Постанова

від 17.09.2024 по справі 454/3815/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №454/3815/23 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л. Ю.

Провадження № 22-ц/811/1528/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

Провадження №22-ц/811/1529/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня 2024 року та на додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Агрофірма імені Б. Хмельницького» про визнання договорів оренди землі недійсними та їх розірвання,

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними та розірвати договори оренди землі від 03.05.2018 року щодо земельних ділянок, площею 1,2781 га, з кадастровим номером 4624887800:03:000:0295, та площею 1,2317 га, з кадастровим номером 4624887800:03:000:0117, укладені між приватним підприємством (далі ПП) «Агрофірма імені Б. Хмельницького» та ОСОБА_2 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що вказані вище земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту с. Пісочне Сокальської ОТГ і належать йому на праві приватної власності. Від своєї матері ОСОБА_3 він дізнався, що земельні ділянки знаходяться в оренді у ПП «Агрофірма імені Б. Хмельницького». Ознайомившись із змістом договорів, дізнався, що вони укладені терміном на 17 років та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позивач вважає дані договори недійсними, оскільки такі ним не підписувалися і жодних доручень на підписання цих договорів він не надавав.

Окрім того, зазначає, що відповідач використовує земельні ділянки не за цільовим призначенням, оскільки категорія даних земель сільськогосподарського призначення, склад угідь сіножать, а на власний розсуд розорав земельні ділянки та засіяв їх культурами.

Також позивач вказує на нікчемність цих договорів оренди, а тому просить визнати їх недійсними.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПП «Агрофірма імені Б. Хмельницького» судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Обидва рішення оскаржив позивач ОСОБА_2 , просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що предметом позову в даній справі є визнання недійсними та розірвання договорів оренди землі від 03.05.2018 року з кадастровими номерами: 4624887800:03:000:0295 та 4624887800:03:000:0117, позаяк, довіреність, якою він уповноважив свою матір ОСОБА_3 здійснювати всі дії по одержанню та реєстрації документів, що посвідчують право власності на вказані земельні ділянки, видана 14.08.2013 року на строк до 14.08.2016 року, відтак, помилковим є висновок суду, що довіреність була чинна на момент укладення оспорюваних договорів.

Окрім того вказує, що свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердила факт підписання нею чистих, незаповнених бланків договорів оренди земельних ділянок з відповідачем.

Додає, що суд такі свідчення трактував на власний розсуд, зазначаючи, що свідок діяв належно та на підставі діючої довіреності.

Однак, позивач вважає, що свідок діяв усупереч його волі, без його відома та згоди, тому відсутність волевиявлення учасника правочину є правовою підставою для визнання договору (правочину) недійсним.

Зазначає, що у відомостях про виплату грошей за земельні паї, що долучені відповідачем до матеріалів справи, присутні лише підписи свідка, що і було нею підтверджено в судовому засіданні, окрім того, ОСОБА_3 заявляла, що плату за оренду земельних ділянок вона брала без відома сина натурою у вигляді зерна для власних потреб.

Вважає, що суд при з`ясуванні обставин щодо ймовірного отримання позивачем плати за користування земельними ділянками не взяв до уваги факт відсутності такого підтвердження.

Додає, що суд при оцінці доказів не взяв до уваги копії закордонного паспорта позивача для з`ясування обставин його перебування за кордоном в період видачі орендної плати.

Вважає що суд, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов невірного та необгрунтованого висновку щодо порушення прав та інтересів позивача через неналежне дослідження суті справи та доданих письмових доказів, а також наданих свідчень свідка.

В частині оскарження додаткового рішення звертає увагу на той факт, що відповідач жодного разу не з`явився в судове засідання, а його представник був присутній лише на одному судовому засідання при розгляді справи по суті.

Також стороною відповідача не було подано відзиву на позовну заяву та будь-яких інших письмових заперечень, що потребували б затрат часу та відповідних ресурсів.

Вважає, що задоволення представнику відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є надмірним та необгрунтованим, враховуючи недоведеність витрат представника та фактичне місце його роботи.

Тому вважає, що винагорода у розмірі 1816 грн. 80 коп. відповідала б фактичним витратам.

Наголошує, що при визначенні розміру відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

В судове засідання апеляційного суду сторона відповідача не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом у його відсутності.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що предметом спору є земельна ділянка, площею 1,2781 га, кадастровий номер: 4624887800:03:000:0295, та земельна ділянка, площею 1,2317 га, кадастровий номер: 4624887800:03:000:0117, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Тудорковицької сільської ради Сокальського району Львівської області і належать на праві власності позивачу ОСОБА_2 .

Оспорюваними є договори оренди цих земельних ділянок від 03.05.2018 року, укладені між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ПП «Агрофірма імені Б. Хмельницького», як орендарем.

Договори укладено строком на 17 років (п.8).

Орендна плата становить 3% від нормативної грошової оцінки 216 грн. 01 коп. (п.9).

У п.15 договорів оренди зазначено, що земельні ділянки передаються в оренду для вирощування сільськогосподарських культур.

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із статтею 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п.«ґ» ч.1 ст.141 ЗК України).

Цільове призначення земельної ділянки допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (стаття 1 Закону України «Про землеустрій).

Вид цільового призначення земельної ділянки визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель за цільовим призначенням, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Таким чином, нецільове використання земельної ділянки це використання земельної ділянки, яка на відповідній правовій підставі належить на праві власності, користування, тощо, фізичній чи юридичні особі, всупереч виду її цільового призначення, визначеного у відповідній земельній документації та/або договорі оренди такої земельної ділянки.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 покликався, як на підставу для розірвання договорів оренди землі, використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням, однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, належних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надав, а відтак, підстав для розірвання договорів оренди землі судом не встановлено.

Правильними є й висновки суду в частині відмови у визнанні договорів оренди недійсними, з огляду на наступне.

Згідно з вимогою частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, відсутність волевиявлення учасника правочину може бути правовою підставою для визнання його недійсним.

Аналіз положень ЦК України вказує, що може бути визнаний недійсним правочин, який хоча і був, наприклад, підписаний особою власноруч або через уповноваженого представника, але не відповідав її внутрішній волі. Правочин, який не був скріплений підписом одного з учасників або скріплений іншою особою, є неукладеним, тобто таким, що не був вчинений учасниками правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року (справа №145/2047/16-ц) зазначено, що правочин, який був укладений від імені його учасника, але підписаний іншою особою, є таким, що не був вчинений (договір, який не укладено), тому його не може бути визнано недійсним. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди, Велика Палата Верховного Суду визначила, що ефективним способом захисту прав у таких спорах є усунення перешкод у користуванні господаря належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких ділянок (негаторний позов).

З урахуванням наведеного й того, що факт не підписання договорів оренди позивачем належними доказами, зокрема, висновком експерта, оскільки встановлення цього факту потребує спеціальних знань, не підтверджено, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги позивача. Окрім того, встановлено, що договори оренди виконувались сторонами, оскільки за використання орендованих земельних ділянок відповідачем сплачувалась орендна плата, про що є відповідні докази.

Отже, по суті вирішення даного спору висновки суду першої інстанції є правильними і не спростовуються доводами апеляційної скарги позивача.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК).

Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону й те, що до закінчення судових дебатів сторона відповідача зробила відповідну заяву про компенсацію судових витрат і докази на підтвердження понесених витрат подала з дотриманням встановленого процесуальним законом строку, така заява підлягала вирішенню судом, оскільки в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено.

Колегія суддів вважає, що присуджений розмір витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем на стадії розгляду справи у суді першої інстанції, 5000 грн. відповідає критерію реальності наданих послуг та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та результатів її розгляду, відтак, підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду також немає.

Таким чином, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішень, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У зв`язку з перебуванням одного із членів колегії суддів у відрядженні 26 та 27 вересня 2024 року, повний текст постанови складений у перший робочий день після відрядження 30 вересня 2024 року.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 квітня 2024 року та додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 30 вересня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич