Рішення

від 07.10.2024 по справі 910/10814/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 910/10814/24Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу

За позовом Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2"

(АДРЕСА_1;

ідентифікаційний код: НОМЕР_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3"

(АДРЕСА_2;

ідентифікаційний код: НОМЕР_2)

про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням умов за Договору ІНФОРМАЦІЯ_5 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від ІНФОРМАЦІЯ_6 в загальному розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1637/24. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

18.09.2024 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує повністю з підстав недоведеності та необґрунтованості та клопотання про зменшення штрафних санкцій до 10%, яке обґрунтовано незазначенням в позовній заяві обставин понесення позивачем збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором та доказів, на підтвердження цього.

24.09.2024 позивачем подано відповідь на відзив відповідача.

24.03.2024 відповідачем подано а додаткові пояснення.

25.09.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" подано заперечення на відповідь на відзив.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

ІНФОРМАЦІЯ_6 між Агенцією та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_3» (далі Відповідач. 'ГОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3. Виконавець) було укладено Державний контракт № ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі-Контракт) на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.

Відповідно до н. 1.1 Контракту Виконавець зобов`язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання ІНФОРМАЦІЯ_7, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.

Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_8 без податку на додану вартість (и. 2.2 Контракту).

Згідно з умовами н. 2.9 Контракту (у редакції згідно Додаткової угоди № 2 до Контракту) відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №1070 від 04.12.2019 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетній кошти» за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 (дев`яносто сім) відсотків від вартості (ціпи) Товару за Контрастом, що буде поставлений у 2024 році, на строк не більше як на 6 (шість) місяців з дати перерахування першої частини коштів па рахунок Виконавця у такому порядку:

оплата прямим банківським переказом до 50 (п`ятдесят) відсотків від вартості Товару, що буде поставлений у 2024 році за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник Товару па здійснення міжнародної передачі Товарів;

оплата прямим банківським переказом 47 (сорок сім) відсотків від вартості кожної партії Товару, що буде поставлений у 2024 році за Контрактом здійснюється Замовником після отримання повідомлення від Виконавця про готовність партії Товару до відвантаження;

Відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за Товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 (дев`яносто сім) відсотків від вартості (ціпи) Товару за Контрактом, що буде поставлений у 2025 році, на строк не більше як на 12 (дванадцять) місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у такому порядку:

оплата прямим банківським переказом до 50 (п`ятдесят) відсотків від вартості Товару, що буде поставлений у 2025 році за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після падання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник Товару, на здійснення міжнародної передачі Товарів;

оплата прямим банківським переказом до 47 (сорок сім) відсотків від вартості кожної партії Товару, що буде поставлений у 2025 році за Контрактом здійснюється Замовником після отримання повідомлення від Виконавця про готовність партії Товару до відвантаження;

оплата прямим банківським переказом 3 (три) відсотки від вартості всього Товару, оплачується на підставі підписаного Сторонами Акту приймання-передачі Товару за Контрактом, за умови виконання всіх умов Контракту.

У відповідності до Специфікації товарів оборонного призначення згідно Додаткової угоди № 3 до Контракту, Сторони визначили строки поставок партій Товару у загальній кількості ІНФОРМАЦІЯ_9 Зокрема, строк поставки першої партії Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_10 - ТО + 3 місяці, де ТО - дата здійснення авансового платежу згідно з абз. 2. п. 2.9 цього Контракту.

На виконання п. 2.9 Контракту, Агенцією 18.04.2024 здійснено на користь 'ГОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3» авансовий платіж прямим банківським переказом в розмірі, що складав 50% від вартості Товару, що буде поставлений у 2024 році за Державним Контрактом па суму ІНФОРМАЦІЯ_11 (платіжні інструкції № 287 від 17.04.2024 та № 288 від 17.04.2024, копії яких додаються). Загалом Замовником сплачено на користь Виконавця ІНФОРМАЦІЯ_20

Отже, як вказує позивач, строк поставки першої партії Товару встановлено до ІНФОРМАЦІЯ_29 в кількості ІНФОРМАЦІЯ_10

Відповідно до н. 46 Постанови Кабінету Міністрів України № 1275 від 11.11.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівельна па період дії правового режиму воєнного стану», у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом через вітчизняних суб`єктів господарювання, яким в установленому порядку надані повноваження щодо здійснення імпорту відповідних видів товарів, робіт і послуг оборонного призначення, в комерційній пропозиції в обов`язковому порядку зазначаються всі витрати виконавця, пов`язані з виготовленням/придбанням товарів, виконанням робіт та наданням послуг, всі податки та збори та постачальницька винагорода, яка становить 3 відсотки вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення за зовнішньоекономічним договором (контрактом) і підлягає сплаті за умови виконання вітчизняним суб`єктом господарювання всіх умов державного контракту (договору).

Відповідно до п. 3.1 Контракту, поставка Виконавцем та приймання Замовником Товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплекту експлуатаційної документації, то поставляється разом з Товаром, у місці поставки па підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом.

Товар поставляється Виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «ІНФОРМАЦІЯ_21» у редакції 2020 року.

Датою виконання Виконавцем зобов`язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом (н. 3.3 Контракту).

Відповідно до актів приймання-передачі товару за Державним Контрактом Товар поставлено:

23.06.2024 - в кількості ІНФОРМАЦІЯ_15 на суму ІНФОРМАЦІЯ_12;

26.07.2024 - в кількості ІНФОРМАЦІЯ_16 на суму ІНФОРМАЦІЯ_13;

06.08.2024 - в кількості ІНФОРМАЦІЯ_14 (з яких з ІНФОРМАЦІЯ_17 з першої партії та ІНФОРМАЦІЯ_18 з другої партії, кінцевий строк поставки якої ще не настав) на суму ІНФОРМАЦІЯ_19

Таким чином, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що всупереч нормам Контракту, перша партія Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_16 Товару поставлена Виконавцем з простроченням строку поставки на 7 днів, а у кількості ІНФОРМАЦІЯ_17 - на 18 днів.

У зв`язку з прострочкою поставки ІНФОРМАЦІЯ_22 Товару, позивач звертається із даною позовною заявою про стягнення штрафних санкцій.

Позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 11/2-8272 від 23.07.2024 щодо необхідності оплати штрафних санкцій за прострочку поставки ІНФОРМАЦІЯ_22 Товару.

У відповідь на претензію ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3» 22.08.2024 повідомило про відмову у задоволенні вимог Замовника про сплату штрафних санкцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений сторонами Контракт, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що перша партія Товару у кількості ІНФОРМАЦІЯ_16 повинна бути поставлена у строк до ІНФОРМАЦІЯ_29, що не заперечується сторонами у справі. Проте, наявними у справі матеріалами підтверджується, що перша партія Товару поставлена Виконавцем з простроченням строку поставки на 7 днів, а у кількості ІНФОРМАЦІЯ_17 - на 18 днів, тобто із порушенням встановленого строку.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з пп. 1 п. 7.2 Контракту в разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення пені, нарахованої на підставі пп. 1 п. 7.2 Контракту за прострочення виконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд дійшов висновку, що розмір штрафу та пені є обґрунтованим та арифметично правильним.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, де зазначено, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоб суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 10% від заявленої суми суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання, відповідно до якого і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.

Як встановлено судом, причинами затримки поставки першої партії товару, що є підставою для застосування договірної неустойки, було невикористання відповідачем права на коригування терміну поставки та сподівання на якнайшвидше отримання попередньої оплати від позивача.

У цьому контексті суд відзначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Водночас обставини справи свідчать про те, що зобов`язання з поставки першої партії товару, хоча і з незначним простроченням, але було виконане відповідачем у повному обсязі.

Судом не встановлено обставин необґрунтованого зволікання відповідача у поставці цієї партії товару після отримання попередньої оплати, а також фактів поставки неякісного товару.

Також суд враховує доводи відповідача про те, що позивач не здійснив остаточний розрахунок за поставлений товар відповідно до п. 2.9 Контракту, чим позбавив відповідача прибутку і що ускладнює здійснення ним господарської діяльності.

Також відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що загальна сума штрафних санкцій та процентів за користування коштами складає ІНФОРМАЦІЯ_24, що становить більше половини від очікуваного прибутку щодо цієї кількості товару (сума очікуваного прибутку становить ІНФОРМАЦІЯ_23).

Судом прийнято до уваги також відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного контракту в частині своєчасної поставки, причини та наслідки невиконання спірного зобов`язання, а також розмір нарахованих штрафних санкцій. Також суд зазначає, що неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання додаткових прибутків.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доведення відповідачем належним чином існування виняткових обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення неустойки за порушення зобов`язання, у зв`язку з чим суд вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на 90 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Зробивши перерахунок пені з урахування зменшення їх розміру на 90%, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_25

У цьому висновку суд також враховує й те, що майнова сфера позивача відновлюється застосуванням договірного обов`язку відповідача сплатити проценти за користування коштами попередньої оплати.

Так, підпунктом 4 пункту 7.2 Контракту передбачено, що у разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки до дня виконання виконавцем обов`язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту.

Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, якщо покупець був зобов`язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України у разі прострочення продавцем передачі товару.

Наведене дає підстави для висновку, що положення частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України являють собою особливий (спеціальний) спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Відтак передбачені статтею 536 та частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред`явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред`явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, у постанові від 15.09.2020 в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте будь-яких висновків щодо права суду на зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих відповідно до статей 536, 693 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду не робила.

Відтак передбачені Контрактом проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування попередньою оплатою відповідно до частини третьої статті 693 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника, тобто є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини першої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України неможливе.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, у якій Верховий Суд досліджував можливість зменшення нарахованої суми процентів за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому до стягнення із відповідача підлягає сума процентів за користування грошовими коштами попередньої оплати у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_26

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_27 та проценти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_26

Судовий збір покладається на відповідача (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код: НОМЕР_2) на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: НОМЕР_1) пеню в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_25, проценти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_26 та витрати по сплаті судового збору в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_28

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов