Постанова

від 08.10.2024 по справі 908/938/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2024 року м.Дніпро Справа № 908/938/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів:Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької бласті від 17.06.2024 (суддя Проскуряков К.В., повний текст складено та підписано 24.06.2024) у справі № 908/938/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" (вул.Перемоги, буд. 95, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 43595498; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1)

До відповідача: Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 24584661; електронна пошта: energoatom@atom.gov.ua) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503;код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 80 108,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 80 108,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення від 21.12.2022 у справі № 908/1328/22 про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" суму 509 999 грн. 00 коп. основного боргу, суму 6245 грн. 74 коп. 3% річних, суму 71 800 грн. 56 коп. інфляційних витрат, суму 8 820 грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу Господарським судом Запорізької області 16.02.2023 видано наказ, який перебував на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Борг за даним судовим наказом погашений відповідно до платіжних інструкцій № 9907 від 13.03.2024 на суму 142 311,06 грн. та № 04/07/2023№5196 від 06.07.2023 на суму 458 554,92 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Таким чином, погашення від 06.07.2023 у сумі 458 554,92 грн. погасило: 6245 грн. 74 коп. 3% річних, 71 800 грн. 56 коп. інфляційних витрат, 8 820 грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору, 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 367 687 грн. 94 коп. частина суми основної боргу. Інша частина основного боргу в сумі 142 311 грн. 06 коп. була погашена 13.03.2024. Відповідно до ч. 5 ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України, ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України, позивач нарахував до стягнення з відповідача заборгованість зі сплати інфляційних втрат в сумі 62 809,30 грн. та 3 % річних в сумі 17 299,68 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/938/24 позов задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" 3 % річних у розмірі 17 299 грн. 68 коп. та інфляційні втрати у сумі 62 809 30 коп., а також витрати по сплаті судового збору на суму 2 422 грн. 40 коп.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що оскільки 22.02.2023 з банківського рахунку ДП «НАЕК «Енергоатом» в АТ «Укрексімбанк», в порядку примусового виконання рішень, на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., то саме цю дату необхідно рахувати як дату виконання рішення.

Судом не були застосовані норми матеріального права в частині визначення впливу обставин непереборної сили на дії відповідача та наслідки виконання умов договірних відносин в частині застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання (інфляційних втрат та 3% річних).

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/938/24 в силі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 16.07.2024 здійснено запит матеріалів справи №908/938/24 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

22.07.2024 матеріали справи № 908/938/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.07.2024 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

02.08.2024 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 22.07.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/938/24; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

21.12.2022 Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення у справі № 908/1328/22 про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛПРОМЕНЕРГО" заборгованості у розмірі: 509 999 грн. 00 коп. - основного боргу, 6245 грн. 74 коп. - 3% річних, 71 800 грн. 56 коп. - інфляційних витрат, 8 820 грн. 68 коп. - витрат зі сплати судового збору та 4000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Вказаним рішенням суду, зокрема, встановлені наступні обставини:

"Товариством з обмеженою відповідальністю ЕЛПРОМЕНЕРГО (Постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (Покупець, відповідач у справі) був укладений Договір поставки товару № 53-121-01-21-10637 від 08.09.2021 (далі - договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар: комплектна трансформаторна підстанція КТП 1М-630/6/0,4 У1 у кількості 1 шт., на загальну суму 611998,80 грн. разом з ПДВ, в т.ч. ПДВ 101 999,80 грн. (п. 1.1 договору). Строк поставки товару: вересень 2021 грудень 2021 року (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 ціна договору 509 999,00 грн., крім того ПДВ 20% - 101 999,80 грн.

Поставка товару відбувається згідно з правилами ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDР - м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (склад № 4). Вантажоодержувач - ЗВ ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" (п. 4.1 договору).

В пункті 3.2 договору визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 611 998, 80 грн., в т.ч. ПДВ 101999,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0051 від 28.12.2021.

Відповідач факт отримання від позивача товару за видатковою накладною № РН-0051 від 28.12.2021 на суму 611 998, 80 грн. не заперечив.

У відзиві відповідачем зазначено, що строк виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ в договорі не встановлений. Вимога щодо сплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ 101 999,80 грн. до ВП ЗАЕС не надходила. Отже, строк оплати вартості товару в розмірі суми ПДВ не настав, в зв`язку з чим, здійснення оплати ПДВ є правом, а не обов`язком ВП ЗАЕС.

Щодо вказаних заперечень відповідача, суд зазначає, що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача лише суми 509 999,00 грн., тобто вартості товару без ПДВ (101 999,80 грн.). З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 509 999,00 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 71800,56 грн. інфляційних витрат, нарахованих за березень-червень 2022 та суми 6329,58 грн. 3% річних, нарахованих за період з 27.02.2022 по 27.07.2022.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині, суд враховує, що початок періоду нарахування 3% річних був визначений позивачем не вірно. Так, кінцевим строком виконання зобов`язання з оплати отриманого товару відповідно до умов п. 3.2 договору є 26.02.2022 (60 календарних днів з дати поставки товару).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

26.02.2022 припав на вихідний день (суботу), отже, враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України останнім днем виконання відповідачем грошового зобов`язання є перший наступний за ним робочий день, тобто 28.02.2022 (понеділок).

Таким чином, прострочення грошового зобов`язання починає свій перебіг з 01.03.2022.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон" за період прострочення з 01.03.2022 по 27.07.2022, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 6245,74 грн. 3 % річних. У задоволенні іншої частини вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється."

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вищезгадані фактичні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2022 у справі № 908/1328/22, не підлягають доказуванню.

16.02.2023 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1328/22 від 21.12.2022 видано наказ, який в подальшому перебував на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Так, 11.01.2024 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з примусового виконання наказу №908/1328/22, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савчуком К.П. винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках та належать боржнику АТ "НАЕК "Енергоатом", ЄДРПОУ 24584661, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження 3 090 225,40 грн.

11 березня 2024 року органом ДВС виставлено платіжні інструкції в АТ "Сенс банк" та примусово списано з банківського рахунку Компанії на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) суму заборгованості за зведеним виконавчим провадженням у розмірі 3 090 225,40 грн., що підтверджується випискою по рахунку за 11.03.2024 та платіжною інструкцією №5149 від 11.03.2024 (наявні в матеріалах справи).

В межах вказаного зведеного виконавчого провадження НОМЕР_3 13.03.2024 органом ДВС перераховано грошові кошти на рахунки стягувачів, зокрема, здійснено перерахування коштів за ВП НОМЕР_2 - на користь ТОВ "Елпроменерго" в розмірі 142 311,06 грн. (платіжна інструкція №9907 від 13.03.2024).

Позивач стверджує, що борг за даним судовим наказом погашений в рамках здійснення примусових виконавчих дій Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відповідно до платіжної інструкції № 04/07/2023№5196 від 06.07.2023 на суму 458 554,92 грн. та платіжної інструкції № 9907 від 13.03.2024 на суму 142 311,06 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на стадії виконавчого провадження виконавець вживає заходів в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Жодного "наділяння виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів", як на тому наполягає відповідач, стягувач не здійснює, а списання коштів з рахунків боржника та їх надходження на депозитний рахунок органу виконавчої служби свідчить лише про виконання судового рішення, за яким зазначені у ньому кошти вибувають з власності та володіння боржника та передаються у тимчасове володіння органу ДВС, який зобов`язаний перерахувати їх на рахунок стягувача.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що до моменту фактичного зарахування списаних з рахунку боржника коштів на рахунок стягувача у останнього не відбувається зміна розміру його активів, а отже, і відсутні підстави стверджувати про виконання боржником грошового зобов`язання при надходженні коштів на депозитний рахунок органу ДВС.

Отже, факт виконання судового рішення шляхом зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС не є тотожним виконанню грошового зобов`язання, яке триває до моменту надходження стягнутих коштів на рахунок кредитора (стягувача у виконавчому провадженні).

Відносно доводів Відповідача в обґрунтування підстав для зменшення суми стягнутих 3% річних та інфляційних втрат суд зазначив, що заявлені до стягнення у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат є незначними у порівнянні з сумою основного боргу, застосовані у розмірах, визначених чинним законодавством України та не мають ознак безпідставного збагачення кредитора, відповідачем не визначено до якого розміру він просить суд зменшити розмір нарахованих річних відсотків та інфляційних втрат та не доведено, що належні до сплати суми є надмірно великими, а тому клопотання Відповідача щодо їх зменшення до нульового значення та фактично відмови у стягнення цих сум не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Предметом спору є нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно дод ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 84, 85 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги" стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) з рахунку платника для виконання платіжних операцій на підставі виконавчих документів, визначених законом, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України; суб`єкти платіжних операцій - користувачі (платники, отримувачі) та відповідні надавачі платіжних послуг.

Відповідно до частин 1, 3 та 5 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки. Не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).

Згідно із п. 1 ст. 44 цього Закону органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Абзацом першим пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція № 512/5) в редакції, що діяла на момент перерахування коштів, визначено, що стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті (далі - депозитний рахунок).

За визначенням п. 11 розділу VII Інструкції № 512/5, при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску Відповідальна особа органу державної виконавчої служби повинна невідкладно повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення. Після цього відповідальна особа органу державної виконавчої служби невідкладно повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Пунктом 12 розділу VII Інструкції № 512/5 передбачено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Положеннями пункту 13 розділу VII Інструкції № 512/5 визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону. У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів Державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6,7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби.

Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Кошти, що надійшли на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби від реалізації конфіскованого майна, перераховуються до державного бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження цих коштів. Приватний виконавець у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів зобов`язаний перерахувати кошти стягувачу - фізичній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів, стягувачу - юридичній особі не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.

Згідно із п. 14 розділу VII Інструкції № 512/5 перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій. Платіжна інструкція підписується начальником органу державної виконавчої служби та відповідальною особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем. Копії платіжних інструкцій (реєстри до платіжних інструкцій) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Поряд із цим, відповідно до приписів пункту 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Підпунктами 19, 20 розділу I Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, визначено, що примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом України виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України; стягувач - особа, яка може бути ініціатором платіжної операції примусового списання (стягнення) коштів з рахунку платника на підставі виконавчих документів, визначених законом України, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 62 розділу ІV цієї Інструкції Стягувач ініціює примусове списання (стягнення) коштів із: 1) рахунків платників - на підставі виконавчих документів, установлених законодавством України; 2) рахунків платників податків - на підставі рішення суду або рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу (за умов, визначених у пункті 95.5 статті 95 Податкового кодексу України); 3) рахунків суб`єктів господарювання - на підставі рішення суду.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 22.02.2023 з банківського рахунку ДП "НАЕК "Енергоатом" в АТ "Укрексімбанк", в порядку примусового виконання рішень, на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., що підтверджується випискою по рахунку.

Станом на 27.02.2023 (відкриття виконавчого провадження НОМЕР_4 з примусового виконання рішення згідно з наказом Господарського суду Запорізької області від 16.02.2023 №908/1328/22) на депозитному рахунку Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були наявні кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., які були розподілені між стягувачами у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, до якого було приєднано виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання наказу №908/1328/22.

Державним виконавцем було складено Розрахунок розподілу стягнутих з боржника сум для задоволення вимог стягувачів за зведеним виконавчим провадженням НОМЕР_6, відповідно до якого (позиція 68) сума до виплати за наказом №908/1328/22 від 16.02.2023 ТОВ "Елпроменерго" визначено в розмірі 458 554,92 грн.

Як стверджує Позивач, за рахунок коштів, що були списані з ДП "НАЕК "Енергоатом" 22.02.2023 в примусовому порядку у межах зведеного виконавчого провадження, органом ДВС частково погашено заборгованість (у ВП № НОМЕР_7), а саме:

- 458 554,92 грн. сума боргу за виконавчим документом, платіжна інструкція від 04.07.2023 № 5196;

- 45 855,49 грн. сума боргу зі сплати виконавчого збору, платіжна інструкція від 04.07.2023 № 5194;

- 457,92 грн. сума боргу зі сплати мінімальних витрат виконавчого провадження, платіжні інструкції від 04.07.2023 № 5193 та № 5195.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо того, що оскільки кошти 22.02.2023 з банківського рахунку ДП «НАЕК «Енергоатом» в АТ «Укрексімбанк», в порядку примусового виконання рішень, на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) були стягнуті кошти у розмірі 63 645 908,70 грн., то саме цю дату необхідно рахувати як дату виконання рішення, то колегія суддів відноситься до них критично з огляду на наступне.

27.03.2023 виконавче провадження НОМЕР_4 з виконання наказу №908/1328/22 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_5, в рамках якого 22.02.2023 списані кошти на рахунок.

Позивачем надано докази виконання рішення, а саме платіжна інструкція 04/07/2023№5196 від 06.07.2023, і сам відповідач також підтверджує, що дана сума коштів списана в нього 04.07.2023.

Рішення суду є виконаним саме в момент зарахування коштів на рахунок стягувача, а не у момент списання коштів з рахунку боржника.

Кошти були списані з рахунку боржника 04.07.2023, а 06.07.2023 направлені виконавчою службою на рахунок стягувача (тобто в межах 3 робочих днів як передбачено законом).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за Договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 910/6415/20).

Скаржником не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Пунктом 73 ст. 1 ЗУ «Про платіжні послуги» передбачене також і примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 151 Постанови Правління НБУ № 16 від 03.03.2023 «Про затвердження Інструкції про виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті» банк приймає платіжну інструкцію/запит на здійснення платіжної операції щодо примусового списання коштів банку- кореспондента з його кореспондентського рахунку, перевіряє в Реєстрі наявність відповідного судового рішення про стягнення коштів та в разі наявності в Реєстрі такого судового рішення, а також за умови, що в Реєстрі/на вебпорталі "Судова влада України" немає ухвали суду про зупинення виконання/дії такого судового рішення про стягнення коштів/інформації про відкриття апеляційного провадження та/або задоволення судом клопотання у відповідній справі про зупинення виконання/дії такого судового рішення про стягнення коштів, виконує платіжну інструкцію/запит на здійснення платіжної операції відповідно до правил документообігу та порядку розрахунків, що визначені нормативно-правовим актом Національного банку про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, з урахуванням таких особливостей: банк виконує примусове списання коштів банку- кореспондента в кінці третього операційного дня (ураховуючи день надходження платіжної інструкції/запиту на здійснення платіжної операції), якщо інший строк не встановлений законодавством України, та відповідно до підстав, установлених законодавством України.

Отже, у даному випадку відсутня вина стягувача, виконавця чи банку щодо терміну зарахування коштів, та платіж проведений в межах, встановлених законодавством.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Дана правова позиція узгоджується з позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі.

Отже, в даному випадку фактичний переказ коштів в якості виконання судового рішення від боржника на користь стягувача завершився - 06.07.2023 на суму 458 554,92 грн.; - 13.03.2024 на суму 142 311,06 грн.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18.

У вказаній постанові зроблено висновок про те, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на рахунок виконавця, однак:

по-перше, в даній справі нараховуються 3% річних не у зв`язку із простроченням виконання судового рішення, а у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання з правочину;

по-друге, визначення положеннями п. 1.39 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» стягувачем (за платіжним документом) - виконавця є відмінним поняттям від стягувача (за виконавчим документом) згідно Законом України «Про виконавче провадження», а відтак, непереконливим є твердження про наділення стягувачем виконавця правом на одержання коштів;

по-третє, висновок про покладення на стягувача негативних наслідків за несвоєчасне одержання коштів (неможливість користування власним майном) (навіть у розмірі нарахованої за день-два суми 3% річних) зроблено без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 в аспекті добросовісності та необхідності покладення тягаря негативних наслідків саме на винну сторону.

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Таким чином, наявні підстави для нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних до фактичної дати надходження коштів на рахунок стягувача, а відтак визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат та 3% річних у період з 28.07.2022 до 05.07.2023, а також з 07.07.2023 по 12.03.2024 є правомірним.

Колегією суддів встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Апеляційний суд, здійснивши перевірку розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначених позивачем періодів їх нарахування, прийшов до висновку про правомірність нарахування відповідачу 3% річних у розмірі 17 299 грн. 68 коп. та інфляційних втрат в розмірі 62 809 грн. 30 коп.

Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №910/12277/23, наголошуючи на наявності у суду права зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Місцевим господарським судом, як наголошує скаржник, не взято до уваги майновий стан відповідача, в якому перебуває апелянт у зв`язку з воєнними станом та окупацією Запорізької АЕС, втратою половини виробничих потужностей, та не враховано, що НАЕК «Енергоатом» віднесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, і що НАЕК «Енергоатом» виконує в умовах воєнного стану спеціальні обов`язки на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу у процесі функціонування ринку електричної енергії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас, у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України) - 3%, при цьому, до відповідача не застосовується відповідальність у вигляді стягнення пені.

Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі №902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №921/94/21.

Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №910/12277/23, то колегія суддів зазначає, що у названій справі касаційний суд змінив мотивувальні частини рішення та постанови судів попередніх інстанцій та зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про неможливість зменшення судом розміру трьох процентів річних є помилковими та такими, що не узгоджуються із вказаними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 8.35, 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18, водночас, висновків щодо наявності підстав для такого зменшення у межах справи №910/12277/23 суд не висловлював.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), а тому, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Окрім вищенаведеного, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не взяв до уваги надзвичайні обставини, в яких перебуває апелянт у зв`язку з воєнним станом та окупацією Запорізької АЕС, власне через які останній опинився в скрутному фінансовому становищі.

Із приводу наведених тверджень скаржника колегія суддів зазначає, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 Цивільного кодексу України та статтею 218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених судом позовних вимог про стягнення 3% річних.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/938/24- залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.06.2024 у справі № 908/938/24 - залишити без змін.

Судові витрати Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.10.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков