Постанова
від 12.12.2024 по справі 758/12288/24
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 758/12288/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/17813/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року, постановлену під головуванням судді Будзан Л.Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди (а.с. 1-21).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва, Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено (а.с. 26-27).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 30-39).

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та постановленою з неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Вказував, що ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року вже було встановлено підсудність даної справи і суд першої інстанції мав виконати таку ухвалу та розглянути позов по суті. При цьому, суд першої інстанції не роз`яснив в порушення вимог ч. 5 ст. 186 ЦПК України, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Також, суд першої інстанції не вказав норму, яка забороняє позивачу направляти або судам розглядати позовну заяву про стягнення матеріальної шкоди в результаті протиправних дій судів, що спричинило приниження честі позивача, гідності, ділової репутації. Вважав, що суд першої інстанції зобов`язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії, і розглянути його позовну заяву по суті або вказати в ухвалі, що його права не порушувалися і не порушуються, однак ці вимоги закону судом першої інстанції не виконано(а.с. 30-39).

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили. Апелянт ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 12 грудня 2024 року був сповіщений 01 листопада 2024 року повідомленням до Електронного кабінету в ЄСІТС про що у справі є докази. Особи, які вказані позивачем відповідачами були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси про що є відмітки працівників пошти про вручення адресатам таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази (а.с. 51-55).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

В апеляційній скарзі апелянт звернувся з клопотаннями про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, а саме: чи зобов`язані суди на підставі вимог ст.ст. 8, 55, 56, 124 Конституції України розглянути позови до суддів (судів) про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суддями (судами), на підставі якого судочинства, та про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», а саме: чи відповідає Конституції України п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» (а.с. 39).

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду.

Заявлені скаржником клопотання за своїм змістом стосуються не питання тлумачення положень ст.ст. 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, натомість клопотання спрямовані на вирішення процесуального питання щодо відкриття провадження у справі.

Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності нормативно правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема, моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статтей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Оскільки позивач у поданому позові до Шевченківського районного суду міста Києва та Держави України в особі Державної казначейської служби України, просить відшкодувати йому матеріальну і моральну шкоду, завдану процесуальним рішенням судді щодо відмови у задоволенні скарги на невнесення відомостей до ЄРДР у справі № 761/40868/20, то вимоги позивача щодо відшкодування шкоди не підпадають під випадки вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 у справі № 761/40868/20 у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність службової особи Державного бюро розслідувань, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відмовлено (а.с. 17).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року скасовано і призначено новий розгляд скарги ОСОБА_1 слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва (а.с. 19-20).

Вважаючи, що постановленням слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва ухвали від 28 січня 2021 року у справі № 761/40868/20, йому спричинено шкоду, ОСОБА_1 звернувся з позовними вимогами про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 21,50 грн. матеріальної шкоди та 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

При цьому, позовні вимоги пред`явлено також і до Шевченківського районного суду м. Києва, якого в позовній заяві зазначено відповідачем.

Тобто, предметом спору у даній справі є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу ухваленим суддею Шевченківського районного суду міста Києва процесуальним рішенням.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до наведених норм обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу чи орган, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю яких завдано шкоду, а на державу.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляд у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16 (провадження № 14-500цс19).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Відтак, з огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок постановлення незаконної ухвали від 28 січня 2021 року, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Однак, підстав для відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби в суду першої інстанції не було, а тому в цій частині оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року - скасувати в частині відмови у відкритті провадження у за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби про стягнення матеріальної та моральної шкоди та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.

В іншій частині ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 13 грудня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова

СудКиївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення12.12.2024
Оприлюднено18.12.2024
Номер документу123791268
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них

Судовий реєстр по справі —758/12288/24

Ухвала від 14.01.2025

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коротун Вадим Михайлович

Постанова від 12.12.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Ухвала від 29.10.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Ухвала від 29.10.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Ухвала від 17.10.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Левенець Борис Борисович

Ухвала від 07.10.2024

Цивільне

Подільський районний суд міста Києва

Будзан Л. Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні