Постанова

від 30.01.2025 по справі 280/7756/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2025 року м. Дніпросправа № 280/7756/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року (суддя Батрак І.В.) в справі № 280/7756/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (далі ОДА), Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (далі РДА) про:

визнання протиправною бездіяльності ОДА щодо не надання письмової відповіді позивачу на його заяву від 20 червня 2024 року про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями;

визнання протиправною бездіяльності РДА щодо не проведення засідання комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій районній державній адміністрації Запорізької області при розгляді позивача про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями;

зобов`язання РДА повторно розглянути заяву від 20 червня 2024 року позивача про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, призначивши її розгляд на засіданні комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій районній державній адміністрації Запорізької області із повідомленням про дату та час засідання позивача;

зобов`язання ОДА надати письмову відповідь позивачу на його заяву від 20 червня 2024 року про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає, що надання на звернення до ОДА відповіді РДА вказує на те, що позивач не повідомлений належним чином про те, яка сама особа прийняла рішення, у зв`язку з чим та коли його звернення перенаправлено ОДА до РДА.

Також звертає увагу, що Конституцією України гарантовано право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

У відзиві відповідач РДА просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Запорізької ОДА із заявою про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, до якої додав засвідчені належним чином копії документів: 1) нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України; 2) нотаріально засвідчена копія картки платника податків; 3) довідка № 20/06/2024-1 від 20.06.2024; 4) довідка №20/06/2024-2 від 20.06.2024; 5) копія витягу зі статуту релігійної громади; 6) копія витягу зі статуту РО «ЗООЦ ЄХБ»; 7) нотаріально засвідчена копія довідки № 10597 замість військового квитка; 8) нотаріально засвідчена копія диплому спеціаліста НОМЕР_1 ; 9) нотаріально засвідчена копія додатку до диплому спеціаліста АР №14425119; 10) нотаріально засвідчена копія диплому молодшого спеціаліста Е23 № 000758; 11) нотаріально засвідчена копія додатку до диплому спеціаліста Е23 № 000758; 12) нотаріально засвідчена копія трудової книжки НОМЕР_2 .

Вказана заява була відправлено позивачем особисто засобами поштового зв`язку через відділення АТ «Укрпошта», що підтверджується поштовою накладною №7045000701440 та описом поштового відправлення.

ОДА отримала вказану заяву із додатками 25.06.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 7045000701440.

Представником позивача вказано, що 04.07.2024 з позивачем телефоном зв`язалася контактна особа Запорізької РДА Запорізької області, яка зазначила, що розгляд його заяви від 20.06.2024 відноситься до компетенції комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області, тому позивач має написати та подати повідомлення до Голови комісії про те, що на час проведення позивач не працює. Повідомлення йому було запропоновано написати за шаблоном, який вона контактна особа направила у месенджері «Вайбер».

05.07.2024 позивач написав письмове повідомлення до Голови комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області про те, що на час проведення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби він не працює та відправи.

25.07.2024 позивач отримав лист-відповідь № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 від Запорізької РДА Запорізької області, у якому повідомлено, що на сьогоднішній день позивач вже пройшов альтернативну (невійськову) службу, що підтверджується записом в трудовій книжці та довідкою №10597 замість військового квитка, виданою військовозобов`язаному запасу. 08.06.2004 позивачу припинено проходження відповідної служби на підставі рішення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби від 28.05.2004 №12 у зв`язку із закінченням строку її проходження відповідно до ст. 20 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Повторне проходження альтернативної (невійськової) служби законодавством України не врегульовано ані в мирний час, ані в особливий період.

Суд першої інстанції вказав, що сама по собі констатація факту, що ОДА направила звернення позивача від 20.06.2025 за належністю до Запорозької РДА, однак не повідомив належним чином позивача про його направлення за належністю, не є ефективним захистом прав позивача, позаяк не буде мати для позивача жодного ефекту та не призведе до поновлення порушених на його думку прав.

Позивач не заперечує, що питання про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, порушене у його звернені, не належить до повноважень облдержадміністрації, не покликався на необхідність розгляду його звернення по суті саме ОДА.

Враховуючи наявність відповіді Запорізької РДА Запорізької області № 04-К-0063-2ел від 17.07.2024 до моменту звернення позивача до суду з позовом, суд першої інстанції вважав, що зобов`язати Запорізьку ОДА надати письмову відповідь позивачу на його заяву від 20.06.2024 не буде законно і жодним чином не призведе до відновлення чи захисту прав позивача.

Негативні наслідки допущених відповідачем як органом, який розглядає відповідне звернення, порушень були усунуті шляхом надання відповіді на звернення позивача і оскарження несвоєчасності надання відповідачем відповіді не є обов`язковою передумовою для звернення позивача до суду з позовом про відшкодування завданої йому шкоди або про притягнення винних осіб до відповідальності та може бути реалізоване незалежно від прийняття судом рішення про визнання бездіяльності відповідача протиправною.

Також судом першої інстанції вказано, що наявність у позивача обґрунтованого інтересу в оскарженні до суду несвоєчасного надання відповіді на звернення ОДА не знаходить свого підтвердження і з цих підстав у задоволенні позовних вимог в частині щодо визнання протиправною його бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії слід відмовити.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, а у даному випадку позивач не був призваний на строкову військову службу, яка дає право на заміну такої служби альтернативною, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена, врахувавши, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків; заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України, то позивач не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу.

Суд першої інстанції вважав доводи позивача про те, що його заява повинна розглядатись на засіданні комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області із повідомленням про дату та час засідання позивача, необґрунтованими, адже відповідно до Закону № 1975-XII та Положення № 2066, Комісія має право розглядати заяви громадян України, які підлягають призову саме на строкову (базову) військову службу, комісія не наділена повноваженнями щодо розгляду питання повторного проходження альтернативної (невійськової) служби у разі призову під час мобілізації, на особливий період.

Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 20 червня 2024 року направлено на адресу Запорізької ОДА заяву про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями, до якої додано відповідні документи.

За рекомендацією представника РДА 05 липня 2024 року позивач написав письмове повідомлення до голови комісії у справах альтернативної (невійськової) служби при Запорізькій РДА Запорізької області про те, що на час проведення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби він не працює.

Листом Запорізької РДА від № 04-К-0063-2ел від 17 липня 2024 року повідомлено позивача, що позивач вже пройшов альтернативну (невійськову) службу, що підтверджується записом в трудовій книжці та довідкою №10597 замість військового квитка, виданою військовозобов`язаному запасу. 08.06.2004 позивачу припинено проходження відповідної служби на підставі рішення комісії у справах альтернативної (невійськової) служби від 28.05.2004 №12 у зв`язку із закінченням строку її проходження відповідно до ст. 20 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». Повторне проходження альтернативної (невійськової) служби законодавством України не врегульовано ані в мирний час, ані в особливий період.

Спірними є питання недотримання ОДА порядку розгляду звернення позивача, а також питання порядку розгляду заяви РДА.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР).

У розумінні статті 3 Закону № 393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності (стаття 4 Закону №393/96-ВР).

За приписами частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Частинами першою та третьою статті 15 Закону №393/96-ВР встановлено обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

За правилами статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення (стаття 19 Закону №393/96-ВР).

Згідно з частиною першою статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Отже, розгляд звернення має здійснювати орган, до повноважень якого належить вирішення порушеного у зверненні питання, та якщо питання, порушені в одержаному зверненні, не входять до їх повноважень, воно пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється особу, яка подала звернення.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 04 квітня 1999 року № 586-XIV (далі - Закон № 586-XIV), відповідно до пункту 4 статті 27 якого місцева державна адміністрація бере участь в організації та забезпеченні заходів підготовки населення України до участі в русі національного спротиву та підготовці молоді до військової служби, забезпечує направлення громадян для проходження базової військової служби та альтернативної (невійськової) служби на відповідній території.

За позицією ОДА позивачу повідомлено листом від 25 червня 2024 року № 06-К-1375-2Ел на електронну адресу про направлення його звернення за належністю до Запорізької РДА Запорізької області.

Представник позивача вказує на неотримання листа про направлення звернення до РДА.

На звернення позивача Запорізькою РДА надана відповідь листом № 04-К-0063-2ел від 17 липня 2024 року.

Враховуючи, що ОДА не надано належних доказів повідомлення позивача про направлення його звернення за належністю до Запорізькою РДА, суд констатує, що ОДА не дотримано приписів Закону № 393/96-ВР стосовно повідомлення заявника про направлення його звернення на розгляд органу, до компетенції якого належить розгляд такого звернення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оцінюючи висновок суду першої інстанції, який слугував підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до ОДА, суд виходить з такого.

Суд першої інстанції вірно вказав, що визнання протиправною бездіяльності ОДА щодо неповідомлення позивача про направлення його звернення до РДА не може вважатися ефективним способом захисту прав позивача, позаяк не буде мати для позивача жодного ефекту та не призведе до поновлення прав, які позивач вважає порушеними.

При цьому позовні вимоги про зобов`язання ОДА надати письмову відповідь позивачу на його заяву від 20 червня 2024 року про неможливість виконання військового обов`язку та його заміну альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з особистими релігійними переконаннями не можуть бути задоволені, з огляду на відсутність в ОДА компетенції на розгляд питання заміни виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОДА.

Стосовно позовних вимог до РДА суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

За приписами статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмою статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом пункт 4 статті 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 року №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ), відповідно до статті 1 якого альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За положеннями статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною першою статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).

За приписами статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року №2066 (далі - Положення №2066).

Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Виходячи з приведених приписів законодавства, альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» проходження альтернативної (невійськової) служби під час військового стану не передбачено.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Отже, оскільки позивач не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, він не наділений правом бути направленим на альтернативну (невійськову) службу.

Крім того, суд зауважує, що за нормами Закону № 1975-XII та Положення № 2066 комісія у справах альтернативної (невійськової) служби РДА розглядає заяви громадян України, які підлягають призову саме на строкову (базову) військову службу, тому комісія не наділена повноваженнями щодо розгляду питання повторного проходження альтернативної (невійськової) служби у разі призову під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно доводи апелянта про порушення порядку розгляду заяви в частині нерозгляду його заяви на засіданні комісії із повідомленням про дату та час засідання позивача є необґрунтованими.

Висновок суду першої інстанції в цій справі відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові №9902/64/23 від 25 вересня 2023 року.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 280/7756/24 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року в справі № 280/7756/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної державної адміністрації, Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття 30 січня 2025 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 30 січня 2025 року.

Суддя-доповідачВ.А. Шальєва

суддяВ.Є. Чередниченко

суддяС.М. Іванов