Постанова

від 07.10.2024 по справі 908/1291/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1291/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Господарського суду Запорізької області від 30.04.2024 (суддя Азізбекян Т. А.) і постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (судді: Верхогляд Т. А. - головуючий, Іванов О. Г., Парусніков Ю. Б.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроазіатська пивна група" у справі

за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроазіатська пивна група"

про стягнення 5 984 999,57 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову

1.1. Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроазіатська пивна група" (далі - ТОВ "Євроазіатська пивна група") про стягнення 5 984 999,57 грн безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за період із 01.01.2020 по 30.11.2023 за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі.

1.2. Одночасно з позовом прокурор подав до суду заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом (1) накладення арешту на нежитлові будівлі літ. "В-2", площею 186,4 м2, літ. "Б-3", площею 2941,1 м2 (реєстраційний номер майна 12775741), розташовані на вул. Лермонтовській, 7, у м. Харкові (номер запису 444 в книзі 1), які відповідно до відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належать на праві власності Приватному акціонерному товариству "Євроазіатська пивна група" (код ЄДРПОУ 31797019) (далі - ПрАТ "Євроазіатська пивна група", правонаступник - ТОВ "Євроазіатська пивна група"); (2) накладення арешту на нежитлові будівлі, площею 1852,9 м2 (реєстраційний номер майна 1069946), розташовані на вул. Лермонтовській, 7, у м. Харкові (номер запису 444 в книзі 1), які відповідно до відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належать на праві власності ПрАТ "Євроазіатська пивна група" (код ЄДРПОУ 31797019); (3) накладення арешту на нежитлові приміщення підвалу № XIV, XXI, XVIII, ХХа, ХХб, XX, XVII, XVI, XVIа в літ. "А-5", загальною площею 188,3 м2 (реєстраційний номер майна 7061418), розташовані на вул. Данилевського, 17, у м. Харкові (номер запису 2332 в книзі 1), які відповідно до відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належать на праві власності ПрАТ "Євроазіатська пивна група" (код ЄДРПОУ 31797019); (4) накладення арешту на нежитлові приміщення 3-го поверху № 3-19-: -3-29, 3-35, 3-36, 3-38, 3-39, 3-41, 3-42 в літ. "А-6", загальною площею 544,7 м2 (реєстраційний номер майна 35876498), розташовані на вул. Двадцять Третього Серпня, 31-Б, у м. Харкові (номер запису 1509 в книзі 74956), які відповідно до відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належать на праві власності ПрАТ "Євроазіатська пивна група" (код ЄДРПОУ 31797019); (5) накладення арешту на нежилий будинок літ. "К", загальною площею 509,6 м2 (реєстраційний номер майна 37328926), розташований на вул. Жилянській, 47, у м. Києві (номер запису 5214-П в книзі 56п-211), який відповідно до відомостей, розміщених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належить на праві власності ПрАТ "Євроазіатська пивна група" (код ЄДРПОУ 31797019).

Заява з посиланням на положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України обґрунтована наявністю підстав для вжиття обраного прокурором заходу забезпечення позову, оскільки виконання майбутнього судового рішення у справі у разі задоволення позову залежатиме від тієї обставини чи матиме відповідач грошові кошти для задоволення позовних вимог; невжиття заходів забезпечення позову у наведеному випадку може призвести до передачі нерухомого майна в іпотеку пов`язаним із відповідачем юридичним особам або до його відчуження, що у подальшому унеможливить виконання судового рішення у цій справі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.04.2024 задоволено заяву прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі; накладено арешт на вказані у заяві нежитлові будівлі, належні відповідачеві.

Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність у наведеному випадку підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову. При цьому суд виходив із того, що вжиття заходів забезпечення позову у цій справі в обраний прокурором спосіб відповідає вимогам процесуального законодавства, зокрема, щодо обґрунтованості, адекватності, пропорційності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову; обставини щодо ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів є доведеними.

2.2. За наслідками перегляду вказаної ухвали Центральний апеляційний господарський суд постановою від 24.07.2024 залишив без змін ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.04.2024, погодившись із мотивами, покладеними в основу судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із висновками попередніх судових інстанцій, ТОВ "Євроазіатська пивна група" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.04.2024 у цій справі і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права (частини 2 статті 136, статті 137, частини 7 статті 140, пунктів 2- 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України); стверджує про недоведеність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зокрема реальної неможливості виконання судового рішення; вказує на непропорційність та неспівмірність вжитих заходів забезпечення позову та відсутність зв`язку між вжитим заходом та предметом позову; неможливість здійснення відповідачем своєї господарської діяльності; відсутність повноважень у прокурора в цьому процесі; недоведеність позивачем факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою; неврахування судами сплати відповідачем земельного податку; неукладення договору оренди з вини позивача; введення прокурором в оману суд та сприяння рейдерському захопленню майна відповідача.

3.2. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржені у справі судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на них, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.

4.2. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду та ухвала місцевого господарського суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

4.3. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

4.4. Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 5 984 999,57 грн, тобто вимога майнового характеру.

4.5. Задовольняючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову цій справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, урахував положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, надав оцінку наведеному у заяві прокурора обґрунтуванню та установив, що невжиття обраного прокурором заходу забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Запорізької міської ради та вплинути на виконання цього рішення.

При цьому судом було враховано, зокрема те, що відповідно до інформації, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за ПрАТ "Євроазіатська пивна група" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - центральний тепловий пункт літ. "А", інв. номер 1927, площею 567,1 м2 (РНОНМ 1568123101) та будівля котельні літ. "А1", інв. номер 1000009, площею 327,2 м2 (РНОНМ 1369023101), розташовані на вул. Правди (Леоніда Жаботинського), 46а в м. Запоріжжя, на земельній ділянці, кадастровий номер 2310100000:05:006:0010. Разом із тим, вказане майно на підставі договору іпотеки від 07.03.2013 серія та номер 377, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., перебуває у заставі Дочірнього підприємства "ХАРКІВПАБ" (код ЄДРПОУ 32239540) (номер запису про обтяження 302376). Строк виконання основного зобов`язання - 21.12.2014. Розмір основного зобов`язання 500 000,00 грн. Також за товариством зареєстровано право власності на об`єкти нерухомості, які перебувають на тимчасово окупованих територіях або у заставі на підставі договорів іпотеки із розміром зобов`язання понад 14 млн. доларів США. При цьому, усі об`єкти нерухомості, щодо яких укладено договори іпотеки, перебувають у заставі суб`єктів господарювання або за зобов`язаннями суб`єктів господарювання, засновниками яких є ПрАТ "Євроазіатська пивна група" (правонаступник - відповідач - ТОВ "Євроазіатська пивна група") чи засновники останнього. Разом із тим, місцевий господарський суд надав оцінку інформації із Реєстру речових прав на нерухоме майно, яка містила відомості стосовно вартості необтяжених іпотекою об`єктів нерухомості та зазначив, що вартість нерухомого майна, яке не перебуває під обтяженням інших осіб, становить 5 512 960,17 грн, що навіть є меншим від суми заявлених позовних вимог (5 984 999,57 грн).

За висновками попередніх судових інстанцій обраний прокурором вид забезпечення позову є достатнім та співмірним стосовно заявлених позовних вимог; він не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Водночас накладення арешту на грошові кошти відповідача, за їх наявності, в розмірі заявлених позовних вимог, може суттєво погіршити майновий стан відповідача, у той час як накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, про що просив прокурору та щодо яких, станом на день звернення із заявою про забезпечення позову, відсутні обтяження, не ускладнить його господарську діяльність відповідача. Зазначений захід забезпечення позову не буде мати наслідком припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.

Суди зазначили, що вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачеві нерухоме майно сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначеного заходу забезпечення позову зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів. Забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача.

За наведеного, попередні судові інстанції визнали, що вжиття заходу забезпечення позову у цій справі, обраного прокурором, відповідає фактичним обставинам та вимогам процесуального законодавства.

4.6. Верховний Суд зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

4.7. Здійснюючи апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції надав оцінку усім доводам відповідача, які він наводив, заперечуючи проти вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, та навів у судовому рішенні мотивовані аргументи їх відхилення.

4.8. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.9. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на відсутність доказів вчинення ним дій, які можуть призвести до зменшення обсягу свого майна, позаяк у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача; у такому випадку надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) не вимагається.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судами принципів адекватності, пропорційності співмірності застосованого заходу забезпечення позову, оскільки такі твердження спростовуються змістом оскаржених судових рішень.

Водночас визнаються безпідставними посилання скаржника на неможливість здійснення відповідачем своєї господарської діяльності, зокрема щодо здачі в оренду майна, оскільки, як установив суд апеляційної інстанції, накладення арешту на об`єкти нерухомості жодним чином не перешкоджає господарській діяльності відповідача, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (довідка міститься у матеріалах справи) його основним видом економічної діяльності є виробництво пива.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на невирішення судами зустрічного забезпечення позову, оскільки під час вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції, урахувавши положення статті 141 Господарського процесуального кодексу України, констатував відсутність на час прийняття ухвали відомостей, достатніх для припущення про ймовірність виникнення збитків осіб, щодо яких вживаються заходи, або будь-яких третіх осіб, та не вбачав необхідності щодо вжиття зустрічного забезпечення, зокрема, за відсутності відповідного клопотання осіб, щодо яких вживаються заходи забезпечення позову.

Щодо відсутності у прокурора повноважень у цьому процесі з посиланням на положення вимог статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів зазначає, що питання про наявність/відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі визначеного ним уповноваженого органу та дотримання вимог вказаних норм підлягає дослідженню на стадії розгляду справи по суті, а не під час вирішення заяви про забезпечення позову.

Поза тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, а тому колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника у цій частині (зокрема щодо недоведеності факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою, сплати відповідачем земельного податку, неукладення договору оренди з вини позивача).

Інші доводи (зокрема, введення в оману прокурором суд та сприяння ним рейдерському захопленню майна відповідача) ґрунтуються на припущеннях та встановлених судами обставин і наявності підстав, з якими положення процесуального законодавства пов`язують можливість вжиття заходів забезпечення позову, не спростовують.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника, що він не позбавлений права відповідно до положень статті 145 Господарського процесуального кодексу України звернутись до суду з вмотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, зокрема, в частині накладення арешту на його майно, у тому числі й на те, на яке, як він вважає, було двічі накладено арешт.

4.10. На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову. За результатами перегляду оскаржуваних постанови та ухвали у касаційному порядку Верховний Суд не встановив порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права чи неврахування сформованої практики Верховного Суду у цій категорії справ, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду, які оскаржуються.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.4. Таким чином, перевіривши оскаржені судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування ухвали та постанови у справі не знайшли підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

6. Судові витрати

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроазіатська пивна група" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 30.04.2024 у справі № 908/1291/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак