Постанова

від 30.09.2024 по справі 820/2110/17

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2024 р.Справа № 820/2110/17Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агро-Союз" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2017, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., повний текст складено 02.10.17 року по справі № 820/2110/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агро-Союз"

до Головного управління Державної фіскальної служби в Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агро-Союз» (далі позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України; далі відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року №0000031414 та №0000041414.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало про відсутність в Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, в якому Товариство перебуває за основним місцем обліку, права на проведення перевірки своєчасності та повноти сплати орендної плати за договором оренди землі, укладеним з Харківською міською радою, оскільки об`єкт оподаткування (земельна ділянка) знаходиться у місті Харкові, де платник податків перебуває за неосновним місцем обліку в Східній об`єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, яка, як вважає позивач, й повинна була проводити відповідну податкову перевірку та скласти акт за її наслідком, на підставі вже якого, у свою чергу, саме Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (основне місце обліку), а не відповідач, повинно було винести податкові повідомлення-рішення; до того ж оспорювані рішення прийнято з порушенням процедури, передбаченої пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (далі ПК України), поза межами трьох робочих днів, наступних за днем отримання результатів адміністративного оскарження. Також, стверджує, що розмір орендної плати за землю встановлено договором оренди землі, укладеним з Харківською міською радою, й ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін договору, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб є необґрунтованим та безпідставним, як і висновок контролюючого органу про невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 ПК України, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

ТОВ " Корпорація Агро-Союз", не погоджуючись з судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, не повного з`ясування обставин справи та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, прийняття оскаржуваного податкового повідомлення- рішення не повноважним органом, з порушенням процедури, а також правомірність дій позивача щодо сплати орендної плати за землю.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції й позов задовольнив; скасував оспорювані податкові повідомлення рішення Управління.

Верховний Суд постановою від 05 червня 2024 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України задовольнив частково, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Направляючи справу на новий розгляд до апеляційної інстанції , Верховний суд виходив з того , що рішення контролюючого органу вищого рівня про результати розгляду скарги від 17 березня 2017 року №5333/6/99-99-11-03-01-25, прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 04 травня 2017 року №0000031414 та №0000041414, які є предметом розгляду у цій справі, не можна кваліфікувати як дії суб`єкта владних повноважень, що вчинені поза межами його компетенції та не відповідають меті, з якою ці повноваження надані, і положення Методичних рекомендацій, на які вказав суд апеляційної інстанції, не дають підстав дійти іншого висновку; останні лише рекомендовано для застосування посадовими (службовими) особами територіальних органів та структурних підрозділів органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів документальних перевірок платників податків. До того ж, на думку Верховного Суду, не узгоджується й із нормами ПК України та процесуального законодавства твердження апеляційного суду про те, що прийняття оспорюваних рішень з порушенням триденного строку, установленого пунктом 86.8 статті 86 ПК України, є самостійною підставою для їх скасування; такі обставини не можуть виключати обов`язок платника плати за землю сплачувати її в порядку і розмірах, встановлених законом, до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 статті 102 ПК України. Відтак помилковий висновок суду апеляційної інстанції призвів до того, що у ході апеляційного провадження не перевірено повноту встановлення судом першої інстанції усіх обставин справи, які стосуються обов`язку сплати позивачем грошових зобов`язань, визначених оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, й, як наслідок, правильність застосування ним норм матеріального права до правовідносин, які є предметом дослідження у ній. Наведені недоліки є перешкодою для формулювання касаційним судом правового висновку по суті заявлених позовних вимог. Їх усунення можливе лише у разі повторного перегляду судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до вимог ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обгрунтування апеляційної скарги та додаткових пояснень, наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважє рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи у їх сукупності , висновки та мотиви , викладені в постанові Верховного суду від 05 червня 2024, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи , що на момент виникнення спірних правовідносин Товариство було зареєстровано за адресою: 76019, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Крайківського, 1/Б та перебувало за основним місцем обліку в Головному управлінні ДФС в Івано-Франківській області.

20 лютого 2006 року між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі транспорту загальною площею 0,3026 га, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Гагаріна, 54-А.

У зв`язку із цим позивач перебуває як платник податків за неосновним місцем обліку з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в Східній об`єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

У період з 22 липня по 01 вересня 2016 року Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, наслідки якої оформлено актом від 08 вересня 2016 року за №517/09-19-14-01/ НОМЕР_1 .

На підставі акту перевірки Східною об`єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 жовтня 2016 року №0004131401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на 155888,37 грн., у тому числі за основним платежем 124710,70 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 31177,67 грн.

Товариство не погодилося із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржило його в адміністративного порядку до Головного управління ДФС у Харківській області, рішенням якого від 20 грудня 2016 року №7039/10-20-40-10-01-14 скасовано це податкове повідомлення-рішення у частині збільшення суми грошового зобов`язання на 58270,25 грн. (основний платіж 46616,20 грн., штрафні (фінансові) санкції 11654,05 грн.), а в іншій частині - залишено без змін; зобов`язано Східну об`єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийняти податкове повідомлення-рішення щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій відповідно до пункту 120.2 статті 120 ПК України.

Враховуючи наведене, 05 січня 2017 року Східною об`єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000071401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 97618,12 грн., в тому числі за основним платежем 78094,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 19523,62 грн.; №0000081401, яким до позивача застосовано штраф за платежем «орендна плата з юридичних осіб» у розмірі 2330,81 грн.

В подальшому Державною фіскальною службою України рішенням про результати розгляду скарги від 17 березня 2017 року №5333/6/99-99-11-03-01-25 скасовано податкові повідомлення-рішення від 05 січня 2017 року №0000071401 та №0000081401, а рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 20 грудня 2016 року №7039/10-20-40-10-01-14, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, - залишено без змін. При цьому зазначено, що саме Управлінню (відповідачу у цій справі) належить винести нові податкові повідомлення-рішення на підставі рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, із дотриманням вимог ПК України та Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 (далі Порядок №1204).

На підставі акту перевірки та рішення контролюючого органу вищого рівня відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року: №0000031414, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 97618,12 грн., в тому числі за основним платежем 78094,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 19523,62 грн.; №0000041414, яким до позивача застосовано штраф за платежем «орендна плата з юридичних осіб» у розмірі 2330,81 грн., незгода з якими і стала підставою для звернення Товариства до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того , що Головне управління ДФС в Івано-Франківській області мало повноваження на проведення планової документальної перевірки, а Головне управління ДФС у Харківській області в межах компетенції, як територіальний орган ДФС, юрисдикція якого поширюється на адміністративну територію, до якої віднесено орендовану земельну ділянку, з урахуванням змін у податковому законодавстві, які набрали чинності з 01 січня 2017 року, за наявності правових підстав прийняти оспорювані податкові повідомлення-рішення.

По суті ж встановлених у акті перевірки порушень суд першої інстанції зазначив, що у ПК України законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі, проте Товариством всупереч вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII) не було переглянуто розмір орендної плати за землю з урахуванням нової нормативної грошової оцінки землі, що призвело до заниження орендної плати за землю. Крім того дійшов висновку, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбаченого пунктом 120.2 статті 120 ПК України, адже уточнюючий розрахунок поданий останнім поза межами строку подання річної податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), тому відповідно до пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу Товариство мало самостійно визначити суму штрафу у зв`язку із виявленням заниження податкового зобов`язання, однак не здійснило таких дій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що у відповідності до пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов`язків контролюючих органів визначається законодавством України (пункт 41.3 статті 41 ПК України).

Так, згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Як визначено пунктом 58.1 статті 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт, зокрема, заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Вказане у сукупності свідчить, що встановлений перевіркою факт заниження платником податків податкових зобов`язань є підставою для прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України установлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Відповідно до п. 7.1, 7.3, 7.4 ст. 7 ПК України під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Згідно з п. 5.2, 5.3 ст.5 ПК України разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Порядок встановлення, нарахування, сплати та відповідальність за порушення порядку перерахування орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності визначаються Законом України «Про орендну землі» від 06.10.1998 № 161-XIV та Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Відповідно до п.п. 14.1.136 п.14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата)

Відповідно до п.п 10.1.1 п 10.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно, до складових якого в силу приписів п.п. 265.1.3 п. 265.1 ст. 265 ПК України входить плата за землю.

Відповідно до п.п. 269.1.2 п. 269.1 ст.269 ПК України до платників податку віднесені землекористувачі.

Згідно з п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п.п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України, редакція якої була чинною упродовж 2013-2015 років та діє і на час розгляду справи судом, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з редакцією п. 274.1 ст. 274ПК України, чинною до 01.01.2014, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Відповідно до редакції п.274.1 ст. 274 ПК України, чинної з 01.01.2015 по 01.01.2016, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Виходячи зі змісту статті 21 Закону №161-XIV, зокрема, розмір орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

Згідно зі статтею 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288.5 ст. 288 ПК України, в редакції чинній до 01.04.2014, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Законом України «Про запобігання катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII викладено п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288.5 ст. 288 ПК України в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. У зазначеній частині цей закон набрав чинності з 01.04.2014.

Відповідно до п. 289.1 ст. 289 ПК України, редакція якого не змінювалася, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, протягом існування спірних правовідносин база оподаткування завжди визначалася виходячи з нормативної грошової оцінки земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого відповідним розділом Податкового кодексу України, та мінімально дорівнювала 3-м відсоткам нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, грошову оцінку яких проведено.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміруорендної плати.

Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.01.2018 у справі №817/206/15, від 07.03.2018 у справі №813/6875/14, від 28.03.2019 у справі № 814/1834/16, від 01.10.2019 у справі №824/2644/14-а, від 27 грудня 2022 року справа № 804/7551/15, від 27 січня 2022 року справа № 1140/2785/18,від 17 січня 2023 року у справі № 806/2203/16, від 31 травня 2023 року у справі №814/1884/16,від 23 грудня 2022 року справа № 803/1432/15-a.

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок про те, що визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності для цілей оподаткування має здійснюватися відповідно до приписів Податкового кодексу України.

Згідно з абзацом 4 пункту 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміруорендної плати,встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

Вказану позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 та постанові Верховного суду України від 20.11.2012 № 3-53гс12.

Окрім того, Верховним судом України у постанові від 02.12.2014 №21-274а14 висловлено правову позицію щодо застосування підпункту288.5.1 пункту288.5 статті288Податкового кодексу України та констатовано, що з набранням чинності ПК України річний розмірорендної платиза земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту288.5.1 пункту288.5 статті288ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміруорендної плати.

Таким чином, зважаючи на наведене, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності (пункт 5.2 статті 5 ПК України), до моменту внесення до відповідного договору відповідних змін розмірорендної платив будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом288.5.1 пункту288.5 статті288ПК України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 826/2741/14.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмірорендної плати,в будь-якому разі, не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом288.5.1 пункту288.5 статті288цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.04.2015 року (справа №21-117а15), 24.04.2015 року (справа №131а15), 14.03.2017 року (справа №21-2246а16), 07.03.2018 року (справа №813/6875/14), від 08.06.2018 (справа №818/8102/13-а).

Враховуючи наведене доводи апелянта щодо можливості зміни умов договорів оренди землі виключно за згодою сторін або у судовому порядку, та ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України щодо зміни зобов`язання за договором з моменту набрання законної сили рішенням суду про зміну або розірвання такого договору, посилання на постанову Харківського апеляційного господарського суду ві 25.05.2016 року , якою внесено зміни до договору оренди землі від 20.02.2006 року № 9406667100007 шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі у редакції, зазначеній у вказаній постанові, не доводить правомірності заявлених позовних вимог з огляду на пріоритет норм Податкового кодексу України перед наведеними приписами Закону України «Про оренду землі» та Цивільного кодексу України.

Зміст наведених норм у сукупності дає підстави для висновку, що для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня2014року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня2014року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку.

Так, рішенням Харківської міської ради від 03 липня 2013 року № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року.

Згідно з п. 1.1. зазначеного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01 січня 2013 року та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01 січня 2013 року застосовується з 01 січня 2014 року.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р." встановлено, що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 р." вводиться в дію з 01.01.2014 р. Зміни до договорів оренди землі, пов`язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові (а.с. 41-42).

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у редакції, чинній на момент затвердження нової нормативної грошової оцінки землі, рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Відповідно до п.6 ст.3 Регламенту Харківської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням Харківської міської ради Харківської області від 22.12.2010 №17/10, у редакції станом на 2013 рік, гласність засідань міської ради забезпечується шляхом її трансляції по телебаченню і радіо обов`язкової публікації рішень міської ради, в тому числі прийнятих на закритих засіданнях (при закритому розгляді окремих питань порядку денного) в офіційному виданні Харківської міської ради газеті «Харьковские известия» або в іншому друкованому засобі масової інформації, визначеному відповідним рішенням міської ради, та розміщення на офіційному сайті Харківської міської ради в мережі Інтернет.

Вказані рішення Харківської міської ради № 12269/13 від 25.09.2013 р. та № 1209/13 від 03.07.2013 р. опубліковані у газеті Харківської міської ради "Харьковские Известия" від 01.10.2013 р. № 118 (2712) та від 09.07.2013 р. № 81/1 (2675) .

Опублікування вказаних рішень у газеті Харківської міської ради "Харьковские Известия" підтверджується постановою Вищого господарського суду України в постанові від 07 жовтня 2014 року у справі №922/1427/14.

Отже, з 01.01.2014 має застосовуватися нова нормативна грошова оцінка земель міста Харкова, в тому числі для цілей оподаткування.

Розрахунок розміру нормативного горошової оцінки земельної ділянки площею 0,3026 (га) за адресою м. Харків, проспект Гагаріна, 54-А оформлений витягом № 671 від 24 вересня 2013 року та становить станом на 01.01.2014 7405136,0 грн .

Під час судового засідання представник відповідача не зазначав про помилковість розрахунку нормативного горошової оцінки оформленої витягом № 671 від 24 вересня 2013 року.

Як раніше було встановлено судом, новий розмір грошової оцінки земель м. Харкова, до яких належить земельна ділянка, яку орендує позивач, була затверджена Харківською міською радою у спосіб та у межах повноважень, наданих чинним законодавством.

Отже, саме нормативна грошова оцінка земельної ділянки позивача станом на 01.01.2014 у розмірі 7405136,0 грн має бути застосована для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з 01.01.2014 у відповідності до приписів саме податкового законодавства, які мають пріоритет в питанні регулювання порядку обчислення податку на землю.

При цьому суд зазначає, що представник позивача безпідставно стверджує про відсутність розрахунку донарахованих відповідачем податкових зобов`язань, оскільки такий розрахунок міститься на 96 аркуші акту перевірки, у висновках акту перевірки на аркуші 114, є чітким та зрозумілим.

Правові позиції Верховного суду України, на які посилається представник позивача, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки Верховний суд України розглядав спори відносно порядку застосування нових законодавчих приписів до діючих договорів оренди земельних ділянок у разі встановлення ними нових вимог. У спірних правовідносинах з 01.01.2014 відбулася зміна розміру нормативної грошової оцінки землі, як бази обрахування орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, а її розмір не змінювався не нижче 3% від затвердженої нормативної грошової оцінки землі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки донарахування податкових зобов`язань проведено у відповідності до вимог ПК України та згідно даних визначених витягом з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки та її розмір розрахований за нижньою граничною межою річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки - 3% від затвердженої нормативної грошової оцінки землі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агро-Союз".

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000041414 від 04.05.2017.

Відповідно до п. 286.2 ст.286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

20.02.2015 позивачем за допомогою засобів електронного зв`язку, було подано до Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), в якій позивачем самостійно визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2015 рік в сумі 187456,92 грн(а.с.176-179).

18.05.2016 позивачем за допомогою засобів електронного зв`язку, було подано до Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області уточнений розрахунок до податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), в якому позивачем збільшено суму податкового зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2015 рік на суму 46616,20 грн, при цьому у декларації суму штрафу позивач самостійно не визначив (т.1, а.с.180-182).

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

Відповідно до п.120.2 ст.120 ПК України невиконання платником податків вимог, передбачених абзацами третім - п`ятим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов`язання (недоплати). При самостійному донарахуванні суми податкових зобов`язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

З урахуванням того, що уточнюючий розрахунок поданий позивачем поза межами строку подання річної податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), позивач мав, відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України, визначити суму штрафу у зв`язку зі самостійним виявленням факту заниження податкового зобов`язання.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що в діях позивача наявний склад фінансового правопорушення, передбаченого п. 120.2 ст. 120 ПК України.

Отже, податковий орган при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення № 0000041414 від 04.05.2017 діяв в межах повноважень та на підставі чинного законодавства.

Стосовно доводів апелянта про порушення відповідачем строків винесення оскаржуваних Податкових повідомлень-рішень , колегія суддів звертає увагу на те , що Верховний суд , направляючи дану справу на новий апеляційной розгляд , в постанові від 05 червня 2024 року по даній справі № 820/2110/17 зробив висновок , що не узгоджується й із нормами ПК України та процесуального законодавства твердження апеляційного суду про те, що прийняття оспорюваних рішень з порушенням триденного строку, установленого пунктом 86.8 статті 86 ПК України, є самостійною підставою для їх скасування; такі обставини не можуть виключати обов`язок платника плати за землю сплачувати її в порядку і розмірах, встановлених законом, до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 статті 102 ПК України. Враховуючи наведене, а також рішення контролюючого органу вищого рівня про результати розгляду скарги від 17 березня 2017 року №5333/6/99-99-11-03-01-25, прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 04 травня 2017 року №0000031414 та №0000041414, які є предметом розгляду у цій справі, не можна кваліфікувати як дії суб`єкта владних повноважень, що вчинені поза межами його компетенції та не відповідають меті, з якою ці повноваження надані, і положення Методичних рекомендацій, на які вказав суд апеляційної інстанції, не дають підстав дійти іншого висновку; останні лише рекомендовано для застосування посадовими (службовими) особами територіальних органів та структурних підрозділів органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів документальних перевірок платників податків.

Щодо доводів апелянта про те , що відповідач не є належною особою, яка здійснює контроль за сплатою орендної плати за землю державної або комунальної форми власності з посиланням на постанову Великої палати Верховного суду від 5 червня 2024 року у справі № 914/2848/22, колегія суддів зауважує, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Слід звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово надавала роз`яснення як треба розуміти подібність правовідносин. Втім, у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Зрештою посилання скаржника на правову позицію викладену у постанові Великої палати Верховного суду від 5 червня 2024 року у справі № 914/2848/22 є необґрунтованим, оскільки відповідні висновки сформульовані у господарській справі за позовом Східницької селищної ради до Приватного підприємства фірма «Курорт-сервіс» про визнання укладеною додаткової угоди від 02.09.2022 до договору оренди землі від 06.09.2004 № 04.04.439.00669, що мала інші фактичні обставини, та у іншому контексті, відмінному від даної справи. Відтак зазначена правова позиція не є релевантною до обставин цієї справи.

Так, Велика Палата ВС у вказаній постанові зазначила, що задоволення позовної вимоги про визнання укладеною спірної додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності, які пов`язані тільки зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не приведе до захисту прав чи інтересів позивача. Це пов`язано з тим, що судове рішення про визнання укладеною спірної додаткової угоди не матиме наслідком стягнення з відповідача орендної плати відповідно до зміненого розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Отже, у цій справі позовна вимога селищної ради не відповідає критеріям належного та ефективного способу захисту прав. Належному способу захисту орендодавця в такому випадку відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Водночас несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до п. 271.2 ст. 271 ПК України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності.

При цьому, спір у даній справі виник у звязку із встановленим податковим органом в ході планової виїзної перевірки ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.01.2013 по 21.12.2015 порушення порядку обчислення орендної плати, яка у відповідності до положень ПК України загальнодержавним податком, у звязку з чим податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, яким позивачу збільшено суму податкового зобов`язання з орендної плати.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених колегією суддів вище в даній постанові.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює позов та додаткові пояснення , подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2017 по справі № 820/2110/17 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий Повний текст постанови складено 07.10.2024 року