Рішення

від 26.09.2024 по справі 923/623/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 923/623/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від прокуратури: Пластун Т.А.,

від позивача: Лопатін С.В. - самопредставництво,

від третьої особи: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 923/623/21

за позовом: Керівника Каховської окружної прокуратури (пр-т Дніпровський, 34а, м. Нова Каховка, Херсонської обл., 74900) в інтересах держави в особі Хрестівської сільської ради (вул. Центральна, буд. 34, с. Хрестівка, Каховський р-н, Херсонська обл., 50038)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Хрестівська сільська військова адміністрація Каховського району Херсонської області (вул. Центральна, буд. 34, с. Хрестівка, Каховський р-н, Херсонська обл., 50038)

до відповідача: Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Таврія" (провул. Будівельний, буд.27, м. Херсон, 73000)

про стягнення 322154, 86 грн та повернення комунального майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору.

Керівник Каховської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах Держави в особі Хрестівської сільської ради (надалі Хрестівська сільрада), в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Таврія" (надалі ПП "БФ "Таврія") на користь позивача заборгованість з орендної плати, що виникла за період з лютого 2018 по грудень 2020, яка становить 319 096, 92 грн і пеню у розмірі 3057,94 грн, та зобов`язати повернути позивачу артезіанські свердловини, у кількості 4 (чотири) шт та напірний трубопровід (водомережу), що розташовані в с. Шевченка Чаплинського р-ну Херсонської обл., а також земельні ділянки загальною площею 0,83 га, що знаходяться під артезіанськими свердловинами вартістю 1 763 840, 82 грн, які перебувають у комунальній власності Хрестівської сільради.

Позовні вимоги Прокурором обґрунтовані тим, що під час дії договору оренди № 3 від 01.06.2012 утворилась заборгованість з орендної плати, яка відповідачем не сплачена та тим, що неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення орендних відносин з позивачем за договором № 3 від 01.06.2012, безпідставно не повернув останньому об`єкт оренди чотири артезіанські свердловини, напірний трубопровід (водомережу) та земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оренди.

2. Стислий виклад позицій учасників справи

2.1. Аргументи Прокурора

В обґрунтування заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про зміну підстав позову, Прокурор посилається на те, що між Шевченківською сільрадою (правонаступником якої є позивач) та відповідачем 01.06.2012 був укладений договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 3, до якого в подальшому укладались дві додаткові угоди та відповідно до умов якого відповідачу у строкове платне користування були надані 4 (чотири) артезіанські свердловини разом із напірним трубопроводом та земельні ділянки загальною площею 0,83 га, які знаходяться під зазначеними свердловинами і за які відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату.

Проте, як вказує Прокурор, в порушення умов договору № 3 від 01.06.2012 відповідач не сплатив усіх належних платежів, передбачених умовами договору та додаткових угод до нього, у зв`язку із чим у період з лютого 2018 по грудень 2020 у нього виникла заборгованість, яка за розрахунком Прокурора становить 319 096, 92 грн.

Оскільки, як зазначає Прокурор, відповідач стверджує що він не укладав додаткової угоди № 2 від 18.02.2018 та заперечує проти її існування та з урахуванням того, що позивач стверджує що направив проект додаткової угоди № 2 відповідачу, вказане свідчить, що позивачем належним чином доведено до відома відповідача про наміри змінити умови договору оренди № 3 від 01.06.2012.

Водночас, оскільки відповідачем згоди на укладення додаткової угоди зі змінами не надано, Прокурор зазначає, що договір оренди № 3 від 01.06.2021 вважається таким, що не продовжений на новий строк, а тому норми ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 764 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Враховуючи викладене, Прокурор зазначає, що в силу приписів ст. 1212 ЦК України відповідач з лютого 2018 по грудень 2020 включно використовував комунальне майно без достатніх правових підстав, а тому безпідставно набув кошти, які повинні були сплачені позивачу за користування комунальним майном впродовж 2018-2020. При цьому згідно з положеннями п.29 додатку № 2 до постанови КМУ № 786 від 04.10.1995 "Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції їх розподілу" розмір орендної ставки для розрахунку має бути у розмірі 15 % від вартості об`єкта оренди.

Окрім наведеного, Прокурор також зазначає, що на час звернення до суду відповідач не повернув комунальне майно його власнику.

Прокурор також зазначає, що факт невжиття Хрестівською сільрадою жодних заходів щодо стягнення заборгованості з орендної плати, пені та повернення комунального майна, зокрема, звернення до суду з відповідним позовом, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує надані йому законодавством повноваження щодо захисту та збереження комунальної власності.

2.2. Аргументи Позивача.

Позивач заявлений Прокурором позов повністю підтримав, в обґрунтування своєї правової позиції у своїх письмових поясненнях зазначив наступне.

Як вказує позивач, між Шевченківською сільрадою, правонаступником якої він є, та відповідачем 01.06.2012 був укладений договір оренди 4 (чотирьох) артезіанських свердловин разом із напірним трубопроводом терміном на 2 роки 11 місяців, термін дії якого в подальшому був продовжений додатковою угодою № 1 від 18.11.2014 на 2 роки 11 місяців. Також цією додатковою угодою сторони додатково погодили, що відповідачу в оренду передається 5 (п`ять) артезіанських свердловин та земельні ділянки загальною площею 0,83 га з 01.05.2015 терміном на 2 роки 11 місяців, тобто до 01.04. 2018.

Як вказує позивач, п.4.1 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що розмір орендної плати буде становити за користування майном - один відсоток від залишкової балансової вартості в сумі 2589,71 грн на рік, а розмір орендної плати за користування земельними ділянками під об`єктами артезіанських свердловин загальною площею 0,83 га - три відсотки від нормативної грошової оцінки на рік.

Також позивач зазначає, що пунктом 7 договору № 3 від 01.06.2012 передбачено, що після закінчення терміну дії договору орендар був зобов`язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується орендодавцю разом з технічною документацією (комплектно - за актом передачі).

Позивач звертає увагу на те, що у зв`язку з закінченням терміну дії додаткової угоди №1 від 18.11.2014 до договору оренди від 01.06.2012, ним ще до закінчення строку дії договору оренди, рішенням № 310 від 22.12.2017 був наданий дозвіл на проведення незалежної оцінки артезіанських свердловин та мережі водопостачання, які перебували на той час в оренді відповідача.

В подальшому, рішенням сесії Хрестівської сільради № 315 від 02.02.2018 був затверджений висновок незалежної оцінки вищевказаного комунального майна, а рішенням сесії № 316 від 02.02.2018 були встановлені технологічні нормативи використання питної води для відповідача.

Крім цього позивач вказує, що в кінці 2017 по закінченню строку дії додаткової угоди №1 від 18.11.2014 до договору оренди від 01.06.2012, розглянувши на комісії клопотання відповідача від 11.01.2018 про надання в оренду вищевказаного комунального майна, направленого відповідачем на електронну пошту ради, рада своїм рішенням за №417 від 02.02.2018 передала в оренду відповідачу індивідуально визначене майно: артезіанські свердловини та водомережу розташовані в адміністративних межах с. Шевченка терміном на 2 роки 11 місяців та встановила орендну плату за користуванням комунальним майном в розмірі 6% від незалежної оцінки за кожен рік оренди. Цим же рішенням сільському голові було доручено здійснити заходи щодо укладання договору оренди зазначеного майна.

Позивач акцентує увагу на тому, що всі рішення відносно оренди індивідуально визначеного майна відповідачем приймалися Хрестівською сільською радою, тобто колегіальним представницьким органом місцевого самоврядування відповідно статей 10, 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Як вказує позивач, ним на виконання вищенаведеного рішення ради був підготовлений та підписаний орендодавцем проект додаткової угоди від 13.02.2018 №2 (додаток №1 до рішення сесії №317 від 02.02.2018), який в подальшому був узгоджений та направлений на підпис до відповідача.

За ствердженням позивача, відповідач після отримання проекту додаткової угоди № 2 від 13.02.2018, підписаного з боку орендодавця, підписавши вищевказану додаткову угоду з невідомих причин не повернув її другий примірник до сільської ради, а лише після вимоги голови сільської ради 02.09.2020 направив фотокопію зазначеної додаткової угоди на електронну пошту спеціаліста з юридичних питань сільської ради, при цьому позивач зауважив, що в нього відсутній підписаний двома сторонами оригінал додаткової угоди № 2 від 13.02.2018, а наявна лише її фотокопія.

Також позивач зауважив, що в результаті військової агресії Російської Федерації проти України 24.02.2022, бойових дій, на території села Хрестівка та Хрестівської територіальної громади при підтримці військових формувань Російської Федерації встановлена тимчасова окупаційна адміністрація. Представники тимчасової окупаційної адміністрації зайняли службові приміщення сільської ради, виконавчого комітету його структурних підрозділів, заволоділи службовою документацією, комп`ютерною технікою та іншим майном. У зв`язку з вказаними обставинами зазначити про наявність у Хрестівській сільській раді, або іншої особи оригіналів електронної переписки між Хрестівською сільською радою та ПП "БФ "Таврія" не є можливим.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що додаткова угода №2 від 13.02.2018 є укладеною та є підставою для виникнення відповідних зобов`язань за договором, а дії відповідача щодо ненадання оригіналу додаткової угоди спрямовані на ухилення від вищевказаних зобов`язань за договором оренди та додатковою угодою №2 від 13.02.2018.

Позивач вважає, що досягнення домовленостей за додатковою угодою №2 між її сторонами також підтверджується тим, що відповідач продовжував орендувати спірне майно, зобов`язання за договором не виконував, зокрема, не виконав умови п.7 договору оренди, яким передбачено повернення орендованого майна орендодавцю після закінчення строку дії договору, а орендодавець (позивач) не вимагав його повернення.

Окрім того, позивач вказує, що сільський голова листом від 15.03.2021 № 312/05-19 проінформував відповідача про те, що в період з 15.03.2018 до 31.12.2020 від відповідача не поступив жодний платіж в рахунок оплати оренди та пропонував погасити суму заборгованості.

Позивач із посиланням на приписи ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX зазначає, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, проте відповідач не звертався до Хрестівської сільської ради із відповідною заявою про укладання договору на новий строк. Таким чином, на переконання позивача, договір оренди № 3 від 01.06.2012 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами №№ 1,2 припинив свою дію 31.12.2020, а тому орендар мав повернути об`єкт оренди раді протягом 10 календарних днів, тобто до 10.01.2021, але відповідач свій обов`язок не виконав.

Позивач також зауважив, що оскільки додатковою угодою №2 від 13.02.2018 до договору оренди №3 від 01.06.2012 були внесені зміни щодо розміру орендної плати, відповідно до яких її розмір становить 105830,64 грн, а тому для розрахунку заборгованості відповідача слід враховувати саме цей розмір орендної плати.

2.3. Аргументи Відповідача.

Відповідач заперечував проти задоволення позову в повному обсязі виходячи з наступного.

Так, відповідач зазначає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості обґрунтовані посиланням на наявність правовідносин з оренди спірного комунального майна оформленого додатковою угодою № 2 від 13.02.2018, проте, за ствердженням відповідача ним зазначена додаткова угода не укладалась.

Відповідач зазначає, що спірне комунальне майно було надано йому в оренду на підставі договору оренди індивідуально визначеного майна № 3 від 01.06.2012, строком на 2 роки 11 місяців (до травня 2015 року) та додаткової угоди № 1 до договору № 3 від 01.06.2012 якою строк оренди був встановлений по 01.04.2018.

Відповідач стверджує, що зазначені правочини були дійсно укладені сторонами, проте додаткова угода № 2 до договору оренди № 3 від 01.06.2012 сторонами укладена не була.

На підтвердження зазначеного, відповідач посилається на лист № 302/05-19 від 11.03.2021 яким позивач повідомив про відсутність оригіналу додаткової угоди № 2 від 13.02.2018, при цьому незважаючи на зазначену обставину, Прокурор підставою вимоги про стягнення заборгованості, зазначає саме додаткову угоду № 2, оригінал якої, Прокурора, знаходиться у володінні відповідача та Хрестівської сільської ради.

Відповідач зазначає, що оригіналу підписаної додаткової угоди № 2 у своєму володінні не має, а тому заперечує проти зазначеного доказу.

Відповідач звертає увагу на те, що у позові зазначено, що відповідачем допущено порушення строку виконання господарського зобов`язання - оплати орендної плати, визначеної додатковою угодою № 2 від 13.02.2018, внаслідок чого утворилась заборгованість з орендної плати за період з лютого 2018 по грудень 2020 в розмірі 319096,92 грн, а також за порушення зазначеного господарського зобов`язання відповідачу нараховано - пеню у розмірі 3057 грн.

З наведеного відповідач робить висновок, що виникнення правовідносин щодо оренди комунального майна має бути оформлено виключно у формі відповідного договору, наявність якого є підставою для виникнення відповідних господарських зобов`язань, проте відповідач стверджує, що укладеної додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору оренди № 3 не існує, її підписання сторонами не відбулось, надана позивачем копія як доказ, відповідачем заперечується та не визнається.

Також відповідач вказує, що з моменту закінчення строку договору оренди спірного комунального майна на адресу відповідача з боку сільської ради не надходило жодного повідомлення про припинення дії договору та заперечення проти його подальшої оренди, а тому в силу приписів ст. 764 ЦК України, він вважає правомірним оренду спірного майна на умовах діючих договорів.

Відповідно до приписів статті 764 ЦК України та статті 284 ГК України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зважаючи на те, що до спірних правовідносин, окрім наведених норм, також мають застосовуватись положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідач звертає увагу, що у ч. 2 статті 17 Закону зазначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зважаючи на викладене відповідач стверджує, що договір оренди № 3 від 01.06.2012 із змінами внесеними додатковою угодою № 1 до договору оренди № 3 від 01.06.2012 є продовженим на строк 5 років 10 місяців, тобто до лютого 2023.

З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що на підставах викладених Прокурором, позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути орендоване комунальне майно не можуть бути задоволенні.

3. Процесуальні питання вирішені судом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 позовну заяву (вх.№1342/21) було передано на розгляд судді Господарського суду Херсонської області Соловйова К.В.

06.05.2021 ухвалою Господарського суду Херсонської області позовна заява (вх.№1342/21 від 05.05.2021) прийнята судом до розгляду, відкрито провадження у справі №923/623/21 та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 12:00 год 09.06.2021.

Відповідачем 26.05.2021 до суду був поданий відзив на позов (вх. № 4283/21), який судом долучений до матеріалів справи.

09.06.2021 відповідач подав до суду заяву (вх. № 2/1575/21), в якій, у зв`язку із помилковим визначенням у відзиві номеру справи, надав примірник відзиву на позов з вірним номером справи та також докази його направлення іншим учасникам справи.

09.06.2021 у підготовчому засіданні судом за власною ініціативою був продовжений строк підготовчого засідання до 05.07.2021 та за усним клопотанням представника прокуратури постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви до 10:00 год 05.07.2021.

Ухвалою Господарського суду від 09.06.2021 позивач був викликаний у судове засідання на 05.07.2021.

09.06.2021 від Прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 4718/21) разом з додатковими доказами, які судом були долучені до матеріалів справи.

10.06.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 4733/21) разом із додатковими доказами, яка судом була долучена до матеріалів справи.

05.07.2021 у підготовчому засіданні прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надати додаткові письмові пояснення та збільшити позовні вимоги. Протокольною ухвалою суд продовжив строк проведення підготовчого засідання до 16.07.2021 та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 09:30 год 16.07.2021.

09.07.2021 від адвоката відповідача на електронну адресу суду, посвідчене КЕП, надійшло клопотання про участь його та відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних засобів відеоконференцзв`язку (вх. № 5589/21).

Ухвалою Господарського суду від 12.07.2021 клопотання представника відповідача (вх. № 5589/21) було задоволено.

16.07.2021 прокурором до суду було подана заява (вх. № 2/2327/21), в якій він зауважив про своє право на зміну підстав позову та просив суд відкласти розгляд справи для здійснення позивачем розрахунку безпідставно утриманих коштів відповідачем та вирішення питання щодо збільшення позовних вимог.

16.07.2021 у підготовчому засіданні суд розглянув клопотання прокурора (вх. № 2/2327/21), вислухавши пояснення прокурора, з`ясував, що подане ним клопотання не є заявою про зміну підстав позову, а тому задовольнив його.

За результатами підготовчого засідання судом була судом була постановлена ухвала, якою клопотання прокурора про відкладення підготовчого засідання було задоволено, вирішено провести підготовче засідання у межах розумного строку та призначити підготовче засідання на 15:30 год 22.09.2021.

22.09.2021 відповідач подав до суду клопотання (вх.№ 2/2937/21), в якому у зв`язку із неможливістю участі його представника в судовому засіданні, просив суд відкласти його на іншу дату.

Того ж дня від Прокурора до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 2/2958/21), в якому Прокурор просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку із неотриманням від позивача відповідних розрахунків для належної підготовки заяви про зміну підстав позову.

22.09.2021, у зв`язку із неявкою учасників справи, судом була постановлена ухвала, якою клопотання Прокурора та відповідача про відкладення розгляду справи були задоволені та підготовче засідання призначене на 03.11.2021.

У підготовчому засіданні суду 03.11.2021 суд після з`ясування думки присутніх учасників справи, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті на 11:00 год 16.12.2021.

Ухвалю суду від 03.11.2021 відсутні учасники справи були повідомлені про дату та час розгляду справи по суті.

15.12.2021 від позивача на адресу суду надійшла заява (вх. № 9311/21) в якій він просив суд розглянути справу без участі його представника.

Ухвалою суду від 16.12.2021 розгляд справи по суті був відкладений на 12:00 год 11.01.2022, копію ухвали постановлено направити учасникам справи.

11.01.2022 в судовому засіданні судом була проголошена перерва в розгляді справи по суті до 24.01.2022.

Того ж дня судом була постановлена ухвала суду, якою позивач був повідомлений про дату та час наступного розгляду справи по суті.

24.01.2022 Прокурор надіслав до суду додаткові пояснення (вх. № 2/142/22), до яких додав додаткові докази, які судом долучені до матеріалів справи.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час.

Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус судді" змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).

Після деокупації міста Херсон за Актом прийому-передачі евакуйована справа № 923/623/21 була передана Господарському суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2023 позовну заяву (вх.№4240/21) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.

Відповідно до акту від 14.06.2023 керівником апарату Господарського суду Одеської області, керівником апарату Господарського суду Херсонської області та начальником статистичного відділу був засвідчений факт відсутності: протоколу судового засідання Господарського суду Херсонської області від 24.01.2022 в паперовій формі, вступної та резолютивної частини рішення від 24.01.2022 та рішення Господарського суду Херсонської області від 24.01.2022 по справі № 923/623/21.

При дослідженні матеріалів позовної заяви судом було встановлено, що матеріали справи дійсно не містять протоколу судового засідання від 24.01.2022 в паперовій формі, вступної та резолютивної частини рішення від 24.01.2022 і рішення суду від 24.01.2022 по справі № 923/623/21.

Судом був відтворений зміст протоколу судового засідання від 24.01.2022, оригінал якого збережений в Автоматизованій системі документообігу суду (АСДС), з якого вбачається, що в судовому засіданні, 24.01.2022 Господарським судом Херсонської області був закінчений розгляд справи № 923/623/21 по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення. Також, суд повідомив орієнтовний строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Станом на 30.04.2024 Господарським судом Херсонської області не було повідомлено Господарський суд Одеської області про виявлення додаткових матеріалів по даній справі, а у суду була відсутня повна інформація з АСДС щодо виготовленого повного тексту рішення від 24.01.2022. Окрім того, судом встановлено, що в електронній формі рішення Господарського суду Херсонської області від 24.01.2022 не було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

30.04.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області справу № 923/623/21 було прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено здійснювати з початку, підготовче засідання призначене на 11:40 год 21.05.2024.

17.05.2024 через систему "Електронний суд" Хрестівською сільською військовою адміністрацією було подане клопотання (вх. № 19876/24) про залучення її до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

18.05.2024 через систему "Електронний суд" Хрестівською сільською радою було подане клопотання (вх. № 20094/24 від 20.05.2024) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 21.05.2024 у задоволені клопотання позивача від 18.05.2024 (вх. № 20094/24 від 20.05.2024) було відмовлено з підстав порушення строків її подання, передбачених ст. 197 ГПК України.

21.05.2024 у підготовчому засіданні у зв`язку із неявкою представників позивача та відповідача судом була постановлена протокольна ухвала про перерву в підготовчому засіданні до 10:40 год 04.06.2024.

Ухвалою суду від 23.05.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач та відповідач були повідомлені про наступний час та дату підготовчого засідання.

27.05.2024 через систему "Електронний суд" Хрестівською сільською радою було подане клопотання (вх. № 21248/24 від 28.05.2024) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 29.05.2024 клопотання позивача від 27.05.2024 (вх. № 21248/24 від 28.05.2024) було задоволено.

04.06.2024 у підготовчому засіданні клопотання Хрестівської сільської військової адміністрації (вх. № 19876/24) про залучення її до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, судом було розглянуто, вислухана думка Прокурора та після чого була задоволена, про що була постановлена протокольна ухвала, у зв`язку із чим судом була також постановлена протокольна ухвала про перерву в підготовчому засіданні до 12:40 год 18.06.2024.

Ухвалою суду від 05.06.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, позивач, третя особа (позивача) та відповідач були повідомлені про наступний час та дату підготовчого засідання.

13.06.2024 Прокурор через систему "Електронний суд" надав суду заяву (вх. № 23447/24) разом із доказами направлення третій особі (позивача) позовної заяви з додатками.

04.06.2024 у підготовчому засіданні, після з`ясування думки присутніх учасників справи, судом була постановлена протокольна ухвала про продовження терміну підготовчого засідання за ініціативою суду на 30 днів, після чого судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого засідання у справі та призначення розгляду справи по суті на 11:40 год 11.07.2024, а також призначено резервна дата судового розгляду справи по суті на 11:00 год 23.07.2024.

Ухвалою суду від 18.06.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач був повідомлений про час та дату розгляду справи по суті.

Судове засідання, призначене на 11:40 год. 11.07.2024 не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у м Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 12.07.2024, у зв`язку із перебуванням судді з 19.07.2024 по 02.08.2024 у запланованій відпустці, судове засідання у справі було призначено на 12:00 год 13.08.2024 та повідомлено про це сторони.

13.08.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті суд, з урахуванням заперечень відповідача проти укладення додаткової угоди № 2 та з метою виконання приписів ч. 6 ст. 91 ГПК України, витребував у позивача оригінал додаткової угоди № 2, про що після виходу з нарадчої кімнати проголосив вступну та резолютивну частину відповідної ухвали, у зв`язку із чим, судом була також постановлена протокольна ухвала про перерву в судовому засіданні до 12:00 год. 27.08.2024.

Ухвалою Господарського суду від 13.08.2024 у Хрестівської сільради був витребуваний оригінал додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору оренди індивідуально визначеного майна № 3 від 01.06.2012 та зобов`язано оригінал додаткової угоди № 2 надати суду у строк 5 (п`ять) днів з моменту отримання ухвали суду.

Ухвалою суду від 14.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач був повідомлений про наступний час та дату розгляду справи по суті.

Позивачем 15.08.2024 через систему "Електронний суд" були подані додаткові пояснення (вх. № 30370/24), в яких він зазначив що не має можливості надати суду оригінал витребуваної судом додаткової угоди № 2.

28.08.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті, у зв`язку із неможливістю завершити розгляд справи, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви у розгляді справи до 10:30 год 10.09.2024.

Ухвалою суду від 28.08.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач був повідомлений про наступний час та дату розгляду справи по суті.

Судове засідання, призначене на 10:30 год 10.09.2024 не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у м Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 11.09.2024 судове засідання у справі було призначено на 11:40 год 19.09.2024 та повідомлено про це сторони.

19.09.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті, з метою надання учасникам справи можливості підготуватись до судових дебатів, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення у межах розумних строків перерви у розгляді справи до 10:30 год 26.09.2024.

Ухвалою суду від 20.09.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідач та третя особа позивача були повідомлені про наступний час та дату розгляду справи по суті.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті представники учасників справи виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Прокурор у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просив суд його задовольнити.

Позивач Хрестівська сільрада у судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Третя особа на стороні позивача Хрестівська сільська військова адміністрація у судових дебатах заявлений Прокурором позов підтримала повністю, просила суд його задовольнити.

Відповідач ПП "БФ "Таврія" про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався та свого повноважного представника жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачу за місцезнаходженням відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи - підприємця) - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з ними, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувались відповідні оголошення.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/2062/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 923/623/21 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

В судовому засіданні, 26.09.2024 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнати проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

4.Фактичні обставини, встановлені судом.

01.06.2012 між Шевченківською сільрадою (орендодавець) та ПП "БФ "Таврія" (орендар) був укладений договір № 3 оренди індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі Шевченківської сільради (надалі договір оренди № 3) (т.с.1, а.с. 14,15), відповідно до умов п.1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, що включене до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади села Шевченка (ріш. XVI позачергової сесії VI скликання № 89 від 23.04.2012), а саме: 5 (п`ять) артезіанських свердловин, розташованих у с. Шевченко: №18-95, інвентарний номер 15008; № 18-100, інвентарний номер 15009, МТФ, вул. Шевченка, 2а, № 18-98, інвентарний номер 15010, гуртожиток, вул. Шкільна, 27, № 18-99, інвентарний номер 15012, пекарня, вул. Шкільна, 27а, № 18-101, інвентарний номер 15011, вул. Степова, 2а, водомережа та земельні ділянки загальною площею 0,83 га, які знаходяться під артезіанськими свердловинами.

Залишкова балансова вартість майна, що орендується становить 258 971 грн.

Згідно пункту 2 договору оренди об`єкт оренди передається в оренду з метою забезпечення населення сільської рали питною водою за встановленими тарифами на момент складання даного договору.

Термін оренди складає два роки одинадцять місяців з моменту прийняття об`єкту оренди. Термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін (п.3 договору).

У відповідності до приписів п. 4.1. договору оренди орендна плата за один об`єкт оренди складає 95 грн за рік, за земельні ділянки під артезіанськими свердловинами 5 грн на рік. У цілому річна орендна плата на рік складає 500 грн за всі об`єкти оренди. Орендна плата сплачується у безготівковому порядку на спеціальний рахунок орендодавця поквартально.

Пунктом 4.2. договору оренди встановлено, що обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Розмір орендної плати може переглядатися сторонами не частіше ніж один раз на рік або за згодою сторін у разі, зокрема, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану об`єкту оренди не з вини орендаря, що підтверджено документами (п.4.3. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору оренди об`єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання договору.

Передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями за актом здачі-приймання (п.5.2. договору). Об`єкт вважається переданим в оренду з дати підписання акту здачі-приймання (п.5.3. договору).

До обов`язків орендаря договором віднесено, зокрема: своєчасно здійснення орендних платежів (п.п. 6.1.3. договору); у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані не гіршому ніж на момент передачі його в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки у разі погіршення або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п.п. 6.1.9. договору) тощо.

До прав орендодавця договором віднесено, зокрема: виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору (п.п.6.3.2. договору).

Орендар з дозволу орендодавця має право вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переобладнання, що зумовлює підвищення його вартості (п.6.4.1. договору).

Пунктом 7.1. договору оренди передбачено, що після закінчення терміну оренди орендар зобов`язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується орендодавцю разом з технічною документацією (комплектно- за актом передачі).

Пунктом 8.2. договору оренди сторони встановили, що спори, які виникають за цим договором або у зв`язку з ним, невирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, визначеному відповідно чинним законодавством України.

Дострокове розірвання договору можливе лише за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України (п.9.2. договору).

Цього ж дня між сторонами договору були укладені Акти приймання-передачі до договору оренди № 3 від 01.06.2012 (т.с. 1, а.с. 16-20).

18.11.2014 між Шевченківською сільрадою (орендодавець) та ПП "БФ "Таврія" (орендар) була укладена додаткова угода № 1 до договору оренди № 3 від 01.06.2012, відповідно до якої сторони визначили термін дії договору по 01.04.2018, визначили розмір орендної плати за користування майном у розмірі 1 (одного) відсотка від залишкової балансової вартості в сумі 2589,71 грн на рік та розмір орендної плати за користування земельними ділянками під об`єктами артезіанських свердловин загальною площею 0,83 га у розмірі 3 (три) відсотка від нормативної грошової оцінки на рік (т.с. 1, а.с. 21,22).

05.05.2017 Хрестівською сільрадою було прийнято рішення № 109, яким були затверджені Порядок передачі в оренду майна комунальної власності Хрестівської сільради (додаток 1), склад конкурсної комісії з проведення конкурсів на право оренди комунального майна (додаток 2), методика розрахунку, ставки орендної плати і порядок використання плати за оренду комунального майна (додаток 3) та типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого та іншого) комунального майна (додаток 4) (т.с.1, а.с. 37-59).

22.12.2017 рішенням Хрестівської сільради за № 310 був наданий суб`єкту оціночної діяльності ПП "Мартинову П.В. дозвіл на проведення незалежної оцінки об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності Хрестівської сільради: артезіанської свердловини, розташовані в с. Шевченка, Чаплинського району Херсонської області у кількості 4-х шт; мережі водопостачання с. Шевченка, Чаплинського району Херсонської області та доручено сільському голові укласти відповідні договори на проведення незалежної оцінки, тощо (т.с.1, а.с 53).

02.02.2018 Хрестівською сільрадою були прийняті рішення № 315, яким був затверджений звіт суб`єкта оціночної діяльності ПП "Мартинову П.В. з незалежної оцінки об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності Хрестівської сільради: артезіанської свердловини, розташовані в с. Шевченка, Чаплинського району Херсонської області у кількості 4-х шт; мережі водопостачання с. Шевченка, Чаплинського району Херсонської області (т.с. 1, а.с 34) та рішення № 317, яким було вирішено передати ПП "БФ "Таврія" індивідуально визначене майно: артезіанської свердловини та водомережу, розташовані в адміністративних межах с. Шевченка терміном на 2 роки 11 місяців; встановити орендну плату за користування комунальним майном, в розмірі 6 (шість) відсотків від незалежної оцінки за кожен рік оренди, тощо(т.с. 1, а.с 35).

09.01.2019 право власності Хрестівської сільради на артезіанську свердловину № 18-101, розташовану за адресою: Херсонська обл., Чаплинський р-н, с. Шевченка, вул. Степова, будинок 2а було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджене Витягом з ДРРП за № 152684044 від 15.01.2019 (т.с.1, а.с 62).

09.01.2019 право власності Хрестівської сільради на артезіанську свердловину № 18-101, розташовану за адресою: Херсонська обл., Чаплинський р-н, с. Шевченка, вул. Степова, будинок 2а та артезіанську свердловину № 18-98, розташовану за адресою: Херсонська обл., Чаплинський р-н, с. Шевченка, вул. Шкільна, будинок 27А було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджене Витягами з ДРРП за №№ 152684044, 152679066 від 15.01.2019 (т.с.1, а.с 61, 62).

15.01.2019 право власності Хрестівської сільради на артезіанську свердловину № 18-100, розташовану за адресою: Херсонська обл., Чаплинський р-н, с. Шевченка, вул. Степова, будинок 2а та артезіанську свердловину № 18-98, розташовану за адресою: Херсонська обл., Чаплинський р-н, с. Шевченка, вул. Шкільна, будинок 2А було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджене Витягом з ДРРП за № 152974102 від 17.01.2019 (т.с.1, а.с 60).

15.02.2021 Хрестівська сільрада листом за №312/05-19 звернулась до ПП "БФ "Таврія", в якому із посиланням на умови додаткової угоди № 2 до договору оренди № 3 від 01.06.2012, вказала на наявність заборгованості орендної плати, запропонувала у 10-ти денний строк зарахувати на рахунок сільради всю суму заборгованості із врахуванням індексів інфляції, також штрафних санкцій, вказаних у п.п. 4.8, 4.9 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018, повідомила, що строк дії додаткової угоди № 2 припинився 31.12.2020 та попередила, що розгляд питання щодо подальшої оренди можливий лише за умови сплати заборгованості, а у випадку несплати боргу про можливість звернення до суду за захистом своїх прав.

Несплата відповідачем заборгованості з орендної плати за період з квітня 2018 по грудень 2020 у розмірі 319 096, 92 грн та пені у розмірі 3057, 94 грн, невжиття позивачем дієвих заходів щодо захисту свого порушеного права як власника комунального майна, переданого відповідачу в оренду та не повернутого після спливу строку оренди, на переконання Прокурора, є підставою для його звернення до Господарського суду з відповідним позовом.

5. Норми права застосовані судом.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

За умовами статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Згідно з ч.1, 2, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК Україна) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Положеннями статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 ЦК України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

За змістом статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що оренда визначається як є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Однак, 01.02.2020 Закон № 2269-XII втратив чинність внаслідок набрання чинності Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 (далі Закон № 157-ІХ), який введений в дію 01.02.2020.

За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Статтею 18 Закону № 157-ІХ встановлено новий порядок продовження договору оренди, а саме, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

За змістом ч. 2 ст. 18 Закону № 157-ІХ без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Частиною третьою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» унормовано, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 та ч. 5 ст. 18 Закону № 157-ІХ рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03 червня 2020 року, що набрала чинності 17 червня 2020 року, був затверджений Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (надалі - Порядок), який містить механізм продовження договорів оренди за результатами (шляхом) проведення аукціону або без проведення аукціону в випадках, що передбачені Законом України «Про оренду державного і комунального майна».

Пунктом 134 Порядку встановлено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.

Згідно з п. 143 Порядку Орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

6. Висновки суду за результатами вирішення спору.

Згідно ст.4 ГПК України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом (ст. 2 Закону України "Про прокуратуру"). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу XIII Закону України "Про прокуратуру").

Випадки та порядок представництва Прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України "Про прокуратуру", ч. 3 ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена.

З наведеного можна дійти висновку, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову ВП ВС від 26.06.2019 у справі N 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається Прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 звернула увагу на те, що звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Позов у цій справі поданий Прокурором в інтересах держави в особі Хрестівської сільської ради, як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню Прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" ним до позовної заяви додані повідомлення, направлені Позивачу.

Отже, Прокурор у порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову в суд, звернувся до Позивача для надання можливості відреагувати на визначені Прокурором порушення інтересів держави.

Однак, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Хрестівська сільська рада, будучи поінформованими про їх порушення, проявив пасивність та не вжив дій для захисту інтересів держави, у вигляді стягнення з відповідача заборгованості з оплати за користування комунальним майном та повернення комунального майна, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави Прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Прокурор у позові обґрунтував в чому полягає на його думку, порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для його звернення до суду, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З урахуванням наведеного суд вважає, що представництво Прокурором інтересів держави в суді в даному випадку є законним та правомірним.

Щодо стягнення заборгованості за договором оренди суд зазначає наступне.

Необхідність звернення Прокурора до суду з вказаним позовом обумовлено тим, що відповідач в порушення умов договору та додаткових угод до нього не сплатив заборгованість з орендної плати та після припинення дії договору продовжує користуватись орендованим майном.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд враховує, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 судом касаційної інстанції викладено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас Прокурор, звертаючись із відповідним позовом до суду самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення прав та інтересів держави, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч 1, 2 ст 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами ст 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою ст 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст 174 ГК України).

В силу ч 1,4 ст 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч 1 ст 193 ГК України та ст 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною сьомою ст 179 ГК України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами ч 1 ст 627 ЦК України відповідно до ст 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч 1 ст 626 ЦК України).

Проаналізувавши умови договору № 3 від 01.06.2012, суд вбачає, що за своєю юридичною природою він є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з ч 1 ст 283 ГПК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу ч 6 ст 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою ст 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами ч 1, 5 ст 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч 3 ст 285, ч 1, 4 ст 286 ГК України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

В силу ч 1 ст 193 ГК України та ст 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до ст 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою ст 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з ч 2 ст 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою ст 284 ГК України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст 764 ЦК України).

У частині другій ст 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди № 3 від 01.06.2012, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що у пункті 3 договору № 3 від 01.06.2012 визначено термін його дії два роки одинадцять місяців з моменту прийняття об`єкта, що орендується. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі орендованого майна комунальне майно, було передане в оренду відповідачу, при цьому з метою пролонгації орендних правовідносин за вказаним договором між його сторонами 18.11.2014 була підписана додаткова угода № 1, якою термін дії договору оренди № 3 від 01.06.2012 був продовжений до 01.04.2018.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що додаткова угода № 2 від 13.02.2018, на яку посилався Прокурор та позивач, як на підставу продовження строку дії договору оренди № 3 від 01.06.2012 до 31.12.2021, відсутня у позивача в оригіналі, а відповідач заперечував проти її підписання, судом в силу приписів ч. 6 ст. 91 ГПК України не прийнята до уваги, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для врахування цієї угоди при визначенні моменту припинення орендних правовідносин щодо спірного об`єкта нерухомого майна.

За таких обставин, суд для визначення строку дії договору оренди № 3 від 01.06.2012 застосовує приписи ч. 4 ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, якими регламентовано продовження дії договору оренди на той самий термін, на який він був укладений.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи письмових повідомлень сторін про припинення дії договору, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір № 3 від 01.06.2012 після спливу строку його дії, визначеного у додатковій угоді № 1 від 18.11.2014, а саме 01.04.2018, був пролонгований автоматично в порядку чинного на той час законодавства та на його умовах (зокрема, на той самий строк) на два роки одинадцять місяців, а саме до 01.03.2021.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас суд звертає увагу, що згідно з п 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (ч 1 ст 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору № 3 від 01.06.2012 було автоматично продовжено до 01.03.2021, тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (ч 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

В силу частини третьої ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

За умовами абзацу 2 ч. 4, 5 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що відповідач не належить до визначеного законом кола суб`єктів, які мають право на отримання в оренду комунального майна без проведення аукціону, а договір №3 від 01.06.2012 пролонгується не вперше, суд зазначає, що наступна автоматична пролонгація останнього, тобто після 01.03.2021 (останній день дії вказаного договору з урахуванням попередньої пролонгації) повинна була здійснюватися вже відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 за результатами аукціону, при цьому докази звернення ПП "ВФ "Таврія" до Хрестівської сільради щодо продовження договору оренди №3 від 01.06.2012 у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що договір оренди №3 від 01.06.2012 припинився у зв`язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій) 01.03.2021.

Під час розгляду справи судом була встановлена обставина укладення 01.06.2012 між сторонами договору найму (оренди) індивідуально визначеного майна, яке є комунальною власністю, за погодженням сторін, укладений на строк два роки одинадцять місяців, тобто до 01.05.2015, який в подальшому був продовжений додатковою угодою № 1 від 18.11.2014 до 01.04.2018, при цьому умовами договору оренди та додаткової угоди сторонами не визначено, що договір оренди діє виключно до вказаної дати.

Положеннями ст. 291 ГК України, ст. 764 ЦК України та ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону № 2269-XII від 10.04.1992, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено припинення договору у випадку, зокрема, закінчення терміну, на який його було укладено.

Правовий аналіз наведених правових норм свідчить про те, що після закінчення терміну дії договору оренди державного або комунального майна він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, проте за умови відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди.

Матеріали справи не містять заяви позивача про припинення або зміну умов договору оренди № 3 від 01.06.2012.

Натомість, в пунктах 9.1, 9.2. укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди № 3 від 01.06.2012 містяться норми, відповідно до яких його умови можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа, а дострокове розірвання договору можливе лише за письмовою згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законодавством України.

Як встановлено судом, текст договору оренди № 3 від 01.06.2012 та додаткової угоди № 1 від 18.11.2014 не містять в собі особливих умов його припинення, з урахуванням чого для встановлення строку припинення строку його дії судом застосовуються відповідні приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Посилання Прокурора та позивача на рішення Хрестівської сільради № 317 від 02.02.2018 судом відхиляються, оскільки, на переконання суду, за своєю правовою природою воно не є повідомленням орендаря про припинення терміну дії договору оренди № 3 від 01.06.2012 у розумінні приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", натомість пунктом 4 наведеного рішення сільському голові лише доручено здійснити заходи щодо укладання договору оренди спірного комунального майна.

При цьому, з урахуванням наведеного суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

У підпунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. При цьому, вищевказаною статтею визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є, зокрема, його порушення.

Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення Прокурором відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного Прокурором способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.У своїй постанові від 13.10.2020 по справі № 369/10789/14-ц (14-703цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

У позовній заяві Прокурор просив Господарський суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за користування комунальним майном та штрафні санкції за період з лютого 2018 по грудень 2020, обґрунтовуючи свої позовні вимоги порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди та додаткових угод до нього, щодо своєчасної сплати орендної плати виходячи із її розміру, визначеного у додатковій угоді № 2 від 13.02.2018, та повернення об`єкта оренди та земельної ділянки, на якій він знаходиться, після припинення дії договору оренди, на переконання Прокурора, у грудні 2020.

Суд зазначає, що мета рішення а, відповідно, і результат його виконання, про задоволення позовної вимоги про захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача у формі стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернення комунального майна, з урахуванням положень чинного законодавства, полягає у захисті прав власника комунального майна та відновленні його порушених прав.

При цьому, як вже зазначив суд, Прокурор для розрахунку заборгованості відповідача та пені застосував розмір орендної плати, визначений у додаткової угоді № 2 від 13.02.2018 та її умови, з урахуванням того, що відповідачем у відзиві на позов заперечується укладення зазначеної додаткової угоди, а надана Прокурором копія ставиться під сумнів, того, що ані Прокурором, ані позивачем оригінал додаткової угоди суду не наданий, на підставі чого, в силу приписів ч. 6 ст. 91 ГПК України, судом надана до матеріалів справи копія зазначеної додаткової угоди № 2 не прийнята до уваги, суд здійснив власний розрахунок заборгованості відповідача зі сплати орендної плати за визначений Прокурором період, а саме з 01.02.218 по 31.12.2020. виходячи з наявних у матеріалах справи доказів.

Так, за розрахунком суду, з урахуванням інфляційного збільшення розміру орендної плати, визначеного у п.4.1. додаткової угоди № 1 від 18.11.2014, за вказаний Прокурором період, розмір заборгованості відповідача склав 15919, 22 грн, який за висновками суду підлягає стягненню з відповідача на корись позивача.

Щодо стягнення пені суд дійшов до наступних висновків.

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення пені у сумі 3057,94 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частина 1 статті 216 ГК України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме за частиною 3, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Так, судом встановлено, що на підставі договору оренди № 3 від 01.06.2012 та додаткової угоди № 1 від 18.11.2014 між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Вказані правочини підписані повноважними представниками сторін, предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавались.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення вказаних договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Згідно положень ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст.551 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання господарською організацією (ч.ч.6, 7 ст.231 ГК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, згідно ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З врахуванням встановлених судом в мотивувальній частині цього рішення обставин та визначених позивачем підстав для стягнення з відповідача пені, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19, що за змістом положень ч.ч.4, 6. ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що можливість застосування штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язання пов`язується з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчо врегульованого розміру таких санкцій.

При цьому, приписами ч.6 ст.231 ГК України визначено можливість встановлення у відсотках до облікової ставки НБУ розміру санкцій за порушення грошових зобов`язань як одиницю вимірювання таких санкцій. Однак, саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним між сторонами договором. В іншому випадку таке нарахування призведе до порушення принципу свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати жодних санкцій за порушення строку виконання зобов`язання, в тому числі і грошового. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, умов договору оренди № 3 від 01.06.2012 та додаткової угоди № 1 від 18.11.2014, за порушення відповідачем своїх зобов`язань зі сплати оренди нарахування пені не передбачено.

Таким чином, з урахуванням наведених доводів, суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість заявлених Прокурором позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3057,94 грн пені, оскільки сторонами у договорі оренди № 3 від 01.06.2012 та додатковій угоді № 1 від 18.11.2014 не встановлено забезпечення виконання відповідачем зобов`язання з оплати оренди неустойкою у формі пені, а відтак, позов в цій частині позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим, а тому в його задоволені слід відмовити.

Щодо зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди та земельні ділянки на яких він знаходиться суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Приписами ч 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на час його припинення) встановлено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

Як встановлено судом, договір оренди № 3 від 01.06.2012 припинив свою дію 01.03.2021, проте відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу орендоване майно.

Відповідно до приписів ч. 1 ст 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції станом на час його припинення) у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

В свою чергу припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Отже, з припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Як вказує Прокурор та не спростовано відповідачем, хоча договір оренди припинив свою чинність, але в порушення вимог закону та договору відповідач не передав позивачу орендоване майно за актом приймання-передачі.

У матеріалах справи відсутні докази повернення об`єкту комунальної власності - 4 (чотирьох) артезіанських свердловин та напірного трубопроводу (водомережі) с. Шевченка, Чаплинського р-ну Херсонської обл., яке було передано в володіння та користування відповідача за актами приймання-передачі згідно з договором оренди № 3 від 01.06.2012.

Враховуючи встановлені судом обставини припинення договору оренди № 3 від 01.06.2012 та неповернення відповідачем переданого йому в оренду комунального майна в розпорядження власника, з огляду на приписи статті 785 ЦК України, суд вважає, що в даному випадку порушені права позивача, як орендодавця, на вільне розпорядження об`єктом оренди. Адже, з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування відповідачем орендованим майном, у даному випадку у зв`язку із закінченням строку договору оренди, особа, якій воно було передано на підставі договору оренди, володіє ним незаконно.

Таким чином, враховуючи те, що у матеріалах справи відсутні докази правомірного перебування у користуванні відповідача об`єкту комунальної власності - 4 (чотирьох) артезіанських свердловин та напірного трубопроводу (водомережі) с. Шевченка, Чаплинського р-ну Херсонської обл., Господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Прокурора про зобов`язання відповідача повернути позивачу вищезазначені об`єкти комунальної власності, адже вказані вимоги Прокурора спрямовані на припинення безпідставного використання та повернення майна, та забезпечують поновлення порушеного права позивача, як власника комунального майна.

Щодо вимоги Прокурора про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, які знаходяться під артезіанськими свердловинами суд вважає, що вони задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договору оренди № 3 від 01.06.2012 визначено передачу відповідачу в строкове платне користування окремого індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі Шевченківської сільради (правонаступником якої є позивач), а саме, 4 (чотирьох) артезіанських свердловин разом водомережею та земельних ділянок, площею 0,83 га, які знаходяться під артезіанськими свердловинами.

Окрім того, з Актів приймання-передачі до договору оренди № 3 від 01.06.2012 судом встановлено, що земельні ділянки, на яких знаходяться артезіанські свердловини та водомережа відповідачу не передавались.

Відповідно до ч 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості), здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на підставі на підставі проектів землеустрою щодо відведення цих земельних ділянок.

Матеріали справи не містять доказів того, що Шевченківською сільрадою приймалися будь-які рішення щодо надання відповідачу дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок, так само як і доказів надання відповідачу їх в користування.

Окрім наведеного, суд звертає увагу на те, що земельні ділянки на яких розташовані об`єкти нерухомості, до яких віднесені артезіанські свердловини разом із водомережею, нерозривно пов`язані із цими об`єктами і у разі повернення об`єктів комунальної власності їх власнику за рішенням суду, будуть також повернуті територіальній громаді в особі позивача.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимога Прокурора про зобов`язання повернути земельні ділянки задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії").

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа «Трофимчук проти України" зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів").

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші арґументи, доводи та міркування учасників судового процесу судом відхиляються, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд в процесі розгляду цієї справи.

Суд, керуючись п.4 ч.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд дослідив та надав відповідну оцінку зібраним у справі доказам як в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку що позовні вимоги Прокурора підлягають частковому задоволенню як такі, що є частково обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним позовним виомгам.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Таврія" (провул. Будівельний, буд.27, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 34458658) на користь Хрестівської сільської ради (вул. Центральна, буд. 34, с. Хрестівка, Каховський р-н, Херсонська обл., 50038, код ЄДРПОУ 04401167) заборгованість з орендної плати в розмірі 15 919 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 22 коп.

3. Зобов`язати Приватне підприємство "Багатопрофільна фірма "Таврія" (провул. Будівельний, буд.27, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 34458658) повернути Хрестівській сільській раді (вул. Центральна, буд. 34, с. Хрестівка, Каховський р-н, Херсонська обл., 50038, код ЄДРПОУ 04401167) артезіанські свердловини, у кількості чотири штуки, що розташовані в с. Шевченка Чаплинського району Херсонської області та напірний трубопровід (водомережа) с. Шевченка Чаплинського району Херсонської області, що перебувають у комунальній власності Хрестівської сільської ради.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Таврія" (провул. Будівельний, буд.27, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 34458658) на користь Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, буд. 33, м. Херсон, 73025, код ЄДРПОУ 04851120) судовий збір в розмірі 2 508 (дві тисячі п`ятсот вісім) грн 79 коп.

5. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України.

Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 жовтня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський