Постанова

від 01.10.2024 по справі 752/6975/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4983/24

Справа № 752/6975/23

Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Булацівської Я.В.,

учасники справи:

позивач торгово-виробниче об`єднання «Новокаховський електромеханічний завод»

представник позивача Козій Дар`я Олександрівна

відповідачі - держава російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, президента російської федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Дяченко В.Г., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовною заявою Торгово-виробничого об`єднання «Новокаховський електромеханічний завод» до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, президента російської федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про відшкодування майнової шкоди,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивача звернувся до суду із позовом до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, президента російської федерації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року провадження у справі за позовом Торгово-виробничого об`єднання «Новокаховський електромеханічний завод» до Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, Президента Російської Федерації ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про відшкодування майнової шкоди - закрито.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з ухвалою суду, адвокат Козій Дар`я Олександрівна звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 18.03.2024 про закриття провадження у справі та направити справу для продовження розгляду справи в Суворовському районному суді міста Одеси в іншому складі суду.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, внаслідок чого підлягає скасуванню, а справа має бути направлена для продовження розгляду до Суворовського районного суду міста Одеси в іншому складі суду.

Ухвала від 18.03.2024 порушує невід`ємне та законне право позивача на доступ до судочинства та на розгляд його справи справедливим судом в дусі змагальності.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, порушуючи право позивача на доступ до судочинства та на справедливий суд.

Вказує, що дана справа не підсудна господарському суду, а підсудна суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, що зокрема підтверджується постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21), на яку посилається суд першої інстанції в ухвалі від 18.03.2024.

Позивачем по даній справі є юридична особа, а відповідачами є юридичні особи (публічного та приватного права) та фізичні особи, тому згідно суб`єктного складу дана справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Однак, суд першої інстанції не тільки фактично викривив обставини справи стверджуючи, що «держава, будучи особою публічного права приймає участь в цивільному обороті, несе майнову відповідальність як казна. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18 (провадження № 14-44 цс 19), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду», а й не досліджував обгрунтування позову взагалі, а саме судом першої інстанції було проігноровано наступні положення позовної заяви:

- «Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року по справі № 308/9708/19, провадження № 61-18782св21, зазначив у справі про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором: «Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни».

- «Така позиція була застосована у низці рішень: постанові Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18; постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19; постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц.»

Таким чином, Верховний Суд чітко зазначив, що російська федерація може та має бути відповідачем по справам щодо відшкодування завданої шкоди.

Отже, і не тільки за суб`єктним складом, а й за предметним дана справа має та повинна бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18) вирішила питання порушення правил суб`єктної юрисдикції. Критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному позовному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Відповідно до норм процесуального законодавства у редакції, що діє після 15 грудня 2017 року, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники, а солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Вимоги до відповідачів є однорідними, пов`язаними між собою, тому можуть бути об`єднані в одне провадження і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

У попередній редакції ЦПК України не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикцій різних судів. Проте ЦПК України не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Натомість ГПК України обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спорів щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою боржником за основним зобов`язанням і поручителем фізичною особою.

Отже, позивача наділено правом звернутися з цим позовом до суду загальної юрисдикції.

Суд першої інстанції фактично позбавив позивача на доступ до судочинства та на справедливий суд та на ефективний юридичний захист.

Отже,судом першоїінстанції допущеноістотні порушеннянорм процесуального правапід часздійснення правосуддя,що унеможливилоПозивачу реалізацію наданихйому процесуальнихправ тавиконання процесуальних обов`язків,а такожпорушила ст.6Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод,тому справумає бутиповернуто досуду першоїінстанції для розгляду в іншому складі суду.

Щодо явки сторін.

Представниця апелянта з`явилась до суду та надала суду свої пояснення. Відповідач Альфа-Банк повідомлений належним чином. Інші відповідачі місце мешкання яких в росії не були повідомлені у зв`язку з відсутністю поштового зв`язку .

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду в межах скарги та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

У статті 124Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Так, згідно з частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

При цьому, у частині 1 статті 2ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.

Зокрема, згідно з частиною 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Частиною 1 статті 2ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2021 року (справа №367/4695/20): критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України.

Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

Таким чином, законодавець запровадив такі правила розмежування юрисдикції судів: загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою; якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Натомість юрисдикцію адміністративних чи господарських судів у спрощеному вигляді можна визначити так: перші мають повноваження вирішувати публічно-правові спори, а другі - спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.

При цьому, визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення, адже Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

Вимогами статті 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Аналіз цієї норми права дає підстави вважати, що суб`єкти публічного права, вказані в частині 2 статті 2 ЦК України, можуть бути учасниками цивільних відносин лише за умови набуття статусу особи.

Для того, щоб бути повноцінним учасником цивільних відносин, державі потрібно мати певний правовий вираз (статус), притаманний звичайним учасникам цих відносин, тобто статус особи.

Враховуючи національні правові традиції, мова може йти лише про статус юридичної особи публічного права.

Таким чином, держава, будучи особою публічного права приймає участь в цивільному обороті, несе майнову відповідальність як казна.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 дійшов висновку, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Отже, Верховний Суд у вказаній справі зробив виключення із загального правила про судовий імунітет, посилаючись на застосування так званого "деліктного винятку" (tort exсeption), згідно з яким будь-який спір, що виник на території України у громадянина України, навіть з іноземною країною, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

В той же час, процедура судового провадження за даною категорією спору у виді стягнення збитків з держави-агресора в умовах воєнного стану не сягає рівня кримінального обвинувачення або встановленої Цивільним процесуальним кодексом України для мирного часу процедури вирішення спору за участю іноземного елемента, а тому не вимагає забезпечення відповідачеві за позовом таких гарантій, які передбачені для реалізації "класичного" права на захист у мирний час.

У рішенні "Loizidou проти Туреччини" від 18 грудня 1996 року (заява №15318/89, пункти 43, 53), у якому йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною, прямо зазначено, що Конвенція повинна тлумачитись з урахуванням правил, встановлених Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року, а її основоположні принципи не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.

У рішенні "Hassan проти Сполученого Королівства Великобританії" (заява № 29750/09 від 16 вересня 2014 року, пункт 38), яке стосувалось подій під час вторгнення в Ірак коаліції збройних сил під єдиним командуванням США із контингентом від Сполученого Королівства, Австралії, Данії та Польщі, Європейський суд з прав людини посилався на доповідь Комісії ООН з міжнародного права на тему "Фрагментація міжнародного права: труднощі, зумовлені диверсифікацією та розширенням сфери охоплення міжнародного права". Ця комісія, вирішуючи питання співвідношення міжнародного права прав людини та міжнародного гуманітарного права, наголошувала: "слід пам`ятати, що війна є винятковою ситуацією, і про це не можна забувати під час визначення того, які стандарти належить використовувати для обґрунтування поведінки в таких виняткових обставинах. Складність застосування вже відомих стандартів полягає у тому, що необхідно робити вибір між різноманітними наборами правил, жодне з яких не скасовує інших повною мірою. Lex specialis лише вказує, що хоча, можливо, було б бажано застосовувати лише право прав людини, таке рішення є надміру ідеалістичним з урахуванням особливостей збройного конфлікту".

Як вбачається з матеріалів справи торгово-виробниче об`єднання «Новокаховський електромеханічний завод» звернувся до суду з позовом зокрема до держави російська федерація про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Тобто, спір виник між юридичною особою приватного права - позивачем та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом, статус якого може бути прирівняно до юридичної особи публічного права.

У розрізі предмета спору слід зазначити, що у цій справі спір виник з приводу відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої господарюючому суб`єкту пошкодженням його майна, яке використовувалось у господарській діяльності.

З огляду на наведені критерії розмежування юрисдикції, суб`єктний склад спору та його предмет, колегія суддів погоджується з висновком судді суду першої інстанції про те, що спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції, оскільки містить ознаки господарського спору та має вирішуватися у порядку господарського судочинства.

Схожа позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року (справа №405/4179/18), де зроблено висновок про те, що спір юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди, завданої їхньою бездіяльністю, належить до юрисдикції господарського суду.

Доводи апеляційної скарги торгово-виробниче об`єднання «Новокаховський електромеханічний завод» щодо того, що суд першої інстанції вирішив питання щодо господарської юрисдикції справи, спираючись виключно на суб`єктний склад спору, не врахувавши його предмет; що спір виник не внаслідок здійснення господарської діяльності, а щодо відшкодування шкоди, а відповідач залучений у статусі держави-агресора, а не суб`єкта господарювання, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки і за суб`єктним складом, і за предметом спору, яким є вимога про відшкодування шкоди, завданої господарюючому суб`єкту пошкодженням його майна, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Оскільки ухвалу судді постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги підприємству відмовлено, справа по суті спору не розглядалась, питання щодо розподілу судових витрат за подачу апеляційної скарги не вирішується.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 18 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко