Постанова

від 12.09.2024 по справі 911/478/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2024 р. Справа№ 911/478/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 12.09.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024

по справі №911/478/24 (судді - Гулевець О.В.)

за позовом Приватного підприємства "Антей-А"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс"

про стягнення 500 010,36 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Приватне підприємство "Антей-А" (далі - позивач, ТОВ "Антей-А") звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" (далі - відповідач, ТОВ "Цемакс", скаржник) про стягнення попередньої оплати в сумі 500 010,36 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" на користь Приватного підприємства "Антей-А" суму коштів у розмірі 500 010,36 грн. та судовий збір у розмірі 7 500, 16 грн.

Рішення мотивоване тим, що тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні, проте, обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував. Доказів поставки товару або повернення коштів відповідачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цемакс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24 та прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати у суді апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в жодному з наданих позивачем документів не вказано, що відповідач нібито зобов`язаний забезпечити перевезення товару, тим більше за власний рахунок, на адресу позивача в Одесі або до станції Укрзалізниці в місті Києві.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У своєму відзиві на апеляційну скаргу від 02.09.2024 позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін посилаючись на те, що доводи та обґрунтування позовних вимог позивача є більш вірогідними, ніж обґрунтування, які зазначені відповідачем в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи 911/478/24; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.

04.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Цемакс" про право усунення недоліків апеляційної скарги, надавши суду докази сплати судового збору в сумі 11 250, 24 грн.

09.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 подано заяву про усунення недоліків до якої долучено докази сплати судового збору в сумі 11 250, 24 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24 призначено на 12.09.2024.

02.09.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства "Антей-А" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 клопотання Приватного підприємства "Антей-А" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Представник позивача з`явився в судове засідання 12.09.2024 та надав свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Відповідач/скаржник в судове засідання 12.09.2024 не з`явився, проте, 12.09.2024 через відділ документального забезпечення суду від останнього надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача/скаржника.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс" було виставлено Приватному підприємстві "Антей-А" рахунок на оплату №201 від 23.05.2023.

На підставі рахунку на оплату №201 від 23.05.2023 позивачем перераховано відповідачу кошти у сумі 500 010,36 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №218 від 23.05.2023 на суму 250 000, 00 та платіжною інструкцією №219 від 23.05.2023 на суму 250 010, 36 грн.

За доводами позивача, відповідач не поставив сплачений позивачем товар.

01.12.2023 на поштову адресу відповідача було відправлено претензію від 29.11.2023 № 2-29/11/23, з вимогою протягом 7 днів з дати її отримання розглянути дану претензію та протягом 10 днів з моменту отримання претензії або провести поставку (відвантаження) оплаченого товару, а саме: портландцемент ПЦ ІІ/А-В-500Р-Н насипом у кількості 142, 21 тони, на склад ПП «Антей-А» за наступною адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського (Промислова), 26 / станція призначення: Одеса-Застава-1, код отримувача: 1300, код станції: 405101, гілка «Ч», або повернути суму передоплати у розмірі 500 010, 36 грн на банківські реквізити позивача.

14.12.2023 відправлення було вручено відповідачеві, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та поштовою накладною № 6505906486675 від 01.12.2023.

Позивач зазначає, що відповідач не надав відповідь на претензію позивача, не повернув кошти у сумі 500 010,36 грн та не здійснив поставку товару.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині поставки оплаченого позивачем товару та не повернення коштів у розмірі 500 010, 36 грн, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 500 010, 36 грн.

За таких обставин, позивачем у судовому порядку заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у сумі 500 010,36 грн.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши наявний в матеріалах справи рахунок на оплату № 201 від 23.05.2023, платіжні інструкції №218 від 23.05.2023, №219 від 23.05.2023, колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач зобов`язався здійснити оплату товару, а відповідач, в свою чергу, здійснити поставку товару.

Як зазначалось колегією суддів вище, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як підтверджено матеріалами справи, за домовленістю сторін на підставі рахунку №201 від 23.05.2023, згідно із платіжною інструкцією №218 від 23.05.2023, №219 від 23.05.2023 позивач перерахував на користь відповідача оплату за поставку товару в розмірі 500 010, 36 грн.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що 01.12.2023 позивачем було направлено відповідачу претензію від 29.11.2023, з вимогою протягом 7 днів з дати її отримання розглянути дану претензію та протягом 10 днів з моменту отримання претензії або провести поставку (відвантаження) оплаченого товару, а саме: портландцемент ПЦ ІІ/А-В-500Р-Н насипом у кількості 142, 21 тони, на склад ПП «Антей-А» за наступною адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського (Промислова), 26 / станція призначення: Одеса-Застава-1, код отримувача: 1300, код станції: 405101, гілка «Ч», або повернути суму передоплати у розмірі 500 010, 36 грн на банківські реквізити позивача. Докази направлення вимоги на адресу відповідача наявні в матеріалах справи.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази поставки відповідачем позивачу товару визначеного у рахунку №201 від 23.05.2023, суд прийшов до висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 500 010, 36 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, що обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував. Доказів поставки товару або повернення коштів відповідачем не надано.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі.

Щодо тверджень скаржника, що відповідно до вимог ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний здійснити волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги (здійснити поставку товару або повернути суму переплати), яке повинно бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки та доведеної до продавця, колегія суддів зазначає наступне.

Скаржник хибно трактує правовий висновок Верховного Суду по справі № 910/5444/17 від 07.02.2018. Так згідно цього висновку Верховний Суд зазначає:

21. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати

22. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Отже, в справі що розглядається апелянт невірно трактує положення ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду викладені у справі № 910/5444/17 від 07.02.2018. Враховуючи, що договір поставки між позивачем та відповідачем укладений в спрощеній формі - жоден з документів не містив визначення строку поставки товару. З метою встановлення такого строку в силу положень статті 530 Цивільного кодексу України позивач встановив такий строк у претензіях, які направляв відповідачу неодноразово у зв`язку з неможливістю їх вручити адресату. Тобто, претензії не є волевиявленням позивача щодо одного з варіантів поведінки, визначеного положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України, а є всього тільки вимогою, яка містить строк поставки товару, та дає можливість постачальнику повернути суму авансу у випадку відсутності можливості здійснити поставку товару.

Враховуючи, що товар так і не був поставлений в строк визначений в претензіях, та Постачальником не доведено що таке відвантаження не сталося з вини Покупця, в подальшому Покупець скористався своїм правом передбаченим ст. 693 ЦК України та вимагав повернення суми попередньої оплати шляхом подання відповідної позовної заяви. Тобто безальтернативне волевиявлення позивача викладене в позовній заяві, а не в претензіях.

При цьому твердження скаржника з приводу того, що прострочення виконання поставки за договором сталося з вини позивача не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до висновку про застосування норми права викладеному у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цемакс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2024 по справі №911/478/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Цемакс".

4. Матеріали справи № 911/478/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 07.10.2024. (після виходу суддів Гаврилюка О.М. та Ткаченка Б.О. з відпустки)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім