Рішення

від 08.10.2024 по справі 904/3529/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3529/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Центрального апеляційного господарського суду, м. Дніпро

Третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГК Нафтогаз Трейдінг", м. Київ

про стягнення заборгованості в розмірі 221 260,66 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Центрального апеляційного господарського суду (далі - відповідач) заборгованість за спожитий природний газ за Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" у загальному розмірі 221 260,66 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- основний борг в розмірі 139 461,28 грн;

- 3% річних в розмірі 10 250,98 грн;

- пеня в розмірі 18 945,01 грн;

- інфляційні втрати в розмірі 52 603,39 грн.

Крім того, позивачем надано клопотання про передачу позовної заяви до суду вищої інстанції для визначення підсудності, в якому він просив, посилаючись на ст.ст.27, 28, 31 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву передати до суду вищої інстанції для вирішення питання щодо підсудності справи.

Ухвалою від 08.08.2024 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про передачу позовної заяви до суду вищої інстанції для визначення підсудності відмовлено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

28.08.2024 від відповідача надійшов відзив на позов.

02.09.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.

03.09.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли наступні документи:

- клопотання про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву,

- відзив на позовну заяву.

03.09.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 09.09.2024 задоволено клопотання відповідача та поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

16.09.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення щодо суми основного боргу, а також заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК Нафтогаз Трейдінг".

Ухвалою від 17.09.2024 заяву Центрального апеляційного господарського суду про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору задоволено.

Залучено в якості третьої особи, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ГК Нафтогаз Трейдінг" (04116, м. Київ, вл. Шолуденка, буд. 1).

17.09.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про доручення до матеріалів справи доказів направлення третій особі позовної заяви з додатками.

19.09.2024 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення у справі.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

08.10.2024 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо належної оплати поставленого природного газу за типовим договором про постачання природного газу постачальником «останньої надії».

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач зазначив, що є бюджетною установою, яка планує свої видатки в межах бюджетного період, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня та здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти на підставі та в межах затвердженого на бюджетний період кошторису.

У листопаді 2021 у зв`язку з відсутністю у відповідача іншого постачальника оператора газотранспортної системи ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» було автоматичне включення до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу спожитих відповідачем. за період 01 листопада по 07 грудня 2021.

Відповідач зазначив, що ним було надано до органів Казначейства типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» для реєстрації ,проте органи Казначейства відмовились реєструвати бюджетні зобов`язання за наданим типовим договором, оскільки до цього договору не було надано додаток №1, в якому має бути зазначено суму договору, обсяг закупівлі та ціни за 1000 куб.м., без яких неможливо визначити, на яку суму у відповідача виникають бюджетні зобов`язання.

Відповідач стверджує, що неодноразово в телефонному режимі звертався до ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» з проханням надіслати на його адресу додаток №1 до договору із обов`язковим зазначенням суми договору для реєстрації бюджетних зобов`язань за цим договором та в подальшому сплати за спожитий газ, однак звернення були проігноровані.

Відповідач не заперечує проти сплати заборгованості з 01 листопада по 07.12.2021 за спожити й за цей період газ, проте через бездіяльність позивача така можливість відсутня без узяття бюджетного зобов`язання, яке в подальшому стало неможливе навіть при умові укладання відповідного договору з постачальником «останньої надії», оскільки відповідний бюджетний період закінчився 31.12.2021.

З нарахованими штрафними санкціями відповідач не погоджується та просить їх зменшити на 90%, оскільки відповідач є неприбутковою бюджетною установою.

Крім того, відповідач вказує, що не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань, а не міг їх виконувати внаслідок неможливості реєстрації бюджетного зобов`язання в органах Казначейства через ненадання позивачем додатку №1 до договору.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що в Розрахунку заборгованості позивач вказує про заборгованість за період з 01.11.2021 по 09.12.2021 включно в розмірі 139 461,28 грн.

Відповідач вказує, що заборгованість за період з 07.12.2021 по 09.12.2021 в розмірі 21 314,95 грн. є спірною, оскільки між ТОВ "ГК Нафтогаз Трейдинг" та Центральним апеляційним господарським судом був укладений договір №03-1365/21-БО-Т постачання природного газу від 07.12.2021, а отже постачання природного газу з 07.12.2021 здійснювалося вже на постачальником "останньої надії", а ТОВ "ГК Нафтогаз Трейдінг" і, відповідно, оплата за спожитий природний газ була здійснена останньому.

ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ.

Третя особа підтвердила, що між ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг та Центральним апеляційним господарським судом дійсно був укладений Договір постачання природного газу № 03-1365/21-БО-Т від 07.12.2021.

Заборгованість по вказаному Договору у споживача - Центральний апеляційний господарський суд відсутня, що підтверджується відповідним розрахунком Товариства.

Умовами Договору, зокрема, передбачався замовлений споживачем обсяг природного газу у розмірі 7,500 тис. куб. метрів природного газу за період грудень 2021 року. Акт прийому-передачі природного газу за Грудень 2021 року, наданий відповідачем до суду, щодо обсягів газу та визначення ціни є ідентичним до Акту, який направлявся ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг споживачу для підписання.

Проте, Товариство заперечує той факт, що оплата у розмірі 21 314,95 грн за період з 07.12.2021 по 09.12.2021 була здійснена саме ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг за Договором постачання природного газу № 03-1365/21-БО-Т від 07.12.2021, як стверджує Відповідач.

Третя особа зазначила, що відповідно до Акту прийому-передачі природного газу за Грудень 2021 року та інформації з інформаційної платформи Оператора ГТС, - споживач: Центральний апеляційний господарський суд з ЕІС- кодом 56XS0001679H900I (який вказано в Договорі № 03-1365/21-БО-Т від 07.12.2021) був закріплений за постачальником: ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг лише з 10.12.2021 та за грудень 2021 року спожив природний газ у загальній кількості 4,45865 тис. куб. метрів за період з 10.12.2021 по 31.12.2021 (відповідно до інформації щодо остаточної алокації спожитого природного газу з поденним споживанням з інформаційної платформи Оператора ГТС).

Відтак, за вказаний Відповідачем період з 07.12.2021 по 09.12.2021, останній не був закріплений за постачальником ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг.

Крім того, платіжні доручення № 103 та № 104, які були проведені банком 17.03.2022, на загальну суму 73 808,46 грн, надані Відповідачем до суду є підтвердженням оплати за спожитий природний газ за період - січень 2022 року, відповідно до розрахунку наданого Товариством. Оскільки оплата за природний газ, спожитий Центральним апеляційним господарським судом у грудні 2021 року була отримана Товариством 04.03.2022.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є такі: Обставини укладення договору. Природа договору. Наявність факту постачання природного газу. Правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Постачальник, Постачальник "останньої надії") відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р ТОВ "ГК "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

26.10.2021 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 і від 9 грудня 2020 р. № 1236" (далі - Постанова КМ України № 1102).

Пунктом 2 Постанови КМ України № 1102 визначено зобов`язання акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Відповідач є бюджетною установою (відповідно до Бюджетного кодексу України).

Позивач зазначає, що у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 1 листопада 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав позивач надає лист оператора ГТС з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма № 10); відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС та файлу на оптичному носії.

Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Згідно з п. 2.1 Договору, Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

За п. 3.1, 3.3 Договору, постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Відповідно до п. 4.2 - 4.5 Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п. 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

У разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У разі порушення побутовим Споживачем строків оплати за цим Договором, він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно з пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору, Споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.

Пунктами 8.1, 8.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Постачальник має право вимагати від Споживача відшкодування збитків, а Споживач відшкодовує збитки, понесені Постачальником, виключно у разі: порушення Споживачем строків розрахунків з Постачальником - в розмірі, погодженому Сторонами в цьому Договорі; відмови Споживача надати представнику Постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало Постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.

За п. 11.1 Договору, він набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє Споживача від обов`язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим Договором.

Відповідно до п. 2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Отже, об`єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Як стверджує позивач, він проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМ України від 30 вересня 2015 р. № 809 в редакції Постанови КМ України № 1102.

Цією ж Постановою КМ України № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 р. встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

За твердженням позивача, протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.

Позивач зазначає, що з 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті Позивача та на підтвердження надає роздруківку з сайту та довідку.

Як стверджує позивач, ним було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до Договору, у строк та порядок передбачений Договором, належним чином та в повному обсязі. З листопада по грудень 2021 Позивач поставив Відповідачу природний газ в об`ємі 5 41217 тис. куб. м. на загальну суму 139 461,28 грн, в той час як Відповідачем, за цей же період, не було здійснено оплату вартості спожитого газу.

Позивачем на адресу відповідача було направлено Вимогу № 119/4.3-7907-2022 від 22.06.2022 про оплату поставленого природного газу (зв.бік а.с.41-44), втім, вказану заборгованість не було погашено.

Таким чином, у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природний газ на загальну суму 139 461,28 грн.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з визначенням, наведеним в ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В ч. 1 ст. 628 ЦК України вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарський суд встановив, що позивачем у період з 01.11.2021 по 09.12.2021 поставлено природний газ в об`ємі 5,41517 тис. куб. м. на загальну суму 139 461,28 грн. (з урахуванням вартості транспортування).

Згідно з листом ТОВ "Оператор газотранспортної системи України", щодо споживача з ЕІС-кодом 56ХS0001679Н900І, який належить відповідачу зазначено, що у період з 01.11.2021 по 09.12.2021 обсяги природного газу, використані споживачем внесені в алокацію постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" становлять:

з 01.11.2021 по 30.11.2021 3 694,38 м3;

з 01.12.2021 по 09.12.2021 1 717,79 м3.

Позивач виставив відповідачеві, на виконання умов Договору рахунки на оплату (природний газ):

№ 35831 за період листопад 2021 за 3,69438 тис. куб. м. на загальну суму (враховуючи послугу транспортування природного газу) 62 065,58 грн.,

№ 2538 за період з 01.12.2021 по 09.12.2021 за 1,71779 тис. куб. м. на загальну суму (враховуючи послугу транспортування природного газу) 77 395,70 грн.

Відповідач вартість поставленого газу на суму 139 461,28 грн. не сплатив.

Доказів оплати заборгованості матеріали справи не містять.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що через відсутність бюджетних призначень на придбання природного газу в спірному періоді, та відсутність реєстрації договору постачання природного газу з постачальником останньої надії в органах Державної казначейської служби, укладення такого правочину призводить до порушення вимог Бюджетного кодексу України.

З приводу зазначених доводів Відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, Відповідач, як юридична особа самостійно відповідає по своїх зобов`язаннях за договором, і така відповідальність не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності бюджетних призначень (асигнувань) на оплату природного газу, та не може бути підставою для звільнення його від виконання своїх зобов`язань за договором.

Суд не приймає також заперечення відповідача в частині спірності суми заборгованості в розмірі 21 314,95 за період з 07.12.2021 по 09.12.2021 у зв`язку з укладенням між ТОВ "ГК Нафтогаз Трейдинг" та Центральним апеляційним господарським судом договору №03-1365/21-БО-Т постачання природного газу від 07.12.2021 з наступних підстав.

ТОВ "ГК Нафтогаз Трейдинг" заперечує той факт, що оплата у розмірі 21 314,95 грн за період з 07.12.2021 по 09.12.2021 була здійснена саме ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг за Договором постачання природного газу № 03-1365/21-БО-Т від 07.12.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту прийому-передачі природного газу за Грудень 2021 року та інформації з інформаційної платформи Оператора ГТС, - споживач: Центральний апеляційний господарський суд з ЕІС- кодом 56XS0001679H900I (який вказано в Договорі № 03-1365/21-БО-Т від 07.12.2021) був закріплений за постачальником: ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг лише з 10.12.2021 та за грудень 2021 року спожив природний газ у загальній кількості 4,45865 тис. куб. метрів за період з 10.12.2021 по 31.12.2021 відповідно до інформації щодо остаточної алокації спожитого природного газу з поденним споживанням з інформаційної платформи Оператора ГТС (а.с. 128-129).

Відтак, за вказаний Відповідачем період з 07.12.2021 по 09.12.2021, останній не був закріплений за постачальником ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 318 892,23 грн. підлягають задоволенню.

Щодо нарахування пені.

Відповідно до частини першої статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У підпункті 4.5. Типового договору встановлено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Заявлена позивачем до стягнення пеня у сумі 18 945,01 грн., розрахована за загальний період прострочення з 01.01.2022 по 31.07.2022.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку судом виявлено помилку в частині визначення початку періоду нарахування штрафної санкції за зобов`язанням на суму 77 395,70 грн. за період 01.12.2021 по 09.12.2021, оскільки останній день сплати заборгованості - 31.01.2022 є вихідним днем (неділя).

Отже період нарахування повинен починатися не з 01.02.2022, як визначено позивачем, а з 02.02.2022.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягаю частковому задоволенню в розмірі 18 902,60 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 42,41 слід відмовити.

Щодо нарахування 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 10 250,98 грн 3% річних нараховані за загальний період з 01.01.2022 по 30.06.2024.

При перевірці розрахунку позивача судом виявлено аналогічну помилку, що й при нарахуванні пені, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 10 244,61 грн.

В частині стягнення 3 % в розмірі 6,37 грн. слід відмовити.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 52 603,39 грн. за загальний період прострочення з 01.01.2022 по 30.06.2024.

Дослідженням наданого розрахунку інфляційних втрат судом виявлено аналогічну помилку, що й при нарахуванні пені та 3% річних, однак дана помилка на розмір інфляційних втрат не впливає, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 52 603,39 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 50 % та стягнення пені у розмірі 9 451,30 грн.

Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 50%. Порушення дисципліни оплати поставленого газу у спірний період та прострочення оплати мали місце. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і останній міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути нарахування пені. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

Інфляційна складова боргу та 3% річних не підлягають зменшенню, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відтак, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 139 461,28 грн., 3% річних в розмірі 10244,61 грн., пені в розмірі 9 451,30 грн., інфляційних втрат в розмірі 52 603,39 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 9 493,71 грн., 3% річних в розмірі 6,37 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Центрального апеляційного господарського суду про стягнення заборгованості в розмірі 221 260,66 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Центрального апеляційного господарського суду (Ідентифікаційний код: 42261621, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 65) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (Ідентифікаційний код: 40121452, місцезнаходження: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) 139 461,28 грн.- основного боргу, 9 451,30 грн. пені, 10 244,61 грн. 3% річних, 52 603,39 грн. інфляційних втрат, 2 654,54 грн. судового збору, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням чинності.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 08.10.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко