Постанова

від 23.09.2024 по справі 910/3437/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2024 р. Справа№ 910/3437/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Корсака В.А.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024

у справі № 910/3437/24 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсудпром"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсудпром" (далі - позивач; ТОВ "Укрсудпром"; Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (надалі - відповідач; АТ "НАЕК "Енергоатом"; апелянт) про стягнення 735 610,55 грн з яких: 673 872 грн 55 коп. - основного боргу, 24 647 грн 12 коп. - 3% річних та 37 090 грн 88 коп. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 75/180-21/11-121-08-21-10740 від 01.10.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3437/24 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь ТОВ "Укрсудпром" основну заборгованість - 673 872 грн 55 коп., втрати від інфляції - 37 090 грн 88 коп., 3% річних - 24 635 грн 77 коп., витрати на правову допомогу - 15 000 грн, судовий збір - 11 033 грн 99 коп. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних - 11 грн 35 коп. - відмовлено.

Приймаючи рішення у справі місцевий господарський суд зазначив, що відповідач станом на день розгляду справи заборгованість в сумі 673 872,55 грн не сплатив, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Також суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та часткове задоволення 3% річних у відповідних розмірах на підставі ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "НАЕК "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 в частині стягнення з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "ВН "Запорізька АЕС" втрат від інфляції - 37 090,88 грн, 3% річних - 24 635,77 грн., витрат на правничу допомогу - 15 000,00 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Укрсудпром" в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі "ВН "Запорізька АЕС" за договором в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат на правову допомогу прийнято судом першої інстанції при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що позивачем до позовної заяви не долучено жодних доказів на підтвердження факту реєстрації податкової накладної в ЄРПН та її направлення на електронну адресу відповідача визначену договором: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. Отже, для оплати вартості всієї поставленої продукції за договором, має значення факт здійснення реєстрації податкової накладної в ЄРПН, її належне оформлення та надання її покупцю. Відповідно, зобов`язання відповідача щодо сплати суми в розмірі ПДВ має настати виключно за умов належного оформлення, реєстрації та надання податкової накладної. Обов`язок щодо належного оформлення податкової накладної та надання її покупцю належить безпосередньо постачальнику. Відтак, на думку апелянта, стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на всю суму поставленого товару, в тому числі на ПДВ, не відповідає умовам укладеного договору та нормам матеріального права, які регулюють договірну діяльність.

Також відповідач вказує, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні запроваджений воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався. 04 березня 2022 року місто Енергодар Запорізької області та філія відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» (ВП ЗАЕС) були захоплені збройними силами російської федерації та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Таким чином, на теперішній час компанією втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, АТ «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП ЗАЕС, не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу. Посилаючись на ч. 1 ст. 233, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 219 ГК України, відповідач має переконання, що місцевий господарський суд мав право звільнити АТ "НАЕК "Енергоатом" від відповідальності у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем у справі.

Крім цього апелянт вважає, що стягнуті з АТ "НАЕК "Енергоатом" витрати на професійну правничу допомогу адвокатського об`єднанням "ДК Лігал Компані" в сумі 15 000,00 грн є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними до предмета спору і значно завищеними, оскільки: позов не є складним і не потребував значного часу виконання як юридичної, так і технічної роботи, оскільки не вимагав додаткового вивчення й аналізу законодавства України і судової практики; справа не обтяжена значною кількістю доказів; справа, що розглядається, стосується лише позивача та відповідача та не викликає публічного інтересу, а результат її вирішення не може вплинути на репутацію сторін; ціна позову не впливає на вирішення питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/3437/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3437/24. Розгляд апеляційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3437/24 призначено на 23.09.2024.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Євсікова О.О., який входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 справу № 910/3437/24 за апеляційною скаргою АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 прийняти до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Представник апелянта в судовому засіданні 23.09.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати в оскаржуваній частині та прийняти в такій частині нове про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2024 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 01.10.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсудпром" (виконавець) укладено договір № 75/180-21/11-121-08-21-10740 (в подальшому - Договір; Договір послуг) відповідно до п. 1.1 якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати замовнику наступні послуги: "Код ДК 021:2015-50240000-9 Послуги з ремонту, технічного обслуговування морського транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги (послуги: "Суднопідйом та капітальний ремонт на судні УГ-0059".

Вартість послуг за цим договором визначається "Протоколом узгодження договірної ціни" та складає 561 560,46 грн, крім того ПДВ: 112 312,09 грн, разом: 673 872,55 грн. Оплата наданих послуг за договором здійснюється за фактично наданий обсяг послуг протягом 60 календарних днів від дати підписання обома сторонами акта здачі-приймання наданих послуг, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.п. 2.1-2.3 Договору).

Як передбачено п. 3.1 Договору виконавець зобов`язується надати послуги у строк: жовтень-листопад 2021 року.

Згідно п.п. 5.1-5.4 Договору приймання наданих послуг замовником та їх передача виконавцем здійснюється за актом здачі-приймання наданих послуг. Приймання судна з ремонту здійснюється на території виконавця в присутності представників замовника та виконавця, які підписують двосторонній акт здачі-приймання наданих послуг у 3 примірниках з наданням документів, зазначених у р. 5 Технічної специфікації до предмета закупівлі та документів, що підтверджують використання ТМЦ. Замовник протягом 10 днів від дня одержання акта здачі-приймання наданих послуг зобов`язаний відправити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання результатів наданих послуг. У випадку мотивованої відмови замовника, сторони складають двосторонній акт із переліком виявлених недоліків, вартості неякісно наданих послуг та строків їх усунення. Виконавець зобов`язаний усунути виявлені недоліки в строк, установлений в двосторонньому акті, без додаткової оплати.

Виконавець зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати іі в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронні довірчі послуги». Електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. У випадку відсутності у ЄРПН, в строк визначений чинною редакцією ПК України, зареєстрованої електронної податкової накладної, замовник має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п. 2.1 договору на суму ПДВ. (п.п. 5.7, 6.7 договору).

Колегія суддів вказує, що статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, Договір є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, наявним є акт надання послуг № 259 від 10.12.2021 на суму 673 872,55 грн за Договором. Водночас, такий акт підписаний та скріплений печаткою виконавця, з боку замовника акт не підписаний.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідач не заперечує обставин надання йому послуг позивачем, визначених у акті № 259 від 10.12.2021. Крім того, обставини надання відповідних послуг визнаються відповідачем у листуванні та в акті звірки взаємних розрахунків.

Як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, умовами договору передбачено відстрочення платежу на 60 календарних днів від дати підписання акта наданих послуг.

В наведеному колегія суддів зазначає, що за висновками суду попередньої інстанції з боку позивача акт підписаний 10.12.2021, що підтверджує надання послуг саме цією датою. При цьому, доказів того, що послуги були надані пізніше, чи у відповідача були наявні зауваження до наданих послуг, надано не було, в зв`язку з чим суд попередньої інстанції дійшов висновку, що строк на оплату розпочинається з 11.12.2021, з урахуванням дати підписання акту та дати надання послуг, а отже відповідач мав оплатити вартість наданих послуг не пізніше 08.02.2022. Тобто замовник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання на суму 673 872,55 грн з 09.02.2022, і з такими висновками місцевого господарського суду погоджується й судова колегія.

Крім того з матеріалів справи вбачається про долучення позивачем податкової накладної № 269 від 10.12.2021 на загальну суму коштів, що підлягають оплаті у розмірі 673 872,55 грн та ПДВ - 112 312,09 грн та докази її реєстрації у ЄРПН.

Тобто, за висновком суду першої інстанції, відповідач, в силу п.п. 2.2, 2.3 Договору, зобов`язаний сплатити всю вартість наданих послуг, в тому числі й ПДВ.

Так, приймаючи до уваги, що за умовами Договору послуг оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації виконавцем належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що за умовами Договору оплата податку на додану вартість замовником залежить не від обставин направлення податкової накладної на електронну адресу відповідача, а виключно від обставин складання та реєстрації такої податкової накладної виконавцем у ЄРПН.

З цих підстав апеляційний господарський суд вважає невмотивованими доводи апелянта щодо настання зобов`язання у АТ "НАЕК "Енергоатом" по сплаті суми в розмірі ПДВ виключно за умов належного оформлення, реєстрації та надання податкової накладної.

За висновками суду попередньої інстанції, відповідач станом на день розгляду справи заборгованість в сумі 673 872 грн 55 коп. не сплатив, а тому позов в цій частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Водночас, спірне рішення в частині основного боргу апелянтом не оскаржується.

Поряд із цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3437/24 стягнуто з відповідача на користь позивача втрати від інфляції - 37 090 грн 88 коп. та 3% річних - 24 635 грн 77 коп., що і є предметом апеляційного розгляду.

Так, колегією суддів зазначається, що відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, нарахованих за період з 27.12.2022 по 15.03.2024, що склав - 37 090,88 грн, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. Крім того, судова колегія, перевіривши розрахунок вважає його арифметично вірним.

В свою чергу, при обчисленні позивачем 3% річних за період з 27.12.2022 по 15.03.2024 та заявлених до стягнення в розмірі 24 647,12 грн, ним допущено арифметичну помилку, про що правильно зазначено місцевим господарським судом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню згідно арифметично правильного розрахунку 3% річних, проведеного та визначеного останнім, який за період з 27.12.2022 по 15.03.2024 становить 24 635,77 грн:

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 27/12/2022 до 31/12/2023 673 872,55 x 3 % x 370 : 365 : 10037020 493,11 грнз 01/01/2024 до 15/03/2024 673 872,55 x 3 % x 75 : 366 : 100754 142,66 грнЩодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 233 ГК України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Разом з тим, інфляційні втрати та річні не є штрафними санкціями, нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, здійснення їх розрахунку не є однаковим з обчисленням штрафних санкцій (пені та штрафу) та не залежить від їх застосування.

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. Втім, відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив у вказаній справі з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Суд встановив, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Суд допустив зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.

Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи, яка розглядається, оскільки в зазначених справах встановлено різні фактичні обставини.

При цьому підлягає урахуванню те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

У справі, яка переглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (частиною 2 статті 625 ЦК України), отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних.

Враховуючи наведені висновки стосовно правових підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди, зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язань за Договором з оплати послуг, колегією суддів відхиляються заперечення апелянта у цих межах.

Стосовно аргументів апелянта про звільнення його від відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат через введення в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, судовою колегією вказується таке.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжувалась та наразі триває.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 (адреса посилання: https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf), Торгово-промислова палата України, на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

У статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

Відповідно до п. 9.2 Договору наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим ТПП України або регіональною ТПП, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо правовідносин між ТОВ "Укрсудпром" та АТ "НАЕК "Енергоатом" за Договором послуг. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до ТПП України за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 та довести наявність відповідних форс-мажорних обставин.

За вказаного, судова колегіє вважає правильними висновки місцевого господарського суду, що відповідачем не було надано доказів в підтвердження неможливості виконання ним своїх грошових зобов`язань перед позивачем саме з огляду на форс-мажорні обставини.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок з оплати наданих послуг за Договором виник у відповідача до повномасштабної військової агресії рф та окупації потужностей АТ "НАЕК "Енергоатом".

Тим самим, судом апеляційної інстанції відхиляються, як невмотивовані, доводи апелянта у вказаній частині.

В частині аргументів апелянта про не співмірність, необґрунтованість та непропорційності до предмета спору стягнутих з АТ "НАЕК "Енергоатом" витрат на професійну правничу допомогу адвокатського об`єднанням "ДК Лігал Компані" в розмірі 15 000,00 грн, судова колегія вказує наступне.

Позивачем у позові було заявлено до стягнення витрати на правничої допомогу у сумі 50 000,00 грн.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

При цьому, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Водночас, у пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, вказано що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

Також зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору, не свідчить про порушення судом норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків Об`єднаної палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру плати за правову допомогу можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що 01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсудпром" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ДК Лігал Компані" (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги відповідно до п. 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Адвокатське об`єднання на підставі усного звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, усіх інстанцій, третейських судах, а також в інших органах під час розгляду правових спорів (п.п. 2.1.1, п. 2.1 договору).

Згідно п.п. 4.1, 4.2, 4.7 договору клієнт оплачує юридичні послуги, що надаються адвокатським об`єднанням за даним договором, в національній валюті, шляхом переказу суми коштів, що дорівнює 50 000,00 грн на розрахунковий рахунок адвокатського об`єднання в наступному порядку: на протязі 5 днів з моменту укладення договору 15 000,00 грн на підставі рахунку; решту 35 000,00 грн на підставі рахунку та після вступу рішення суду в законну силу. Оплата за даним договором здійснюється за правову допомогу щодо стягнення заборгованості з ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", яка виникла за договором № 75/180-21/11-121-08-21-10740 від 01.10.2021. Сума вказана в п. 4.1 договору є гонораром адвокатського об`єднання за надання правової допомоги та поверненню не підлягає.

За результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об`єднанням юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4 договору).

До матеріалів справи долучено: ордер серія ВТ № 1046469 від 20.03.2024, акт виконаних робіт (наданих послуг) № 17 від 31.03.2024 на суму 50 000,00 грн; рахунки на оплату правової допомоги на загальну суму 50 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що фактично Адвокатським об`єднанням було надано послуги по: підготовці позовної заяви та додатків до неї з подачею їх через систему "Електронний суд"; підготовки та подачі відповіді на відзив з додатковими доказами.

У даному випадку судом першої інстанції враховано такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: складність справи; кількість підготовлених процесуальних документів (позов, відповідь на відзив); заперечення відповідача на заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката; принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства; реальності, співмірності та розумності судових витрат. Вказане стало підставами для часткового покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.

Так, предметом розгляду у цій справі є стягнення 735 610,55 грн з яких: 673 872 грн 55 коп. - основного боргу, 24 647 грн 12 коп. - 3% річних та 37 090 грн 88 коп. - інфляційних втрат. Розрахунок ціни позову було проведено адвокатом з урахуванням основної заборгованості, а також здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, адвокатом проведено правовий аналіз та підтверджено досудові вимоги позивача до відповідача в питаннях сплати вартості послуг по Договору, а також до відповіді на відзив подано додаткові докази в підтвердження викладених у позові обставин. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про незначний об`єм доказів, як підставу непропорційності витрат на професійну правничу допомогу.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд, врахувавши суму позовних вимог, а також проведену Адвокатським об`єднанням роботу з надання правничої допомоги Клієнту (позивачу), дійшов вірного висновку про наявність підстав для обмеження розміру таких витрат, у зв`язку із розглядом справи № 910/3437/24 до суми 15 000,00 грн, з урахуванням при цьому заперечень відповідача на заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Зважаючи на вищевикладене, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Усі інші доводи та міркування апелянта взяті апеляційним господарським судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат на правничої допомоги прийнято судом першої інстанції при неправильному застосуванні норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3437/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3437/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

4. Справу № 910/3437/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.10.2024.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.А. Корсак

В.В. Шапран