Постанова

від 02.10.2024 по справі 902/924/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2024 року Справа № 902/924/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23 (суддя Матвійчук В.В., повний текст рішення складено 07.11.2023)

за позовом Релігійної громади Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви

до Вінницької міської ради

про визнання рішення недійсним

за участю представників сторін:

позивача - Арустамян А.Е.;

відповідача - Вініцька Б.А.;

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Вінницької області із позовом до Вінницької міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2023 № 1617 в частині припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою площею 0,3176 га кадастровий номер 0510136300:01:065:0014, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Сергія Зулинського та в частині скасування пункту 1.3 Додатку № 1 до рішення міської ради від 27.02.2009 № 2280.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Вінницької міської ради є необґрунтованим та протиправним, оскільки прийняте відповідачем із порушенням процедури та за неналежних підстав, за відсутності факту порушення позивачем земельного законодавства. При цьому позивач вважав, що відповідач, приймаючи оспорюване рішення, перевищив свої повноваження. За таких обставин, на думку позивача, наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення міської ради.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької міської ради від 26.05.2023 № 1617 в частині припинення Релігійній громаді Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви права постійного користування земельною ділянкою площею 0,3176 га кадастровий номер 0510136300:01:065:0014, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського та в частині скасування пункту 1.3. Додатку № 1 до рішення міської ради від 27.02.2009 р. № 2280. Здійснено розподіл судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що мотиви і обґрунтування оспорюваного рішення не можуть бути підставою для порушення передбаченої ст. 143 ЗК України процедури примусового припинення прав позивача на спірну земельну ділянку, зокрема припинення прав землекористувача в судовому порядку шляхом звернення органу місцевого самоврядування до суду з відповідним позовом. Приймаючи оспорюване рішення, міська рада діяла всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, не в межах наданих повноважень, з порушенням вимог ст. 143 ЗК України.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23, в якій апелянт просить скасувати рішення суду, прийняти нове, яким в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та ст. 92 ЗК України у контексті неврахування судом рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 у справі № 1-13/2019/374/19 щодо визнання конституційними змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

- 28.12.2018 набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі- Закон № 2662-VIII). Також в урядовій газеті "Урядовий кур`єр" від 26.01.2019 та на офіційному сайті Верховної ради України оприлюднено перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статут. До зазначено Переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", серед інших, включено релігійну громаду Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви. З матеріалів справи вбачається, що позивачем з 2000 року не вносились зміни до установчих документів та не реєструвались відповідні відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- у зв`язку із втратою чинності статуту щодо назви релігійної організації позивач не здатний виступати учасником будь - яких правовідносин через відсутність правосуб`єктності, наслідком чого в розумінні п. п. "в" ч. 2 ст. 92 ЗК України та ст. 92 ЦК України є припинення права постійного користування земельної ділянки;

- матеріалами справи підтверджується, що з 2000 позивачем жодних дозвільних документів на виконання будівельних робіт не отримано, ознак ведення будівельних робіт не встановлено, чим порушено умову отримання земельної ділянки, визначену ч. 2 ст. 92 ЗК України - виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л.

Листом від 20.11.2023 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.

04.12.2023 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 08.12.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.01.2024 о 14:30 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 18.01.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.02.2024 о 10:30 год.

У зв`язку із перебуванням у відрядженні судді - члена колегії Філіпової Т.Л. судове засідання у справі 23.02.2024 не відбулося.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 розгляд апеляційної скарги призначено на 04.03.2024 о 10:30 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 прийнято апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23 до провадження у новому складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 14.03.2024 о 15:00 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 зупинено провадження у справі № 902/924/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 906/1330/21 та оприлюднення повного тексту постанови.

Розпорядженням керівника апарата № 01-05/377 від 03 липня 2024 у зв"язку з тим,що суддя - учасник колегії суддів Філіпова Т.Л. перебуває у відпустці в період з 03.07.2024 по 02.08.2024 включно, а також суддя - учасник колегії суддів Петухов М.Г. перебуває у відпустці в період з 17.06.2024 по 19.07.2024 включно,призначено повторний автоматизований розподіл та визначено колегію суддів Олексюк Г.Є. - головуючий суддя,судді Гудак А.В.,Мельник О.В.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 прийнято апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23 до провадження у новому складі суду. Поновлено проваження у справі № 902/924/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 31.07.2024 о 14:10 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 902/924/23 до закінчення розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду справи №911/1474/23. Оголошено перерву в судовому засіданні до 02.10.2024 о 14:30 год.

Релігійна громада Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач зазначає наступне:

- позивач є зареєстрованою в установленому порядку юридичною особою. Чинним законодавством України не встановлено правових наслідків у вигляді припинення правосуб`єктності релігійної організації у випадку втрати чинності статуту в частині її найменування. Крім того, не існує жодної норми, яка позбавляє позивача можливості бути учасником цивільних правовідносин та позбавляє його статусу релігійної організації;

- стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", рівно як і Закон України від 20.12.2018 № 2662-VIII "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, не містять положень про втрату статусу релігійної організації у випадку не внесення будь-яких змін до статуту, отже відповідачем перекручено положення Закону. Також є хибним висновок апелянта про наявність такої підстави для припинення права постійного користування, як невикористання земельної ділянки під забудову;

- підстави припинення права користування земельною ділянкою, в тому числі і постійного, визначені ст. 141 ЗК України. Даний перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Такої підстави припинення права постійного користування як невикористання земельної ділянки для будівництва, ст. 141 ЗК України не містить, а відтак апелянт вийшов за межі своїх повноважень, приймаючи оскаржуване рішення;

- апелянт помилково ототожнює різні правовідносини, оскільки суперфіцій (ст. 416 ЦК України) та право постійного користування земельною ділянкою (ст. 92 ЗК України) є окремими правовими інститутами, які регламентуються різними нормами Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України.

В судових засіданнях представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представник позивача в судових засіданнях заперечила доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, Релігійна громада Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 17.08.2000 за юридичною адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Литвиненка, буд. 48, к. 9, та внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 11741200000002827, код ЄДРПОУ 25889090, основним видом діяльності є 94.91: діяльність релігійних організацій.

Рішенням Вінницької міської ради № 2280 від 27.09.2009 передано в постійне користування земельні ділянки релігійним громадам, згідно з додатком № 1.

Відповідно до п. 1.3. додатку № 1 до рішення міської ради № 2280 від 27.02.2009, Релігійній громаді Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви передано у постійне користування земельну ділянку, що розташована на вул. Тарногородського, б/н, площею 0,3176 га для громадського призначення потреб релігійних організацій (будівництво та експлуатація храму).

06.09.2009 позивачем було отримано право постійного користування на земельну ділянку за цільовим призначенням - для громадського призначення площею 0,3176 га з кадастровим номером: 0510136300:01:065:0014, що розташована за адресою: вул. Сергія Зулінського (бувша вул. Тарногородського), м. Вінниця, яке підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №019257.

Рішенням Вінницької міської ради від 26.05.2023 № 1617 "Про припинення права постійного користування земельними ділянками релігійним громадам, визнання договору оренди припиненим та про скасування пунктів рішень міської ради", керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка за законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", враховуючи рішення Вінницької обласної ради від 28.04.2023 № 547 "Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій на території Вінницької області", керуючись п. 34 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міська ради вирішила:

- припинити Релігійній громаді Покрови Пресвятої Богородиці Української православної церкви право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3176 га кадастровий номер 0510136300:01:065:0014, для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, за адресою: м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер: ЯЯ №019257, виданий 06.07.2009р.) (п. 1 рішення);

- скасувати п. 1.3. додатку №1 до рішення міської ради від 27.02.2009 № 2280 (п. 2 рішення).

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача до відповідача про визнання незаконним і скасування рішення від 26.05.2023 № 1617 в частині припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою площею 0,3176 га кадастровий номер 0510136300:01:065:0014. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є порушення його права на землю оспорюваним рішенням міської ради.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів зазначає, що згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №917/1061/23.

Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній із 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас імперативним приписом пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, обов`язок релігійних організацій (об єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки ч. 7 ст. 12 Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23.

Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за ч. ч. 7, 8 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній з 26.12.2018) зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 2 та абз. 1 ч. 6 ст. 11 ГПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Водночас колегія суддів враховує, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визнані такими, що відповідають Конституції України.

Як зазначив Конституційний Суд України, аналіз ст. 90 ЦК України, ч. 3 ст. 8, ч. 1, 5 ст. 12, ст. 13, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV свідчить про те, що Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що приписи розділу I Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проекту Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, ухваленого в подальшому як Закон України, з`ясував, що цей Закон розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також з метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією.

Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) та знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Відтак Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

При цьому Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України зазначив, що установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I зазначеного Закону. Таку мету Конституційний Суд України визнав легітимною (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Водночас Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому Конституційний Суд України констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу 2, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не суперечить Конституції України.

Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" із принципом юридичної визначеності який, на його думку, вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Крім того, суб`єкт права на конституційне подання зазначав, що порушення законодавчої процедури стосується, зокрема, положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало би не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції, якби законодавча процедура була дотримана.

Однак Конституційний Суд України, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, зазначив, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є чіткими та однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Тому підстав для визнання Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Ураховуючи наведене, колегія суддів під час перегляду оскаржуваного рішення у цій справі № 902/924/23 бере до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із приписами пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, з урахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів констатує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Наведеним спростовується покладений в основу оскаржуваного судового рішення висновок про відсутність передбачених ст. 141 Земельного кодексу України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини 1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття міською радою оспорюваного рішення) визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва.

За таких обставин висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення, яким Вінницька міська рада припинила право постійного користування на земельну ділянку саме у зв`язку із втратою позивачем статусу релігійної організації та суб`єкта права постійного користування землею, є помилковим, позаяк не відповідає викладеному висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

З урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не виконав вимоги спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений термін не змінив офіційної назви у статуті.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України позивач не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки він не подав до суду будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення Вінницької міської ради, прийнятого нею на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Оскільки судом апеляційної інстанції достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, колегія суддів з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, погоджується з доводами скаржника про те, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Стаття 277 ГПК України визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Вінницької міської ради слід задоволити, рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вінницької міської ради задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 31.10.2023 у справі № 902/924/23 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з Релігійної громади Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви (21018, м. Вінниця, вул. Марії Литвиненко-Вольгемут, буд. 48, кв. 9, код 25889090) на користь Вінницької міської ради (21100, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 59, код 03084813) 4 026 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити видачу судових наказів Господарському суду Вінницької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 08 жовтня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.