Постанова

від 04.10.2024 по справі 140/35962/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/35962/23 пров. № А/857/7629/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівГлушка І.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Петрол Маркет» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства щодо обігу готівки і застосування реєстраторів розрахункових операцій, обліку товарних запасів, несвоєчасне подання даних про обсяги обігу та залишків пального на акцизному складі (суддя суду І інстанції: Лозовський О.А., час та місце ухвалення додаткового рішення суду І інстанції: 27.02.2024р., м.Луцьк; дата складання повного тексту додаткового рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

18.12.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Вест Петрол Маркет» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем Західним міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків /МУ ДПС ВПП/ про застосування штрафних санкцій:

№ 681/33000703 від 29.08.2023р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 29095 грн. 51 коп. (порушення п.п.1 і 2 ст.3 Закону України № 265/95-ВР від 06.07.1995р. «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі - Закон № 265/95-ВР);

№ 682/33000703 від 29.08.2023р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 5100 грн. 51 коп. (порушення п.11 ст.3 Закону № 265/95-ВР);

№ 683/33000703 від 29.08.2023р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 185654 грн. 80 коп. (порушення п.12 ст.3 Закону № 265/95-ВР);

№ 684/33000703 від 29.08.2023р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 9000 грн. (порушення пп.230.1.3 п.230 ст.230 Податкового кодексу /ПК/ України);

стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати (а.с.1-12).

Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.95).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.02.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Західного МУ ДПС ВПП № 681/33000703 від 29.08.2023р., № 682/33000703 від 29.08.2023р., № 683/33000703 від 29.08.2023р. та № 684/33000703 від 29.08.2023р.; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати в розмірі 3432 грн. 75 коп. сплаченого судового збору (а.с.124-129).

23.02.2023р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач скерував до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного МУ ДПС ВПП на його користь понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. (а.с.132-133).

В свою чергу, 26.02.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» відповідач Західне МУ ДПС ВПП направив до суду заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, в якій просив відмовити у відшкодуванні суми витрат на правничу допомогу (а.с.143-146).

Додатковим рішенням суду від 27.02.2024р. заяву позивача задоволено частково; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Західного МУ ДПС ВПП на користь ТзОВ «Вест Петрол Маркет» витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн. (а.с.152-154).

Не погодившись із винесеним додатковим судовим рішенням, його оскаржив відповідач Західне МУ ДПС ВПП, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення суду в частині задоволених вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (а.с.173-179).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при визначенні витрат на правову допомогу слід керуватися критерієм реальності витрат на правову допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.

Задоволений судом розмір витрат, що підлягає відшкодуванню позивачу, не є співмірним із складністю справи та із реальним часом, витраченим адвокатом, а також з обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Зокрема, позивач не обґрунтував суму компенсації витрат на правову допомогу, яка б відповідала дійсно наданим адвокатом послугам, не довів розумності їхнього розміру, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.179), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Апелянт подав апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтував свою правову позицію по справі; позивач скерував відзив на апеляційну скаргу, будь-яких нових доказів по справі сторони не представили; клопотань про їх витребування від останніх не надходило. Рішення суду прийнято за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.

Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Апелянтом Західним МУ ДПС ВПП додаткове рішення суду оскаржується щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на правову допомогу в загальному розмірі 4000 грн.

Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що долученими до матеріалів справи доказами доведено факт надання адвокатом позивачу правничої допомоги в межах розгляду цієї справи. Заявлені витрати на правничу допомогу є співмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, значенням справи для сторони та підлягають стягненню в розмірі 4000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Згідно 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді першої інстанції від адвоката, в загальному розмірі 10000 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено наступні письмові докази (в копіях/оригіналах):

договір № 24/03 від 24.01.2022р. про надання правової допомоги, укладений між позивачем ТзОВ «Вест Петрол Маркет» та Адвокатським об`єднанням /АО/ «Золоті ворота», за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Ємчиком Р.І. (а.с.137-139);

додаткову угоду № 1 до цього договору № 24/03 від 24.01.2022р., в якій сторони узгодили вартість послуг адвоката гонорар у фіксованому розмірі 10000 грн. (а.с.135);

акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1/140/35962/23 від 21.02.2024р., відповідно до положень якого АО «Золоті ворота» надало, а ТзОВ «Вест Петрол Маркет» прийняв юридичні послуги на загальну суму 10000 грн. (зворот а.с.135);

детальний опис виконаних робіт, наданих послуг, згідно якого правові послуги полягали у вивченні матеріалів фактичної перевірки, підготовці та поданні позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (а.с.136);

платіжну інструкцію № 4272748628 від 23.02.2024р. на суму 10000 грн. із призначенням платежу надання правничої допомоги згідно договору № 24/3 від 24.01.2022р. в справі № 140/35962/22 (а.с.140);

ордер серії АС № 1037102 від 05.04.2024р. на ведення справи адвокатом Ємчиком Р.І. у Волинському окружному адміністративному суді в інтересах ТзОВ «Вест Петрол Маркет» (а.с.14).

Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги АО «Золоті ворота» в суді першої інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній адміністративній справі № 140/35962/23.

Частинами 1 і 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п.131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п.п.133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п.147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).

В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді вивчення матеріалів фактичної перевірки, підготовки та поданні позовної заяви.

Враховуючи складність справи, задоволення заявлених позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в розмірі 4000 грн.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Враховуючи складність розглядуваної справи (спір, який стосується оскарження чотирьох податкових повідомлень-рішень), обсяг та якість виконаних адвокатом робіт (розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, обсяг представлених позивачем доказів), витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу саме в загальному розмірі 4000 грн.

Звідси, колегія суддів приходить до переконливого висновку про обґрунтованість та підставність висновків суду в частині розподілу судових витрат.

За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат за цим апеляційним провадженням немає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків додаткового рішення суду в оскарженій частині, а тому підстав для скасування додаткового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2024р. в адміністративній справі № 140/35962/23 залишити без задоволення, а вказане додаткове рішення суду без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. В. Глушко Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 04.10.2024р.