Постанова

від 07.10.2024 по справі 910/1288/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2024 р. Справа№ 910/1288/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Алданової С.О.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024

у справі №910/1288/24 (суддя - Полякова К.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Югсинтез"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за договором поставки №53-122-01-21-10924 від 24.06.2021 в сумі 232917,42 грн, з яких: 133440 грн - основний борг, 12600,94 грн - 3% річних та 86876,48 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого у Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворилася спірна заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 відкрито провадження у справі №910/1288/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/1288/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" 133440,00 грн основного боргу, 10558,38 грн 3% річних та 65987,73 грн інфляційних втрат, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги апелянт відмічає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги обставин того, що виробником продукції, яка поставлялась за спірним договором, в тому числі, були російська федерація та республіка білорусь. При цьому постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 введено мораторій на виконання грошових та інших зобов`язань кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи пов`язані з країною агресором. Відтак, для відповідача наявна законодавчо встановлена заборона на здійснення оплати такої продукції, як наслідок, неправомірним є стягнення оплати за продукцію, виробником якої є російська федерація та республіка білорусь та нарахування компенсаційних втрат у зв`язку з нездійсненням оплати.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 апеляційну скаргу у справі №910/1288/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Алданова С.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/1288/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

26.08.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Зокрема, позивач зауважує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" не є кредитором (стягувачем) російської федерації за даним договором та не є особою пов`язаною з державою-агресором. Поставка товару за спірним договором мала місце до введення на території України воєнного стану, тому постанова КМУ №187 від 03.03.2022 не розповсюджується на спірні правовідносини.

За змістом ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 24.06.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, укладено договір поставки №53-122-01-21-10924, відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник зобов`язався прийняти і оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені в специфікації (додаток №1 до договору).

У п. 2.1 договору вказано, що ціна продукції, що поставляється за цим договором складає 338800 грн, крім того ПДВ - 67760 грн.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що продукція поставляється постачальником у строк по 31.08.2021.

Оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії». Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору останній вважається укладеним із моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 30.06.2022, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків.

До вказаного договору укладено специфікацію (додаток №1 до договору), технічну специфікацію (додаток №2 до договору).

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 401280 грн, що підтверджується видатковими накладними №243 від 24.09.2021 на суму 299280 грн (дата отримання відповідачем 12.10.2021), №135 від 16.11.2021 на суму 5280 грн (дата отримання відповідачем 29.11.2021), №55 від 09.02.2022 на суму 96720 грн (дата отримання відповідачем 14.02.2022).

За фактом поставки товару позивачем зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними квитанціями.

Також у матеріалах справи містяться ярлики на придбану продукцію згідно з зазначеними вище видатковими накладними.

Разом з тим поставлений товар відповідач оплатив лише частково на суму 267840 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. Отже, залишок суми заборгованості за договором становить 133440 грн.

08.06.2022 між позивачем та відповідачем укладений договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до п. 4 якого на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України сторони дійшли взаємної згоди про припинення зобов`язань позивача перед відповідачем в сумі 58210,80 грн (пеня та штраф нараховані за несвоєчасну поставку), що виникли з договору поставки №53-122-01-21-10924 від 24.06.2021 та припинення зобов`язань відповідача перед позивачем в сумі 58210,80 грн (3% річні та інфляційні втрати), які виникли в рамках договорів укладених між сторонами 24.06.2021 (в тому числі і за спірним договором), шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги.

17.10.2022 позивач направив відповідачу лист №17-10-1 згідно якого, зокрема, повідомив про наявну заборгованість за спірним договором у розмірі 133440 грн, затримку оплати на 200 днів та просив погасити наявну заборгованість.

У відповідь відповідач листом №15573041 від 25.10.2022 зауважив, що заборгованість, у тому числі за договором поставки №53-122-01-21-10924 від 24.06.2021, виникла виключно з причини критично важкої фінансової ситуації Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» та що існуючу заборгованість буде погашено в обов`язковому порядку.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" звернулося з даним позовом до суду та просило стягнути з відповідача 133440 грн основного боргу за договором.

Окрім цього, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просив суд стягнути з відповідача також 3% річних у розмірі 12631,16 грн та інфляційні втрати в розмірі 10589,50 грн нараховані за період з 02.12.2021 по 23.02.2022.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджував, що оплата поставленої продукції не здійснена внаслідок її походження з країни-агресора. Разом із цим відповідач погодився із направленою позивачем угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.06.2022. Також відповідач заперечував проти стягнення компенсаційних виплат, оскільки відповідні вимоги також зараховані в угоді від 08.06.2022.

Господарський суд міста Києва встановивши факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача основної суми боргу. При цьому суд відмітив, що матеріали справи не містять доказів пов`язаності позивача з державою-агресором, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022. Здійснивши власний арифметичний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат після 24.02.2022 (з огляду на те, що за угодою №61-122-22-12085 від 08.06.2022 сторони дійшли згоди про припинення зобов`язань відповідача в частині нарахованих за спірним договором 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.12.2021 по 23.02.2022) у межах визначеного позивачем періоду суд визнав обґрунтованим розмір 3% річних у сумі 10558,38 та інфляційних втрат у сумі 65987,73 грн.

З наведеними висновками місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вірно вказав суд першої інстанції договір, що укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 ЦК України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 11, 202, 509 ЦК України, та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції на підставі оцінки представлених доказів вірно встановлено факт здійснення позивачем поставки товару на загальну суму 401280 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Також у матеріалах справи містяться оформлені відповідачем ярлики на придбану продукцію згідно з видатковими накладними.

Позивачем, на виконання умов договору, зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать долучені до матеріалів справи квитанції про реєстрацію накладних.

Відповідач, в порядку ст. 74 ГПК України, належними засобами доказування обставин виконання ним договірного зобов`язання з повної оплати отриманого товару в строки, визначені в п. 6.1 договору, не підтвердив.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов`язань з повної оплати поставленого товару, строк якого настав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача основаної заборгованості в сумі 133440 грн.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечував відносно встановлених судом фактів отримання ним товару та його несплати. Однак, вказував на те, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою суду було залишено обставини того, що виробником поставленої продукції є російська федерація та республіка білорусь. У зв`язку з цим, на думку апелянта, на позивача поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» №187 від 03.03.2022, якою встановлено мораторій на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є особи, пов`язані з державою-агресором.

В контексті наведених доводів апелянта колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей строк був продовжений на підставі відповідних Указів Президента України та триває і станом на цей час.

Відповідно до п. 3, 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Кабінету Міністрів України доручено невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі №910/4052/22 зазначив, що в умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання російською федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна;

3) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або на користь російської федерації.

Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 05.12.2023 у справі №910/13756/22, від 05.12.2023 у справі №910/4052/22.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що мораторій у законодавстві України розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов`язань або заборона вчинення певних дій, що вводитися уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов`язані з настанням надзвичайних обставин. У процесуальному сенсі під мораторієм можна розуміти призупинення реалізації певного процесуального права або виконання певного обов`язку.

Правовий аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку, що названою постановою встановлено деякі винятки щодо застосування мораторію, а саме обмеження не поширюється на громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

Таким чином, у даному спорі підлягає з`ясуванню питання належності позивача до кола юридичних осіб, щодо яких постановою КМУ №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань. Чи підпадає позивач під визначення осіб, наведених у п. 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, а саме його відповідність юридичній особі, створеній та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Північний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "Югсинтез" є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України, а кінцевими бенефіціарними власниками позивача є громадянин України ОСОБА_1 та громадянка України ОСОБА_2 .

При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належності позивача до осіб, передбачених пп. 1 п. 1 постанови КМУ №187 від 03.03.2022.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач не належить до кола осіб, відносно яких постановою КМУ №187 введено мораторій на реалізацію права вимоги до зобов`язаної сторони. Відтак підстави для врахування у спірних правовідносинах положень названої постанови відсутні, як було вірно відмічено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги в цій частині визнаються судом неспроможними.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що продукція зазначена у п. п. 1, 9, 11, 12, 14, 15, 17 та 18 Специфікації до спірного договору, виробником якої є російська федерація та республіка білорусь, була придбана позивачем та поставлена відповідачу до введення воєнного стану та прийняття постанови КМУ №187 від 03.03.2022.

Так, за видатковою накладною №243 від 24.09.2021 продукцію поставлено 12.10.2021, а за видатковою накладною №55 від 09.02.2022 - 14.02.2022, що також вказує на безпідставність тверджень скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин наведеної постанови КМУ.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Як було зазначено, за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просив суд стягнути з відповідача також 3% річних у розмірі 12631,16 грн та інфляційні втрати в розмірі 10589,50 грн нараховані за період з 02.12.2021 по 23.02.2022.

Так, за видатковою накладною №243 від 24.09.2021 позивачем нараховані 3% річних у сумі 6958,92 грн за період з 03.12.2021 по 30.01.2024 та інфляційні втрати в розмірі 74031,52 грн за період грудень 2021 року - грудень 2023 року. За видатковою накладною №135 від 16.11.2021 - 3% річних у сумі 323,74 грн за період з 15.01.2022 по 30.01.2024 та інфляційні втрати в розмірі 1689,60 грн за період лютий 2022 року - грудень 2023 року. За видатковою накладною №55 від 09.02.2022 - 3% річних у сумі 5318,28 грн за період з 02.04.2022 по 30.01.2024 та інфляційні втрати в розмірі 23019,36 грн за період квітень 2022 року - грудень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що розрахунки здійснені за період з 02.12.2021 по 23.02.2022. Водночас, як було зазначено, 08.06.2022 між сторонами спору укладено угоду №61-122-22-12085 про зарахування зустрічних однорідних вимог, за якою зараховані вимоги на суму 58210,80 грн, зокрема, нараховані за договором поставки №53-122-01-21-10924 від 24.06.2021 за отриманий 12.10.2021 товар за період з 02.12.2021 по 23.02.2022, а саме 3% річних у сумі 12631,16 грн та інфляційні втрати в розмірі 10589,50 грн.

За наведеного, виходячи з презумпції правомірності правочину, закріпленої у ст. 204 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення зобов`язань відповідача в частині нарахованих за видатковою накладною №243 від 24.09.2021 (12.10.2021) за період з 02.12.2021 по 23.02.2022 3% річних у сумі 12631,16 грн та інфляційних втрат у розмірі 10589,50 грн.

За результатами перевірки перерахунку даної частини позовних вимог нарахованих після 24.02.2022, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове їх задоволення, а саме у розмірі 65987,73 грн інфляційних втрат та 10558,38 грн 3% річних.

Оскільки судом встановлено, що положення постанови КМУ №187 не розповсюджуються на спірні правовідносини, а здійснений судом першої інстанції перерахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відхиляються, як невмотивовані, доводи апелянта про безпідставність стягнення компенсаційних втрат.

Враховуючи вищевикладене колегія вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні цього спору належним чином перевірено та надано вірну оцінку доводам сторін, за наслідком чого прийнято обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому відхиляються за їх необґрунтованості.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/1288/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/1288/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.О. Алданова

С.І. Буравльов