Рішення

від 02.10.2024 по справі 320/11301/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2024 року № 320/11301/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України, Верховного Суду про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України (далі відповідач 1), Верховного Суду (далі відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України від 09.02.2024 №47-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління начальника відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Верховного Суду з 09.02.2024;

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення вважає незаконним, оскільки відповідачем не враховано переважного права на залишенні на роботі, не враховано її безперервний стаж, наявність неповнолітньої доньки, а також відповідачем 1 не виконано обов`язку щодо працевлаштування працівника з дня попередження про вивільнення, не запропоновано державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби, відтак наказ про звільнення прийнято з порушеннями вимог законодавства, а тому він є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представником Верховного Суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного наказу.

Верховним Судом України відзив на позовну заяву до суду не подано.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність доводів відповідача 2 та упереджене ставлення до позивача і застосування формального підходу до питання її переведення на рівнозначну посаду.

Провівши підготовчі дії, які необхідні для всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи, ухвалою суду від 20.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 2 заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник відповідача 1 в судове засідання не прибув.

Суд, за згодою сторін, перейшов до розгляду справи по суті, в порядку письмового провадження, за наявними у ній матеріалами і доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Верховного Суду України від 26.11.2010 №1125-к ОСОБА_1 переведена на посаду заступника начальника управління начальника відділу консультантів управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах з резерву державних службовців Верховного Суду України.

На підставі наказу Верховного Суду України від 17.06.2015 №452/0/16-15 «Про внесення змін до облікових документів працівників апарату Верховного Суду України» до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис, згідно якого позивач вважалась такою, яка перебуває на посаді заступника начальника управління начальника відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України.

08 січня 2024 року позивача попередженням про наступне звільнення було повідомлено про можливе звільнення у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», та зазначено, що для реалізації пункту 4-2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивачу необхідно звернутися із особистою заявою до керівника апарату ВС з копією підписаного попередження. Додатком вказано зразок заяви, одержаний від ВС.

З попередженням ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 08.01.2024.

Позивач звернулась до керівника апарату Верховного Суду із заявою від 0.01.2024 про переведення на рівнозначну посаду в апараті Верховного Суду.

11 січня 2024 року керівником служби управління персоналом Верховного Суду надано письмову відповідь щодо відсутності вакантних посад, а 15 січня 2024 року запропоновано посаду в апараті Верховного Суду, яка є нижчою від займаної посади, від якої позивач відмовилась.

Наказом Верховного Суду України від 09.02.2024 №47-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління начальника відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, з 09.02.2024 у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: попередження про наступне звільнення від 08.01.2024.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем 1 цього наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини першої статі 87 Закону № 889-VIII передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

З аналізу наведених норм слідує, що за загальними правилами державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема у випадку реорганізації державного органу, про що роботодавець зобов`язаний попередити працівника у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Крім того, положеннями Закону №889-VIII на роботодавця покладено обов`язок запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахувати переважне право на залишення на роботі.

На виконання положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі по тексту також - Закон №1401-VIII) Верховною Радою прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII), підпунктом 1 пункту 4 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом.

Пунктом 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному вказаним Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Таким чином, з 15.12.2017 було розпочато ліквідаційну процедуру Верховного Суду України та 21.06.2018 до реєстраційної справи Верховного Суду України було внесено запис щодо початку припинення Верховного Суду України як юридичної особи, процедуру припинення якого наразі не завершено.

Конституційний Суд України 18.02.2020 ухвалив рішення №2-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (далі по тексту Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 p. № 2-р/2020).

Вказаним рішенням суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII зі змінами, зокрема, пункт 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України. Таким чином, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення щодо ліквідації Верховного Суду України, проте положення пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Про судоустрій і статус суддів, в частині припинення діяльності Верховного Суду України неконституційними не визнавались.

Також у резолютивній частині Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 (пункт 5) Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно привести положення законодавства у відповідність із цим Рішенням.

Верховною Радою України 21 листопада 2023 року прийнято Закон України № 3481-ІХ Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України, яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII доповнено пунктами такого змісту:

«п. 4-1. Судді Верховного Суду України, обрані на посади до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», продовжують здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду відповідної спеціалізації до звільнення або припинення їхніх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.

Голова Верховного Суду у двадцятиденний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України, зараховує суддів, зазначених в абзаці першому цього пункту, які станом на день набрання чинності зазначеним законом перебувають у штаті Верховного Суду України, до штату Верховного Суду - у касаційний суд тієї спеціалізації, яка відповідає спеціалізації судової палати Верховного Суду України, в якій такий суддя здійснював правосуддя.

п. 4-2. Працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, за особистою заявою переводяться на рівнозначні посади в апараті Верховного Суду, за умови наявності рівнозначних вакантних посад, у порядку, встановленому законом, без обов`язкового проведення конкурсу.

Працівники апарату Верховного Суду України, зазначені в абзаці першому цього пункту, протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» подають особисту заяву про переведення на рівнозначну вакантну посаду в апараті Верховного Суду.»

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону №3481-ІХ його положення поширюються на правовідносини, що виникли у зв`язку з перейменуванням Верховного Суду України у Верховний Суд, а також з ліквідацією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Виходячи з положень Закону №3481-ІХ, вони є пріоритетними у правовідносинах, що виникли у зв`язку з перейменуванням ВСУ у ВС, зокрема і в частині врегулювання питання переведення працівників апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені.

Суд зауважує, що означені норми є обмеженими у часі, оскільки після одноразового переведення працівників апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, за особистою заявою на рівнозначні посади в апараті Верховного Суду, за умови наявності рівнозначних вакантних посад, у порядку, встановленому законом, без обов`язкового проведення конкурсу, вони не застосовуватимуться в майбутньому (включно з визначеними у них умовами).

Іншими словами, пункт 4-2 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вичерпає свою дію тоді, коли усіх працівників апарату Верховного Суду України, повноваження якого не припинені, буде переведено до апарату Верховного Суду відповідно до встановлених означеним пунктом умов або цей працівник апарату Верховного Суду України буде звільнений у випадку відсутності можливості виконати такі умови.

В свою чергу, виходячи з положень пункту 4-2 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обов`язковими умовами для переведення працівника апарату Верховного Суду України, повноваження якого не припинені, є:

1) подання ним заяви протягом 30 днів з дня набрання чинності Законом №3481-ІХ (до 25.01.2024);

2) наявність рівнозначних вакантних посад у Верховному Суді.

При цьому, для переведення працівника апарату Верховного Суду України, повноваження якого не припинені, до апарату Верховного Суду в межах правовідносин, врегульованих Законом №3481-ІХ, необхідним є дотримання означених умов. Без дотримання хоча б однієї з цих умов переведення працівника апарату Верховного Суду України, повноваження якого не припинені, до апарату Верховного Суду не є можливим.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для ознайомлення позивача з попередженням про наступне звільнення 08.01.2024 зазначено пункт 4-2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На звернення позивача від 10.01.2024 до Верховного Суду, останній листом від 11.01.2024 №12/0/11-24 повідомив, що станом на 11.01.2024 в апараті Верховного Суду відсутня рівнозначна/інша відповідна вакантна посада, яка може бути йому запропонована. У разі, якщо в межах дії строку попередження про наступне звільнення в апараті Верховного Суду утвориться відповідна вакантна посада, йому буде проінформовано про це невідкладно.

В подальшому, листом керівника служби управління персоналом Верховного Суду від 15.01.2024 №18/0/11-24 повідомлено позивача про те, що станом на 15.01.2024 в апараті Верховного Суду наявні посади:

спеціаліст відділу опрацювання документів (канцелярія) управління забезпечення автоматизованого документообігу суду;

спеціаліст відділу забезпечення функціонування автоматизованого документообігу управління забезпечення автоматизованого документообігу суду.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі списку вакантних посад в апараті Верховного Суду станом на 15.01.2024, поданий Верховним Судом, позивач відмовилась від запропонованих посад.

Слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 87 Закону України Про державну службу суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до пункту 4-2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України Про судоустрій і статус суддів працівники апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, за особистою заявою переводяться на рівнозначні посади в апараті Верховного Суду за умови наявності рівнозначних вакантних посад у порядку, встановленому законом, без обов`язкового проведення конкурсу.

Тобто, з вказаних норм чинного законодавства випливає, що переведення на рівнозначну посаду можливе лише за наявності самої рівнозначної вакантної посади, а разі її відсутності працівник підлягає звільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, державний службовець звільняється також на підставі вказаної норми у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Водночас, судом відхиляються посилання позивача про обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частині першої статті 87 Закону України «Про державну службу» запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби, оскільки, як вже зазначалось судом, пріоритетними у межах спірних відносин є саме положення пункту 4-2 розділі XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3481-ІХ у зв`язку з перейменуванням Верховного Суду України у Верховний Суд та, відповідно, врегульованням умов переведення працівників апарату Верховного Суду України, повноваження яких не припинені, до апарату Верховного Суду.

Таким чином, оскільки станом на дату подання заяви позивача в апараті Верховного Суду були відсутні рівнозначні вакантні посади, а також у зв`язку з відмовою позивача від запропонованих посад нижчого рівня, суд приходить до висновку, що Верховним Судом України правомірно видано наказ від 09.02.2024 №47-к в про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

З огляду на наведене, оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування оскаржуваного наказу, підстави для їх задоволення також відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до голови ліквідаційної комісії Верховного Суду України (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4, код ЄДРПОУ 00019034), Верховного Суду (01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8, код ЄДРПОУ 41721784) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.