Ухвала

від 07.10.2024 по справі 742/5253/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 742/5253/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-сс/4823/442/24 Категорія - Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розглядукримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

з участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 , (в режимі відеоконференції),

представників власника майна адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції матеріали за апеляційною скаргою прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 вересня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_9 про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42024272210000045 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Мотивуючи рішення, слідчий суддя зазначив, що клопотання слідчого не містить об`єктивних даних, які б вказували на те, що дане майно, з огляду на обставини, які розслідуються в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КПК України. У клопотанні лише перераховуються загальні підстави для накладення арешту на майно, без зазначення конкретних обставин події, за яких, вилучене майно може бути використано, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування. Стороною обвинувачення не було надано доказів на підтвердження обґрунтованості накладення арешту на майно, не надано будь-яких доказів щодо факту незаконного привласнення комунального майна, яке було реалізоване за результатами проведення електронного аукціону, та відповідно доказів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Слідчий суддя прийшов до переконання, що стороною обвинувачення не доведено правову підставу та мету для накладення арешту на майно, що передбачені п.1 ч.2 ст.170 КПК України, як і не доведено, що потреби досудового розслідування в конкретному вищевказаному кримінальному провадженні на теперішній час виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи осіб, про який йдеться в клопотанні.

На зазначену ухвалу слідчого судді прокурором була подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати її та задовольнити клопотання про арешт майна. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна на стадії здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні не потрібно встановлювати відповідність чи не відповідність певних речей і документів ознакам речових доказів, як це, наприклад, відбувається під час розгляду обвинувального акту, натомість є необхідність встановлення існування сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що вони такими є. Вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на ч. 2 ст. 173 КПК України, зокрема, на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, оскільки застосування вказаної норми не має відношення до розгляду поданого слідчим клопотання про накладення арешту на майно.

Відносно висновку слідчого судді про відсутність доказів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КПК України зазначає, що поза увагою слідчий суддя залишив на не надав належної оцінки висновку судової будівельно-оціночної експертизи щодо встановлення ринкової вартості об`єкта, якою встановлено завдання фактичних збитків в результаті розбирання будівлі на суму 5 862 947,26 грн.

В поданих запереченнях на апеляційну скаргу прокурора представник власника майна просить відмовити у її задоволенні.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора на підтримання вимог апеляційної скарги, думку представників власника майна, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано відмовлено у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, та правильно визначені правові підстави для цього.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції, при цьому було вислухано доводи прокурора, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Вказана норма також узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, виходячи з наданих органом досудового розслідування матеріалів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищевказані правові норми, якими регулюється порядок застосування інституту забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, наведені органом досудового розслідування в клопотанні про арешт майна є необґрунтованими, а підстави для накладення арешту на майно, визначені ст. 170 КПК України, в даному провадженні відсутні.

В ухвалі слідчого судді проаналізовано, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, що стороною обвинувачення не доведено правових підстав для накладення арешту, що встановлюються під час кримінального провадження.

Зокрема, зазначено, що клопотання слідчого не містить об`єктивних даних, які б вказували на те, що дане майно, з огляду на обставини, які розслідуються в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КПК України. У клопотанні лише перераховуються загальні підстави для накладення арешту на майно, без зазначення конкретних обставин події за яких, вилучене майно може бути використано, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування. Крім того, обґрунтовано вказано, що визнання стороною обвинувачення арештованого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, не може бути єдиною умовою для арешту майна, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.

З огляду на викладене, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких ставиться питання про скасування ухвалу суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Прилуцької окружної прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 вересня 2024 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_9 про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42024272210000045 без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4