Рішення

від 07.10.2024 по справі 420/17659/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/17659/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.04.2024 р. № 1213050038438 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 09.07.1986 р. по 16.12.1987 р. та період роботи з 18.01.1988 р. по 01.01.1998 р., а саме період роботи з 18.01.1988 р. по 01.04.1989 р. на посаді тренера викладача гребної бази, з 01.04.1989 р. по 01.01.1998 р. на посаді тренера викладача з вітрила; зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію з дня звернення до уповноважених органів Пенсійного фонду України, а саме: 09.04.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що інформація зазначена в трудовій книжці повністю співпадає з реєстраційними даними застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, а дані, що містяться у військовому квитку співпадають з даними трудової книжки. Позивач не може нести відповідальність за заповнення трудової книжки, адже її заповнення є відповідальністю роботодавця. При цьому, визначальним є факт зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Записи в трудовій, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності підтверджують факт роботи позивач у спірні періоди. Отже, відповідач протиправно відмовив у зарахуванні спірних періодів до страхового стражу, а тому рішення від 16.04.2024 р. № 1213050038438 підлягає скасуванню, а спірних стаж зарахуванню.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову та вказує, що рішенням від 16.04.2024 за № 213050038438, винесеного за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу. Позивачу не зараховані періоди роботи з 18.01.1988 по 01.01.1998 відповідно до вищезазначеної трудової книжки, оскільки першу сторінку трудової книжки заповнено у 1988 році, а печатка підприємства проставлена пізніше, що не відповідає вимогам Інструкції № 162. Також, в трудовій книжці відсутні записи про перейменування організації та назви підприємств різняться з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5). Також, неможливо зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби, оскільки у військовому квитку відсутні дати та накази про зарахування та виключення зі списків військової частини. Жодних довідок з Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про підтвердження періоду проходження військової служби із зазначенням наказів надано не було. Крім того, позивач звернувся за призначенням пенсії 09.04.2024, але право на призначення пенсії у нього виникає лише з 29.04.2024, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку. Пенсійний вік (60 років) у позивача настає 28.04.2024. Таким чином, безпідставною є вимога призначити пенсію саме з 09.04.2024.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області до суду надано пояснення, в яких зазначено, що відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення №213050038438 від 16 квітня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 31 рік. За результатами розгляду доданих до заяви документів, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 18.01.1988, оскільки першу сторінку (титульний лист) трудової книжки, завірено печаткою Первинної профспілкової організації Херсонського суднобудівного заводу з кодом ЄДРПОУ 22762377, яка не діяла на дату видачі трудової книжки (оскільки такі печатки затверджено з 1996 року). Печатка із зазначенням коду ЄДРПОУ 22762377, що не було передбачено у 1988 році, коли вперше внесений запис про роботу, відповідно до запису № 1 з 26.05.1986, чим порушені вимоги п.2.11 Інструкції № 162. Періоди роботи до 01.01.1998 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 18.01.1988 не можуть бути зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 . Для зарахування періодів роботи до 01.01.1998 необхідно надати підтверджуючу довідку згідно із пунктом 3 Порядку № 637, видану на підставі первинних документів, та історичну довідку щодо зміни назви та реорганізацію підприємства. Також, за результатами розгляду доданих до заяви документів, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період проходження військової служби з 09.07.1986 по 16.12.1987, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 05.04.2017, оскільки у військовому квитку відсутні дати та накази про зарахування та виключення зі списків військової частини. Для зарахування військової служби необхідно було надати уточнюючу довідку територіального центру комплектування та соціальної підтримки про період проходження військової служби з посиланням на особову картку згідно із пунктом 6 Порядку № 637. Таким чином, відповідно до наданих документів, відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж Позивачки склав - 26 років 10 місяці 09 днів що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058.

Ухвалою суду від 02 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

09 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 90-92).

16 квітня 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення № 213050038438, яким відмовлено в призначенні пенсії (а.с. 33121-122).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія. Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії, в тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Згідно ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Згідно п. 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.

При цьому, положення приписів Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Разом з тим, саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.

З оскаржуваного рішення від 16 квітня 2024 року № 213050038438 вбачається, що підставою для відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком стало те, що страховий стаж складає 26 років 10 місяців 09 днів. За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки, оскільки першу сторінку трудової книжки заповнено у 1988 році, а печатка підприємства проставлена пізніше, що внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України 29.07.1993 року № 58. В трудовій книжці відсутні записи про перейменування організації та назви підприємства різняться з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). Періоди проходження військової служби не можливо зарахувати до страхового стажу роботи, оскільки у військовому квитку відсутні дати та накази про зарахування та виключення зі списків військової частини.

Як вбачається, з матеріалів справи, звертаючись до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 надано трудову книжку НОМЕР_1 (а.с. 21-24, 93-99).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 162 (чинної в спірний період) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно п.2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.13 Інструкції № 162 у графі 3 розділу " Відомості про роботу " як заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 вказується дата прийому на роботу.

Згідно п. 2.10, 2.11 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Після вказівки дати заповнення трудової книжки працівник підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася

Відповідно до п. 2.12 Інструкції від 29.07.93 № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно п. 4.1 Інструкції від 29.07.93 № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, як приписами Інструкції № 162 (чинної на дату заповнення трудової книжки), так і приписами Інструкції № 58 визначено, що першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка НОМЕР_1 містить інформацію про роботу ОСОБА_1 в період з 18.01.1988 року по 01.04.1989 року на посаді тренера викладача гребної бази, з 01.04.1989 року по 01.01.1998 року на посаді тренера викладача з вітрила ((профком Херсонського суднобудівного виробничого об`єднання). Вказані записи містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.

При цьому, в трудова книжка НОМЕР_1 містить запис під № 5, в якому вказано, що Херсонське суднобудівне виробниче об`єднання перейменоване в Херсонський суднобудівний завод. Вказаний запис містить посилання на відповідний наказ.

В подальшому в трудовій книжці НОМЕР_1 зазначено, що наказом Мінпромполітики від 16.12.2003 р. № 519 ДП «Херсонський суднобудівний завод» перетворено в відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «Херсонський суднобудівний завод».

Таким чином, посилання відповідачів на те, що для зарахування періодів роботи до 01.01.1998 позивачу необхідно надати підтверджуючу довідку згідно із пунктом 3 Порядку № 637, видану на підставі первинних документів, та історичну довідку щодо зміни назви та реорганізацію підприємства, є неспроможними, з огляду на наявність таких записів безпосередньо в трудовій книжці НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

В той же час, засвічення титульної сторінки трудової книжки печаткою із зазначенням коду ЄДРПОУ НОМЕР_3 Первинної профспілкової організації Херсонського суднобудівного заводу не свідчить про недостовірність внесених до неї записів, а свідчить про приведення трудової книжки НОМЕР_1 у відповідність до приписів Інструкції № 58.

Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року по справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також, згідно записів у військовому квитку серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , слідує, що в період з 09.07.86 по 16.12.87 позивач проходив строкову військову службу. Вказані записи завірені печаткою та підписом військового комісара (а.с. 115-117).

Крім того, у трудовій книжці НОМЕР_1 також містяться записи про проходження ОСОБА_1 військової служби, з посиланням на відповідні накази.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що записи в трудовій книжці НОМЕР_1 року, були визнані недостовірними, відповідачами, суб`єктами владних повноважень, суду не надано.

При цьому, суд не приймає до уваги надані до позовної заяви письмові пояснення свідків, оскільки вказані пояснення не надавались позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії та вони не були предметом розгляду під час прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно ст. 101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі.

Відповідно до ст. 44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Будь-яких доказів на підтвердження звернення пенсійного органу щодо отримання документів щодо роботи ОСОБА_1 до 1998 року та проходження ним військової служби відповідачами, суб`єктами владних повноважень, суду не надано.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до записів трудової книжки з 18.01.1988 р. по 01.01.1998 р. та проходження військової служби є протиправними, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16 квітня 2024 року № 213050038438 про відмову у призначенні пенсії прийнято необґрунтовано, без урахування та дослідження всіх обставин, а тому підлягає скасуванню.

При цьому, позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 09.07.1986 р. по 16.12.1987 р. та період роботи з 18.01.1988 р. по 01.01.1998 р., а саме період роботи з 18.01.1988 р. по 01.04.1989 р. на посаді тренера викладача гребної бази, з 01.04.1989 р. по 01.01.1998 р. на посаді тренера викладача з вітрила та зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію з дня звернення до уповноважених органів Пенсійного фонду України, а саме: 09.04.2024 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування.

Згідно п. 4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Таким чином, з аналізу приписів чинного законодавства вбачається, що страховий стаж розраховується, а періоди трудової діяльності враховуються до страхового стажу під час вирішення питання про призначення пенсії.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050038438 від 16 квітня 2024 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн..

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 13788,80 грн.

Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, ч. 1, 3 ст. 134 КАС України встановлено, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 137 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Частиною 3 статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою суд враховує, що на підтвердження понесених витрат до суду надано ордер, копію договору про надання правової допомоги, додатку № 1 до договору та квитанцію (а.с. 10-12).

Згідно договору про надання правової допомоги віж 29.04.2024 року адвокат приймає доручення про надання правової допомоги у справі про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у пизанченні пенсії № 213050038438, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до п. 5 догвоору розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату, визначається за домовленістю сторін, враховуючи складність справи, її тривалості, важливості питань, що вирішуються для клієнта, фінансових можливостей та матеріального стану клієнта. Клієнт зобов`язаний, зокрема, сплатити за ведення справи суму, яка обумовлена між ним та адвокатом при укладенні договору.

Згідно додатку № 1 до договору від 29.04.2024 року (опис робіт, виконаних адвокатом), адвокат та клієнт погодили обєкм по наданню правової допомоги та розмір сплати гонорару за договором по надання правової допомоги та розмір сплати гонорару за договором про надання правової допомоги, які складаються з наступних робіт: складання позовної заяви, оформлення додатків, супроводження справи в суді 11228,80 грн., - 13 годин; направлення адвокатських запитів 1000,00 грн. 1 год.; збір та дослідження доказів, опитування свідків 1500,00 грн. 3 год.; поштові витрат на направлення адвокатських запитів 60,00 грн. 17,10 грн.; всього 13788,80 грн., 17,10 год.

Згідно квитанції № 10 від 29.04.2024 року адвокатом Ломакіна М.І. прийнято від ОСОБА_3 кошти у сумі 13788,80 грн. підстава договір б/н про надання правової допомоги від 29.12.2023 р. Однак, будь-яких доказів на підтвердження отримання адвокатом Ломакіна М.І. від ОСОБА_3 коштів згідно договору від 29.04.2024 року суду не надано.

В той же час, така правнича допомога як підготовка, направлення та подача адвокатських запитів, збір та дослідження доказів, опитування свідків, складання позовної заяви, оформлення додатків по суті є вчиненням однієї дії підготовка та написання позовної заяви, вимоги до якої визначені приписами КАС України.

Таким чином, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року по справі № 911/2737/17 метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. При визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постановах від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19, від 18 травня 2022 року по cправі № 911/1825/20, від 23 лютого 2022 року по cправі № 914/653/21, від 15 червня 2021 року по справі № 912/1025/20.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що дана справа належить до категорії справ незначної складності та була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо суми витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, суд дійшов висновку, що з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 132, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, адреса місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 213050038438 від 16 квітня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2024 року про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Суддя О.А. Левчук