Ухвала

від 07.10.2024 по справі 758/12288/24

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12288/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2024 року суддя Подільського районного суду міста Києва Будзан Л.Д., ознайомившись з матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди, у якій позивач просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 21 грн 50 коп. матеріальної шкоди та 1000000 грн моральної шкоди, завданих в результаті незаконних дій судді Шевченківського районного суду міста Києва, шляхом постановлення ухвали від 28 січня 2021 року по справі № 761/40868/20, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди визначено Подільському районному суду міста Києва.

Перевіривши позовну заяву та додані позивачем матеріали, суд приходить висновку про відмову у відкритті провадження, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 186 ЦПК України, до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом.

Предметом спору у цій справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу ухваленим суддею Шевченківського районного суду міста Києва процесуальними рішеннями, а саме, незгода з процесуальними рішеннями у справі № 761/40868/20, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність службової особи Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР відмовлено.

Згідно зі ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього кодексу).

Відповідно до ч. 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який за своєю суттю, є засобом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справах «Ернст та інші проти Бельгії», № 33400/96, § 47-57, від 15.07.2003, «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» № 20347/03, § 36, від 12.03.2009).

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Учинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України. Зокрема, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду/судді, які не пов`язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Інакше кажучи, це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України).

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах: від 21.11.2018, ухваленій у справі № 757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 462/32/17, від 20.11.2019 у справі № 454/3208/16-ц, ухвалі Верховного суду від 31.01.2022 у справі № 204/736/21.

За змістом §1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Оскарження ухвалених у справі рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законодавством порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові ВС від 24.11.2021 у справі № 686/31901/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте, в зазначеному в позовній заяві випадку між ОСОБА_1 та Сокальським районним судом Львівської області, Львівським апеляційним судом та Вищим спеціалізованим судом України, такі правовідносини не виникли.

Процесуальні дії суддів, законність і обґрунтованість рішень судів можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Оскільки позивач у поданому позові до Шевченківського районного суду міста Києва та Держави України в особі Державної казначейської служби України, просить відшкодувати йому матеріальну і моральну шкоду завдану процесуальним рішенням судді щодо відмови у задоволенні скарги на невнесення відомостей до ЄРДР у справі № 761/40868/20, яка навіть не оскаржувалась позивачем, то вимоги позивача щодо відшкодування шкоди не підпадають під випадки вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Таким, чином у відкритті провадження слід відмовити, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадженні у справі, якщо заява не підлягає розгляду в розгляду цивільного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 62, 126, 129 Конституції України, ст. 186 ЦПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

У відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя Леся БУДЗАН