Постанова

від 07.10.2024 по справі 320/10939/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10939/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Громадської організації «Мультимедійна лабораторія» та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Мультимедійна лабораторія" до Державної інспекції архітектури та містобудування України, державного реєстратора Джурин Ярослава Олеговича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Громадська організація "Мультимедійна лабораторія" звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України, державного реєстратора Джурин Ярослава Олеговича, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 в якому просила:

- визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт №У113182922209 від 19.10.2018, виданого ОСОБА_2 та скасувати Дозвіл на виконання будівельних робіт №ІY113182922209 від 19.10.2018;

- визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо видачі Сертифікату серії ІУ163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкту до експлуатації, найменування об`єкта згідно з проектом «Реставрація будівлі з відновленням вежі з годинниками та пристосуванням горищного простору під нежитлові приміщення. Адреса: АДРЕСА_1 » та скасувати Сертифікат серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкта до експлуатації;

- визнати протиправним рішення державного реєстратора Джурин Ярослава Олеговича від 22.03.2021 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер: 2320290526101, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Третя особа також звернулась з апеляційною скаргою та посилаючись на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання розподілу судових витрат, просить скасувати оскаржуване рішення в частині розподілу судових втрат та прийняти нове, яким стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на проведення експертиз у сумі 224 992 грн.

Представником Державної інспекції архітектури та містобудування України було подано відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Представником Громадської організації "Мультимедійна лабораторія" було подано відзив на апеляційну скаргу третьої особи, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 судових витрат є законним та обґрунтованим, а тому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги третьої особи, а рішення в частині розподілу судових витрат залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією 19.10.2018 за зверненням замовника - ОСОБА_1 , видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 113182922209, щодо об`єкта будівництва «Реставрація будівлі з відновленням вежі з годинниками та пристосуванням горищного простору під нежитлові приміщення. Адреса: АДРЕСА_1 ».

У подальшому, на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 12.03.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат від 26.03.2020 серії ІУ №163200860301, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Найменування об`єкта згідно з проектом - «Реставрація будівлі з відновленням вежі з годинниками та пристосування горищного простору під нежитлові приміщення. Адреса: АДРЕСА_1 ». Характер будівництва - реставрація.

На підставі вказаного сертифікату державним реєстратором Джурин Ярославом Олеговичем прийнято рішення від 22.03.2021 №57215937 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2320290526101, який знаходиться за адресою Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, АДРЕСА_1, а також внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості.

На думку позивача, будівельні роботи, які здійснювалися на об`єкті нерухомого майна (готелю «Дністер», розташованого за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Січових Стрільців, 12) були проведенні з порушенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки заходи, виконані на об`єкті культурної спадщини - готелю «Дністер», відносяться до реконструкції, що в силу положень законодавства про охорону культурної спадщини - не допускається.

Вважаючи, що дозвільні документи на виконання будівельних робіт об`єкта будівництва - готель «Дністер», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , були видані протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування вищевказаних дозвільних документів та про скасування державної реєстрації права власності на такий об`єкт.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт №ІY113182922209 від 19.10.2018 та сертифікату серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкта до експлуатації, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Згідно пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тобто, індивідуальні акти стосуються інтересів конкретних осіб та правовідносин за участю таких осіб. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, зокрема, чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб та виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

У рішенні Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп (справа 3/35-313) передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта, а відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги та приписи.

На відміну від нормативно-правових актів, індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

У рішенні Конституційного Суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) №18-рп/2004 від 01.12.2004 визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Таким чином, під час вирішення даного спору суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Частинами першою, третьою статті Закону України «Про громадські об`єднання» від 22.03.2012 №4572-VI (далі - Закон №4572-VI) визначено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону №4572-VI для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об`єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи має право:

1) бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства;

2) здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

3) засновувати з метою досягнення своєї статутної мети (цілей) медіа;

4) брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

5) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об`єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності.

Таким чином, громадська організація, зважаючи на мету свого створення, може бути учасником певних правовідносин, будучи наділеним певним обсягом прав та обов`язків. Залежно від характеру цих правовідносин, їх змісту та правового статусу громадської організації у певному правовідношенні залежить обсяг її прав та способів їх реалізації.

Громадська організація наділена процесуальною правосуб`єктністю, тож може звертатися до суду за захистом своїх прав. Спосіб захисту в такому випадку обумовлюється предметом спору, підставами позову, обставинами, за яких виник спір, але насамперед повинен мати на меті відновити/захистити порушені права від неправомірних рішень, дій/бездіяльності, якщо розглядати це в контексті адміністративного судочинства, суб`єктів владних повноважень у публічно-правових відносинах.

Але в будь-якому випадку звернення, як в цій справі, громадської організації з адміністративним позовом до суб`єкта владних повноважень передбачає існування публічно-правового спору (який виник щодо права (громадської організації), яке ґрунтується за законі). Такий спір має бути реальним, а наслідки оспорених рішень, дій/бездіяльності, так само як і результат вирішення судом спору, повинні мати безпосередній вплив на відповідне право (порушення якого зумовило звернення до суду). Посилання на опосередковані наслідки від неправомірних рішень, дій/бездіяльності чи на абстрактні права, за захистом яких подано цей позов, чи правомірну мету, яку в такий спосіб (подання адміністративного позову) переслідує заявник, не можуть слугувати свідченням як виникнення спору, так і підставою для захисту порушених прав (в тому сенсі, як їх трактує позивач).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №804/577/18.

Так, відповідно до пункту 2.1 Статуту Громадської організації «Мультимедійна лабораторія» (далі - Статут) діяльність Організації має суспільний характер, що проявляється у взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, встановленні партнерських відносин з іншими громадськими організаціями, рухами, фондами, зареєстрованими в Україні чи за її межами, громадянами України, іноземцями та/або особами без громадянства.

Пунктом 2.4.2 передбачено представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.

Згідно пункту 3.1 Статуту основною метою діяльності Організації є провадження діяльності спрямованої на розвиток медійного середовища в місті Івано-Франківську та Івано-Франківській області, задоволення та захист законних творчих, духовних, культурних та інших спільних інтересів громадян.

У пункті 3.2 Статуту вказано, що завданнями (напрямами діяльності) Організації є, серед іншого:

- задоволення суспільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини;

- виявлення, вивчення, збереження пам`яток історії та культури;

- сприяння в здійсненні громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону і використання культурної спадщини в порядку та в межах визначених чинним законодавством.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, позивачем під час звернення з даним позовом не було наведено та не надано належних і достатніх доказів на підтвердження обставин допущення дійсного порушення його реальних прав, свобод або інтересів оскаржуваними діями та рішеннями відповідачів. Позивачем не зазначено про те, що хтось з мешканців громади звертався за захистом своїх прав до Громадської організації «Мультимедійна лабораторія», як і не зазначено, чиї конкретно права та інтереси порушено внаслідок видачі дозволу на виконання будівельних робіт та сертифікату про готовність об`єкта до експлуатації та яким чином діяльність організації безпосередньо пов`язана з предметом позову.

Суд зазначає, що особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі №815/219/17.

Так, у постанові від 14.03.2018 Верховний Суд дійшов висновку, що громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності.

Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову; інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

Суд звертає увагу, що визначені у статуті завдання та напрямки діяльності є загальними та не пов`язані безпосередньо зі сферою будівництва.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про безпосередню зацікавленість позивача у вирішенні питання, що є предметом позову; безпосереднього зв`язку з предметом спору та не зазначено інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту. Обґрунтування права на звернення до суду є абстрактним та не розкриває дійсних приводів, причин та підстав звернення до суду.

У свою чергу, відсутність порушених прав та інтересів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, адже завданням адміністративного судочинства є саме ефективний захист та відновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів особи, чого не можливо досягти без підтвердження (доведення) реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів позивача, або осіб в інтересах яких він звертається з позовом до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №1840/3226/18.

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на виконання будівельних робіт №ІY113182922209 від 19.10.2018 та сертифікат серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкта до експлуатації прийнятті Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Відповідно до пп. 8 п. 4 «Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України», затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №439/2011, Держархбудінспекція України відповідно до покладених на неї завдань у визначених законодавством випадках видає дозволи на виконання будівельних робіт, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт.

Згідно п. 28 «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт», Замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.

До заяви зокрема додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію (крім випадків, визначених пунктом 7 цього Порядку); копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту; копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви приймає рішення про надання дозволу або відмову у його видачі.

Під час розгляду заяви орган державного архітектурно-будівельного контролю перевіряє наявність відомостей про: відповідний кваліфікаційний сертифікат відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури" у реєстрі атестованих осіб; ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками, на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції.

Відповідно до п. 30 вище названого Порядку, підставою для відмови у видачі дозволу є: неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено «Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (надалі також - Порядок № 461).

Згідно з пунктом 23 Порядку № 461 сертифікат видається органом державного архітектурно-будівельного контролю за формою, наведеною у додатку 7 до цього Порядку.

Пунктом 24 Порядку № 461 визначено, що для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката за формою, наведеною у додатку 8 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 9 до цього Порядку.

За змістом наведених правових норм підставою для видачі сертифіката є заява замовника про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, а також акт готовності об`єкта до експлуатації.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати реєстрації заяви приймає рішення про видачу сертифіката або про відмову в його видачі.

Сертифікат виготовляється в одному примірнику та видається замовнику (уповноваженій ним особі), який має зберігати його протягом всього періоду експлуатації об`єкта.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом не встановлено визначених нормами Закону підстав для відмови Державною архітектурно-будівельною інспекцією України у видачі ОСОБА_1 дозволу на виконання будівельних робіт, а тому під час видачі оскаржуваного дозволу та відповідно сертифікату про готовність об`єкту до експлуатації Державна архітектурно-будівельна інспекція України, як уповноважений орган державної влади діяла в межах та в спосіб, визначений законодавством.

Доказів, які б свідчили про протиправність дій Державної архітектурно-будівельної інспекції України у при видачі спірних дозволу на виконання будівельних робіт та сертифікату про готовність об`єкту до експлуатації позивачем надано не було, а доводи поданого позову в частині обґрунтування незаконності дій відповідачів обґрунтовуються виключно суб`єктивними твердженнями щодо оцінки результату проведених реставраційних робіт на пам`ятці архітектури, що, в даному випадку, не належить до предмету спору та відповідно не підлягає дослідженню судом.

Разом з тим, суд враховує, що дозвіл на виконання будівельних робіт №ІY113182922209 від 19.10.2018 та сертифікат серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкта до експлуатації є правовими актами індивідуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №826/1432/18.

Водночас, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Ненормативні правові акти суб`єкта владних повноважень, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені таким суб`єктом після їх виконання, за виключенням випадків, передбачених законом.

Згідно частини п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Таким чином, після завершення будівництва дозвіл на виконання будівельних робіт вичерпує свою дію, а отримання сертифіката про готовність об`єкта до експлуатації тягне за собою настання певних правових наслідків, зокрема, вчинення дій щодо реалізації наданого цими документами права на проведення будівельних робіт.

В даному випадку дозвіл на виконання будівельних робіт вичерпав свою дію шляхом видачі ДАБІ України сертифікату серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації: «Реставрація будівлі з відновленням вежі з годинниками та пристосуванням горищного простору під нежитлові приміщення. Адреса: АДРЕСА_1 ».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 по справі № 826/4889/18.

Крім того, суд звертає увагу, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі сертифіката про готовність об`єкта до експлуатації, останній також вичерпує свою дію фактом виконання.

Таким чином, сертифікат серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкта до експлуатації, як акт індивідуальної дії, вичерпав свою дію, оскільки на підставі вказаного сертифікату було здійснено державну реєстрацію права власності на даний об`єкт нерухомого майна.

Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані позивачем документи вичерпали свою дію, а скасування дозволу на виконання будівельних робіт та сертифікату не тягне за собою настання будь-яких правових наслідків для позивача.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №813/5260/13-а, від 23.06.2020 у справі №804/5786/16.

Крім того, суд зазначає, що дозвіл на виконання будівельних робіт та сертифікат про готовність об?єкта до експлуатації, як правові акти індивідуальної дії, породжують права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

Оскаржуваний дозвіл та сертифікат є правовими актами ненормативного характеру, тобто актами індивідуальної дії, які стосуються виключно визначених у них суб`єктів, а тому вони не порушують прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 802/233/16-а, від 27.06.2018 у справі № 814/104/17, від 22.08.2018 у справі №815/1568/16.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт №ІY113182922209 від 19.10.2018 та сертифікату серії ІУ №163200860301 від 26.03.2020 про готовність об`єкта до експлуатації та їх скасування.

Щодо визнання протиправним рішення державного реєстратора Джурин Ярослава Олеговича від 22.03.2021 та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер: 2320290526101, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає, що починаючи з 16.01.2020 такий спосіб захисту, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції, згідно з якою виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 23.06.2020 у справі №906/516/19, від 23.06.2020 у справі №905/633/19 та від 23.06.2020 у справі №922/2589/19.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, відповідно до якої особа може оскаржувати державну реєстрацію без пред`явлення майнових вимог тільки у випадку, якщо рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав позивача, а не іншої особи.

У той же час, належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому, пред`явлення вимоги до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову з таких підстав.

Крім того, суд звертає увагу, шо статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" чітко визначено, що підставами для відмови в державній реєстрації прав є:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Законодавством визначено перелік підстав, за яких державний реєстратор може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. Указаний перелік підстав для відмови у реєстрації прав є вичерпним.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 922/2998/16, постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/4997/17.

Втім, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про наявність у державного реєстратора підстав для відмови в державній реєстрації прав за ОСОБА_1 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення державного реєстратора Джурин Ярослава Олеговича від 22.03.2021 та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об??єкт нерухомого майна, реєстраційний номер: 2320290526101, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів апеляційної скарги третьої особи в частині відмови судом першої інстанції у розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи третьою особою було подано до суду першої інстанції заяву про стягнення витрат на проведення судових експертиз у загальній сумі 224 992,00 грн, суд зазначає наступне.

Частинами першою та третьою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

на професійну правничу допомогу;

сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин третьої - восьмої статті 137 КАС України спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. У випадках, коли сума витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача, експерта або проведення експертизи повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частинами першою - третьою статті 101 КАС України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має такі самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.

КАС встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах судового процесу.

Крім того, дослідження експертом будівельних робіт та зазначення експертом про те, що висновок підготовлено для подання до суду, не доводять того, що понесені третьою особою витрати були необхідними (неминучими).

Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою третьої особи, а не суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для відшкодування третій особі витрат на проведення судових експертиз.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Громадської організації «Мультимедійна лабораторія» та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя О.В.Епель

суддя В.В.Файдюк