Рішення

від 25.09.2024 по справі 922/2470/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2024 Справа № 922/2470/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Пугачові Д.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) (адреса: 61001, м. Харків, пл. Фейєрбаха, буд. 13; код ЄДРПОУ 14062003) до Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243) про стягнення 469736,77 грн. за участю представників сторін:

позивача - Паркулаб А. В. (ордер серії АР № 1193461);

відповідача - Руденко Д. Ю. (витяг з ЄДРПОУ);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) (далі позивач, ТОВ «Терези») звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Харківської міської ради (далі - відповідач) 469736,77 грн, з яких:

352500,00 грн - фактичної вартості земельної ділянки;

21573,00 грн - інфляційних втрат;

12487,20 грн - 3% річних;

41493,47 грн - судових витрат у справі щодо повернення земельної ділянки та виконавчі збори;

41683,10 грн - моральної шкоди.

В обгрунтування своїх вимог позивач, зокрема, вказує на те, що на підставі пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 24.12.2014 року № 1751/14 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 8/15 від 26.02.2015, відповдіно до умов якого позивач придбав у відповідача земельну ділянку площею 0,0786 га, із земель житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: м.Харків, майдан Фейєрбаха, 13 (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010 за ціною 352500,00 грн. З часу придбання він мирно володів придбаною земельною ділянкою, однак керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області в межах судової справи № 922/1412/22 з позовною заявою про визнання недійсними вказаного вище рішення Харківської міської ради, договору купівлі-продажу земельної ділянки № 8/15 від 26.02.2015 та зобов`язання позивача звільнити цю земельну ділянку. В процесі розгляду справи згідно з висновками, викладеними Постанові Східного апеляційного господарського суду по справі від 11.05.2023 та Постанові Верховного суду від 14.04.2024 у справі № 922/1412/22 встановлено нікчемності договору купівлі-продажу земельної ділянки № 8/15 від 26.02.2015, та фактично позивача було зобов`язано повернути земельну ділянку державі, в особі Харківської обласної державної адміністрації.

З огляду на вказане позивач вказує, що йому було завдано збитків, і відповідач відповідно має йому відшкодувати фактичну вартість земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції та річних, судові витрати понесені в зв`язку з розгядом справи № 922/1412/22 та виконавчих проваджень з виконання рішення у цій справі а також моральну шкоду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2024 позовну заяву залишено без руху; надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви; визначено спосіб усунення недоліків.

Позивач звернувся до суду з заявою про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 18340 від 19.07.2024).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2024 відкрито провадження у справі № 922/2470/24; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 19.08.2024; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх. №19836 від 07.08.2024) в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову. В обгрунутвання своїх вимог відповіда, зокрема, вказує на безпідсьтавність доводів позивача про завдання йому збитків в результаті продажу земельної ділянки, оскільки прийнятю пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 24.12.2014 року № 1751/14 та укладеннню між сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки № 8/15 від 26.02.2015 передувало розроблення на замовлення позивача проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, до якого було долучено, зокрема, висновок органу культурної спадщини, а саме Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, який не містив відомостей, що земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, а також були відсутні відомості про внесення «Поселення Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятки археології місцевого значення, а також, що дана земельна ділянка входить до меж пам`ятки місцевого значення «Поселення Харків». З огляду на викладене відповідач зазанчає, що спірне рішення про продаж земельної ділянки було прийнято на підставі наданих саме позивачем документів, зокрема, Проекту землеустрою та висновків органів, передбачених земельним законодавством, тобто саме позивачем було надано недостовірну інформацію щодо місцерозташування земельної ділянки, внаслідок чого було прийнято спірне рішення. Окрім того, позивач зазначає, що позивачем не виконано постанову Східного апеляційного господарського суду та постанову Верховного Суду щодо звільнення земельної ділянки.

Враховуючи викладене відповідач вважає, що позов про стягнення збитків є передчасним.

Також відповідач вважає, що вимоги позивача щодо відшкодування збитків, пов`язаних зі сплатою судових витрат по справі № 922/1412/22, виконавчих зборів та моральної шкоди є необґрунтованою оскільки ці вимоги не співвідносяться з положеннями ст. ст. 22, 23, 1173 ЦК України.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 20037 від 08.08.2024) в якому спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та наполягає на задоволенні заявленого позову. Зокрема позивач зазначає, що Департамент культури і туризму Харківської облдержадміністрації погодило проект землеустрою на цілі, які вказав позивач, а відповідач при цьому при знав про наявності відповідного висновку. Позивач наполягає на тому, що відповідач не мав повноважень на укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки № 8/15 від 26.02.2015, що встановлено постановою КГС ВС від 17.04.2024 року по справі № 922/1412/22, тоді як до моменту звернення Салтівської окружної прокуратури м. Харкова до суду з позовною заявою про повернення земельної ділянки у власність держави, позивач не знав і не міг знати про той факт, що розпорядником спірної земельної ділянки є саме Харківська ОДА, а не Харківська міська рада, а відповідач до того ж в п. 5.1. договору гарантував що земельна ділянка яка є предметом продажу входить до категорії земель, що можуть бути відчужені згідно з законодавством України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб.

Позивач зазначає, що рішення суду щодо повернення земельної ділянки знаходяться на стадії виконання в межах ВП № 73590805.

Позивач зазаначає, що його вимоги про стягнення грошових коштів обгрунтовані з посиланням на положення стаття 661 ЦК України яка є спеціальною нормою по відношенню до статті 1166 ЦК України, а тому в даному випадку не потребує від позивача доведення складу цивільного правопорушення.

Відповідач своїм правом на подання заперечень не скористався.

Ухвалою Господарського суду Харківської обалсті від 19.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.09.2024.

Під час розгляду справи по суті у судових засіданнях 04.09.2024 та 18.09.2024 оголошувалась перерва.

В процесі розгляду справи по суті позивач надав суду додаткові пояснення (вх. № 23484 від 18.09.2024), в яких, зокрема зазначає, що він мирно волов набутим майном до 2022 року, поки постановою Східного апеляційного господарського суду по справі № 922/1412/22 від 11.05.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури не було задоволено. Фактично позивача було зобов`язано повернути земельну ділянку державі, в особі Харківської обласної державної адміністрації. Зазначене завдало позивачу моральної шкоди, оскільки воно змушене боротися за своє право на мирне володіння своїм майном, що виснажує, завдає душевних страждань, викликає знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу у керівника підприємства позивача.

Відповідач надав суду додаткові пояснення (вх. № 23488/24 від 18.09.24) в яких, зокрема, зазначає що оскільки укладений між сторонами у справі правочин не визнано недійсним, в такому випадку відсутні правові підстави для застосування наслідків недійсного правочину і що на указані правовідносини не поширюється дія статті 216 Цивільного кодексу України щодо повернення сторін у первісний стан, що підтверджується правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 640/14719/15-ц. Водночас, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків, а не безпідставно збережених коштів, зазначене, на думку відповідача, унеможливлює задоволення заявленого позову.

Позивач надав суду додаткові пояснення (вх. № 24022 від 24.09.2024), в яких заявив клопотання про відмову від частини позовних вимог, а саме про стягнення з Харківської міської ради виконавчого збору у сумі 26800 грн. Також позивач повідомляє, що так як зменшенню підлягає загальна сума стягнення, то підлягає зміні і розмір моральної шкоди, який вираховується як 10% від загальної суми збитків, а саме 10% від 401 253,67= 40 125,37 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2024 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) від частини позовних вимог про стягнення з Харківської міської ради виконавчого збору у сумі 26800 грн. та частини моральної шкоди та щодо розгляду даної частини вимог закрито провадження у справі.

Також протокольною ухвалою від 25.09.2024 задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, доданих до додаткових пояснень (вх. № 24022 від 24.09.2024).

У судове засідання 25.09.2024 прибули представники сторін.

Представник позивача наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 22 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України від 24.12.2014 № 1751/14, Харківською міською радою було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Терези для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район та ухвалено продати земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15) площею 0,0786 га за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010) за ціною 352500,00 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-2 (т.1 а.с.34-35, 43).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, названа земельна ділянка сформована за рахунок земель житлової та громадської забудови, цільове призначення 03.15 «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови». Земельна ділянка зареєстрована на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленого 18.11.2023 Харківською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», дата державної реєстрації 20.08.2014.

Суд констатує, що попередньо, розроблений на замовлення товариства з обмеженою відповідальністю «Терези» (у формі малого підприємства) проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків, майдан Оборонний Вал (колишня назва майдан Фейєрбаха), 13 (далі Проєкт землеустрою) отримав задовільни висновки всіх уповноважених департаментів.

Згідно з висновком Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації щодо погодження проєкту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Терези» (у формі малого підприємства) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» на майдані Фейєрбаха, 13 у Московському районі м. Харкова від 25.12.2013 № 01.02-23/76, Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації зазначив, що земельна ділянка розташована в зоні щойно виявлених об`єктів археології поселення Харків (згідно наказу УКіТ № 116 від 19.03.2012). Також, Департаментом культури туризму Харківської обласної державної адміністрації зазначено, що існує вірогідність виявлення нових об`єктів культурної спадщини. При цьому, названим висновком погоджено зазаначений проєкт землеустрою.

З огляду на прийняте Харківською міською радою рішення, 26.02.2015 р. між Харківською міською радою та ТОВ Терези було укладено договір №8/15 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за №91.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна продажу земельної ділянки становить 352500,00 грн.

Пункт 5.1. договору передбачає, що продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, входить до категорії земель, що можуть бути відчужені згідно з законодавством України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору Продавець чи Покупець не міг не знати, не знаходиться під арештом і судових справ щодо неї не має.

Згідно до п. 6.1. договору право власності на замельну ділянку виникає у покупця після державної реєстрації прав власності на землю, зареєстрованого у встановленому порядку.

Пунктом 11.1 договору предбачено, що цей договір є обов`язковим для сторін з моменту його підписання обома сторонами і набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Як свідчать матеріали справи, вартість земельної ділянки була сплачена позивачем на користь відповідача в повному обсязі, а саме, в загальній сумі 352500, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №17 від 10.02.2015 р. (100000, 00 грн), платіжним дорученням №18 від 12.02.2015 року (100000, 00 грн), платіжним дорученням № 19 від 13.02.2015 року (100672,32 грн) та платіжним дорученням № 24 від 23.12.2014 р (51 827, 67 грн).

Право власності на земельну ділянку було зареєстровано за Позивачем, про що свідчать:

1. Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 34218713 від 26.02.2015 року;

2. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № HB6311378302019 від 16.10.2019 року.

З часу проведення реєстрації позивач володів набутою за договором земельною ділянкою.

Разом з тим, в подальшому, в серпні 2022 року керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області (судова справа № 922/1412/22) з позовною заявою в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 24.12.2014 року № 1751/14;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 року № 8/15, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терези», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 91;

- зобов`язати ТОВ «Терези» повернути державі, в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956), земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що передача Харківською міською радою у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Терези спірної земельної ділянки відбувалась з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, з тих підстав, що перебування спірної земельної ділянки, що розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013р. № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності.

Рішенням Господарського суду Харківської області по справі від 12.02.2023 по справі № 922/1412/22 року в позові відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду по справі від 11.05.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури було задоволено; рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014р. №1751/14; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. №8/15, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терези", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за №91; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Терези" повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі; стягнуто з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви в сумі 5124,75 грн. та 7687,50 грн. за подання апеляційної скарги; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви в сумі 5124,75грн. та 7687,50грн. за подання апеляційної скарги.

Постановою Верховного Суду по справі від 14.04.2024 року постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.12.2014 № 1751/14 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15 скасовано. В іншій частині постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 залишено без змін.

В наведеній поставнові суд касаційної інстанції зокрема зазначив, що пам`ятка археології місцевого значення Поселення Харків, в межі якої потрапляє спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. З огляду на викладене, та з урахуванням вимог статтей 1, 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» суд зробив висновок, що названа земельна ділянка є такою, на якій розташована пам`ятка археології, та як результат, ця земельна ділянка передана з державної власності протиправно.

Верховний суд також зазанчив, що в силу положень ст. 122 ЗК України розпорядником спірної земельної ділянки є Харківська ОДА, відтак Харківська міська рада не мала повноважень на укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15.

При цьому, Верховний суд також зробив висновок, що оскільки з боку органу, уповноваженого на розпорядження спірною земельною ділянкою, не вчинялися дії щодо передачі ТОВ Терези права власності на спірну земельну ділянку, то ані Рішення Ради від 24.12.2014, ані договір не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Як вже зазначалося, Східний апеляційний господарський суду у постанові від 11.05.2024 по справі № 922/1412/22 від 11.05. 2023 вирішив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" на користь Харківської обласної прокуратури за подання позовної заяви в сумі 5124,75грн. та - 7687,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, за виконавчим провадженням (стягувач - Харківська обласна прокуратура, боржник ТОВ «Терези») № 72085821 з боржника було стягнуто грошові кошти у розмірі: 12812,25 грн (судовий збір); 300 грн (витрати на проведення виконавчих дій); 1281,22 грн (виконавчий збір).

Зазначені грошові кошти в загальній сумі 14393,47 сплачені ТОВ «Терези», що підтверджується платіжною інструкцією № 159 від 18.07.2023 року.

За виконавчим провадженням (стягувач Салтівська окружна прокуратура міста Харкова, боржник - ТОВ «Терези») № 73590508, щодо зобов`язання ТОВ «Терези» повернути державі, в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі, з ТОВ «Терези» було стягнуто грошові кошти у розмірі: 26800, 00 грн (виконавчий збір); 300 грн (в рахунок мінімальних витрат виконавчого провадження), що підтверджується платіжною інструкцією № 224 від 18.12.2023 року та платіжною інструкцією № 225 від 18.12.2023 року.

Разом з тим, в подальшому, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 року по справі № 922/1412/22 визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 року по справі № 922/1412/22 про зобов`язання ТОВ «Терези» повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі.

При винесенні зазначеної ухвали суд констатував, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року у справі № 922/1412/22 була добровільно виконана з боку ТОВ "Терези", поза межами виконавчого провадження та шляхом направлено на адресу Харківської обласної державної адміністрації Акту приймання-передачі земельної ділянки від 25.05.2023 року.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

З огляду на викладене, сплачений ТОВ «Терези» виконавчий збір в сумі 26 800,00 грн в рамках виконавчого провадження № 73590508 підлягає поверненню платникові.

Разом з тим, при зверненні до суду з позовом у даній справі позивач зазначає, що до моменту звернення Салтівської окружної прокуратури м. Харкова до суду з позовною заявою про повернення земельної ділянки у власність держави, він не знав і не міг знати про той факт, що розпорядником спірної земельної ділянки є саме Харківська ОДА, а не Харківська міська рада.

Позивач вважає, що з огляду на зазанчені обставини, у нього виникло право звернутися з вимогами до відповідача, як продавця, в порядку визначеному ст. ст. 22, 661 ЦК України на відшкодування збитків завданих поверненням державі земельної ділянки за постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року по справі № 922/1412/22 з підстав, що виникли до моменту її продажу, та збитків, які були понесені у зв`язку зі сплатою судових витрат по справі № 922/1412/22, а саме:

1. Фактичної вартості земельної ділянки 352500,00 грн, сплачена згідно п. 2.1. Договору, що підтверджується платіжним дорученням №17 від 10.02.2015 р. (100000, 00 грн), платіжним дорученням №18 від 12.02.2015 року (100000, 00 грн), платіжним дорученням № 19 від 13.02.2015 року (100672,32 грн) та платіжним дорученням № 24 від 23.12.2014 р (51 827, 67 грн).

2. Інфляційних витрат у розмірі 21 573 грн. на підставі ст. 625 ЦК України за період з 11.05.2024 (тобто від дати винесення Постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024) по 15.07.2024 (дата подання позову по даній справі);

3. 3% річних у розмірі - 12487,20 грн. на підставі ст. 625 ЦК України за період з 11.05.2024 (тобто від дати винесення Постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024) по 15.07.2024 (дата подання позову по даній справі);

4. Збитків, які були понесені у зв`язку зі сплатою судових витрат по справі № 922/1412/22 щодо повернення земельної ділянки та виконавчих зборів у виконавчих провадженнях 14693,47 грн.

5. Моральної шкоди 40 125,37 грн грн (10 % від загальної суми збитків). ТОВ «Терези» зазначає, що мало очікування щодо мирного володіння земельною ділянкою та не могло передбачити, що земельна ділянка придбана за договором купівлі-продажу буде повернута державі в примусовому порядку. ТОВ «Терези» вказує, що зазначене завдало йому моральної шкоди, оскільки воно змушене боротися за своє право на мирне володіння своїм майном, що виснажує, завдає душевних страждань, викликає знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу у керівника підприємства.

Як свідчать матеріали справи, 12.06.2024 ТОВ «Терези» направило до Харківської міської ради письмову вимогу про відшкодування збитків. Харківська міська рада отримала лист 14.06.2024, однак будь-якої відповіді не надала, грошових коштів ТОВ «Терези» не перерахувала.

Вказані обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача грошових коштів у вказаних вище сумах.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з правовою позицією, викладеною в Постанові Великої Палати Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що:

1) суд знає право;

2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін;

3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон.

Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Щодо позову в частині стягнення грошових коштів сплачених за земельну ділянку.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Статте 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України, до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Згідно з ч. 7 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 22.05.2019р. у справі № 751/1776/17, перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності.

В даному випадку, умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 (яка була предметом договору купівлі продажу земельної ділянки № 8/15 від 26.02.2015) до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України Про охорону культурної спадщини, а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків.

Вказана земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова.

Згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України передача земельних ділянок із земель державної власності на території обласної державної адміністрації у межах міст обласного значення належить до повноважень обласної державної адміністрації.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В постанові Східного апеляційного господарського суду по справі від 11.05.2023 та постанові Верховного Суду від 14.04.2024 по справі № 922/1412/22 зокрема встановлено, що пам`ятка археології місцевого значення Поселення Харків, в межі якої потрапляє земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Судами зроблено висновок, що в силу положень ст. 122 ЗК України розпорядником спірної земельної ділянки є Харківська ОДА, відтак Харківська міська рада не мала повноважень на укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15. З огляду на викладене, та з урахуванням вимог статтей 1, 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» судами зроблено висновок, що названа земельна ділянка є такою, на якій розташована пам`ятка археології, та як результат, ця земельна ділянка передана Харківською міською радою на корить ТОВ «Терези» згідно з власним рішенням та договором купівлі-продажу з державної власності протиправно.

При цьому, Верховний суд у згаданій постанові зробив висновок, що оскільки з боку органу, уповноваженого на розпорядження спірною земельною ділянкою, не вчинялися дії щодо передачі ТОВ Терези права власності на спірну земельну ділянку, то ані Рішення Харківської міської ради від 24.12.2014, ані договір не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

З огляду на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України факти встановлені в даних судових рішеннях є преюдиційними для розгляду даної справи.

Таким чином, з моменту укладання договору купівлі продажу Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15 та до моменту винесення Постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 ТОВ «Терези» фактично володіло земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 на підставі вказаного договору та проведеної на підставі нього державної реєстрації речових прав.

Разом з тим, вказаними судовими рішеннями ТОВ «Терези» було зобов`язано повернути земельну ділянку державі, в особі Харківської обласної державної адміністрації.

З цього приводу суд зазначає, що згідно висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі за №6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України», від 02.11.2004 р. категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення). Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Як свідчить практика Європейського Суду з прав людини, втручання в право власності добросовісного набувача не може бути правомірним, якщо не буде дотримано принципу пропорційності (балансу суспільних та приватних інтересів). Отже витребування майна в добросовісного набувача можливе лише з одночасним забезпеченням належної компенсації. Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 147 Господарського кодексу України (далі ГК України), збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 661 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Підставою для відшкодування збитків за ст. 661 ЦК України є виключно об`єктивні обставини, вичерпний перелік яких наведений у ч. 1 цієї статті, із сукупною наявністю яких закон пов`язує обов`язок продавця здійснити відшкодування покупцеві завданих збитків. Відповідальність продавця, згідно зі ст. 661 ЦК України є імперативною нормою при наявності перерахованих вище об`єктивних обставин та не потребує доведення складу цивільного правопорушення, оскільки продавець залучається до розгляду справи про витребування майна (Харківська міська рада була співвідповідачем по справі № 922/1412/22) і якщо не відверне витребування майна, тоді повинен відповідати за завдані збитки. Тому спеціальна норма (ст. 661 ЦК України) має переважне застосування перед нормою загальною (ст. 614 ЦК України).

Задоволення позову про повернення у державну власність майна, яке вибуло із такої власності незаконно, не позбавляє права відповідача заявити позов в порядку передбаченому статтею 661 ЦК України (Постанова КГС ВС по справі № 914/760/17 від 25.09.2018 року).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Позов про відшкодування збитків за статтею 661 ЦК України подається саме до продавця (сторона договору купівлі-продажу) (Постанова КЦС ВС по справі № 466/4444/17 від 08.04.2020 року).

Окрім того, згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 216 ЦК України також передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

В даному випадку, оскільки Верховний суд в постанові від 14.04.2024 по справі № 922/1412/22 зробив висновок, що ані Рішення Харківської міської ради від 24.12.2014, ані договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15 не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (тобто є нікчемними в силу Закону), зазначене в свою чергу свідчить про відсутність у Харківської міської ради будь-яких праових підстав для утримання грошових коштів, отриманих від ТОВ «Терези» на виконання умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15.

Оскільки такі грошові кошти Харківською міською радою не повернуті в добровільному порядку (в т.ч. на відповідну вимогу ТОВ «Терези») зазначене зумовлює прийняття судом рішення про задоволення позову в зазанченій частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 352500,00 грн сплачених на виконання умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15.

При цьому, не спростовують даних висновків суду доводи Харківської міської ради стосовно того, що ТОВ «Терези» нібито не доведено факт понесення збитків, оскільки нібито саме дії ТОВ «Терези» щодо надання проекту землеустрою з висновком Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації щодо погодження проєкту відведення земельної ділянки призвели до прийняття Харківською міською радою рішення від від 24.12.2014, та подальшого укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15. В даному випадку в контексті винесення судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 922/1412/22 Харківською міською радою не наведено будь-яких правових підстав для утримання коштів, отриманих від ТОВ «Терези» на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15, що в силу зазначених норм чинного законодавства зумовлює необхідність їх повернення ТОВ «Терези».

До того ж, пункт 5.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15 передбачає, що продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, входить до категорії земель, що можуть бути відчужені згідно з законодавством України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору Продавець чи Покупець не міг не знати, не знаходиться під арештом і судових справ щодо неї не має. Однак, в подальшому судами апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 922/1412/22 встановлено відсутність у Харківської міської ради будь-яких повноважень на розпорядження земельною ділянкою яка була продана Харківською міською радою ТОВ «Терези».

Так само не спростовують вказаних висновків суду доводи Харківської міської ради стосовно передчасності заявленого позову оскільки ТОВ «Терези» нібито не повернуло земельну ділянку. По-перше факт утримання земельної ділянки ТОВ «Терези» також не засвідчує факт наявності у Харківської міської ради будь-яких правових підстав для утримання коштів, отриманих від ТОВ «Терези» на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 8/15, що в силу зазначених норм чинного законодавства зумовлює необхідність їх повернення ТОВ «Терези». По-друге, у випадку, невиконання ТОВ «Терези» рішення суду щодо повернення земельної ділянки Харківська ОДА, як її розпорядник, не позбавлена права на вжиття відповідних заходів в передбачений Законом строк. По-третє, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 року по справі № 922/1412/22 визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Харківської області від 04.12.2023 року по справі № 922/1412/22 про зобов`язання ТОВ «Терези» повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі. При винесенні зазначеної ухвали суд констатував, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 року у справі № 922/1412/22 була добровільно виконана з боку ТОВ "Терези", поза межами виконавчого провадження та шляхом направлено на адресу Харківської обласної державної адміністрації Акту приймання-передачі земельної ділянки від 25.05.2023 року.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Системний аналіз вказаного положення Закону свідчить, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. З цього моменту виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Норма частини другої статті 530 ЦК України щодо обов`язку боржника виконати зобов`язання у семиденний строк від пред`явлення кредитором йому вимоги до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 року по справі № 910/3831/22.

В даному випадку, Постановою Східного апеляційного господарського суду по справі від 11.05.2023 по справі № 922/1412/22 встановлено відсутність у Харківської міської ради повноважень на розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, незаконність пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014р. №1751/14 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. №8/15, про продаж названої земельної ділянки Харківською міською радою на користь ТОВ "Терези".

Зазначене в свою чергу породжує у Харківської міської ради повернути на користь ТОВ "Терези" грошові кошти, отримані на виконання умов договору, оскільки правова підстава їх утримання відсутня. Разом з тим, оскільки такі грошові кошти не були повернуті, зазначене надає право ТОВ "Терези" на нарахування інфляційних та річних за весь час прострочення.

Згідно з розрахунком, ТОВ "Терези" нарахувало до стягнення з Харківської міської ради інфляційних витрат у розмірі 21 573 грн. та 3% річних у розмірі - 12487,20 грн. за період з 11.05.2024 (тобто від дати винесення Постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024) по 15.07.2024 (дата подання позову по даній справі);

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту Юридичний калькулятор (https://calc.sitebuy.pro/).

За таких обставин, заявлений позов підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 21573,00 грн - інфляційних втрат та 12487,20 грн - 3% річних.

Щодо позову в частині стягнення збитків, які були понесені у зв`язку зі сплатою судових витрат по справі, щодо повернення земельної ділянки та виконавчих зборів у виконавчих справах.

В позовній заяві позивач зазначає, що він поніс збитки пов`язані в сумі 14693,47 грн., у зв`язку зі сплатою судових витрат по справі № 922/1412/22 щодо повернення земельної ділянки та виконавчих зборів у виконавчих провадженнях № 73590508 та № 73590508 відкритих на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024 по справі № 922/1412/22.

Позивач вважає, що дані збитки має йому відшкодувати відповідач з огляду на те, що саме він продав йому земельну ділянку за договором, тоді як не мав право на розпорядження нею.

Згідно з ч. 1 ст. 661 ЦК України, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За загальним правилом, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 1174 Цивільного кодексу України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цією правовою нормою передбачено, що для застосування відповідальності органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

В даному випадку, ТОВ «Терези» безпідставно відносить понесені ним витрати по сплаті судових витрат та витрат в межах виконавчого провадження до збитків завданих йому відповідачем.

Зокрема, при розподілі судових витрат у постанові Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024 по справі № 922/1412/22 суд вказав про необхідність відшкодування витрат по сплаті судового збору на користь прокурора обома відповідачами Харківською міською радою та ТОВ «Терези». Як свідчить зазначена постанова, при такому розподілі суд, зокрема, керувався відповідними положеннями ст. 129 ГПК України. Разом з тим, ч. 9 названої статті передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. В даному випадку, суд апеляційної інстації не знайшов підстав для застосування даного положення чинного законодавства, саме дана постанова в частині розподілу судових витрат ТОВ «Терези» не оскаржувалася. Окрім того, після ознайомлення з обставинами, викладеними в позовній заяві, ТОВ «Терези» в процесі розгляду вказаної справи ТОВ «Терези» не було позбавлене можливості повідомити суду свою правову позицію, чим в подальшому вплинути на розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, вимоги ТОВ «Терези» про стягнення з Харківської міської ради стягнутого з ТОВ «Терези» судового збору в формі збитків фактично є намаганням переглянути висновки, викладені в постанові Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024 по справі № 922/1412/22 яка в відповідній частині є такою, що набрала законної сили.

Так само безпідставними є вимоги ТОВ «Терези» про стягнення з Харківської міської ради збитків у формі витрат понесених ТОВ «Терези» в межах виконавчих проваджень № 73590508 та № 73590508.

Суд зазначає, що Харківська міська рада не є стороною названих виконавчих проваджень, а тому об`єктивно не може впливати на обставини їх виконання. До того ж ТОВ «Терези» після винесення постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2024 по справі № 922/1412/22 не було позбавлене можливості виконати це рішення в добровільному порядку, чим унеможливити в подальшому відкриття виконавчих проваджень та стягнення виконавчих зборів. У випадку ж незгоди з діями державного виконавця ТОВ «Терези» не позбавлене можливості захищати свої права в передбаченому Законом порядку. Вимоги ж ТОВ «Терези» про стягнення виконавчих зборів з Харківської міської ради в якості збитків фактично є намаганням покласти цих зборів на Харківську міську раду, яка в даному випадку не є боржником за цими виконавчими провадженнями, та не є стороною на яку державним виконавцем покладено відповідний обов`язок щодо сплати виконавчих зборів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «Терези» про стягнення збитків, які були понесені у зв`язку зі сплатою судових витрат по справі, щодо повернення земельної ділянки та виконавчих зборів у виконавчих справах.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазнача наступне.

Як вже зазначалось, ТОВ "Терези" заявлено до стягнення моральну шкоду в сумі 40125,37 грн., що становить 10 % від загальної суми заявлених до стягнення збитків. ТОВ «Терези» зазначає, що мало очікування щодо мирного володіння земельною ділянкою та не могло передбачити, що земельна ділянка придбана за договором купівлі-продажу буде повернута державі в примусовому порядку. ТОВ «Терези» вказує, що зазначене завдало йому моральної шкоди, оскільки воно змушене боротися за своє право на мирне володіння своїм майном, що виснажує, завдає душевних страждань, викликає знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу у керівника підприємства.

З цього приводу суд зазначає, що ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Як свідчить тлумачення статті 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В даному випадку, аналізуючи зазначені ТОВ «Терези» обставини та надані докази, суд приходить до висновку, що ним не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідними діями Харківської міської ради щодо прийняття відповідного рішення та продажу земельної ділянки за договором було завдано шкоди діловій репутації ТОВ «Терези» (що з урахуванням п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України є підставою для стягнення моральної шкоди завданої юридичній особі).

При цьому, суд критично ставиться до посилань ТОВ «Терези» на те, що завдана моральна шкода полягає в тому, що ТОВ «Терези» змушене боротися за своє право на мирне володіння своїм майном, що виснажує, завдає душевних страждань, викликає знервованість, дискомфорт, почуття безперспективності витрачених зусиль і часу у керівника підприємства.

В даному випадку, ТОВ «Терези» є юридичною особою, що в свою чергу унеможливлює завдання йому душевних страждань, дискомфорту, інших негативних явищ, завдання яких можливе фізичній особі.

Посилання ТОВ «Терези» на понесення душевних страждань, дискомфорту, інших негативних явищ керівником товариства не спростовує зазначених вище обставин, оскільки кервник товариства та товариство це різні особи; у випадку ж наявності тих обставин, про які зазанчає ТОВ «Терези», керівник товариства не позбавлений права вимагати стягнення завданої йому моральної шкоди від осіб винних в її заподіянні в передбаченому Законом порядку.

За таких обставин, в задоволенні позову ТОВ «Терези» про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з порушенням з боку Харківської міської ради прав та інтересів ТОВ "Терези" та зумовленої у зв`язку з цим необхідності в судовому захисті, ТОВ "Терези" (далі клієнт), уклало з Адвокатським об`єднанням «Паркулаб і партнери» (далі виконавець) договір про надання професійної правничої допомоги адвокати № 12/06-24 від 12.06.2024 (далі договір).

Відповідно до п. 1 даного договору предметом цього договору є надання виконавцем правової інформації, консультацій і роз`яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в суді першої і другої інстанції у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) до Харківської міської ради про відшкодування збитків, пов`язаних із поверненням державі, в особі Харківської обласної державної адміністрації, земельної ділянки за рішенням суду на підставах, що виникли до продажу земельної ділянки. Обмежень повноважень представника цим Договором не встановлюється.

Пунктами 4.1-4.2 договору, сторони погодили, що професійна правнича допомога адвоката, представництво в суді та інші види професійної правничої допомоги, які надаються відповідно до договору, оплачуються клієнтом відповідно до розрахунків суми вартості послуг, які є невід`ємними частинами цього договору, встановлюють обсяг і вартість послуг, що надаються. Встановлюється порядок обчислення гонорару Виконавця - фіксований розмір, або погодинна оплата. Оплата послуг виконавця відповідно до узгодженого сторонами розрахунку суми вартості послуг сплачується в строк, встановлений сторонами у розрахунку суми вартості послуг, на поточний рахунок Виконавця або готівкою, з видачею клієнту квитанції.

Згідно з пунктом 4.5. договору, компенсації підлягають витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги за цим договором, і підтверджені документально.

15.07.2024 сторони підписали розрахунок суми вартості № 1 за договором № 12/06, яким погодили, що за цим розрахунком виконавцем здійснюється надання правової інформації, консультацій і роз?яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в судах першої і другої інстанції (за необхідності) справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) до Харківської міської ради про відшкодування збитків, пов?язаних із поверненням державі, в особі Харкінської обласної державної адміністрації, земельної ділянки за рішешям суду на підставах, що виникли до продажу земельної ділянки.

Пунктом 2 договору встановлюється порядок обчислення гонорару виконавця - фіксований розмір. Встановлюється гонорар виконавця у розмірі 30000 грн. підчас підготовки позовної заяви і провадження в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 3 договору, клієнт сплачує повну вартість послуг за провадження в суді першої інстанції за цим розрахунком протягом 10 днів з підписання акту приймання - передачі виконаних послуг шляхом оплати на поточний рахунок Виконавця або готівкою, з видачею Кліснту квитанції.

Пунктом 4 наведеного розрахунку сторони узгодили конкретний перелік послуг, які виконавець надає клієнту.

Крім того, в рамках зазанченого договору сторони підписали акт прийому-передачі виконаних робіт за договором № 12/06 від 15.07.2024 в якому підтвердили надання таких послуг:

- підготовка позовної заяви, відповіді на відзив та інших процесуальних документів у суді першої.

Вартість наданих послуг за договором становить 30000 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 100 від 15.07.2024 клієнт повністю сплатив вартість наданих послуг на користь виконавця, а саме, в сумі 30000 грн.

З посиланням на зазначені документи, ТОВ "Терези" просить стягнути з Харківської міської ради на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Суд констатує, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надав суду доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та не заявляв клопотань про їх зменшення.

Разом з тим, судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 у справі № 922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У даному випадку, як зазначалось, позивач просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В розумінні статті 126 ГПК України розмір заявлених до стягнення витрат є спів розмірним щодо вказаних в даній статті критеріїв.

Разом з тим враховуючи, що рішенням Господарського суду Харківської області позов у даній справі задоволено частково, суд керуючись ст. 123, 126, 129 ГПК України покладає на відповідача 26181,62 грн витрат позивача на професійну правничу допомогу, що є пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з рішенням у даній справі.

Також, з урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 4638,72 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ: 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) (адреса: 61001, м. Харків, пл. Фейєрбаха, буд. 13; код ЄДРПОУ: 14062003):

352500,00 грн. - грошових коштів сплачених за земельну ділянку;

21573,00 грн. - інфляційних;

12487,20 грн. - 3% річних;

4638,72 грн. - витрат по сплаті судового збору;

26181,62 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "04" жовтня 2024 р.

СуддяО.І. Байбак