Рішення

від 08.10.2024 по справі 903/420/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 жовтня 2024 року Справа № 903/420/24

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Богачук Я.О. - ордер серія АС №1092111 від 25.04.2024, Веремчук В.В. - ордер серія АС №1097010 від 04.06.2024,

від відповідача: Троянчук Д.М. - ордер серія ВК №1054354 від 04.09.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/420/24 за позовом Приватного малого підприємства «Євро-В» до Фізичної особи-підприємця Карпюка Ігоря Ігоровича про стягнення 489730,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

26.04.024 Приватне мале підприємство "Євро-В" подало до суду позов до Фізичної особи-підприємця Карпюка Ігоря Ігоровича про стягнення 489730,00 грн на підставі ст.1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду отримав 02.05.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0690235794388.

Строк для подання відзиву та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до 17.05.2024.

07.05.2024 представник відповідача сформував в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач отримав відзив 07.05.2024, отже строк для подання заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до 13.05.2024.

13.05.2024 представник позивача сформував в системі "Електронний суд" наступні документи:

1.Відповідь на відзив, в якій просить суд витребувати від Відповідача оригінали доданих до відзиву копій видаткових накладних (обґрунтування міститься в п. 1 цієї відповіді на відзив). Визнати відсутніми у адвоката Троянчука Д. М. повноваження на представництво інтересів Відповідача в даній справі.

2. Клопотання про заперечення проти розгляду справи з порядку спрощеного позовного провадження та розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оскільки на переконання сторони Позивача, в даній справі може виникнути необхідність призначення почеркознавчої та/або технічної експертизи документів (видаткових накладних). Оскільки для проведення почеркознавчої експертизи є необхідним надання експериментальних зразків підписів, то в силу п.п. 1.3, 1.6, 1.7 науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, таке відібрання має здійснюватися судом, який призначив експертизу. У спрощеному провадженні, без виклику сторін, це може бути ускладнено, а то й неможливо. Окрім того, сторона Позивача у відповіді на відзив заявила клопотання про витребування оригіналів видаткових накладних. Відповідно, належне ознайомлення із оригіналами видаткових накладних, та їх співставлення із копіями, які є в матеріалах справи, можливий лише в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 14.05.2024 суд клопотання представника ТОВ «Євро-В» про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та клопотання про витребування оригіналів документів, задоволив. Перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 903/420/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначив на 04 червня 2024 року о10:45 год. Зобов`язав відповідача подати протягом трьох днів з дня отримання ухвали суду оригінали документів долучених до відзиву. Зобов`язав позивача ознайомитися з оригіналами документів, які будуть долучені до матеріалів справи на вимогу ухвали суду, протягом п`яти днів з моменту реєстрації в підсистемі «Електронний суд» КП «ДСС».

Представник відповідача 15.05.2024 сформував в системі «Електронний суд» заперечення (на відповідь на відзив)

Протокольною ухвалою від 04.06.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті в режимі відеоконференції за заявою представника відповідача.

Протокольною ухвалою від 02.07.2024 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 30.07.2024 о 10:15 год в режимі відеоконференції за заявою представника відповідача.

26.07.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.

Протокольною ухвалою від 30.07.2024 суд відклав розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 30.07.2024 повідомлено Приватне мале підприємство «Євро-В» та Фізичну особу-підприємця Карпюка Ігоря Ігоровича про відкладення судового засідання по розгляду справи по суті на 24 вересня 2024 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції за заявою представника відповідача.

Протокольною ухвалою від 24.09.2024 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 08.10.2024 о 11.15 год в режимі відеоконференції за заявою представника відповідача.

Представники позивача в судовому засіданні просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції просив суд відмовити у позові в повному обсязі.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивачів та відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач сплатив Відповідачу 489730,00 грн наступними платежами:

21.02.2023 - 48 760,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

23.02.2023 - 49 210,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

01.03.2023 - 48 690,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

14.03.2023 - 48 980,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №901/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

23.03.2023 - 49 080,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

21.04.2023 - 49 220,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

25.04.2023 - 48 990,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

28.04.2023 - 48 620,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

10.05.2023 - 48 870,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ»;

15.05.2023 - 49 310,00 грн з призначенням платежу: «за товар зг. дог. №01/30-Л від 30.01.2023 року Без ПДВ».

Разом з цим, графу призначення платежу під час оплати за товар заповнює позивач.

Як стверджує позивач, грошові кошти в сумі 489730,00 грн були ним перераховані помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існує. В бухгалтерській, та податковій паперовій і електронній документації (а також в бухгалтерському і податковому обліку) Позивача відсутній згаданий в призначеннях платежів договір №01/30-/1 від 30.01.2023 (як і будь-які інші договори, що були б укладені із Відповідачем;

Також, в бухгалтерській, та податковій паперовій і електронній документації (а також в бухгалтерському і податковому обліку) Позивача не виявлено жодних документів (зокрема, прибуткових накладних про отримання підприємством товарів; видаткових накладних про передачу підприємству товарів; актів приймання-передачі підприємством товарів; товарно-транспортних накладних; податкових накладних та будь-яких інших документів), які б підтверджували надходження товарів від Відповідача для Позивача згідно проведених останнім оплат, не виявлено жодних товарів, які могли б бути отримані Позивачем від Відповідача.

Позивач 03.07.2023 вручив ФОП Карпюку І.І. лист з проханням надати документи, які б підтверджували поставки ним товарів Позивачу (а.с.25).

У серпні 2023 року Позивач звернувся із позовом до Відповідача про стягнення 489730,00 грн безпідставно набутих коштів. В ході розгляду справи №903/878/23 Відповідач надав суду оригінали видаткових накладних, за якими Відповідачем поставлявся товар Позивачу. Водночас Господарський суд Волинської області відмовив у призначенні експертизи підписів та печаток на цих накладних, у зв`язку із чим Позивач просив суд залишити позовну заяву без розгляду. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.11.2023 у справі №903/878/23 позов було залишено без розгляду.

З доводів позивача слідує, що упродовж 2022-2023 року із банківського рахунку ПМП «ЄВРО-В» було виведено значну суму коштів на рахунки ФОП Карпюка І.І., так і деяких інших суб`єктів господарювання, у зв`язку із цим ПМП «ЄВРО-В» 25.11.2023 звернулося до правоохоронних органів. В ході досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12023030580003653 працівниками поліції були вилучені в Господарському суді Волинської області оригінали наданих Відповідачем видаткових накладних. Проведеними у кримінальному провадженні експертизами підписів та печаток було встановлено, що підписи на видаткових накладних не належать директору ПМП «ЄВРО-В» ОСОБА_1., тобто, є підробленими. Печатки на цих видаткових накладних також підроблені і не належать для ПМП «ЄВРО-В» (а.с.34-86).

Позивач зауважує, що ПМП «ЄВРО-В» використовувало і використовує лише одну печатку, ніколи не зверталося до правоохоронних органів із заявами про її втрату.

05.03.2024 Позивач звернувся до ФОП Карпюка І.І, з вимогою про повернення (сплату) коштів в сумі 489730,00 грн (а.с.88-93). В цій вимозі ПМП «ЄВРО-В» чітко заявило, що не має жодного інтересу у поставках Відповідачем товарів чи послуг і просило вважати це відмовою ПМП «ЄВРО-В» від отримання від Відповідача будь-яких товарів. Водночас вимога залишилася без відповіді та реагування.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача перерахованих коштів в сумі 489730,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд встановив, що відповідачем складено та надано позивачу рахунки для оплати на поставку товарно-матеріальних цінностей, а саме:

-№6-0003 від 02.02.2023 року на суму 48 760 грн.

-№6-0026 від 23.02.2023 року на суму 49 210 грн.

-№6-0016 від 01.03.2023 року на суму 48 690 грн.

-№6-0025 від 14.03.2023 року на суму 48 980 грн.

-№6-0036 від 23.03.2023 року на суму 48 080 грн.

-№6-0059 від 21.04.2023 року на суму 49 220 грн.

-№6-0069 від 25.04.2023 року на суму 48 990 грн.

-№6-0077 від 28.04.2023 року на суму 48 620 грн.

-№6-0031 від 10.05.2023 року на суму 48 870 грн.

-№6-0063 від 15.05.2023 року на суму 49 310 грн.

Відповідно до платіжних доручень, позивачем оплачено вказані рахунки, а саме платіжними дорученнями:

1. №3785 від 21.02.2023 року на суму 48 760 грн.

2. №3789 від 23.02.2023 року на суму 49 210 грн.

3. №3804 від 01.03.2023 року на суму 48 690 грн.

4. №3792 від 14.03.2023 року на суму 48 980 грн.

5. №3797 від 23.03.2023 року на суму 49 080 грн.

6. №3812 від 21.04.2023 року на суму 49 220 грн.

7. №3825 від 25.04.2023 року на суму 48 990 грн.

8. №3828 від 28.04.2023 року на суму 48 620 грн.

9. №3839 від 10.05.2023 року на суму 48 870 грн.

10. №3841 від 15.05.2023 року на суму 49 310 грн.

Поставка товару відбувалася на підставі наступних видаткових накладних:

1. №6-0014 від 21.02.2023 року на суму 48 760 грн.

2. №6-0020 від 23.02.2023 року на суму 49 210 грн.

3. №6-0016 від 01.03.2023 року на суму 48 690 грн.

4. №6-0024 від 14.03.2023 року на суму 48 980 грн.

5. №6-0033 від 23.03.2023 року на суму 49 080 грн.

6. №6-0027 від 21.04.2023 року на суму 49 220 грн.

7. №6-0031 від 25.04.2023 року на суму 48 990 грн.

8. №6-0033 від 28.04.2023 року на суму 48 620 грн.

9. №6-0013 від 10.05.2023 року на суму 48 870 грн.

10. №6-0021 від 15.05.2023 року на суму 49 310 грн.

Як слідує з вищенаведених видаткових накладних підставою для їх оформлення вказано саме рахунки-фактури.

Відповідач вказав, що бухгалтером все листування видалено, тому зробити знятків (скріншотів) відповідач зробити вже не може.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлені накладні):

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (пункт 2.15).

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2020 у справі № 820/5816/16 (касаційне провадження № К/9901/39574/18), від 20.02.2020 у справі № 802/1255/17-а (адміністративне провадження № К/9901/21661/18), від 20.03.2020 у справі № 520/399/19 (адміністративне провадження № К/9901/19485/19).

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Аналогічну позицію сформував Верховний Суд, що, зокрема, відображено у постановах від 31.07.2018 у справі № 808/2549/17 (адміністративне провадження № К/9901/49439/18), від 28.03.2023 у справі № 804/2847/16 (касаційне провадження № К/9901/28146/18), від 27.10.2023 у справі № 420/7056/19 (касаційне провадження № К/9901/48648/21).

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Видаткові накладні, містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", та відтиск печаток сторін.

При цьому, судом враховано, що ненадання позивачем взагалі будь-яких доказів на підтвердження факту вибуття печатки з володіння підприємства, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Разом з тим, відповідно до вимог вищевказаного абз.9 ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у видатковій накладній містяться обов`язкові реквізити, як дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "постачальника" та "отримав", та засвідчення цих даних відтиском печаток сторін.

В даному випадку видаткові накладні, містять усі вищезазначені обов`язкові реквізити.

При цьому, судом враховано, що представник позивача в судових засіданнях та в додаткових письмових поясненнях зазначив, що печатка підприємства з володіння підприємства не вибувала, а нею могла скористатися інша особа, в т.ч. бухгалтер підприємства, яка також мала доступ до електронного ключа керівника підприємства позивача.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Отже, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції за цими накладними (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Слід зазначити, що серед обов`язкових реквізитів первинних документів печатка підприємства не вказана. Отже, згідно з чинним законодавством печатка на видатковій накладній, акті приймання-передачі й товарно-транспортній накладній не обов`язкова. Проте, якщо на цих документах є відбиток печатки підприємства-покупця (вантажоодержувача), вони є доказом виконання зобов`язання, оскільки керівник підприємства-покупця або особа, відповідальна за зберігання й користування печаткою, мали знати, на який документ ставиться печатка. Або надати докази, що будь-яка особа підприємства-покупця була притягнута до відповідальності за незаконне користування печаткою чи докази втрати печатки.

Таким чином, відтиск печатки підприємства є свідченням участі саме такого підприємства, як юридичної особи, у відповідному правочині, отже надані відповідачем видаткові накладні є належними та допустимими доказами, дефектність яких позивачем не доведена.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунків, а також оплати рахунків позивачем, між сторонами укладено договір поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб.

Рахунок-фактура є пропозицією укласти договір. Оплативши рахунок, покупець приймає пропозицію і договір вважається укладеним. Також, відповідачем було поставлено товар згідно видаткових накладних.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Оскільки оплата за товар і поставка товару відбувалася в один день, тому сторони мали право укладати договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

При цьому, оплату здійснену позивачем платіжними дорученнями суд розцінює як оплату саме за поставлений відповідачем товар за видатковими накладними та виставленими рахунками.

Щодо зазначення у платіжних дорученнях призначення платежу, судом враховано наступне: між сторонами письмового договору укладено не було, водночас здійснення позивачем оплати у дати та у розмірі, що співпадають із датами і вартістю поставок відповідачем на замовлення позивача товару свідчать про те, що між сторонами виникли відповідні правовідносини.

Таким чином, відсутність письмового договору не спростовують укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, оскільки дата оплати та суми співпадають з датами поставки та вартістю поставленого товару.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, на виконання якого відповідач неодноразово поставляв товар, а позивач неодноразово оплачував його протягом 2023 року.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів визнання укладеного в спрощений спосіб правочинну недійсним або його розірвання, слід дійти висновку щодо безпідставності посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Щодо посилань позивача на те, що підписи на видаткових накладних не належать директору ПМП «Євро-В», а печаткою могла скористатись інша особа, на свої вимоги про повернення грошових коштів, як на доказ в підтвердження відсутності господарських правовідносин судом враховано таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні документи є лише підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт здійснення операції передачі певного товару від постачальника до покупця. Але для надання видатковій накладній юридичної сили й доказовості вона повинна містити обов`язкові реквізити, передбачені законодавством. Таким чином, видаткова накладна є первинним документом бухгалтерського обліку.

Крім того, бухгалтерські документи, які підтверджують факт виникнення у сторін господарських правовідносин на підставі договору купівлі-продажу додатково підписані електронним підписом керівника підприємства, який несе за це відповідальність відповідно до чинного законодавства.

А приписами ст.12 Закону "Про електронні довірчі послуги", встановлено, що користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані, в тому числі, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено укладання між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, на виконання якого відповідач виставляв рахунки, а позивач оплатив їх.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20) та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22).

Суд зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Суд встановив, що позивач сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, матеріалами справи підтверджено, що позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачу кошти тривалий час, а саме протягом 4 місяців, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 10 платежів. У призначеннях платежу позивач зазначав, що призначенням платежу є за товар згідно рахунків відповідача. Так як позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо створення спільного бізнесу, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Щодо висновків експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №СЕ-19/103-24/298-ПЧ від 19.01.2024 та №СЕ-9/103-24/1883-ДД від 04.03.2024, судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно з ч. 1, 4, 5 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно висновку експерта №СЕ-19/103-24/298-ПЧ від 19.01.2024 за результатами проведення експертизи встановлено таке:

1.Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)___» лицьового боку Видаткової накладної №6-0014 від 21.02.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

2. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)___» лицьового боку Видаткової накладної №6-0020 від 23.02.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

3. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла) _» лицьового боку Видаткової накладної №6-0016 від 01.03.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

4. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)___» лицьовою боку Видаткової накладної №6-0024 від 14.03.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

5. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла) ___» лицьовою боку Видаткової накладної №6-0033 від 23.03.2023 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

6. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла) ___» лицьовою боку Видаткової накладної №6-0027 від 21.04.2023 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

7. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)_» лицьового боку Видаткової накладної №6-0031 від 25.04,2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

8. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)_» лицьового боку Видаткової накладної №6-0033 від 28.04.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

9. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)_» лицьового боку видаткової накладної №6-0013 від 10.05.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

10. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Отримав (ла)_» лицьового боку видаткової накладної №6-0021 віл 15.05.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Згідно висновку експерта №СЕ-9/103-24/1883-ДД від 04.03.2024 за результатами проведення експертизи встановлено наступне:

1-10 Відбитки печатки приватного малого підприємства «ЄВРО-В» у видаткових накладних: № 6-0014 від 21 лютого 2023, №6-0020 від 23.02.2023, №6-0016 від 01.03.2023, №6-0024 від 14.03.2023, №6-0033 від 23.03.2023, №6-0027 від 21.04.2023, №6-0031 від 25.04.2023, №6-00303 від 28.04.2023, №6-0013 від 10.05.2023, №6-0021 від 15.05.2023, нанесені не печаткою приватного малого підприємства «Євро-В», вільні, умовно-вільний та експерементальні зразки відбитків якої надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу.

Із пояснень представників ПМП "ЄВРО-В" слідує, що у бухгалтера ПМП "ЄВРО-В" був вільний доступ, як до його електронних ключів для проведення платежів, так і до печатки підприємства, якими могла скористатися бухгалтер підприємства чи інша особа.

Відтак, бухгалтер підприємства мав доступ до електронних ключів директора для проведення платежів, так і до печатки підприємства.

Отже, за доводами позивача, можна дійти висновку, що саме бухгалтер ПМП "ЄВРО-В" мав можливість проставляти печатки та підписи на спірних видаткових накладних.

Водночас, судом встановлено, що бухгалтерські документи підписані електронним підписом керівника підприємства, який несе за це відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Приписами ст.12 Закону "Про електронні довірчі послуги", встановлено, що користувачі електронних довірчих послуг зобов`язані, в тому числі, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа.

Позивач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних тобто, позивач мусив знати, яким чином використовується вказана печатка та на який документ вона ставиться.

Також, в матеріалах справи відсутній вирок суду в кримінальному провадженні, яким підтверджується факт фальсифікації печатки підприємства на спірних видаткових накладних. В матеріалах справи не міститься доказів притягнення до відповідальності винної особи за незаконне використання печатки підприємства.

Щодо посилання на протоколи допитів представників потерпілого та свідків, то серед таких відсутній протокол допиту бухгалтера позивача ОСОБА_2 , яка здійснювала замовлення товару у відповідача і була, як визнає позивач, причетна до заволодіння коштами позивача.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача в частині того, що висновок експертизи про те, що печатки на видаткових накладних є підробленими, то таке твердження не відповідає дійсності, оскільки, як зазначено у висновку експерта від 04.03.2024 року №СЕ-19/103-24/1883-ДД, відбитки печатки ПМП «Євро-В» у видаткових накладних нанесені не печаткою, зразки відбитків якої надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу.

В той же час, позивач міг змінити печатку або мати їх кілька з різними конфігураціями і не надати для експерта зразки відбитків всіх наявних печаток із зрозумілих причин. Оскільки, будь-яких реєстрів печаток не існує, тому твердження позивача, що в нього є лише одна печатка, не підтверджується жодним чином.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Будь-який суб`єкт господарювання має право (може) виготовляти (змінювати) власну печатку для використання у своїй господарській діяльності - будь-коли та необмежену кількість разів.

З врахуванням викладеного, висновок експерта №СЕ-9/103-24/1883-ДД від 04.03.2024 не може вважатись належним та достовірним доказом по справі.

Враховуючи приписи ст. 99, 101, 104 ГПК України, здійснивши оцінку висновків експерта, у сукупності із іншими доказами у справі за правилами, встановленими ст. 86 ГПК України, судом не приймаються висновки експерта у якості належного та допустимого доказу у справі згідно ст. 76, 77 ГПК України.

Крім того, слід зауважити, що висновок судового експерта для господарського суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється господарським судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст.104 ГПК України).

Також, суд приймає до уваги доводи відповідача, що в позовній заяві позивач не зазначає, звідки він отримав банківські реквізити ФОП Карпюка І.І., оскільки поточний рахунок відповідача зазначений лише у рахунках-фактурах, на підставі яких і було здійснено оплату за товар, тому це свідчить про отримання таких документів позивачем.

Разом з цим, судом враховано правову позицію викладену у постановах Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі №903/1091/23, Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у справі № 910/15803/23 та Верховного Суду від 17.04.2024 у справі №127/12240/22.

За вказаних обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 489730,00 грн. слід відмовити, оскільки підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України у даному випадку відсутні, з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного малого підприємства «Євро-В» до Фізичної особи-підприємця Карпюка Ігоря Ігоровича про стягнення 489730,00 грн, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений 08.10.2024.

Суддя І. О. Гарбар