до розрахункового документу, оскільки платник податків, зазначивши у фіскальних чеках від 01.07.2023 на реалізацію пального ставку ПДВ в розмірі 7 відсотків, не порушив вимог чинного законодавства України.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків/особи (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України).

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України).

У питанні застосування підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України практика Верховного Суду є сформованою і усталеною, полягає в тому, що ця норма містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Пунктом 86.7 статті 86 ПК України передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку.

Відповідно до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 ПК України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

За змістом пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу.

Суд апеляційної інстанції відхиляє покликання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19, за якою відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки. Тобто, Верховний Суд вказав про відсутність лише одного підпису посадової особи контролюючого органу, що є незначним порушенням.

Натомість, у справі, що розглядається, в акті перевірки відсутні підписи двох (тобто всіх) посадових осіб, які проводили фактичну перевірку, тобто 100% підписів, що вказує на істотне порушення при оформленні результатів перевірки позивача, що на переконання колегії суддів, свідчить про дефектність акту від 21.11.2023 № 10655/Ж5/17-00-07-05-17/13994640.

Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта (постанова Верховного Суду від 19.06.2020р. у справі № 140/388/19).

Відтак, саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов`язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.

Щодо доведеності встановленого актом фактичної перевірки порушення позивачем пунктів 1, 2 та 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, апеляційний суд зазначає наступне.

Закон № 265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Згідно зі статтею 3 Закону № 265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР);

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункт 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР);

вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті) (пункт 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР).

Пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту, зокрема невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З розрахунку штрафних санкцій до оскарженого податкового повідомлення-рішення встановлено, що позивачу нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій 21504,00 грн на підставі статті 20 Закону.

Також суд першої інстанції встановив, що під час фактичної перевірки представнику суб`єкта господарювання начальнику дільниці ОСОБА_1 були вручені запити про надання документів (копій документів), а саме:

від 15.11.2023 - про необхідність надати до 17.11.2023 документи, які відображають обсяг проведення розрахункових операцій з використанням електронних платіжних засобів через платіжний термінал, який встановлений на АЗС № 5 за адресою АДРЕСА_1 , за період з 18.02.2023 по 15.11.2023;

від 20.11.2023 - про необхідність надати до 16:00 год. 20.11.2023 (вручено о 15:16 год) документи, які б підтверджували облік та походження алкогольних напоїв, тютюнових виробів, а також пального, що фактично знаходяться в реалізації на момент перевірки та вказані в акті зняття залишків (накладні, ТТН, фіскальні чеки та ін.).

З матеріалів справи встановлено, що платник податків 17.11.2023 на запит про надання документів (копій документів) від 15.11.2023 надав відповідь, якою просив продовжити термін проведення фактичної перевірки для надання запитуваних документів у зв`язку із їх значним обсягом, однак, контролюючим органом таке прохання платника податків вирішене не було.

З огляду на те, що під час проведення фактичної перевірки платник податків повинен надати до перевірки документи щодо товару, який знаходиться в реалізації на час перевірки, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вимога контролюючого органу про надання підтверджуючих документів за період з 18.02.2023 по 15.11.2023, тобто за вісім місяців до початку перевірки є необґрунтованою та безпідставною.

Крім цього, суд першої інстанції встановив, що на запиті про надання документів (копій документів) від 20.11.2023 представник платника податків виконав напис: «До перевірки надаю копію накладних, оскільки оригінали знаходяться у головному офісі».

Однак, в матеріалах справи відсутні докази складання перевіряючими актів про ненадання чи відмову від надання до перевірки документів, а також відсутній опис копій накладних, що були представлені до перевірки платником податків 20.11.2023.

За таких обставин, з огляду на встановлені недоліки при оформленні матеріалів спірної фактичної перевірки, суд позбавлений можливості з`ясувати, які ж саме документи позивач надав до перевірки, та оцінити їх повноту та достатність.

Також, слід зазначити, що акт зняття залишків підакцизних товарів, які фактично знаходяться в реалізації на момент проведення перевірки в АЗС № 5 магазин, ні перевіряючими, ні платником податків не підписаний, відомості про осіб, якими такий акт було складено, - не відображені, відтак має місце дефектність оформлення акту зняття залишків станом на 20.11.2023. Виявлені недоліки акту зняття залишків є очевидними, та були відомі контролюючому органу при прийнятті оскарженого рішення, однак безпідставно залишилися поза увагою відповідача.

Щодо застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 4025,30 грн у зв`язку з реалізацією пального через РРО з фіскальним номером 3000741003, без надання відповідних розрахункових документів встановленої форми та змісту (без зазначення у фіскальних чеках такого обов`язкового реквізиту як відповідне значення ставки та суми ПДВ у розмірі 20%), колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з фактичних обставин справи, згідно з інформацією, внесеною до СОД РРО, контролюючий орган встановив, що у п`яти фіскальних чеках АЗС № 5 ТОВ фірма «Журавлина», від 01.07.2023 в період часу з 00:11:23 по 00:30:44 щодо продажу пального відображені відомості про ПДВ в розмірі 7% (а.с. 25-29 т. 1).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, із змінами та доповненнями (далі також - Положення № 13) фіскальний касовий чек на товари (послуги) (далі фіскальний чек) розрахунковий документ/електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), реєстратором розрахункових операцій (далі РРО) або програмним РРО (далі ПРРО) при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги).

Згідно з пунктом 3 розділу І цього Положення установлені у ньому вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий.

Пунктом 2 розділу ІІ Положення № 13 визначено перелік обов`язкових реквізитів фіскального чеку, зокрема, для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - окремим рядком літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери «ПДВ» (рядок 21).

Таким чином, Закон № 265/95-ВР встановлює безпосередній зміст обов`язку суб`єктів господарювання і порядок його виконання, а Положення № 13 - форму його реалізації (форму і зміст документів, які є складовими звітності).

За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 02.02.2023 року у справі № 500/6845/21, - за змістом норм Положення № 13 слід розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі. У першому випадку дійсно неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість, у другому випадку безпосередньо Положення № 13 вказує, що такий документ не прийматиметься як розрахунковий. Отже, відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як назва податку, літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Абзацом 1 пункту 82 підрозділу 2 розділу XX ПК України передбачено, що тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану на території України, але не довше ніж до 1 липня 2023 року, операції з постачання на митній території України та ввезення на митну територію України бензинів моторних, важких дистилятів, скрапленого газу, біодизелю, палива моторного альтернативного, що класифікують за кодами УКТ ЗЕД, визначеними пунктом 41 підрозділу 5 цього розділу, якими встановлено ставки акцизного податку на такі товари, а також нафти або нафтопродуктів сирих, одержаних з бітумінозних порід (мінералів), що класифікуються за кодами УКТ ЗЕД 2709 00 10 00 та 2709 00 90 00, оподатковуються за ставкою у розмірі 7%.

Колегія суддів зазначає, що з наведених вище норм вбачається, що знижена ставка 7% ПДВ на вищезазначені операції з пальним скасована з 01.07.2023.

В досліджених судом фіскальних чеках позивача за 01.07.2023 відображено ставку ПДВ 7%.

З цього питання Міністерством юстиції України надавалось роз`яснення листом № 26245/14036-33-20/8.1.2 від 15.06.2020, у якому зроблений висновок, що кінцева дата входить до строку і при вживанні прийменника «по», і при вживанні прийменника «до». Тобто якщо вказується календарна дата після прийменника «до» або «по», то ця дата входить до зазначеного строку. Такий висновок Мін`юст аргументував за допомогою наукової літератури (посібник «Українська мова в судово-процесуальній сфері», О.О. Кабиш. Київ: Алерта, 2019. 110 с., що є у відкритому доступі в мережі Інтернет). Так, прийменники «до» і «по» визначають кінцеву календарну дату чинності чи виконання чого-небудь. Прийменники «до» та «по» не замінюють один одного, як наприклад, сполучники «і», «та», «й». Різниця полягає в тому, що прийменник «до» в українській мові закріплений за офіційно-діловим стилем, а «по» за розмовним. Тож у заявах, наказах та інших офіційних документах, зважаючи на роз`яснення Мін`юсту, вживається прийменник «до».

Такий же підхід до застосування правової норми використав Верховний Суд в ухвалі від 13.11.2023 у справі № 300/4843/22.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що платник податків, зазначивши у фіскальних чеках від 01.07.2023 на реалізацію пального ставку ПДВ в розмірі 7 відсотків, не порушив вимог чинного законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У розрізі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Дослідивши клопотання представника позивача про стягнення на користь ТОВ за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість такого виходячи з наступних підстав.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою цієї ж статті встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі також Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

02 жовтня 2024 року апеляційним судом зареєстровано відзив на апеляційну скаргу, у якому представник позивача просить відшкодувати витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. та додає наступні документи: договір про надання правової допомоги № 154/24 від 25.09.2024, акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2024, платіжна інструкція № 12632.

Договором про надання правової допомоги № 154/24 від 25.09.2024, укладеного між ТОВ та Адвокатське бюро «Тетяни Бевз» передбачено, що Адвокатське бюро приймає участь в підготовці та юридичному оформленні необхідних документів у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Журавлина» до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними. Також у пункті 4.1 вищезазначеного договору встановлено, що правничу допомогу, що надається Адвокатським бюро, ТОВ оплачує у розмірі 4000 грн.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що обчислення гонорару адвоката може здійснюватися у фіксованому розмірі.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2024 Адвокатське бюро надало, а ТОВ прийняло такі правові послуги згідно договору: ознайомлення з матеріалами справи, підготовка письмових пояснень (вартість 2000 грн) та участь у судових засіданнях (вартість 2000 грн). Також, згідно з платіжною інструкцією №12632 30.09.2024 ТОВ здійснило оплату отриманих від представника послуг.

Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом в суді апеляційної інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в адміністративній справі.

При цьому, представлені суду апеляційної інстанції матеріали мають довести не лише факт понесення витрат на правову допомогу під час апеляційного розгляду адміністративної справи в сумі 4000 грн, а і обґрунтованість та розумність таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Колегія суддів зазначає, що у постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

Аналізуючи викладене вище, враховуючи положення КАС України, а також ті обставини, що в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, надані адвокатом позивачу послуги в апеляційній інстанції базуються на адміністративному позові та відповіді на відзив на позовну заяву, на базі рішення суду першої інстанції, відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат зазначений позивачем, не є співмірним зі складністю справи та суперечить принципу розумності, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його представником, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, апеляційний суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2000 грн.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення клопотання представника ТОВ про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань сторони у справі, яка є суб`єктом владних повноважень в розмірі 2000 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 460/2468/24 - без змін.

Стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області (ЄДРПОУ 44070166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Журавлина» (ЄДРПОУ 13994640) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) 00 гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до Рівненського окружного адміністративного суду для приєднання до матеріалів справи № 460/2468/24.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 03.10.24