Рішення

від 07.10.2024 по справі 280/7756/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року Справа № 280/7756/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справ

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної державної адміністрації

до Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) до Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА, відповідач 1), Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Запорізька РДА Запорізької області , відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не надання письмової відповіді позивачу на його заяву від 20.06.2024 про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями;

визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо не проведення засідання комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій районній державній адміністрації Запорізької області при розгляді позивача про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями;

зобов`язати відповідача 2 повторно розглянути заяву від 20.06.2024 позивача про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, призначивши її розгляд на засіданні комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій районній державній адміністрації Запорізької області із повідомленням про дату та час засідання позивача;

зобов`язати відповідача 1 надати письмову відповідь позивачу на його заяву від 20.06.2024 про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що посилання відповідача 2 на неврегульованість законодавством України порядку повторного проходження альтернативної (невійськової) служби, не створює юридичних підстав для відмови у розгляді заяви громадянина України про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) службу. Подібне тлумачення конституційної норми (статті 35 Конституції України) штучно звужує її правозастосування, адже ознака повторності заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу не міститься у даній нормі. Людина має право мати власні релігійні переконання не залежно від наявності чи відсутність у державі правового режиму воєнного стану та наявності чи відсутності в її біографії заміни проходження її строкової служби на альтернативну (невійськову) службу. Вважає, що право на свободу віросповідання відноситься до невід`ємних прав людини, посягання на які заборонено. Стверджує, що відповідач 2, посилаючись у листі від 17.07.2024 № 04-К-0063-2ел, на неврегульованість законодавством України повторного проходження альтернативної (невійськової) служби, а ні в мирний час, а ні в особливий період, грубо порушує принцип, закріплений у ч. 2 ст. 19 Конституції України. На думку позивача, відповідач 1, у строк не більше одного місяця мав повідомити позивача про результати розгляду заяви ОСОБА_1 , в тому числі про її перенаправлення на розгляд до Запорізької РДА Запорізької області, відповідач 2, в свою чергу, згідно з нормами чинного законодавства мав перевірити повідомлені заявником дані та призначити засідання комісії у справах альтернативної (невійськової) служби, яка утворена та діє в Запорізькій районній адміністрації Запорізької області, та передати на її розгляд заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024; встановити чи наявні або відсутні підтвердження істинності релігійних переконань ОСОБА_1 ; встановити чи наявні законні підстави для задоволення або відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 20.06.2024. Звертає увагу суду, що лист-відповідь № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 Запорізької РДА Запорізької області не містить посилання на жодний нормативно-правовий акт або норму права, яка б містила посилання на Закон, який би обґрунтовував відмову Відповідача 2 у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення засідання комісії у справах альтернативної (невійськової) служби, яка утворена та діє в Запорізькій РДА Запорізької області, що прямо суперечить ст. 15 Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалою судді від 26.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач 1 позов не визнав, 11.09.2024 через систему «Електронний суд» надав до суду відзив (вх. №41983), в якому вказує, що у зв`язку з тим, що питання, порушене у звернені ОСОБА_1 , не належить до повноважень облдержадміністрації, воно було переслано Відділом роботи із зверненнями громадян Запорізької ОДА за належністю до Запорізької РДА Запорізької області на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», про що ОСОБА_1 було письмово повідомлено листом від 25.06.2024 № 06-К-1375-2Ел на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була вказана у шапці звернення (копія листа з доказами направлення додано до відзиву). Зауважує, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції. Отже, враховуючи вищевикладене, твердження позивача про бездіяльність Запорізької ОДА є необґрунтованим. Крім того, пояснює, що в даній ситуації стоїть питання щодо необхідності законодавчого врегулювання спірної ситуації, зокрема, щодо внесення змін до Законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про альтернативну (невійськову) службу. Крім того, вказує, що позивач проходив альтернативну (невійськову) службу в період з 09.12.2002 по 08.06.2004, а повторне проходження альтернативної (невійськової) служби законодавством не передбачено. Зважаючи на вищевикладене, вважає, що відсутні жодні правові підстави для визнання протиправною бездіяльність Запорізької ОДА щодо ненадання письмової відповіді ОСОБА_1 та зобов`язання надати письмову відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 20.06.2024. На підставі вищезазначеного, просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Запорізької ОДА про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії відмовити у повному обсязі.

Відповідач 2 позов також не визнав, через систему «Електронний суд» надіслав відзив (вх. №42030 від 11.09.2024) на позовну заяву, у якому із посиланням на приписи Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066, Положення про комісію у справах альтернативної (невійськової) служби Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації від 20.12.2023 №272, наголошує, що прийняття Комісією рішень про повторне направлення осіб для проходження альтернативної (невійськової) служби, а ні Положенням, а ні іншими законодавчими актами, якими врегульований Порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу не передбачено. Втім, за попереднім розглядом звернення позивача, яке надійшло до райдержадміністрації від Запорізької ОДА встановлено, що позивачем вже пройдено альтернативну (невійськову) службу, що підтверджується записом в трудовій книжці та довідкою №10597 замість військового квитка, виданою військовозобов`язаному запасу. Підкреслює, що на альтернативну службу можуть бути направлені лише громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу. Проте, повторне проходження альтернативної служби замість строкової військової законодавством України, на думку відповідача 2, не врегульовано, а ні в мирний час, а ні в особливий період. На підставі викладеного, просить у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

16.09.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (вх. №42449), у якій додатково наголошує, що посилання відповідача 1 на лист, який був направлений на електронну адресу ОСОБА_1 , не може вважатися належним повідомленням позивача, адже станом на сьогодні позивач не отримував вказаний лист, і відповідач не надав належних доказів на підтвердження відправлення цього листа належним чином. Вважає, що копія скріншоту, яка додана відповідачем 1, не може вважатися належним та допустим доказом. Крім того, вказує, що посилання відповідача 2 на неврегульованість повторного проходження альтернативної служби в особливий період, як на аргумент відмови розглядати заяву ОСОБА_1 на Комісії вважаю надуманим, адже, ані законом, ані Положенням не встановлена заборона повторно звертатися до компетентних органів із заявою про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою. Більше того, відповідно до п. 1.5.1 Положення, одним із завдань Комісії є розгляд заяви громадян про направлення на альтернативну (невійськову) службу. Наголошує, що формою відповіді на заяву ОСОБА_1 було не рішення, протокол чи лист Комісії, а лист № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 заступника голови Запорізької РДА Запорізької області Анни Неумиваки. Відсутність розгляду заяви ОСОБА_1 у встановлений та передбачений спосіб унеможливлює його подальше оскарження, що в свою чергу є прямим порушенням норми Конституції України.

У свою чергу, представником відповідача 2 через систему «Електронний суд» надіслані заперечення на відповідь на відзив (вх. №43757 від 23.092024), у яких звертає увагу суду, що відповідно до Закону України «Про альтернативну службу» та Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066, Комісія має право розглядати заяви громадян України, які підлягають призову саме на строкову (базову) військову службу. Отже, Комісія не наділена повноваженнями щодо розгляду питання повторного проходження альтернативної (невійськової) служби у разі призову під час мобілізації, на особливий період. Тому, посилання позивача на те що його заява повинна розглядатись Комісією є не обґрунтованими та безпідставними. Що стосується твердження позивача, що надання відповідачем 2 відповіді у формі листа № 04-К-0063-2ел позбавляє його права на оскарження в судовому порядку відповіді зауважує, що відповідач 2 жодним чином не обмежував конституційне право позивача щодо його права на оскарження рішення згідно зі ст. 55 Конституції України. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

20.06.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до Запорізької ОДА із заявою про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, до якої додав засвідчені належним чином копії документів: 1) нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України; 2) нотаріально засвідчена копія картки платника податків; 3) довідка № 20/06/2024-1 від 20.06.2024; 4) довідка №20/06/2024-2 від 20.06.2024; 5) копія витягу зі статуту релігійної громади; 6) копія витягу зі статуту РО «ЗООЦ ЄХБ»; 7) нотаріально засвідчена копія довідки № 10597 замість військового квитка; 8) нотаріально засвідчена копія диплому спеціаліста НОМЕР_1 ; 9) нотаріально засвідчена копія додатку до диплому спеціаліста НОМЕР_1 ; 10) нотаріально засвідчена копія диплому молодшого спеціаліста НОМЕР_2 ; 11) нотаріально засвідчена копія додатку до диплому спеціаліста НОМЕР_2 ; 12) нотаріально засвідчена копія трудової книжки НОМЕР_3 .

Вказана заява була відправлено позивачем особисто засобами поштового зв`язку через відділення АТ «Укрпошта», що підтверджується поштовою накладною №7045000701440 та описом поштового відправлення. Відповідач 1 отримав вказану заяву із додатками 25.06.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 7045000701440.

Представник позивача пояснює, що 04.07.2024 з позивачем телефоном зв`язалася контактна особа Запорізької РДА Запорізької області, яка зазначила, що розгляд його заяви від 20.06.2024 відноситься до компетенції комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області, тому позивач має написати та подати повідомлення до Голови комісії про те, що на час проведення позивач не працює. Повідомлення йому було запропоновано написати за шаблоном, який вона контактна особа направила у месенджері «Вайбер».

05.07.2024 позивач написав письмове повідомлення до Голови комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області про те, що на час проведення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби він не працює та відправи.

25.07.2024 позивач отримав лист-відповідь № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 від Запорізької РДА Запорізької області, у якому повідомлено, що на сьогоднішній день позивач вже пройшов альтернативну (невійськову) службу, що підтверджується записом в трудовій книжці та довідкою №10597 замість військового квитка, виданою військовозобов`язаному запасу. 08.06.2004 позивачу припинено проходження відповідної служби на підставі рішення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби від 28.05.2004 №12 у зв`язку із закінченням строку її проходження відповідно до ст. 20 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Повторне проходження альтернативної (невійськової) служби законодавством України не врегульовано ані в мирний час, ані в особливий період.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону №393/96-ВР).

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності (стаття 4 Закону №393/96-ВР).

За приписами частини 1 статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до частин 1-4 статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Частинами 1, 3 статті 15 Закону №393/96-ВР встановлено обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

За правилами статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

За змістом статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Таким чином, кожен громадянин має право звернутись до уповноваженого органу із заявою про сприяння в реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів або повідомити про порушення чинного законодавства.

Зазначеному праву кореспондує обов`язок державного органу, органу місцевого самоврядування, до якого надійшло таке звернення, об`єктивно та вчасно його розглянути, надати вмотивовану відповідь у строки, встановленні статтею 20 Закону №393/96-ВР, і повідомити про наслідки такого розгляду.

При цьому, вказаний Закон встановлює, що розгляд звернення має здійснювати орган, до повноважень якого належить вирішення порушеного у зверненні питання, та якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до їх повноважень, воно пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється особу, яка подала звернення.

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Запорізької ОДА із заявою про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями.

Так, відповідач 1 стверджує, що ОСОБА_1 було письмово повідомлено листом від 25.06.2024 № 06-К-1375-2Ел на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про направлення його звернення за належністю до Запорізької РДА Запорізької області.

У свою чергу, представник позивача наголошує, що станом на сьогодні позивач не отримував вказаний лист, і відповідач не надав належних доказів на підтвердження відправлення цього листа належним чином, у зв`язку із чим просить суд зобов`язати відповідача 1 надати письмову відповідь позивачу на його заяву від 20.06.2024 про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самим позивачем, Запорізькою РДА Запорізької області було надано лист-відповідь № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 на звернення позивача.

Суд звертає увагу на наступне.

Завданням адміністративного судочинства згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до положень частини 2 статті 245 КАС України, якою визначені повноваження адміністративного суду при вирішенні справи, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За змістом пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що сама по собі констатація факту, що відповідач 1 направив звернення позивача від 20.06.2025 за належністю до Запорозької РДА Запорізької області, однак не повідомив належним чином позивача про його направлення за належністю, не є ефективним захистом прав позивача, позаяк не буде мати для позивача жодного ефекту та не призведе до поновлення порушених на його думку прав.

У даному випадку суд враховує, що позивач не заперечує, що питання про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, порушене у його звернені, не належить до повноважень облдержадміністрації, не покликався на необхідність розгляду його звернення по суті саме відповідачем 1.

На підставі наведеного, враховуючи наявність відповіді Запорізької РДА Запорізької області № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 до моменту його звернення до суду з позовом, суд вважає, що зобов`язати Запорізьку ОДА надати письмову відповідь позивачу на його заяву від 20.06.2024 не буде законно і жодним чином не призведе до відновлення чи захисту прав позивача.

Стосовно посилання позивача на те, що відповідач 1, у строк не більше одного місяця мав повідомити позивача про результати розгляду заяви ОСОБА_1 , в тому числі про її перенаправлення на розгляд до Запорізької РДА Запорізької області, суд також враховує таке.

Так, з метою забезпечення реалізації особою права на розгляд звернення суб`єкт владних повноважень має можливість виправити допущене ним порушення шляхом надання відповіді на звернення. Водночас, порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність розгляду звернення і у разі подальшого його розгляду є невідновлювальним.

Отже, за умови, що звернення було розглянуто, право на оскарження до суду несвоєчасності такого розгляду виникає лише у випадку існування обґрунтованого інтересу у цьому навіть після усунення допущених порушень.

Суд не може обмежитись винятково констатацією факту порушення, оскільки суб`єкт владних повноважень не в змозі виправити пропущений ним строк для розгляду звернення, адже перебіг часу вже відбувся і не залежить від будь-чиєї волі. Лише у разі, якщо внаслідок недотримання строків надання відповіді порушено права, свободи чи інтереси позивача (не тільки ті, що пов`язані з наданням відповіді) і він ставить вимоги про їх відновлення, суд повинен констатувати таке порушення і одночасно застосувати відповідний спосіб захисту.

На користь таких висновків свідчать норми закріплені у статті 5 КАС України, якими визначені способи судового захисту. Цією статтею передбачене право особи звертатися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною з одночасним зобов`язанням останнього вчинити певні дії (пункт 4), а також надано суду повноваження здійснювати захист порушених прав, свобод та інтересів особи в інший спосіб, який повинен відповідати вимозі щодо ефективності.

У випадку спірних правовідносин, мало місце надання позивачу відповіді на звернення відповідачем до моменту його звернення до суду з позовом.

Негативні наслідки допущених відповідачем, як органом, який розглядає відповідне звернення, порушень були усунуті шляхом надання відповіді на звернення позивача і оскарження несвоєчасності надання відповідачем відповіді не є обов`язковою передумовою для звернення позивача до суду з позовом про відшкодування завданої йому шкоди або про притягнення винних осіб до відповідальності та може бути реалізоване незалежно від прийняття судом рішення про визнання бездіяльності відповідача протиправною.

Таким чином, наявність у позивача обґрунтованого інтересу в оскарженні до суду несвоєчасного надання відповіді на звернення відповідачем 1 не знаходить свого підтвердження і з цих підстав у задоволенні позовних вимог в частині щодо визнання протиправною його бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії слід відмовити.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо не проведення засідання комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області при розгляді позивача про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так, відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

За приписами статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У силу частини 1 статті 15 Закону №2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону №3543-ХІІ).

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

В ході судового розгляду даної справи, представник позивача посилаючись на те, що ОСОБА_1 через свої релігійні переконання не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.

Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що пункт 4 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі статтею 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина 2 статті 4 Закону №1975-ХІІ).

За приписами статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 (далі - Положення №2066) затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

Проте, у даному випадку, позивач не був призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи те, що позивач не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, у спірному випадку, на думку суду, ОСОБА_1 не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу.

Суд вказує також, що відповідно до Закону № 1975-XII та Положення № 2066, Комісія має право розглядати заяви громадян України, які підлягають призову саме на строкову (базову) військову службу. Отже, Комісія не наділена повноваженнями щодо розгляду питання повторного проходження альтернативної (невійськової) служби у разі призову під час мобілізації, на особливий період.

Тому, посилання позивача на те, що його заява повинна розглядатись на засіданні комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області із повідомленням про дату та час засідання позивача, суд вважає не обґрунтованими та безпідставними.

До того ж, матеріалами справи встановлено, що позивачем вже пройдено альтернативну (невійськову) службу, що підтверджується записом в трудовій книжці та довідкою №10597 замість військового квитка виданою військовозобов`язаному запасу. 08.06.2004 позивачу припинено проходження відповідної служби на підставі рішення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби від 28.05.2004 №12 у зв`язку із закінченням строку її проходження відповідно до статті 20 Закону № 1975-XII.

Між цим, суд також зазначає, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби. в умовах воєнного стану.

Окрім цього, Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі с, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) до Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, код ЄДРПОУ 00022504), до Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (69089, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, 8, код ЄДРПОУ 20488417) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак