Постанова

від 07.10.2024 по справі 520/25281/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Волошин Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 р. Справа № 520/25281/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2024, м. Харків, по справі № 520/25281/23 за позовом Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого до ОСОБА_1 третя особа Харківський національний університет Повітряних Сил імені І.Кожедуба про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі,

ВСТАНОВИВ:

Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Харківський національний університет Повітряних Сил імені І.Кожедуба, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба суму у розмірі 547 846 грн 51 коп на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 адміністративний позов Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого до ОСОБА_1 , третя особа - Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба суму відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання в розмірі 547 846 грн 51 коп (п`ятсот сорок сім тисяч вісімсот сорок шість гривень 51 копійка).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на день укладення контракту 26.08.2022 з позивачем, ОСОБА_1 вже був з 17.03.2022 призваний та перебував на військовій службі за мобілізацією відповідно до Указу Президента України "Про проведення загальної мобілізації" від 24.02.2022 року. Після укладення відповідного контракту ОСОБА_1 продовжив проходження військової служби у Військово-юридичному інституті. Пунктом 13 Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає. Вказані положення Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" та Порядку №260, як норми матеріального права, не були застосовані судом першої інстанції до спірних правовідносин. Також вказує, що судом першої інстанції не були враховані положення п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, згідно якого не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Грошове забезпечення відповідачу було виплачено за відсутності недобросовісності з боку останнього, та було єдиним засобом до його існування, а тому відповідач вважає, що в нього відсутній обов`язок щодо повернення спірної суми. Також посилається на правові висновки Верховного Суду висловлені в постанові від 11.02.2019 у справі №617/640/16-ц, та в постанові від 11.05.2023 по справі №400/4281/20.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що факт проходження ОСОБА_1 військової служби з 17.03.2022 по 01.09.2022 за мобілізацією відповідно до Указу Президента України "Про проведення загальної мобілізації" від 24.02.2022 не є предметом зазначеного правового спору і жодним чином не стосується обов`язку ОСОБА_1 відшкодувати витрати пов`язані з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі. Спірні правовідносини не регулюються ст. 1215 ЦК України, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду висловленою в постанові від 13.03.2024 по справі №440/14068/21 та від 13.01.2023 у справі №440/2692/20. Також стверджує про наявність судової практики Верховного Суду з приводу стягнення з курсантів витрат на грошове забезпечення.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив навчання та військову службу у Військово-юридичному інституті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого з 02.09.2022 по 23.08.2023 на посаді курсанта.

Контракт про проходження військової служби (навчання) був укладений з ОСОБА_1 з 27.08.2022.

Відповідно до протоколу засідання Вченої ради Військово-юридичного інституту від 23.08.2023 № 10, наказу ректора Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 23.08.2023 № 534-С «Про відрахування курсантів Військово-юридичного інституту», 23.08.2023 контракт про проходження військової служби (навчання), укладений між Міністерством оборони України в особі начальника інституту і відповідачем був достроково розірваний та відповідач був відрахований від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання та знятий з продовольчого забезпечення з 24 серпня 2023.

Відповідно до загального розрахунку № 4 від 24.08.2023 коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 фактичні витрати, пов`язані з утриманням, складають: 547 846, 51 грн, з яких: по грошовому забезпеченню - 507 481 грн. 51 коп; по продовольчому забезпеченню - 40 365 грн. 00 коп. (з 02.09.2022 року -02.08.2023 року); по речовому забезпеченню - 00 грн. 00 коп; по медичному забезпеченню - 00 грн. 00 коп; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад - 00 грн. 00 коп; по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв 00 грн. 00 коп.

Наведений розрахунок витрат відповідачем протягом навчання не оскаржувався.

24.08.2023 відповідач ознайомився з загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в інституті, про що свідчить його власноручний підпис під розрахунком, проте добровільно відшкодовувати кошти згоди не надав.

Так, відповідача було відраховано від подальшого навчання через небажання продовжувати навчання та знято з продовольчого забезпечення з 24 серпня 2023, однак відповідачем не відшкодовано витрати на навчання в добровільному порядку, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання. Отже, враховуючи, що контракт із відповідачем як курсантом Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого був розірваний через небажання ОСОБА_1 продовжувати навчання на підставі його рапорту, останній має обов`язок по відшкодуванню витрат, пов`язаних із утриманням під час навчання. При цьому, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд, враховуючи встановлені у даній справі обставини, дійшов висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь відповідача - Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, суму у розмірі 547846 грн 51 коп на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, колегія суддів зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964 (далі - Порядок № 964), спільним наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Службою безпеки України «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Наказ № 419/831/240/605/537/219/534).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Закону № 1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Статтею 15 Закону № 1934-XII визначено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 3 частини першої, частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частинами першою, третьою, п`ятою та восьмою статті 25 Закону № 2232-XII визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань. З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Курсантам, які не мали військового звання до зарахування до вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, присвоюється військове звання рядового складу.

Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Згідно пункту 1 Порядку № 964, цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - заклади вищої освіти) відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти.

Пунктами 3, 4 Порядку № 964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

На виконання пункту 3 вищевказаного нормативно-правового акту Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ № 419/831/240/605/537/219/534.

Означеним Наказом затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно із пунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку розрахунку витрат, витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що законодавством передбачено обов`язок курсантів вищих військових навчальних закладів відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням, у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

При цьому до таких витрат входять, зокрема витрати на грошове, продовольче, речове забезпечення під час навчання.

З матеріалів справи судом встановлено, що контракт із відповідачем як курсантом Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого був розірваний через небажання ОСОБА_1 продовжувати навчання на підставі його рапорту (а.с.45).

Разом з тим, укладаючи означений контракт, відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з його утриманням у ВНЗ у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

Згідно із наданим позивачем загальним розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , було витрачено: по грошовому забезпеченню 507481,51 грн, по продовольчому забезпеченню 40365,00 грн, по речовому забезпеченню 00,00 грн, по медичному забезпеченню - 00,00 грн, перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад - 00,00 грн, по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв - 00,00 грн, всього на суму 547846 грн 51 коп (а.с.44).

24.08.2023 відповідач був ознайомлений із вказаним розрахунком та можливістю добровільно відшкодувати зазначені в ньому витрати не пізніше 15-ти днів з дня видання наказу про його відрахування.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність підпису відповідача у графі "зобов`язуюсь добровільно відшкодувати витрати на моє утримання в ВЮІ НЮУ не пізніше 15-ти днів з дня видання наказу про моє відрахування" свідчить про небажання (відсутність згоди) відповідача відшкодувати ці витрати у добровільному порядку. Водночас, встановленні в ході судового розгляду обставини підтверджують обов`язок відповідача щодо відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач має обов`язок щодо відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання.

Стосовно доводів відповідача в апеляційній скарзі про те, що на момент укладення контракту він перебував на військовій службі за мобілізацією відповідно до Указу Президента України "Про проведення загальної мобілізації" від 24.02.2022, а тому грошове забезпечення йому виплачено як військовослужбовцю, і у відповідності до п. 13 Порядку №260, воно поверненню не підлягає, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено матеріалами справи, та не заперечується сторонами, 17.03.2022 ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією відповідно до Указу Президента України "Про проведення загальної мобілізації".

Водночас, 26.08.2022 ОСОБА_1 заключив контракт з Міністерством оборони України в особі начальника Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу /а.с.42/.

Тому посилання відповідача на те, що п. 13 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України, є безпідставними, адже правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем першочергово регулюються визначеними в контракті умовами проходження військової служби (навчання).

А сам факт того, що ОСОБА_1 в період з 17.03.2022 по 01.09.2022 проходив військову службу за мобілізацією відповідно до Указу Президента України "Про проведення загальної мобілізації" від 24.02.2022, жодним чином не впливає на правовідносини, що виникли між сторонами в даній справі, та не спростовує порушення відповідачем зобов`язань перед позивачем визначених контрактом.

Стосовно посилання апелянта на незастосування норм ст. 1215 ЦК України, та висновки Верховного Суду у справі №617/640/16-ц, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

У справі № 617/640/16-ц спір стосувався відшкодування витрат на навчання у медичному коледжі, тому висновки Верховного Суду в цій справі не є ревалентними до обставин справи, що розглядається.

У справі ж, що розглядається, під час навчання відповідача в університеті підготовка курсантів у вищому військовому навчальному закладі Міністерства оборони України здійснюється на підставі контракту про здобуття освіти, який укладався між особою, яка навчається, вищим військовим навчальним закладом та фактично Міністерством оборони України,

Тому, на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13 січня 2023 року у справі № 440/2692/20 та в постанові від 13.03.2024 в справі №440/2692/20.

Щодо доводу скаржника про те, що додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. передбачена Постановою №168 не може бути включена до грошового забезпечення, яке стягується позивачем, колегія суддів зазначає таке.

Пунктами 3, 4 Порядку № 964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

На виконання пункту 3 вищевказаного нормативно-правового акту Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ № 419/831/240/605/537/219/534.

Означеним Наказом затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно із пунктом 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Отже, додаткова винагорода (в розмірі до 30000 грн.) є частиною грошового забезпечення, що було виплачено ОСОБА_1 .

Водночас, посилання відповідача на те, що дану винагороду він отримував як військовослужбовець Збройних Сил України, адже на момент вступу він вже був військовослужбовцем, а тому мав на неї право незалежно від місця проходження служби, є неспроможними, адже право на отримання вищевказаної винагороди не є автоматичним для військовослужбовців.

Порядок, розмір та виплата такої винагороди здійснюється у відповідності до норм Постанови №168.

Відповідач фактично стверджує про ймовірність отримання ним такої виплати, у разі його залишення в якості військовослужбовця Збройних Сил України, однак це не є предметом розгляду в цій справі, та не стосується предмета доказування.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не застосовано положення Постанови №168, як норми матеріального права, не є спроможними, адже в даній справі не ставиться питання правильності чи порядку нарахування грошового забезпечення. Предметом розгляду є питання саме відшкодування витрат на навчання, які включають в себе виплачене грошове забезпечення, тому суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини та суть спору, застосував до даних правовідносин положення Порядку № 964.

Стосовно посилання ОСОБА_1 про те, що до суми стягнення грошового забезпечення на користь позивача, неправомірно включено індексацію, суми податку на доходи фізичних осіб та єдиний соціальний внесок, колегія суддів зазначає, що питання правомірності визначення суми заборгованості не охоплюється предметом цього позову, оскільки розрахунки фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню відповідачем, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень здійснювати їх правовий аналіз.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач має обов`язок щодо відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у сумі 547846,51 грн.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що Військово-юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого знаходиться на фінансовому забезпеченні в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 року №439 «Про реорганізацію військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого», спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 27.07.2019 року №Д-322/1/6дек «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2019 році», спільного наказу Міністерства оборони України та Міністерства освіти і науки України від 02.07.2019 №341/919 «Про заходи щодо реорганізації Військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого».

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 547846,51 грн. на відшкодування витрат пов`язаних з утримання під час навчання саме на користь Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Отже, в контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 суми відшкодування витрат пов`язаних з утриманням під час навчання в розмірі 547846,51 грн., не допустив порушень норм матеріального права.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2024 по справі № 520/25281/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов