Рішення

від 03.10.2024 по справі 902/77/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2024 р. Cправа № 902/77/22(145/881/20)

Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" (вул. 50-річчя Жовтня, 18А, с.Строїнці, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23340; код ЄДРПОУ 40553790)

про поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

в межах справи № 902/77/22

за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" (код ЄДРПОУ 40553790)

про визнання банкрутом

за участю :

арбітражний керуючий (ліквідатор ТОВ "Еко Ніка") Белінська Н.О.

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/77/22 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області про банкрутство ТОВ "Еко Ніка".

Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

Так, постановою суду від 03.09.2024 року ТОВ "Еко Ніка" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Белінську Н.О.. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 25.11.2024 року.

Разом з тим, 06.06.2024 року до суду від Тиврівського районного суду Вінницької області надійшла за підсудністю справа № 145/881/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 26.06.2020 року відкрито провадження у справі № 145/881/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження суддею Мазурчаком А.Г. одноособово з повідомленням (викликом) сторін за наявними у справі матеріалами.

Водночас, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 17.05.2024 року цивільну справу № 145/881/20, провадження № 2/145/940/2024 за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, передано до Господарського суду Вінницької області для розгляду судом в межах справи № 902/77/22 про неплатоспроможність боржника - ТОВ "Еко Ніка".

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/77/22(145/881/20) від 06.06.2024 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 07.06.2024 року прийнято до свого провадження справу №902/77/22(145/881/20) за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах справи № 902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка". Призначено справу № 902/77/22(145/881/20) за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах справи № 902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" - до розгляду на 28.08.2024 року.

Поряд з цим, 12.08.2024 року від ТОВ "Еко Ніка" до суду надійшов відзив б/н від 12.08.2024 року на позовну заяву у справі № 902/77/22(145/881/20).

Разом з тим, судове засідання 28.08.2024 року о 14:30 год. у цій справі не відбулось, у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області з 13:58 год. - 15:39 год., про що складено службову записку № 283/2024 від 28.08.2024 року.

В подальшому, ухвалою суду від 02.09.2024 року призначено справу №902/77/22(145/881/20) за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах справи № 902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" - до розгляду на 03.10.2024 року о 10:30 год..

При цьому, ухвалою суду від 24.09.2024 року ухвалено забезпечити участь арбітражного керуючого Белінської Н.О. у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке призначено на 03.10.2024 року о 10:30 год. у справі №902/77/22(145/881/20), в приміщенні Господарського суду Вінницької області з використання підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

На визначену дату - 03.10.2024 року в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції, з`явилась арбітражний керуючий Белінська Н.О..

Також, судом встановлено, що 03.10.2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 03.10.2024 року про розгляд справи без участі Позивача.

Водночас, у цій заяві Позивач вказала, що підтримує раніше подану нею заяву про зміну предмета позову та просить суд вирішити процесуальне питання про її прийняття та здійснення подальшого розгляду справи як з урахуванням первісної позовної заяви, так і заяви про зміну предмета позову.

В судовому засіданні, ліквідатор боржника не заперечила щодо можливості розгляду справи за відсутності Позивача.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Так, згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, а також беручи до уваги згадану вище заяву Позивача б/н від 03.10.2024 року, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними у ній матеріалами та за відсутності Позивача.

Разом з цим, суд зважає на те, що 20.12.2023 року Позивачем до Тиврівського районного суду Вінницької області була подана заява б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову у справі № 145/881/20, в якій Позивач з підстав, наведених у первісній позовній заяві, просить суд :

- зобов`язати ТОВ "Еко Ніка" видати Позивачу належно оформлену трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення, попередньо надіславши поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки;

- стягнути з ТОВ "Еко Ніка" на користь Позивача суму компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в розмірі 4 596,81 грн, суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 23 481,05 грн та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 213906,00 грн, а всього 241 983,86 грн.

Згідно ч. 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 08.11.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.

Разом з цим, постановою Вінницького апеляційного суду від 13.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 08.11.2023 року у даній справі скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В подальшому, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 03.01.2024 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, призначивши її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 09-00 год. 28.02.2024 року.

Отже, наведені вище обставини свідчать, що заява Позивача б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову у справі № 145/881/20 була подана 20.12.2023 року, тобто до призначеного першого судового засідання - 28.02.2024 року, яке було призначено після скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду від 08.11.2023 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а тому відповідна заява була подана Позивачем правомірно.

Водночас, як вбачається із змісту позовної заяви, Позивач просить суд :

- винести рішення згідно якого поновити Позивача на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.03.2020 року до дня поновлення на роботі.

Отже, зважаючи на зміст прохальних частин позовної заяви та заяви б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову у цій справі, суд дійшов висновку, що Позивач доповнив позовні вимоги новими вимогами, тобто змінив предмет позову.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що згідно позовної заяви, підставою позову вказано те, що відповіддю з Національної поліції України головного управління національної поліції у Вінницькій області Жмеринського відділу поліції Тиврівське відділення поліції від 22.04.2020 року № 1353/216/01-2020, яка надійшла лише в травні 2020 року, Позивачу було повідомлено, що згідно протоколу № 2-10/03/2020 від 10.03.2020 року Позивача без належного повідомлення, було звільнено із займаної посади директора ТОВ "Еко Ніка".

Також, у позові вказано, що звільнення Позивача є незаконним, оскільки, останній не повідомлено підстав для звільнення, а також не було ознайомлено із документами про звільнення Позивача, а також їй не було повернуто трудову книжку у передбаченому законодавством порядку.

Крім цього, у позові Позивач в обґрунтування позову посилається також на норми ст.ст. 233, 236 КЗпП України.

Водночас, із заяви б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом Позивачу не були відомі правові підстави для її звільнення та зміст наказу про звільнення.

Лише в процесі розгляду вказаної справи із поданого Відповідачем відзиву та доданих до нього копій протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" № 2-10/03/2020 від 10 березня 2020 року та наказу про звільнення Позивача від 11.03.2020 року № 7, останній стало відомо, що звільнення відбулося за рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Еко Ніка" на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України, у зв`язку з припиненням повноважень Позивача як директора.

Водночас, Позивач у заяві зазначила, що якби про факт її звільнення з підстави передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України їй було відомо раніше, вона б не заявляла позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення компенсації за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, з правової підстави звільнення Позивача вказаної Відповідачем випливає інша позовна вимога - про стягнення невиплаченої суми вихідної допомоги, яка не була виплачена та не була виплачена компенсація за невикористану основну щорічну відпустку, і не повернуто трудову книжку.

Відповідачем разом з відзивом були надані до матеріалів справи довідки від 16.07.2020 року № 0000-000020 та № 0000-000021 про сукупний дохід Позивача за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року та за період з 01.01.2020 року по 10.03.2020 року.

Відомості, які містяться в даних довідках дають змогу встановити розміри як компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, так і вихідної допомоги при звільненні з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100.

Згідно викладених у заяві розрахунків стягненню з Відповідача підлягає сума компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в розмірі 4 596,81 грн, сума вихідної допомоги при звільненні в розмірі 23 481,05 грн та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 213 906, 00 грн.

При цьому, у заяві б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету, Позивач в якості правових підстав посилається на норми ч. 1 ст. 44, ст. 47, ч. 1 ст. 116, ст. 117 КзпП України, пункти Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 та пункти Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.2013 року.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.02.2023 року у справі № 902/560/20(902/301/21), позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19).

Заяву позивача про зміну предмета або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у заяві б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову, Позивачем одночасно змінено і предмет, і підстави позову, оскільки, одночасно в обґрунтування цієї заяви Позивачем наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які не були визначені Позивачем первісно підставою позову, а тому така заява за своєю суттю є новим позовом в розумінні викладених вище висновків Верховного Суду.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про відмову в прийнятті заяви Позивача б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову у цій справі.

В ході розгляду справи, ліквідатор боржника підтримала поданий відзив Відповідача та просила суд відмовити у задоволенні позовної заяви, а також зазначила про відкриття ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.

Суд, заслухавши ліквідатора боржника, дослідивши матеріали позовної заяви, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, встановив наступне.

За змістом позовної заяви, ОСОБА_1 (далі - Позивач), працювала на посаді директора ТОВ "Еко Ніка", з моменту створення товариства, - з червня 2016 року.

Відповіддю з Національної поліції України головного управління Національної поліції у Вінницькій області Жмеринського відділу поліції Тиврівське відділення поліції від 22.04.2020 року № 1353/216/01-2020, яка надійшла лише в травні 2020 року, Позивачу було повідомлено, що згідно протоколу № 2-10/03/2020 від 10.03.2020 року Позивача без належного повідомлення, було звільнено із займаної посади директора ТОВ "Еко Ніка".

Станом на день подачі позовної заяви 23 червня 2020 року, нове керівництво ТОВ "Еко Ніка" ніяким чином не зв`язалось із Позивачем та не надало для ознайомлення протокол №2-10/03/2020 від 10.03.2020 року та наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади директора.

На переконання Позивача, звільнення останньої є незаконним, оскільки, Позивачу не повідомлено підстав для звільнення, а також не було ознайомлено із документами про звільнення Позивача, а також їй не було повернуто трудову книжку у передбаченому законодавством порядку.

В зв`язку із тим, що Позивача не було повідомлено про її звільнення, не проведено розрахунок по звільненню та не повернуто трудову книжку, на переконання Позивача, Відповідач має відшкодувати оплату за час вимушеного прогулу, починаючи з 10.03.2020 року по день розгляду справи по суті та поновлення на роботі.

На підставі викладеного, Позивач просить суд :

- винести рішення згідно якого поновити Позивача на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка", ЄДРПОУ 40553790, яке зареєстровано 23340, Вінницька обл., Тиврівський район, село Строїнці, вулиця 50- річчя Жовтня, будинок 18 А;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.03.2020 року до дня поновлення на роботі.

Згідно відзиву ТОВ "Еко Ніка" б/н від 12.08.2024 року на позовну заяву у справі №902/77/22(145/881/20), викладені такі заперечення.

Безпідставність позовної заяви ОСОБА_1 доводиться такими обставинами/ фактами та доказами, які додані до справи № 145/881/20:

13.06.2016 року згідно протоколу № 1 засновників ТОВ "Еко Ніка" від 08.06.2016 року директором Товариства призначено ОСОБА_1 (копія наказу № 1 від 13.06.2016 р. - в м.с. № 145/881/20, Т.1, а.с.16).

При прийняті на посаду директора гр. ОСОБА_1 трудову книжку до відділу кадрів Товариства не надавала. Цей факт підтверджується даними, які є в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, яка розпочата 13.06.2016 року (копія книги - в м.с. №145/881/20, Т.1, а.с. 29-38).

Перебуваючи на посаді директора, ОСОБА_1 , вчинила ряд правопорушень, які призвели до негативних наслідків у фінансово-господарському стані Товариства, зокрема: спричинила шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам працівників Товариства, безпідставно не виплативши заробітну плату за період з листопада 2019 року до січня 2020 року (більше ніж за один місяць); здійснила розтрату майна ТОВ "Еко Ніка" на суму 13 682 391,74 грн. Наразі, розпочате кримінальне провадження щодо протиправної діяльності гр. ОСОБА_1 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Окрім цього, екс-директор ОСОБА_1 на робочому місці за юридичною та фактичною адресою ТОВ "Еко Ніка" (23340, Україна, Вінницька область, Тиврівський район, село Строїнці, вулиця 50- річчя Жовтня, будинок 18А) не з`являлася із 01.02.2020 року до 10.03.2020 року. Цей факт підтверджується табелями робочого часу за лютий-березень 2020 року (копії табелів - в м.с. № 145/881/20, Т.1, а.с. 17-18).

10.03.2020 року, у зв`язку із систематичним невиконанням ОСОБА_1 компетенцій директора, визначених, зокрема, нормами Статуту ТОВ "Еко Ніка", що зумовило настання негативних наслідків для господарської діяльності Товариства, на загальних зборах Учасників Товариства її було звільнено з посади директора (порядком п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України) (копії протоколу та наказу - в м.с. №145/881/20, Т.1, а.с. 19-22).

Таким чином, в день й після звільнення екс-директор ОСОБА_1 умисно не з`являлася в офісі Товариства (с. Строїнці). Відповідно, Товариство з поважних причин не мало змоги здійснити повний грошовий розрахунок із ОСОБА_1 при звільнені. Водночас, стало відомо (в т.ч. із ЗМІ), що гр. ОСОБА_1 , дізнавшись про своє звільнення, самоізолювалася (забарикадувалася) до кінця березня 2020 року в приватному приміщені в АДРЕСА_2.

А також, в цей період: вона відмовлялася спілкуватися із Учасниками ТОВ "Еко Ніка"; вона відмовлялася отримати розрахунок в касі Товариства; вона відмовлялася передати новопризначеному директору Товариства усі справи, що стосуються ТОВ "Еко Ніка" (в мережі Інтернет є цьому підтвердження, наприклад за посиланням: http://vlasno.info/nadzvichajni-podiji/5/kriminal/item/36218-dva-tyzhni-oblohy-u-vinnytsi reidery..., про це є відповідна інформація в правоохоронних органах).

11.03.2020 року новий директор Товариства ОСОБА_3 видав наказ по Товариству про проведення інвентаризації (копія наказу - в м.с. № 145/881/20, Т.1, а.с. 23).

20.12.2023 року Позивачка подала до Тиврівського районного суду заяву про зміну предмету позову. Відповідач вважає, що на підставі цієї заяви можна зробити такі висновки:

- позивачка в мотивувальній частині цієї заяви визнає правомірність її звільнення;

- заява про зміну предмета позову подано після початку першого засідання у справі, а також з порушенням строків звернення до суду про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (порядком ст. 233 КЗпП України - така вимога має бути подана до суду у тримісячний строк з дня одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні; в даній справі відзив із додатками (в т.ч. повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні) був поданий до суду та надісланий Позивачці 21.07.2020 року - в м.с. № 145/881/20, Т.1, а.с.13-38).

Відтак, на переконання Відповідача, заява про зміну предмету позову від 20.12.2023 року згідно закону має бути залишена без задоволення.

Зважаючи на викладене, Відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року у справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Зважаючи на те, що судом відмовлено в прийнятті заяви Позивача б/н від 15.12.2023 року про зміну предмету позову у цій справі, а тому предметом позову у цій справі є заявлені первісні вимоги про поновлення Позивача на посаді директора ТОВ "Еко Ніка" та стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.03.2020 року до дня поновлення на роботі.

Підставами позовних вимог, серед іншого, зазначено те, що в травні 2020 року, Позивачу було повідомлено, що згідно протоколу № 2-10/03/2020 від 10.03.2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади директора ТОВ "Еко Ніка". При цьому, новим керівництвом Відповідача Позивача не було належним чином повідомлено про звільнення, та не проведено розрахунок по звільненню і не повернуто трудову книжку.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом № 1 від 13.06.2016 року згідно протоколу № 4 зборів засновників ТОВ "Еко Ніка" від 08.06.2016 року, директором підприємства - ТОВ "Еко Ніка" призначено ОСОБА_1 .

В подальшому, згідно протоколу загальних зборів Учасників ТОВ "Еко Ніка" №2-10/03/2020 від 10.03.2020 р. (копія наявна у справі), серед іншого, ухвалено : у зв`язку із системним невиконанням ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) компетенцій, посадових обов`язків директора, визначених, зокрема, нормами діючого Статуту ТОВ "Еко Ніка", що зумовило настання негативних наслідків для господарської діяльності Товариства, звільнити її з посади директора Товариства з 10.03.2020 року; зобов`язати ОСОБА_1 передати усі справи, що перебувають у компетенції директора та стосуються ТОВ "Еко Ніка", новопризначеному директору Товариства. Бухгалтерії провести розрахунки; призначити директором ТОВ "Еко Ніка" ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) з 11.03.2020 року.

При цьому, згідно наказу ТОВ "Еко Ніка" № 7 від 11.03.2020 року (копія наявна у справі), ОСОБА_1 , директора, звільнено з роботи 10.03.2020 року на підставі припинення повноважень посадової особи, відповідно до рішення загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка", п. 5 ст. 41 КЗпП України. Бухгалтерії підприємства провести повний розрахунок з ОСОБА_1 згідно чинного законодавства України.

Водночас, із змісту вказаного вище протоколу вбачається, що ОСОБА_1 - директор ТОВ "Еко Ніка", повідомлялась, запрошувалась, однак не з`явилась. Про причини своєї не явки не повідомила. Звіту не надала.

Отже, правововою підставою звільнення Позивача з посади директора ТОВ "Еко Ніка" була норма п. 5 ст. 41 КЗпП України.

Згідно ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом статті 2-1 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - звільнення Позивача), забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: припинення повноважень посадових осіб.

Приписами ч.ч. 1-4 ст. 99 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - звільнення Позивача) передбачено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.

Принагідно, суд зважає на те, що Відповідач за організаційно-правовою формою юридичних осіб є товариством з обмеженою відповідальністю.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 140 ЦК України, товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки.

Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (тут і далі - Закон в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - звільнення Позивача), органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Згідно ч. 1 ст. 29 Закону, загальні збори учасників є вищим органом товариства.

За змістом п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону, до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до ч. 4, ч. 13 ст. 39 Закону, виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2024 року у справі № 924/232/22(686/32122/19), згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Тобто, підставою для розірвання договору згідно із зазначеною нормою є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому / звільнення працівників.

Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (рішення органу управління юридичної особи).

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, по-перше, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті, й, по-друге, передбачена законодавством чи статутом процедура припинення повноважень такої посадової особи за рішенням власника, адже наявність юридичного факту - припинення повноваження посадової особи за рішенням власника в особі відповідного органу управління, повинно передувати звільненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вказане підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18, від 13.10.2020 у справі №683/351/16-ц, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19). Також аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 у справі №766/23789/19 та Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 319/151/19.

Крім цього, за змістом пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України ця норма поширюється на посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких при призначенні на посаду покладаються функції з управління за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2024 року у справі № 910/8787/23, Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, провадження № 14-1цс19, від 04 лютого 2020 року у справі №915/540/16, провадження № 12-100гс19).

Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки, поняття "припинення повноважень" не є тотожним поняттю "звільнення".

Разом із цим, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Водночас, судом встановлено, що в матеріалах справи наявний супровідний лист Тиврівської селищної ради № 02-09/298 від 03.03.2023 року, в якому вказано, що на виконання ухвали Тиврівського районного суду справа № 145/881/20 провадження №2/145/73/2023, щодо надання Центром надання адміністративних послуг Тиврівської селищної ради завіреної копії статуту підприємства ТОВ "Еко Ніка", яке зареєстроване за адресою : 23340, Вінницької області, с. Строїнці, вул. 50 річчя Жовтня, буд. 18а, який діяв станом на 10.03.2020 р., Тиврівська селищна рада повідомила, що відповідно до Опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 14.09.2020 року, щодо ухвали суду № 127/16153/20 від 12.08.2020 року, із особової справи ТОВ "Еко Ніка", код ЄДРПОУ 40553790 було вилучено старшим слідчим : Том 1 в прошитому та пронумерованому вигляді на 422 аркушах та Том 2 в прошитому та пронумерованому вигляді на 17 аркушах. Наразі в особовій справі є в наявності статут № 17-03/2020-1 від 17.03.2020 року, копія якого надається на 19 аркушах.

Так, у цій справі наявна завірена Тиврівською селищною радою копія статуту ТОВ "Еко Ніка", затвердженого протоколом загальних зборів Учасників ТОВ "Еко Ніка" №17-03/2020-1 від 17.03.2020 р. (далі - статут).

Згідно п. 6.2. статуту, Органами управління Товариства є : 1) Загальні збори Учасників; 2) Директор.

Відповідно до підпункту 6, п. 6.6. статуту, до виключної компетенції Загальних зборів Учасників належать обрання Директора Товариства, встановлення, розміру винагороди Директору Товариства.

Отже, зважаючи на викладене, та беручи до уваги те, що Позивач - ОСОБА_1 була посадовою особою ТОВ "Еко Ніка", а саме займала посаду директора відповідного Товариства, а тому на неї поширюється дія положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст.99 ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку про законність звільнення Позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України згідно з наказом ТОВ "Еко Ніка" № 7 від 11.03.2020 року, який видано відповідно до рішення загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка", оформленого протоколом № 2-10/03/2020 від 10.03.2020 року.

При цьому, Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ "Еко Ніка".

Крім того, судом встановлено, що при прийняті на посаду директора Позивач - ОСОБА_1 трудову книжку до відділу кадрів Товариства не надавала, що підтверджується відомостями із наявної у справі завіреної копії Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, яка розпочата з 13.06.2016 року за період з 14.06.2016 р. по 22.06.2017 р. (доказів протилежного Позивачем суду не надано).

Також, суд звертає увагу на те, що як вказувалося вище, постановою суду від 03.09.2024 року ТОВ "Еко Ніка" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Белінську Н.О..

Згідно ч. 1 ст. 59 КУзПБ, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Відтак, оскільки, Відповідача наразі визнано банкрутом і стосовно останнього відкрито ліквідаційну процедуру, а тому поновлення Позивача на посаді керівника - директора ТОВ "Еко Ніка", суперечитиме наведеним приписам КУзПБ.

Зважаючи на викладене та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога Позивача про поновлення останньої на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка", задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Ніка" на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.03.2020 року до дня поновлення на роботі, суд дійшов наступних висновків з огляду на таке.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст. 2 Закону України "Про оплату праці", основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2024 року у справі № 910/6133/22, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком № 100.

Виходячи з вказаного вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Враховуючи приписи частини другої статті 235 КЗпП України, у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.

При цьому, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті в справі про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

З огляду на викладене та беручи до уваги те, що судом не встановлено обставин незаконного звільнення Позивача з посади директора ТОВ "Еко Ніка", а також судом відмовлено у позовній вимозі про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ "Еко Ніка", в зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.03.2020 року до дня поновлення на роботі.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

З огляду на навеведні вище положення законодавства та встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви у справі №902/77/22(145/881/20) в межах справи № 902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка" в повному обсязі, з мотивів наведених вище.

При цьому, судом встановлено, що згідно матеріалів справи, Позивачем не сплачувався судовий збір за подання позовної заяви до суду, з огляду на викладені у позові приписи п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції на момент подання позовної заяви до суду), від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що Позивача на момент подання позовної заяви було звільнено від сплати судового збору та судом відмовлено у задоволенні позову, в зв`язку з чим, судом не вирішується питання щодо розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232, 233, 236-238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Еко Ніка" про поновлення на посаді директора та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 902/77/22(145/881/20), в межах справи № 902/77/22 про банкрутство ТОВ "Еко Ніка", повністю.

2. Копію рішення суду надіслати учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ТОВ "Еко Ніка" - tov_ekonika@gmail.com; ТОВ "Еко Ніка" - lmaidanevych@ukr.net; арбітражному керуючому (ліквідатору ТОВ "Еко Ніка") Белінській Н.О. - ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 07 жовтня 2024 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.: 1 - до справи.