Рішення

від 03.10.2024 по справі 914/1707/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024 Справа № 914/1707/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Львівського обласного центру зайнятості

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Озерової Анастасії Віталіївни

про: стягнення 92 340,00 грн.,

представники:

позивача: Єсіпов І.А.,

відповідача: Токар І.О.,

ВСТАНОВИВ:

03.07.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Львівського обласного центру зайнятості до відповідача: Фізичної особи-підприємця Озерової Анастасії Віталіївни про стягнення 92 340,00 грн.

04.07.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

09.07.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх.№17774/24).

10.07.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 21.08.2024р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

31.07.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву (вх.№19244/24).

02.08.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№19427/24).

08.08.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідачки надійшло письмове заперечення на відповідь на відзив (вх.№19800/24).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання укладеного 03.08.2022р. договору про надання мікрогранту, форма якого затверджена наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022р. №1969 (надалі - Договір), між Державним центром зайнятості та ФОП Озеровою Анастасією Віталіївною (заява про приєднання до Договору про надання мікрогранту від 03.08.2022р.), кошти мікрогранту в сумі 250 000,00 грн. були зараховані банком на розрахунковий рахунок відповідачки 22.08.2022р. Однак, як стверджує позивач, відповідачка використала кошти мікрогранту у сумі 92 340,00 грн. не за їх цільовим призначенням, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Позивач звертає увагу суду, що додаткова угода ФОП Озеровою А.В. про внесення змін до бізнес - плану щодо збільшення вартості та зміни цільового призначення по напрямках витрат не укладалась, погодження Львівського обласного центру зайнятості та Державного центру зайнятості про внесення таких змін відсутнє, тобто, таким чином, вважає, що у Львівського обласного центру зайнятості були наявні усі правові підстави для пред`явлення вимоги про часткове повернення коштів мікрогранту.

Відповідачка позовні вимоги заперечила повністю, у відзиві вказує на те, що отримані нею кошти мікрогранту були використані відповідно до п.5 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 р. №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу» (надалі-Порядок).

Разом з тим, відповідачка вказує на те, що у межах загальної суми наданого мікрогранту, частина обладнання дійсно була придбана за більшими цінами, ніж передбачалось бізнес - планом, проте інша його частина - за рахунок власних коштів.

Одночасно, відповідачка стверджує про те, що все придбане нею майно відповідає саме цілям бізнес - плану, а позивач безпідставно ототожнює поняття «ціль» з поняттям «мета».

Крім того, відповідачка зауважила щодо відсутності повноважень Львівського обласного центру зайнятості бути позивачем у даній справі у зв`язку з тим, що він не являється стороною Договору про надання мікрогранту.

За результатами дослідження наданих доказів, пояснень учасників справи та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Львівський обласний центр зайнятості є органом Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що діє від імені Фонду відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про зайнятість населення».

Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 р. №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу» (надалі - Порядок), визначено процедуру надання суб`єктам господарювання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, напрями витрат, на покриття яких використовується мікрогрант, розмір мікрогрантів, джерела фінансування, а також умови повернення отримувачем коштів.

Відповідно до п.17 Порядку (в редакції від 05.08.2022р.), рішення про надання мікрогранту приймається Державним центром зайнятості протягом 10 робочих днів з дня кінцевого строку подання заяв на основі інформації уповноваженого банку (згідно п.6 Порядку АТ «Ощадбанк»), яка включає результати перевірки ділової репутації отримувача та відомостей зазначених у заяві отримувача, а також, на основі висновків та оцінки співбесіди з отримувачем, проведеної регіональними центрами зайнятості.

З допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Дія», з метою отримання коштів мікрогранту ФОП Озеровою Анастасією Віталіївною було подано до уповноваженого банку заяву №850GMQ від 08.07.2022р. та проєкт бізнес - плану щодо створення салону краси. За результатами перевірки відомостей вказаних в заяві, оцінки ділової репутації уповноваженим банком та проведеної співбесіди Львівським обласним центром зайнятості, Державним центром зайнятості прийнято рішення про надання ФОП Озеровій А.В. мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн (наказ ДЦЗ від 22.07.2022р. № 81).

На виконання укладеного 03.08.2022 Договору між Державним центром зайнятості та ФОП Озеровою Анастасією Віталіївною (заява про приєднання до Договору про надання мікрогранту від 03.08.2022р.), кошти в сумі 250000,00 грн були зараховані банком на розрахунковий рахунок фізичної-особи підприємця Озерової Анастасії Віталіївни 22.08.2022р.

Відповідно до п.21 Порядку, п.7 розділу IV Договору, Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості 09.08.2023р. (акт №98) був здійснений моніторинг та контроль виконання умов укладеного з ФОП Озеровою Анастасією Віталіївною договору шляхом виїзного огляду місця провадження господарської діяльності.

Як вказує позивач, за результатами здійсненого моніторингу виявлено невідповідність закупленого обладнання з статтями витрат, що передбачені у бізнес - плані, який подавався ФОП Озеровою А.В. з метою отримання мікрогранту. Зокрема, встановлена нецільова витрата коштів наданого мікрогранту по наступних напрямках витрат бізнес-плану:

1)за напрямком витрат «два перукарських місця» - придбано два перукарських крісла вартістю 58 100,00 грн, що на 23 100,00 грн більше, аніж передбачено було бізнес - планом (заплановано згідно бізнес-плану 35000,00 грн.);

2)за напрямом витрат «педікюрне крісло» - придбано педікюрну кушетку вартістю 89 540,00 грн, що на 64 540,00 грн більше, аніж передбачено було бізнес - планом (заплановано згідно бізнес - плану 25 000,00 грн.);

3)за напрямком витрат «система вентиляції» - придбано кондиціонер та рекуператор вартістю 46 900 грн, що на 1 900,00 грн більше, аніж передбачено було бізнес - планом (заплановано згідно бізнес - плану 45 000,00 грн.);

4)за напрямком витрат «робочий інструмент майстра», придбано бактерицидний рециркулятор MICROSTOP AIR CLEAN 50 за 2 800,00 грн, який не передбачений бізнес планом і являється дезинфікатором повітря, а не робочим інструментом.

Отже, позивач вважає, що відповідно до бізнес - плану з загальної суми мікрогранту 250000,00 грн, ФОП Озеровою А.В. нецільово витрачено 92 340,00 грн.

Разом з тим, Акт від 09.08.2023р. №98 містить наступні висновки:

1)по пункту 1 (Використання гранту за цільовим призначенням): Все, що було заплановано закупити згідно бізнес - плану, було закуплено та є в наявності.

2)по пункту 2 (Виконання обов`язкової умови договору відповідно до пункту 20 Порядку): Порушень не виявлено.

За змістом загального висновку: «Все, що було заплановано закупити згідно бізнес -плану, було закуплено та є в наявності. Було створено 2 робочих місця та прийнято 2 працівника. Заробітна плата працівникам нараховується та сплачується. ЄСВ сплачується. Основна бізнес-ідея реалізована.».

Разом з тим, на підставі Акту виїзного огляду від 09.08.2023р. №98, ФОП Озеровій А.В. надіслано претензійну вимогу №10-4147/23 від 18.12.2023р. про повернення коштів мікрогранту у зв`язку з встановленням факту їх нецільового використання.

За результатами розгляду претензії, ФОП Озерова А.В. надіслала до Львівського обласного центру зайнятості 10.01.2024р. відповідь від 27.12.2023р. (вх.№119/0/7-24) на претензію, у якій відповідачка повідомляє про те, що надіслала звернення до Державного центру зайнятості щодо скасування претензійної вимоги Львівського ОЦЗ. За результатами даного звернення, Державним центром зайнятості 25.01.2024р. надіслано до Львівського обласного центру зайнятості надану ФОП Озеровій А.В. відповідь від 25.01.2024р. №33/1122/658-24 про відмову у скасуванні претензійної вимоги №10- 4147/23 від 18.12.2023р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами врегульовані Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» та Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 року № 738.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», метою державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва в Україні є:1)створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього підприємництва;2)забезпечення розвитку суб`єктів малого і середнього підприємництва з метою формування конкурентного середовища та підвищення рівня їх конкурентоспроможності;3)стимулювання інвестиційної та інноваційної активності суб`єктів малого і середнього підприємництва;4)сприяння провадженню суб`єктами малого і середнього підприємництва діяльності щодо просування вироблених ними товарів (робіт, послуг), результатів інтелектуальної діяльності на внутрішній і зовнішній ринки; 5) забезпечення зайнятості населення шляхом підтримки підприємницької ініціативи громадян.

Частинами 1, 2 ст. 12 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» визначено, що державна підтримка надається суб`єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України. Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки.Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб`єктів малого і середнього підприємництва.Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», державна підтримка суб`єктів малого і середнього підприємництва та об`єктів інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва включає фінансову, інформаційну, консультаційну підтримку, у тому числі підтримку у сфері інновацій, науки і промислового виробництва, підтримку суб`єктів малого і середнього підприємництва, що провадять експортну діяльність, підтримку у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів та кадрів ведення бізнесу.

Частинами 1-3 ст. 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» визначено, що надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва. Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів. Основними видами фінансової державної підтримки є:1)часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб`єктів малого і середнього підприємництва;2)часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями;3)надання гарантії та поруки за кредитами суб`єктів малого і середнього підприємництва;4)надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і ведення власної справи;5)надання позик на придбання і впровадження нових технологій;6)компенсація видатків на розвиток кооперації між суб`єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами;7)фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій;8)інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки. Порядок використання коштів державного бюджету для фінансової державної підтримки суб`єктів малого і середнього підприємництва затверджується відповідно до вимог бюджетного законодавства.

Метою надання безповоротної державної допомоги у формі мікрогрантів є сприяння зайнятості населення, створення або розвиток власного бізнесу. Джерелами фінансування надання мікрогрантів отримувачам є кошти: Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд); державного бюджету, у тому числі кошти, що надходять на рахунок Мінекономіки «Фонд підтримки малого та середнього бізнесу», відкритий у Національному банку, на який зараховуються добровільні внески (благодійні пожертви) від фізичних та юридичних осіб приватного права та/або публічного права в національній та іноземній валюті. Надання передбачених цим Порядком мікрогрантів може здійснюватися разом з державною підтримкою, яка може надаватися відповідно до законодавства місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями на підставі регіональних та місцевих програм розвитку малого і середнього підприємництва за рахунок коштів місцевих бюджетів. З метою спільного надання державної підтримки, передбаченої цим Порядком і регіональними та місцевими програмами розвитку малого і середнього підприємництва, Державний центр зайнятості укладає договори про співробітництво з відповідними місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями, в яких визначаються основні умови виконання зазначених регіональних та місцевих програм (ч. 1 Порядку №738).

Головним розпорядником бюджетних коштів є Мінекономіки. Розпорядником коштів Фонду є Державний центр зайнятості (частина 2 Порядку №738).

Згідно з ч. 4 Порядку №738 розмір мікрогранту, який надається одному отримувачу, визначається відповідно до його запиту, але не менше 50000 гривень та не перевищує:

75000 гривень включно у разі зобов`язання отримувача зареєструватися фізичною особою - підприємцем;

150000 гривень включно у разі зобов`язання отримувача створити одне робоче місце після отримання мікрогранту та прийняття на нього працівника на умовах, визначених цим Порядком;

250000 гривень включно у разі зобов`язання отримувача створити не менше двох робочих місць після отримання мікрогранту та прийняття на них працівників на умовах, визначених цим Порядком.

Так, на виконання даної норми Порядку №738, відповідачкою був отриманий

мікрогрант у сумі коштів 250 000,00 грн. згідно представленого бізнес - плану.

Частиною 5 Порядку №738 визначено, що мікрогранти надаються для покриття таких напрямів витрат:

-придбання меблів, обладнання, транспортних засобів (які будуть використовуватися в комерційних та виробничих цілях), необхідних для провадження господарської діяльності, які не підлягають відчуженню до виконання умов договору про надання мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу (крім випадків відчуження внаслідок звернення стягнення на нього уповноваженим банком відповідно до договору застави);

-закупівля ліцензійного програмного забезпечення, свійських тварин та птиці, багаторічних насаджень, саджанців, посівного матеріалу, сировини, матеріалів, товарів та послуг, пов`язаних з реалізацією бізнес-плану (такі витрати повинні становити сумарно не більше 50 відсотків розміру мікрогранту);

-послуги маркетингу та реклами (такі витрати повинні становити не більше 10 відсотків розміру мікрогранту);

-орендна плата за користування нежитловим приміщенням, земельною ділянкою, які будуть використовуватися в комерційних та виробничих цілях (такі витрати повинні становити не більше 25 відсотків розміру мікрогранту);

-орендна плата за обладнання (такі витрати повинні становити не більше 10 відсотків розміру мікрогранту);

-лізинг обладнання, крім автомобілів, мотоциклів та інших транспортних засобів особистого користування (такі витрати повинні становити не більше 50 відсотків загального розміру мікрогранту);

-використання у підприємницькій діяльності прав інших суб`єктів господарювання (комерційна концесія).

Надання мікрогрантів за рахунок джерел, передбачених абзацом сьомим пункту 1 цього Порядку, здійснюється Мінекономіки через АТ «Ощадбанк» (далі - уповноважений банк) на підставі рішень Державного центру зайнятості, включених до подання про надання мікрогрантів (далі - подання), відповідно до договору про взаємодію між Мінекономіки, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію 1). Надання мікрогрантів за рахунок джерел, передбачених абзацом шостим пункту 1 цього Порядку, здійснюється Державним центром зайнятості в межах обсягу коштів, передбачених в бюджеті Фонду на поточний бюджетний період за відповідним напрямом, через уповноважений банк відповідно до договору про взаємодію між уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію 2) (ч. 6 Порядку №738).

Частина 20 Порядку №738 визначає, що для отримання мікрогранту отримувач укладає договір мікрогранту у відділенні уповноваженого банку шляхом підписання заяви про приєднання. У договорі мікрогранту обов`язково зазначаються обрані з переліку, визначеного пунктом 5 цього Порядку, напрями витрат, на покриття яких використовується мікрогрант, а також умови, невиконання або неналежне виконання яких є підставою для повернення отримувачем отриманих коштів. Обов`язковою умовою договору мікрогранту, крім надання мікрогранту отримувачам, визначеним абзацом другим пункту 4 цього Порядку, є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту. Для виконання обов`язкової умови не може бути працевлаштована особа, яка перебувала у трудових відносинах з отримувачем мікрогранту протягом 180 календарних днів, що передують дню її працевлаштування відповідно до вимог цього Порядку, крім надання мікрогранту отримувачам, визначеним абзацом другим пункту 4 цього Порядку. Для виконання отримувачем обов`язкової умови договору щодо працевлаштування міський, районний, міськрайонний центр зайнятості, філія регіонального центру зайнятості (далі - центр зайнятості) за місцем укладення договору мікрогранту інформує суб`єкта господарювання про можливість укомплектування робочих місць особами з числа зареєстрованих безробітних. Центр зайнятості та суб`єкт господарювання вживають спільних заходів для добору працівників із числа зареєстрованих безробітних. За відсутності у центрі зайнятості зареєстрованих безробітних, які можуть бути працевлаштовані на робочі місця, створені суб`єктом господарювання, комплектування таких робочих місць здійснюється суб`єктом господарювання самостійно. У разі невиконання обов`язкової умови договору мікрогранту, зокрема, нестворення отримувачем робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на його рахунок та непрацевлаштування на них осіб згідно з умовами цього Порядку, сума мікрогранту протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду повертається отримувачем у повному обсязі уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.

За змістом ч.21 Порядку №738 Державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості (далі - центр зайнятості) здійснює моніторинг та контроль за виконанням умов договору мікрогранту, зокрема шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача, протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку або до повного виконання обов`язкової умови договору мікрогранту, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку. Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади. У разі неможливості встановлення факту цільового використання мікрогранту або встановлення факту нецільового використання мікрогранту під час моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту, який здійснюється центром зайнятості, кошти в сумі, що дорівнює сумі коштів мікрогранту, використаної не за цільовим призначенням, протягом одного місяця повертаються отримувачем на спеціальний рахунок, відкритий в уповноваженому банку, для подальшого їх перерахування на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту. У разі встановлення під час моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту факту відсутності меблів, обладнання, транспортних засобів, придбаних отримувачем за кошти мікрогранту, які не підлягають відчуженню відповідно до абзацу другого пункту 5 цього Порядку, отримувач повертає вартість таких меблів, обладнання, транспортних засобів. Рішення про повернення мікрогранту приймаються регіональними центрами зайнятості. Не вважається нецільовим використанням коштів мікрогранту: зміна моделі, марки, кількості, вартості предметів закупівлі, якщо такі предмети закупівлі за своїм функціональним призначенням є аналогічними зазначеним у бізнес-плані та відповідають напрямам витрат, визначеним пунктом 5 цього Порядку, і якщо зміна здійснена в межах суми наданого мікрогранту. Уповноважений банк протягом п`яти робочих днів повертає зазначені кошти на: реєстраційний рахунок загального фонду Мінекономіки, відкритий в Казначействі, для подальшого їх перерахування до державного бюджету в установленому порядку - для коштів, наданих із загального фонду державного бюджету; спеціальний реєстраційний рахунок Мінекономіки, відкритий в Казначействі, - для коштів, наданих із спеціального фонду державного бюджету; на рахунок Фонду - для мікрогрантів, наданих за рахунок коштів Фонду. Неповернуті отримувачем кошти стягуються з нього відповідно до вимог законодавства. У разі несвоєчасного та/або неповного виконання пункту 20 цього Порядку і цього пункту сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку. Для реалізації умов цього Порядку інформація:

-про суми сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування отримувачами подається ДПС за запитом Державного центру зайнятості. Форма подання такої інформації встановлюється Державним центром зайнятості разом з ДПС;

-про працевлаштування осіб на нові робочі місця, суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, сплаченого за працевлаштованих на визначених цим Порядком умовах працівників, подається Пенсійним фондом України. Тип та структура електронних даних, що передаються та приймаються, процедури взаємодії між інформаційними системами та зміни до них, форма журналів обліку запитів та відповідей визначаються Державним центром зайнятості та Пенсійним фондом України шляхом прийняття спільних рішень, які оформляються окремими протоколами, підготовленими на підставі цього Порядку;

-про день зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку подається уповноваженим банком відповідно до договору про взаємодію 1 та договору про взаємодію 2.

У разі, коли за результатами обміну інформацією між Державною службою зайнятості, Пенсійним фондом України та ДПС відсутня інформація в частині сплати отримувачем податків, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, отримувач подає Державному центру зайнятості витяг з інформаційної системи органів ДПС або документальне підтвердження щодо стану розрахунків з бюджетом та цільовими фондами (зокрема, щодо сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску за працевлаштованих осіб відповідно до умов цього Порядку).

Згідно з ч. 24 Порядку №738 для оплати витрат на цілі, визначені пунктом 5 цього Порядку та встановлені в договорі мікрогранту, отримувач подає уповноваженому банку рахунок-фактуру (рахунок, квитанцію, накладну, тощо) або договір, укладений між отримувачем і постачальником (лізингодавцем, продавцем) обладнання, сировини та матеріалів тощо. Оплата витрат проводиться уповноваженим банком на цілі, визначені пунктом 5 цього Порядку та встановлені в договорі мікрогранту, на підставі документів, зазначених в абзаці першому цього пункту. У разі надходження до Державного центру зайнятості від уповноваженого банку інформації про подані отримувачем документи на оплату витрат на цілі, які не відповідають пункту 5 цього Порядку та суті бізнесу, Державний центр зайнятості має право скасувати рішення про надання мікрогранту. На підставі рішення Державного центру зайнятості уповноважений банк протягом трьох операційних днів повертає кошти мікрогранту на рахунок, з якого здійснювалося перерахування мікрогранту.

З матеріалів справи слідує, що відповідачка задля отримання мікрогранту на ведення власної справи звернулася через портал «Дія» до центру зайнятості із заявою на отримання мікрогранту у розмірі 250 000, 00 грн, а також задекларувала відомості про те, що нею буде працевлаштовано працівників.

Позивач обґрунтовує позов висновками акта виїзного огляду місця провадження господарської діяльності отримувача мікрогранту щодо дотримання ним умов договору від 09.08.2023р. №98.

Як було встановлено судом, зміст наведеного акта свідчить про те, що порушень не виявлено.

Тобто, позивач безпідставно послався у позові на Акт від 09.08.2023р. №98, як на підставу своїх вимог, не спростувавши висновків цього Акта про те, що «Все, що було заплановано закупити згідно бізнес - плану, було закуплено та є в наявності. Було створено 2 робочих місця та прийнято 2 працівника. Заробітна плата працівникам нараховується та сплачується. ЄСВ сплачується. Основна бізнес-ідея реалізована.».

Водночас, з посиланням на вказаний акт від 09.08.2023р. №98, позивач стверджує, що відповідач допустив нецільове використання коштів мікрогранту шляхом придбання частини обладання, яке передбачене бізнес - планом, по цінах, які перевищують ціни, що були передбачені цим бізнес-планом.

В акті №98 щодо цього зазначено лише те, що всього на закупівлю цього обладнання було витрачено 283 866,00 грн., у тому числі 250 000,00 грн. - кошти мікрогранту, і 33 866,00 грн. - власні кошти.

Як вже зазначалося, відповідно до абз. 6 п.21 Постанови №738, не вважається нецільовим використанням коштів мікрогранту: зміна моделі, марки, кількості, вартості предметів закупівлі, якщо такі предмети закупівлі за своїм функціональним призначенням є аналогічними зазначеним у бізнес - плані та відповідають напрямам витрат, визначеним пунктом 5 цього Порядку, і якщо зміна здійснена в межах суми наданого мікрогранту.

Відтак, у даному випадку, збільшену вартість обладнання та меблів, яка забезпечена в межах суми наданого мікрогранту та за рахунок власних коштів, не можна розглядати, як використання коштів мікрогранту не за цільовим призначенням, так як сума коштів у розмірі 92 340,00 грн., яка була витрачена та перерахована постачальнику після перевірки документів відповідачки уповноваженим банком, скерована за своїм цільовим призначенням, в цілях отриманого мікрогранту за меблі (обладнання), що за своїм функціональним призначенням вказані у бізнес - плані, цільово відповідають напрямам витрат, які визначені пунктом 5 у Постанові №738 та в межах суми наданого мікрогранту.

Відповідно до п.1 розділу V Порядку №738, відповідачкою створено робочі місця, на які працевлаштовано дві особи, про що позивачем не заперечується та підтверджено в акті №98 виїзного огляду місця провадження господарської діяльності відповідачки.

Отже, відповідачка не вчинила жодної дії, яка б підпадали під обов`язок повернути кошти мікрогранту, які, на думку позивача, є нецільово використані та, кошти мікрогранту, які б підлягали поверненню згідно п.20, 21 Порядку №738 після здійснення виїзного моніторингу господарської діяльності відповідачки.

Оскільки судом не встановлено обставин нецільового використання коштів та обставин зміни їх цільового призначення, помилковим є також твердження позивача, що відповідачка зобов`язана була внести зміни у свій бізнес - план, надіслати на погодження до уповноваженого банку та до відповідного регіонального центру зайнятості.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність порушення відповідачкою своїх зобов`язань на виконання вимог Порядку №738 та Договору про надання мікрогранту, що мало б наслідком повернення відповідачкою отриманої суми мікрогранту на підставі п. 7 розділу VII Договору на отримання мікрогранту та п. 20 Порядку №738.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.

Доводи позовної заяви не підтверджуються матеріалами справи та суперечать процедурі отримання мікрогранту передбаченій Порядком №738.

Отже, позовні вимоги про стягнення 92 340,00 грн мікрогранту не підлягають задоволенню.

Твердження відповідачки щодо відсутності повноважень Львівського обласного центру зайнятості бути позивачем у даній справі у зв`язку з тим, що він не являється стороною Договору про надання мікрогранту, є безпідставним з огляду на те, що повноваження щодо стягнення заборгованості по мікрогранту врегульовуються самим договором про надання мікрогранту, зокрема, відповідно до п.8 розділу VII договору, у разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20, 21 Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості в судовому порядку, що також відповідає безпосередньо положеннями Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 р. №738 «Деякі питання надання грантів бізнесу», а саме, абз. 5, 12 п. 21 встановлюється, що рішення про повернення коштів мікрогранту приймається регіональними центрами зайнятості. Заборгованість по мікрогранту здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються судом на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з проведенням експертизи (частина 3 статті 123 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України, в разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі №910/4201/19).

У постанові від 11.11.2021р. у справі №910/7520/20 Верховний Суд вказав, що суд має визначити, чи є обгрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України незалежно від відсутності клопотання про зменшення витрат.

Відповідно, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Суд зазначає, що за змістом положень ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката, такі є по-суті оплатою відповідачем наданих послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем при розгляді справи у поданому відзиві було зазначено попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Так, станом на момент подання даного відзиву відповідачка понесла судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на суму 8 000,00 грн., що підтверджується договором про надання професійної правової допомоги №25-07/24 від 25.07.2024р. та банківською квитанцією № AHCH-841B-98CEXXKM від 26.07.2024р.

Суд вважає, що заявлені відповідачкою витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн з урахуванням всіх аспектів і складності справи, а також час, який би міг витратити адвокат на вивчення матеріалів справи та підготовку викладу правової позиції та заперечень щодо позову, як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, відповідають критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру.

Суд зазначає, що витрати відповідачки на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000, 00 грн є співмірними із ціною позову та складністю справи.

Отже, на підставі викладеного, враховуючи що в позові слід відмовити, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром правничої допомоги, яка може бути покладена на позивача за позовом, 8 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Відмовити в позові повністю.

2.Стягнути з Львівського обласного центру зайнятості (адреса: Україна, 79033, Львівська обл., місто Львів, вул.Бортнянського Д., будинок 11а; ідентифікаційний код 03491180) на користь Фізичної особи-підприємця Озерової Анастасії Віталіївни (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 07.10.2024 р.

Суддя Король М.Р.