Постанова

від 01.10.2024 по справі 362/368/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №362/368/24 Головуючий у І інстанції - Лебідь-Гавенко Г.М.

апеляційне провадження №22-ц/824/15380/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

установив:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позов до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною вище позовною заявою.

Роз`яснено позивачу, що даний позов належить до юрисдикції адміністративного суду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилалась на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому ухвала є незаконною та необґрунтованою.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що ухвала суду постановлена без з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Звертає увагу, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, порушив правила суб`єктної юрисдикції.

Наголошує, що вона зверталась до адміністративного суду з аналогічною позовною заявою, проте ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за її позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та роз`яснено, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому ЦПК України.

Також, їй було роз`яснено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Таким чином, даний спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Просила суд, скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в ній доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами, не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що правовідносини, у даній справі, не є спором про цивільне право і не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, враховуючи, що в даній справі наявний спір, щодо оцінки правомірності дії Державного кадастрового реєстратора, які вчинені ним під час державної реєстрації, а тому, наявність цих обставин свідчать про публічно-правовий характер спору, який підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року

№ 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі №201/9139/18 (провадження №14-321цс19).

Відповідно до ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних судів, тобто сукупність повноважень адміністративних судів, щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 19 КАС України, за змістом якої, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір адміністративним, потрібно керуватися ознаками, наведеними у ст. 4 КАС України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Колегія суддів, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшла висновку про наявність спору про право власності стосовно земельної ділянки площею 0,2458 із кадастровим номером із кадастровим номером 3221484002:03:001:0008 за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Борисів, провулок Западинський, яка зареєстрована 21 травня 2015 року та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 згідно рішення Крушинської сільської ради №32 від 03 липня 2006 року, яка своєю чергою накладається на земельну ділянку позивача з кадастровим номером 322148002:03:001:0011, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Спірні правовідносини стосуються набутого ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484002:03:001:0008, площею 0,2458 га, що розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Борисів, провулок Западинський, яку позивач бажає видалити з системи Державного земельного кадастру у зв`язку із накладенням на земельну ділянку позивача з кадастровим номером 322148002:03:001:0011, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, цей спір неможливо віднести до спору, який випливає з публічно-правових відносин.

Поряд з цим, апеляційний суд приймає до уваги, що позивач скористалася правом на подання аналогічної позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду, який ухвалою від 18 грудня 2023 року відмовив у відкритті провадження у справі №320/42381/23 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України та роз`яснив ОСОБА_1 , що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначив, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що спір у даній справі не є публічно-правовим та не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Суд першої інстанції не врахував, що спір у даній справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право цивільне, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №536/233/16-ц викладено правовий висновок про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Крім того, колегія суддів враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні

від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року

№ 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (ч. 1 ст. 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ч. 1 ст. 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Враховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судове рішення суду першої інстанцій у цій справі є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба